Полный текст статьи может быть загружен по ссылке :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/sdgn/2009_1/24.pdf

Постановка проблеми
Початок ХХІ століття відзначається широким впровадженням в геодезичну практику супутни- кових методів визначення координат точок земної поверхні. Ці методи, що ґрунтуються на спос- тереженнях супутників систем НАВСТАР ( GPS ) чи ГЛОНАСС, дозволяють отримати значення геоцентричних координат точок земної поверхні, віднесених до поверхні земного еліпсоїда GRS-80 (WGS-84) і пов’язаних, відповідно, з напрямком нормалі в точці дослідження. До цих самих нормалей відноситимуться і вектори, що характеризують взаємне розміщення пунктів спостереження. До того ж дослідження геодинамічних рухів земної поверхні найповніше характеризується зміною напрямків прямовисної лінії і зміною вектора взаємного розміщення пунктів, визначеного відносно прямовисних ліній точок спостереження. Відомо, що найдокладнішу інформацію про миттєве положення прямовисної лінії в точці спостереження дають астрономічні визначення широт і довгот, а астрономічні азимути визначають реальний напрямок вектора у вертикалі спостережень. Тому сумісне використання GPS-спостережень і астрономічних визначень дають цінну інформацію для дослідження фігури Землі і її динаміки [2]. Важливим під час таких досліджень є зіставлення точності, з якими отримують відповідні елементи геодезичних побудов астрономічними і GPS-методами. Сьогодні ці питання є недостатньо вивченими і потребують додаткових досліджень. Метою дослідження в цій роботі є зіставлення точності визначення напрямку вектора бази GPS-методом і методами геодезичної астрономії.