Джерело: Економічний простір №21, 2009
У статті досліджені інструменти і механізми управління процесами розвитку
підприємства, запропонований комплексний підхід до забезпечення стійкого розвитку
промислових підприємств, що дозволить своєчасно реагувати на зміни середовища та
стійко функціонувати і розвиватися. Представлено процес управління розвитком
підприємства у вигляді послідовних етапів.
Ключові слова: стійкий розвиток підприємства, економічне зростання, рівновага,
господарська діяльність, процеси розвитку.
Актуальність проблеми. В умовах високого динамізму зовнішнього
середовища сучасне машинобудівне підприємство може стати ефективним
завдяки своїй здатності пристосовуватися до змін. Відповідність внутріш
нього середовища підприємства вимогам зовнішнього середовища, є
найважливішим чинником ринкового успіху й приводить підприємстводо необхідності постійної трансформації. Підвищення темпів зміни
сучасних ринків приводить до необхідності підвищувати темпи змін
внутрішнього середовища підприємства, що без цілеспрямованого,
економічно обґрунтованого й організаційно забезпеченого процесу
управління змінами підвищує ризики самої діяльності. При цьому зміна
внутрішнього середовища повинна бути адекватноюпоточним імайбутнім
змінам зовнішнього середовища з одночасним забезпеченням підприємст
ва комплексною стабільністю, яка є системою поточної й довгострокової стабільності [8]. У зв'язку із цим виникає питання про інструменти й
механізми управління процесом таких змін з одночасною підтримкою стійкого розвитку підприємства.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Аналіз різних
наукових праць в області управління розвиткомпідприємства (О.В.Ареф'є
ва, В.О.Василенко В.М.Геєць, Г.В.Савицька, І.Н. Омельченко, А.Д.Шеремет) дозволяє зробити висновок про те, що в цей час існує безліч підходів
до рішення проблем управління стійким розвитком підприємства. Однак
переважна більшість пропонованих підходів заснована на вивченні
проблем стійкого фінансового розвитку підприємства, що є частиною
більш широкого поняття – економічної стабільності, на яку у свою чергу
впливають різні фактори зовнішнього й внутрішнього середовища. При
цьому в практичній діяльності підприємств дослідження стійкого
розвитку базується на виділенні й проробленні одного з факторів
функціонування підприємства, що впливає на його ефективність. Однак
якщо розглядати стабільність як один із проявів властивостей цілісності системи [4], то можна припустити існування комплексного шляху
підвищення ефективності розвитку на підставі розробки механізму
формування стратегії управління економічним зростанням, що дозволить
сконцентрувати зусилля для досягнення синергії в області розвитку
підприємства.
Мета роботи. Дослідження інструментів і механізмів управління стійким розвитком машинобудівного підприємства. Виклад основного матеріалу дослідження. Для машинобудівних підприємств проблема формування стратегії управління економічним зростанням ускладнюється тим фактом, що ця сфера бізнесу інерційна й істотні зміни показників її діяльності вимагають відповідно значних витрат часу й коштів. Підприємства ашинобудування дуже повільно адаптуються до роботи в ринкових умовах. Тому для того, щоб машинобудівне підприємство мало можливість успішно реалізовувати розроблену стратегію, необхідно визначити інструменти й механізми її впровадження в практичну діяльність таким чином, щоб система могла вчасно реагувати на найменші зміни показників зовнішнього й внутрішнього середовища.
Сьогодні в машинобудуванні складається позитивна ситуація. Воно розвивається гарними темпами, починаючи з 2006 року. Через те, що на пострадянському просторі вичерпується радянський запас міцності, на підприємствах йде відновлення основних фондів. Торік зростання машинобудівного експорту в Росію склав більш 51%. Орієнтованість машинобудівників на Росію, що переживає підйом, дає перевагу в збуті продукції перед іншими галузями. З іншої сторони це теж дуже серйозна проблема для України – такі великі обсяги експорту при неплатоспро- можності свого внутрішнього ринку [10]. Така залежність від зовнішніх ринків також ставить погрозу стійкому розвитку економіки підприємств. Все це ще раз підкреслює необхідність процесу управління економічною стабільністю підприємства, що включає забезпечення виживання, збереження підприємства й можливості випереджального розвитку в майбутньому. Для українськихмашинобудівних підприємств життєво необхідним стає перехід від функціонального підходу до управління розвитком до комплексного підходу на основі розробки стратегії управління стійким розвитком підприємства. Комплексний підхід дає можливість передбачати не тільки фінансово-економічний стан самого підприємства, але й динаміку зовнішніхфакторів, на основі якої визначаються сильні й слабкі сторони становища підприємства в умовах ринку, розробляються випереджальні заходи для його розвитку й приймаються відповідні управлінські рішення. Такий підхід до розробки механізму управління економічною стабільністю з урахуванням досвіду розвинутих країн, специфіки галузі, факторів впливу зовнішнього середовища може стати основою розробки загальної довгострокової стратегії економічного розвитку підприємства. Це забезпечить стабільність функціонування на підставі динамічної збалансованості процесів розвитку й процесів поточної діяльності, з урахуванням специфіки попиту на продукцію, що випускається. Визначення стійкого розвитку промислового підприємства пов'язане з поняттям стабільності й стійкого зростання й у багатьох джерелах розглядаються як синоніми. Але, виходячи з теорії систем, стабільність визначається статичним станом системи, при дослідженні якої можна зневажити змінами в часі характеристик її істотних властивостей. Стійкий розвиток же визначається динамічним станом системи, що має безліч можливих станів, які можуть змінюватися як безупинно, так і дискретно в певні моменти часу. У кожний окремий фіксований момент часу економічна стабільність підприємства – господарюючого суб'єкта є статичною стабільністю. Діючим підприємствам більш відповідає динамічна економічна стабільність. Вона характеризує й оцінює процес розвитку господарюючих об'єктів у постійному русі в часі. Ці види економічної стабільності – статична й динамічна – у процесі господарської діяльності взаємообумовлені й доповнюють один одного, існують у єдиному економічному просторі. Економічну стабільність визначають: економічне зростання як визначальний фактор і економічна рівновага (стан внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства), що підтверджує нормальне функціонування всіх підсистем підприємства. Концепція економічної стабільності полягає в максимальному значенні зростання економіки підприємства при мінімальному відхиленні економічної системи підприємства від станурівноваги. Ці два основних фактори можна взяти за основу побудови матриці економічної стабільності (рис.1).
Така матриця стане своєрідною формою аналізу стану підприємства,
результати якої дозволять визначитися з подальшим вибором напрямку
розвитку підприємства. Оцінку стабільності можна побудувати на
ланцюжку показників, які характеризують фінансову й господарську
діяльність підприємства, в основу якої покладені темпи зростання [7].
Темпи зростання задіяних показників показують змінупоказника на кінець
звітного періоду в порівнянні з його значеннями на початок даного періоду,
або співвідношення прогнозного значення з базовим значенням. Такий
узагальнюючий показник буде представляти тенденції розвитку з
розподілом від мінімального до максимального значення, і враховувати
всі сфери й напрямки діяльності.
У результаті ми отримаємо свого роду простір можливих станів
економічної стабільності підприємства. Аналіз сполучення параметрів
економічного зростання й рівноваги дає можливість зробити висновки
про стабільність підприємства.
Якщо спостерігається економічне зростання при мінімальному
відхиленні від рівноваги, то підприємство характеризується як відносно
економічно стійке. Якщо спостерігається розвиток при максимальному
відхиленні від рівноваги, то стан стабільності підприємства характеризується як критичний. При мінімальних показниках економічного
зростання й відхилень від рівноваги – стан підприємства характеризується
як стагнація. Якщожекономічне зростання не спостерігається, а рівновага
підприємства має максимальне відхилення – підприємство перебуває в
стані економічної нестійкості.
Економічний стан підприємства може варіюватися в межах від
нестійкого, при якому воно перебуває на грані банкрутства, до стану
відносно стійкого. У випадку порушення стабільності істотне значення
має спрямованість процесу: посилення нестійкості або її ослаблення.
Наявність стійкого розвитку підприємства сприяє його безкризисному
функціонуванню в мінливих умовах зовнішнього середовища.
Інструментом здійснення економічно виправданого рівня розвитку
підприємства повинен стати механізм стратегічного управління розвитком
підприємства, що дозволяє реалізувати комплексний підхід до процесів
розвитку, а такожвизначити раціональний темп розвитку для підприємства
з урахуванням специфіки даного ринку й особливостей самого
підприємства при забезпеченні підприємства комплексною стабільністю.
Використання запропонованого механізму управління істотно знижує ризик втрати стабільності при здійсненні процесу розвитку, оптимізує витрати на розвиток і підвищує загальну ефективність управління. Управління процесом розвитку підприємства можна представити у вигляді певної послідовності кроків:
1. Формування цілей даного процесу (їхня субординація, дерево цілей, побудова по періодах досягнення й т.д.);
2. Визначення періоду стратегічного управління, періоду реалізації
кінцевих цілей, (як варіант може розглядатися завоювання ринкової ніші
або збільшення прибутку в рази й т.д.)
3. Виділення пріоритетів економічного зростання з урахуванням
множини взаємодіючих факторів;
4. Визначення спрямованості руху економічного зростання і його проміжних показників (від екстенсивного до інтенсивного);
5. Вибір напрямків оптимального для підприємства руху до економічного зростання;
6. Визначення обмежень економічного зростання, а також погроз економічній безпеці підприємства, як середньострокового так і довгострокового характеру, що охоплюють весь період стратегічного управління економічним зростанням;
7. Вибір бажаних темпів економічного зростання в рамках періоду стратегічного управління;
8. Характеристика системи факторів економічного зростання, її стану
в рамках стратегічного періоду (варто розробити певні сценарії впливу взаємодій факторів на зміну економічного росту);
9. Виділення найбільш значимих факторів економічного зростання в рамках періоду стратегічного управління (необхідний також прогноз інтенсивності й спрямованості їхнього впливу на конкретні показники економічного зростання в середньостроковому періоді, найбільш ефективними сьогодні є інтенсивні фактори, у їхній структурі найбільше значення буде належати факторам, що характеризують ресурсоємність одержуваних результатів).
Висновки. Необхідність формування механізму стратегічного
управління розвитком підприємства викликана жорсткістю конкуренції
на ринку у зв'язку із вступом України уВТО й процесами інтеграції в ЄС,
що підвищує потребу підприємств в інструментах, що забезпечують їхню
стійкість, а також потребою в прогнозуванні рівня впливу несприятливих
факторів на стійкість підприємства й розробці попереджальних
управлінських впливів.
Застосування розглянутих у статті підходів до забезпечення стійкого
розвитку дозволить підприємствам машинобудівного комплексу на
практиці стійко функціонувати й розвиватися, що є умовою їхньої
виживаності в ринковому, динамічно змінюванім середовищі, та гарантією
забезпечення економічного розвитку країни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Ареф'єва О.В. Городинська Д.М. Оцінка рівня економічної стійкості
підприємств сфери послуг// Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №6. –
С.106-111
2. Василенко В.А. Менеджмент устойчивого развития предприятия. – К.: ЦУЛ,
2005.
3. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання. – К., 2000.
4. Миротин Л.Б., Ташбаев Ф.Э. Системный анализ в логистике: Учебник для ВУЗов. – М.: Экзамен, 2002. – 479с.
5. Омельченко И.Н. Интегральная оценка организационно-экономической
устойчивости промышленного предприятия // Вестник машиностроения. –
1997. – №3. – С.34-40.
6. Омельченко И.Н. Моделирование логистико-ориентированного процессауправления организационно-экономической устойчивостью промышленного предприятия //Вестник машиностроения. – 1997. – №2. – С. 42-46.
7. Шандова Н.В. Оцінка загальної стійкості розвитку промислового підприємства//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №9. –С.169-171.
8. Шандова Н.В. Формування механізму стійкого розвитку підприємства // Бізнес-навігатор. –Херсон: МУБіП, 2006. – №9. – С.35-38.
9. Матеріали прес-служби Міністерства економіки
10. Інтерв'ю Анатолія Кинаха «Серьёзная проблема Украины – большие объемы
экспорта при неплатежеспособности внутреннего рынка» //28.07.2008