Источник: Матеріали 5 Міжнародної науково-практичної конференції "Сучасні проблеми управління" - Київ, КПІ - 2009, с. 326-327.
| Система ринкового саморегулювання сприяє не
лише ефективному розподілу ресурсів, появі товарів, які максимально
задовольняють потреби людей, але й тому, що в умовах конкуренції мають
можливість продовжувати свою діяльність тільки найсильніші
підприємства, які поглинаючи неконкурентоспроможні компанії,
перетворюються в монополії, бо підприємництво не має природженого
імунітету від монополізму. Якщо держава вчасно не буде вживати
необхідних заходів, то збільшиться кількість монополій, що призведе до
економічних і соціальних збитків. Метою даної статті є оцінка поточного регулювання діяльності монополій, а також розробка пропозицій, спрямованих на поліпшення цього регулювання. Крім природних монополій, в Україні є й невеликі підприємства, які поєднуючись можуть захопити більшу частку ринку, позбавляючи можливості купувати продукцію за конкурентною ціною, при цьому основним покаранням за подібні дії є штрафи. [1,2] Державна регуляція підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур з метою забезпечення нормальних умов їхнього функціонування. Сьогодні перевага віддається непрямому регулюванню підприємницької діяльності, однак, на мій погляд, у боротьбі з монополіями цілком припустиме й використання прямих методів. Якщо підприємство, не будучи природною монополією, зайняло домінуючу позицію на ринку, і продукція підприємства користується попитом, то держава повинна встановити інтервал, у якому може коливатися ціна залежно від попиту. Це гарантує, що підприємство не одержить надприбутки, і не буде проводити політику демпінгу. При цьому збережеться можливість реагувати на зміни попиту, міняючи ціну в зазначеному "коридорі". Одночасно із цим, можна встановити розмір податку на прибуток залежно від рентабельності підприємства й частки ринку, що займає його продукція. Це призведе до ситуації, коли виторг монополіста буде обмежений максимально встановленою ціною й обмеженістю попиту. І настане момент, коли монополісту буде вигідніше займати меншу частку ринку й відповідно платити менший податок. Частина ринку, що вивільнилася, може бути зайнята конкурентами, які з'являться, бо попит не буде повністю вдоволений. У той же час, підприємства, які займають незначну частку ринку, будуть мати більш низький податок на прибуток і можливість вільно встановлювати ціну на товар. Потрібно відзначити, що без твердого встановлення рамок ціни, не можна регулювати податок на прибуток по такому принципу, тому що підприємство-монополіст може розпочати політику демпінгу, продаючи товар нижче собівартості й працюючи в збиток. Тим самим, частка ринку монополіста буде збільшуватися, а податок платитись не буде через відсутність прибутку. І мета - подолання монополії, досягнута не буде. У той же час, можлива ситуація, коли ринок буде зайнятий кількома підприємствами, кожне з яких окремо не буде монополістом. При такій ситуації антимонопольний комітет повинен стежити за тим, щоб не було змови між діючими компаніями. У випадку порушення антимонопольного законодавства, на мій погляд, можна приймати більше суворі заходи, ніж штраф, що є разовою виплатою. Куди більш суворим покаранням було б підвищення податку на тривалий строк, або навіть поділ компанії-винуватця на більше дрібні. Таким чином, більш жорсткі методи боротьби з монополією призведуть до того, що підприємства прагнутимуть працювати не на одному ринку, а на кількох, випускаючи нову продукцію й удосконалюючи існуючу Література
|