В один сонячний, теплий день, 01 червня 1989 року у місті Донецьку на цей світ з’явився я – перший і єдиний син сім’ї Зінченко. Батько – Зінченко Сергій Олександрович, 1964 року народження, генеральний директор ПАТ «АВДІЇВСЬКИЙ ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ КОНСТРУКЦІЙ»; мати – Зінченко Інна Сергіївна, 1970 року народження, приватний підприємець. В ранні роки був дуже активною та цікавою дитиною, таким собі «чомучкою»… На всі мої питання терпляче відповідали всі рідні та близькі. Самим улюбленим предметом був «двоколісний друг» - велосипед.
В дитинстві, в принципі, як і всі, я не любив ходити в дитячий садочок, не любив «тихий час» і манну кашу. Що ж до приємних спогадів-то це, звичайно, свята, особливо Новий Рік, мішки з подарунками від Діда Мороза.
В 7 років батьки привели мене в танцювальний колектив «М-стиль». Заняття танцями насправді зіграли важливу роль в моєму житті, оскільки виховали в мені почуття витривалості, наполегливості та солідарності.
В 1996 році я пішов у школу №6 м.Авдіївка. Мама з «азів» проходила зі мною шкільну програму. Привчила мене до терплячості, наполегливості та ціленаправленості. Юні роки, проведені у школі, були направлені на формування бази знань. Мене завжди цікавили точні науки, такі як алгебра, геометрія, фізика і хімія. Випускний рік видався досить важким, оскільки доводилось поєднувати навчання у школі з підготовкою до вступу в університет, проте, не дивлячись на це, у мене була достатньо висока успішність серед старшокласників.
Не можу сказати, що роки навчання у школі були нецікавими. Навпаки, я був активним учасником всіх культурно-масових заходів, очолював команду КВК, а в 2003 році був удостоєний звання Президент школи. Приємно пригадати також наші шкільні поїздки в Севастополь, Київ, і звичайно найцікавішу - в Італію…
Ще навчаюсь у школі, я знав, що вже являюсь студентом Донецького Національного Технічного Університету. Я поступав по рейтингам на спеціальність, на якій навчаюсь на даний момент. Чому пішов навчатись саме в ДонНТУ? Я вважаю,що це дуже сильний по рівню підготовки спеціалістів ВУЗ.
Спочатку я хотів вступати на якусь спеціальність, пов’язану з юридичною діяльністю, проте вирішальним словом було слово батька. Саме він, присвятивши все своє життя роботі на заводі, наполягав на металургії. І почались навчальні будні…Спочатку було багато загальних предметів, але ближче до 5 курсу ставало все цікавіше, з’являлись у навчальній програмі профільні предмети. Я ставив перед собою цілі і добивався успіхів. День за днем – завдання – бібліотека – реферати – курсові… А потім державний екзамен на «п’ять», отримав червоний диплом бакалавра і став студентом магістратури.
За період навчання зустрічалось багато викладачів, проте особливо хотілось би відмітити деяких з них: Гусар Геннадій Анатолійович, Штепан Євгеній Вікторович, мій науковий керівник Рябцев Анатолій Данилович, і цей список можна продовжувати ще багатьма – всі ці викладачі розповідали нам дуже цікаві факти, до читання лекцій відносились не формально, деякі володіють особливим почуттям гумору.
До слова, під час навчання на основній спеціальності, паралельно отримав диплом бакалавра за напрямом «Економіка підприємства», воєнне звання – молодший лейтенант, а також досягти певних професійних успіхів, працюючи на металургійному підприємстві.
Для мене період навчання в університеті – дуже цінний час, який мене змінив; час, який навчив мене приймати самостійні рішення і відповідати за них. З’явились вірні друзі, нові захоплення і найважливіше в житті кожної людини – сім’я. Одружився, дружина Зінченко Яна Сергіївна, 1988 року народження, юрист ліквідаційної комісії НБУ.
В найближчому майбутньому, звичайно, хочеться успішно закінчити університет і досягти високих результатів в обраній галузі, реалізувати свій потенціал. Дуже далеких планів я намагаюсь не будувати, тому, що доля залежить від багатьох непередбачуваних випадковостей і загадувати не має сенсу. Проте, я буду робити усе можливе, щоб знайти достойне місце у цьому житті і приносити користь не лише собі, а й суспільству.