Я Шкуренко Андрій Геннадійович, народився 6 вересня 1990 року у місті Донецьку. Всі члени моєї великої родини, а особливо Шкуренко Геннадій Федорович, буди раді моїй появі на світ. Засмутилася лише мати Шкуренко Олена Гаврилівна, яка просто боялася виховувати хлопчика.

До дитячого садку мені ходити не довелося, але часу я не гаяв. Моє виховання проходило в домашніх умовах, цим питанням займалася моя бабуся Снігова Євгенія Михайлівна, яка, до речі, все життя працювала вчителем молодших класів. Так що вже в неповних п’ять років я вмів читати, писати та рахувати. Мо єю першою книгою став роман Жюля Верна «Діти капітана Гранта», а ось казки, як це не дивно, я не переносив на дух.

Дитиною я був допитливою, тому мої захоплення змінювалися неймовірно швидко. Але головним інтересом мого дитинства стала, мабуть, політична географія. Ще, будучи маленькою дитиною, я з насолодою повзав картою світу та заучував напам’ять столиці держав, екзотичних та не дуже.

Отже, до школи я підійшов у всеозброєнні, володіючи усіма необхідними знаннями.

Школа

Шкільні роки я провів, гризучи граніт науки. Але про все по порядку. Як я вже згадував, учбовий матеріал першого класу я засвоїв ще в дошкільному віці. Тому за результатами вступних іспитів мене зарахували одразу до 2 В класу ЗОШ м. Донецька № 89. З молодшою школою приємних спогадів я не пов’язую. Відверто кажучи, відносини в першою вчителькою в мене складалися не найкращим чином, та й спілкування з однокласниками особливого задоволення не приносило. Я приходив до школи, щоб отримувати необхідні мені знання, з чим успішно справлявся. Коло моїх інтересів продовжувало розширюватися, і 20 травня 1998 року до захоплень додався футбол, який на цей момент є вельми важливою складовою мого життя.

Була в моєму житті ще одна школа – музична. Прийшов я туди семирічним хлопчиком і, заспівавши пісню «В траві сидів коник», був зарахований на спеціальність фортепіано. За сім років нескінченних репетицій, звітних та академічних концертів я непогано оволодів цим інструментом, свідченням чого є значна кількість грамот і нагород за перемоги у різноманітних конкурсах.

Тим часом у загальноосвітній школі я перейшов до старших класів. Моїми улюбленими дисциплінами були фізика, математика та географія. Сумувати було просто нема коли. Участь у конкурсах наукових робіт і олімпіадах з різноманітних предметів, починаючи з улюбленої фізики і закінчуючи англійською та українською мовами, залишало зовсім небагато вільного часу. Однак я все ж знаходив можливість поганяти з друзями м’яча та пограти з батьком у шахи.

І ось настав 2006 рік – рік закінчення школи. Розставання з цим учбовим закладом пройшло для мне абсолютно безболісно, бо на той час я вже, як мені здавалося обрав свою майбутню професію та поповнив ряди студентів спеціальності «Телекомунікаційні мережі та системи» Донецького національного технічного університету.

Університет

Зі своєю групою ТКС-06г я познайомився 31 серпня на організаційному зборі студентів факультету  КІТА. Враження від тієї зустрічі були суперечливими. З одного боку 15-ріному хлопцю нелегко було познайомитися з новим колективом, всі члени якого були старші за нього. С другого боку мені було неймовірно цікаво проводити час у новій для мене компанії.

Спочатку я не розумів, чому старше покоління з такою ностальгією згадує студентські роки. Усвідомлення всієї краси цієї пори прийшло до мене вже на старших курсах. Всі ці лекції, лабораторні, незліченна кількість контрольних та іспитів, нові знайомства, вірні друзі - все це мені подарував саме університет. Залишилося стільки яскравих спогадів, що часом просто хочеться відмотати час назад і повернутися в цей безтурботний час.

Навчання в університеті приносило мені величезне задоволення. Правду кажучи, тут я вже не брав участі в конкурсах і олімпіадах, сконцентрувавши свою увагу більшою мірою на самоосвіті. Так, я продовжив вивчати англійську мову, оволодівши нею на досить високому рівні. Ці знання допомогли мені познайомитися з цікавими людьми з усього світу, з якими я й сьогодні дня продовжую спілкуватися.

П'ятий курс ознаменував собою початок моєї наукової роботи. Під керівництвом професора Воронцова Олександра Григоровича я пишу магістерську роботу, тема якої «Дослідження і удосконалення існуючих методів вимірювання коефіцієнта бітових помилок у радіоканалі даних телекомунікаційних систем».Чесно кажучи, я не маю ілюзій з приводу того, що запропонований мною метод знайде практичне застосування, однак написання даної роботи корисно, перш за все, з точки зору мого особистісного розвитку. Ближче до закінчення університету з'явилося в мене ще одне захоплення - спортивна журналістика. Раніше я вже зазначав, що футбол став невід'ємною частиною мого життя. Так от, на даний момент я співпрацюю з провідним українським спортивним порталом, для якого пишу різні аналітичні матеріали, веду репортажі.

Плани на майбутнє

Перш за все, мені хочеться успішно закінчити університет і отримати диплом магістра. На жаль, а, може бути, і на щастя (це покаже тільки час), зі спеціальністю своє майбутнє зв'язувати я не збираюся. Я хочу реалізувати себе в спортивній журналістиці: стати одним із провідних спеціалістів у цій сфері в Україні та спробувати себе у якості коментатора.