Источник: Збірник тез / Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів і викладачів."Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки" — Рівне, Національний університет водного господарства та природокористування — 2011, с.83-84.
Кластери розглядаються як одна з ефективних форм організації взаємодії підприємств різних галузей, об'єднань, наукових установ з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств і регіонів.
Кластерний підхід був запропонований Майклом Портером, який у своїй теорії національної, державної й місцевої конкурентоспроможності економіки в якості основного організаційного фактора конкурентоспроможності визначає кластери.
Кластери – «это сконцентрированые по географическому признаку группы взаимосвязанных компаний, специализированных поставщиков, поставщиков услуг, фирм в соответствующих отраслях, а также связанных с их деятельностью организаций в определенных областях, конкурирующих, но вместе с тем и ведут совместную работу. Это группа взаимосвязанных компаний, географически связаны между собой, действуют в определенной сфере и характеризуются совместной деятельностью и взаимодополняют друг друга» [1, c. 58].
Формування кластерів на певній географічній території обумовлено наявністю переваг у підвищенні продуктивності за рахунок зниження витрат, пов`язаних з поділом і комбінуванням ринкових взаємин, поліпшення обміну інформацією, а також тим, що місцеві організаціїї з більшою готовністю реагують на спеціалізовані потреби кластера.
Кластерна стратегія надасть регіону значні переваги та можливості для бізнесу, влади та навчально-освітніх закладів спільно працювати над зміцненням регіональної економіки [2]. Світовий і поки що невеликий український досвід демонструють такі переваги виробничих систем на основі кластерної моделі як: нарощення обсягів виробництва і надання послуг, ширше використання іноваційних технологій, посилення процесу специалізації і розподілу праці, розширення міжфірмених потоків ідей, створення нових робочіх місць, посилення соціальної відповідальності бізнесу и т. п.
Коли формується кластер, усі виробництва в ньому починають один одного взаємно підтримувати. Активна конкуренція в одній галузі поширюється на інші галузі кластера. Нові виробники, що приходять з інших галузей кластера, прискорюють розвиток, стимулюючи різні підходи до НДДКР і забезпечуючи необхідні кошти для впровадження нових стратегій і кваліфікацій. Відбуваються вільний обмін інформацією й значне поширення нововведень по каналах постачальників або споживачів, що мають контакти з численними конкурентами.
Кластер стає засобом для подолання замкнутості на внутрішніх проблемах, інертності, негнучкості й змов між суперниками, які зменшують або повністю блокують сприятливий вплив конкуренції й появу нових фірм. Наявність кластерів сприяє збільшенню обміну інформацією й підвищенню ймовірності появи нових підходів, а також виникненню нових виробників, що з'являються з галузей-споживачів (постачальників), із суміжних галузей або ж шляхом відділення.
Усі фірми із кластера взаємозалежних галузей роблять інвестиції в спеціалізовані, але родинні технології, інформацію, інфраструктуру, людські ресурси, що веде до масового виникнення нових фірм. Кластер у цілому сприяє великим капіталовкладенням і спеціалізації.
Уряди й університети приділяють кластерам багато уваги. Міжнародна репутація країни в цих галузях також зростає. Кластер конкурентоспроможних галузей стає чимось більшим, ніж проста сума окремих його частин. Він має тенденцію розростатися, тому що одна конкурентоспроможна галузь породжує іншу. Напрям цього зростання залежить від структури самих кластерів, які неоднакові в різних країнах. Показові два приклади. У Японії простежується тенденція розвитку кластерів по горизонталі, тому що визнані японські компанії активно намагаються проникнути в родинні галузі, чому сприяє природа їхніх цілей і схильність до внутрішньої диверсифікованості. В Італії кластери розвиваються по вертикалі, тому що нові компанії відокремлюються для того, щоб обслуговувати ще більш спеціалізовані ніші, і починають займатися поставками. Суміжна диверсифікованість існуючих компаній трапляється рідше [3].
Національна конкурентоспроможність багато в чому залежить від рівня розвитку кластерів окремих галузей. Цей факт має велике значення для урядової політики й стратегій компаній. Галузі, які входять в кластер, користуються підвищеною суспільною й державною увагою. На фундаментальні дослідження у відповідних галузях знання виділяються бюджетні асигнування, створюють наукові інститути й вузи.
Отже, носієм високої конкурентоспроможності, в остаточному підсумку, є не окрема фірма, а група кластерів. Від наявності в країні ефективно діючих співтовариств багато в чому залежить конкурентоспроможність націй у цілому.