Я, Фомiчов Кирило Олексiйович, народився 10 грудня 1988 року у Донецьку в якомусь із звичайних примітивних пологових будинків. Мама, Ірина Анатоліївна, заздалегідь знала, що назве мене Кирилом на честь якогось там її улюбленого на той час актора. По батькові, як і годиться, дісталося мені Олексійович - від Олексія Леонідовича, так, це тато мій. Дитинство було безтурботним, світлим і радісним, як напевно у більшості дітей того віку, хоча я пам'ятаю не лише яскраві моменти, але не дивлячись на це я все ж таки виріс позитивним усміхненим хлопчиком. Не знаю чому, але я ще до садка встиг влізти у всякі «вдалі» випадки, внаслідок яких мені діставалося, і ходив весь то подряпаний, то перев'язаний. Ах так, садок! Напевно в той час було прийнято віддавати малечу в дитячий сад, і я не був винятком. Це теж був позитивний щасливий час, який я використав повністю. Їв усе, на тихiй годинi майже завжди спав, поводився майже завжди адекватно, але все ж був одним із улюбленців для вихователів. До речі, я навіть був закоханий в одну з них. Пам'ятаю як зараз - Наталія Семенівна, на той час молоденька і, як мені здавалося, симпатична дівчина, але зараз вона навряд підійде під мій смак, навіть якщо їй скинути рочків так 15. У садок ходили всім двором і начебто дружили, в садку, пам'ятаю, вся група підхопила краснуху, і теж було весело, що через нас підняли паніку. Також для загартування дітей в садку практикувалося обливання водою на вулиці в будь-який час року - це мені теж вдалося спробувати, але начебто потім відразу ж захворів, і на цьому все закінчилося. О, так, в дитячому саду на тихiй годині стрибав на ліжку, авжеж впав і розбив голову в кров об спинку ліжка. От не знаю, слух чи ні, але здається тому ту виховательку, яка була на той час на тихiй годині - звільнили за те, що вона не встежила за дитиною. А може й ні, не пам'ятаю. Але це не було останнiм струсом для моєї голови - з бабусею поїхали до мого рідного дядька в Курахово, там, граючись з дядьком і бігаючи по кімнаті, красиво парирував головою об кут дивана. Кров, крики, дядько в шоці, бабуся тим більше, слава Богу, мами не було поряд, вона б вбила свого брата за таке. Ну нормально - приїхав до Донецька до мами з перебинтованою головою і дядько все одно отримав трохи від мами. Ну що ще розповісти про веселе дитинство? Коліна й лікті були розбиті майже завжди, примудрявся наколотися на щось ногою крізь кросівок до крові, вдома на мене рушилася стеля, потім на мене рушився сервант і мене засипало склом, потім, пам'ятаю, мама вивихнула мені плече, намагаючись мене врятувати від падіння з ліжка, спасибі, встиглa... Ось таким був час мого дитинства, але одного раза довелося збирати свiй перший школьний портфель.
У цей прекрасний заклад з п'яти букв я потрапив у віці 7 років. До речі, це була загальноосвітня фізико-математична школа № 35. Примітних особливих подій зі шкільних років не пам'ятаю. До 6 класу був відмінником, потім, мабуть, подорослішав і зрозумів, що так далі не можна і спустився на більш прийнятний свій рівень хорошиста. Кілька разів брав участь у школьному КВН і приходив звідти з перемогою. Пам'ятаю, був активом класу і завдяки якомусь голосуванню популярності та довіри зайняв 1-е місце в класі. У школі перший раз закохався, так, перше кохання. Її звуть Катя, ми з 3-го класу знайомі, але нічого крім хорошої міцної дружби у нас не буде, і не було. Зараз вона вже заміжня, а я радий за неї і з задоволенням був присутній на її весіллі. Попутно школі я відвідував музичну школу по фортепіано, яку потім закінчив з успіхом.
Після закінчення 8-го класу перейшов до Донецького колежу, де і вчився 9, 10 і 11 класи. Ці 3 класи були набагато веселішими, позитивними і емоційними, ніж 8 років школи. Прекрасні викладачі, дружний клас, вірні нові друзі, різні виступи і гуляння. Ах... Я не можу назвати колеж 2-й школою, бо він був чимось більшим та дорослим для мене, ніж школа.
Пролетiв шкiльний час i далі я легко і без особливих зусиль здаю вступні рейтинги в ДонНТУ і поступаю на факультет і спеціальність, які я вказав на першому місці за пріоритетом мого бажання. Моiм факультетом став ФКИТА, спецiальнiсть КСД-06а. Університет приніс в моє життя багато нових емоцій, друзів і вражень і я не шкодую, що вступив саме на цю спеціальність, яку зараз з задоволенням закінчую. У 2010 році, склавши державні іспити, я отримав диплом бакалавра, після чого поступив у магістрат. Моєю магістерською роботою є розробка та створення комп'ютерної системи моделювання життєдіяльності клітини крові. Науковим керівником став Герасимов Ігор Григорович.
Планами на майбутнє є успішне закінчення університету, знаходження престижної, приємною для мене роботи, і поїздка в Париж. Не знаю чому, але дуже хочу в Париж.