СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА"
Джерело: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/15_2/220_Kukuszkin_15_2.pdf
У процесі розвитку ринкової економіки в Україні перед вітчизняними підприємствами постає проблема вибору пріоритетних напрямків діяльності.
Підприємства, які змогли вирішити завдання виживання у конкурентному се
редовищі, одержали можливість та одночасно постали перед потребою формування стратегії подальшого розвитку.
Стратегічний менеджмент виник на початку 60-х рр. ХХ ст. Його основоположниками були: А.Д. Чандлер, К.Р. Ендрюс, Ж. Бовер, К.Р. Крістенс, І. Ансофф та ін. Подальший розвиток ідеї стратегічного менеджменту спостерігаємо у працях М. Портера, А.А. Томпсона та А. Дж. Стрікленда, К. Омайє, П. Друкера, Б. Карлоффа, Г. Мінцберга, К. Боумена та ін. авторів.
Розгляд ідей стратегічного менеджменту активно продовжувався російськими вченими, серед яких варто виділити Н.В. Шеховцеву, О.С. Віханського, Р.А. Фатхутдінова, В.С. Єфремова. Вагомий внесок у теорію стратегічного менеджменту здійснили також вітчизняні вчені, зокрема, З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, А. Наливайко, В. Колпаков, Н.В. Куденко, В.Ф. Оберемчук, В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко, І.А.Бланк, В.А. Бєлошапка, Г.В. Загорний та ін. Незважаючи на потужний науковий доробок вітчизняних та зарубіжних авторів у галузі стратегічного управління та наявність різнобічних тлумачень, щодо поняття "стратегія", залишається неконкретизованим поняття "стратегія розвитку підприємства". Тому вважаємо необхідним переосмислення наявних напрацювань та здійснення розробок чіткого визначення зазначеного поняття.
Таким чином, завданнями даної статті є:
● дослідження еволюції тлумачення поняття "стратегія" у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі;
● вивчення підходів до тлумачення поняття "розвиток підприємства" та
взаємозв'язку між стратегією і розвитком;
● визначення змісту поняття "стратегія розвитку підприємства".
Слово "стратегія" походить від древньогрецьких слів "stratos" – "армія" та "agos" – "я керую". Відповідно, поняття "стратегія" первинно тлумачилося як мистецтво або наука ведення воєнних дій. Свідченням цього є давньокитайський трактат про військове мистецтво "Сунь-Цзи", датованийп'ятим століттям до нашої ери [13, с. 23]. На початку 60-х рр. ХХ ст. дане поняття почало вживатись у сфері управління. Першим науковим доробком уцьому напрямку стала праця А.Д. Чандлера "Стратегія і структура". Історичний розвиток основних підходів науковців до визначення поняття "стратегія"з позицій менеджменту представлений у таблиці.
Аналізуючи наведені визначення сутності поняття "стратегія", в їх структурі можна визначити наступні елементи:
1) базове поняття або дія;
2) інструменти реалізації стратегії;
3) результат реалізації
На основі подальшого аналізу структури визначень поняття "стратегія" можна зробити висновок, що автори подають такі варіанти формулюван-
ня його базового поняття:
1) набір правил для прийняття рішень – І. Ансофф;
2) дії, модель дій, програма дій – Б. Карлофф, В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко, В.Ф. Оберемчук, М. Портер;
3) детальний всебічний комплексний план -М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, Р.А. Фатхутдінов, А. Стрікленд, А. Томпсон;
4) комплекс прийнятих рішень – П.С. Дойль;
5) система установок і заходів – Н.В. Шеховцева;
6)довгостроковий якісно визначений курс, напрямок розвитку організації – О.С. Віханський, З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, В.А. Бєлошапка, Г.В. Загорний;
7) набір напрямків діяльності – А. Наливайко;
8) функціональний засіб – В. Колпаков; 10) координуючий фактор –Н.В. Куденко;
9) система довгострокових цілей – І.А. Бланк.
Базова дія трапляється у визначеннях А.Д. Чандлера та К.Р. Ендрюса на ранніх етапах розвитку теорії стратегічного менеджменту і формулюється
як "процес визначення довгострокових цілей" або "встановлення ідеальної аналітичної мети".
Під інструментами реалізації стратегії більшість авторів розуміють вибір напрямків та адаптацію курсів дій щодо розміщення, розподілу та координації ресурсів підприємства, враховуючи позиції у навколишньому середовищі. Варто зазначити, що у ряді визначень, зокрема, М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі, Н.В. Шеховцевої, Р.А. Фатхутдінова, З.Е. Шершньової
та С.В. Оборської, А. Наливайка, В.А. Бєлошапки та Г.В. Загорного, даний структурний елемент відсутній.
Щодо третього елементу структури визначення поняття "стратегія", результату реалізації, – формулювання авторів розділились на три групи.
Перша група авторів, зокрема, А.Д. Чандлер, А. Стрікленд, А. Томпсон,
М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, О.С. Віханський, Р.А. Фатхутдінов,
В. Колпаков, Н.В. Куденко, В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко, І.А. Бланк, –
визначають його як досягнення цілей.
Представники другої групи авторів, такі як І. Ансофф, М. Портер, П.С. Дойль, Н.В. Шеховцева, А. Наливайко, визначають результат реалізації стратегії як оптимізацію довгострокової норми прибутку, зміцнення позицій
підприємства, задоволення потреб клієнтів, максимальну віддачу від капіта
ловкладень або зміцнення довгострокових конкурентних переваг на цільових
ринках.
І третя група авторів, зокрема, З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, В.Ф. Оберемчук, В.А. Бєлошапка, Г.В. Загорний формулюють результат реалізації стратегії як розвиток організації. На нашу думку, саме цей підхід до визначення результату реалізації стратегії варто вважати найбільш змістовним, оскільки досягнення цілей можна розглядати як процес розвитку підприємства, а результати реалізації стратегії, окреслені другою групою авторів, можна вважати окремими характеристиками цього процесу. Таким чином, можна зробити висновок, що, як би не був сформульований результат
реалізації стратегії, будь-яка стратегія підприємства орієнтована на забезпечення його розвитку.
На основі проведеного аналізу поняття "стратегія" можна визначити як довгостроковий план, що містить управлінські рішення щодо вибору цілей та напрямків діяльності і моделі дій стосовно розміщення, розподілу та координації ресурсів підприємства для забезпечення його розвитку.
Розглядаючи зміст поняття "розвиток", Л.Г. Мельник визначив його як незворотну, спрямовану, закономірну зміну системи на основі реалізації внутрішньо притаманних їй механізмів самоорганізації [11, с. 23]. Таким чином, основними властивостями розвитку є незворотність, спрямованість, закономірність, а також впорядкованість та активна роль внутрішніх механізмів самоорганізації [11, с. 19-23].
Поняття "розвиток організації" починає розглядатися у науковій літературі у 1950-х рр. У той час організаційний розвиток вважався специфічною стратегією системних змін, спрямованою на підвищення ефективності діяльності організації за рахунок удосконалення управління організаційними процесами, структурами і культурою. У 60-70-х рр. ХХ ст. вивчення організаційного розвитку фокусувалось на удосконаленні внутрішнього функціонування організації шляхом покращення комунікацій, уточнення організаційних ролей, створення команд тощо. Організація розглядалась як відкрита система у взаємодії з її середовищем, але основний наголос робився на удосконаленні діяльності саме організації та її підсистем. У 1980-х рр. Поняття "організаційний розвиток" під впливом загострення конкуренції, розвитку інформаційних технологій, політичних та економічних змін набуло нового змісту. Основними його складовими починають виступати: місія, ключові принципи, бачення, стратегія організації. Організаційний розвиток розглядається як "набір стратегій, цінностей, технологій, спрямованих на плановані зміни в організації…, із метою кращого узгодження можливостей організації та поточних і очікуваних вимог її оточення" [22, с. 77].
Серед сучасних вітчизняних авторів варто виділити визначення організаційного розвитку І.Р. Сухорської, яка розглядає його як систему планованих внутрішніх організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування організації щодо наявних та очікуваних станів її оточення [17, с. 263].
Аналізуючи зазначені визначення понять "стратегія" і "розвиток", можна прослідкувати тісний взаємозв'язок між ними. З одного боку, вчені, що досліджують проблеми стратегічного управління, розглядають розвиток як результат реалізації стратегії. З іншого боку, вчені, які розробляють теорію організаційного розвитку, визначають стратегію як інструмент забезпечення розвитку підприємства. У даному контексті можна погодитися з В.С. Єфремовим, що стратегія формує бачення майбутнього розвитку [7, с. 4].
На підприємствах, в яких стратегія функціонування відсутня або нечітко сформульована, розвиток носить еволюційний характер. Відповідно, у компаніях, що діють згідно із стратегічним планом, розвиток відбувається ре
волюційно. Г. Мінцберг зазначав, що стратегічне управління має місце лише
в тих організаціях, які готові йти на революційні зміни [13].
Таким чином, стратегічне управління надає організації спрямованості розвитку, але періодично призводить до організаційних криз. Л. Грейнер сформував модель розвитку організації через послідовність кризових точок. Він виділив п'ять стадій організаційного розвитку, які відокремлюються між собою організаційними кризами. Шлях підприємства з однієї стадії розвитку
в іншу лежить через подолання відповідної кризи даного перехідного періоду.
Основними стадіями розвитку організації є: розвиток, що базується на творчості; розвиток, що базується на керівництві; розвиток, що базується на делегуванні; розвиток, що базується на координації, та розвиток, що базується на співпраці. У процесі переходу між зазначеними стадіями розвитку компанія повинна подолати кризу лідерства, кризу автономії, кризу контролю, кризу кордонів, кризу довіри. Зазначені стадії розвитку організації формують логічно завершений цикл розвитку, який повторюється. Теорія організаційного розвитку, запропонована Л. Грейнером, підводить до думки, що всі зміни в організації є запрограмованими. Спочатку організаційні зміни обумовлені вибором стратегічного напрямку. Далі відбувається конкретизація функцій і структури управління підприємства, а згодом – децентралізація. Наступним кроком є необхідність розвитку внутрішньо-організаційної кооперації та координації діяльності [7, с. 8-11].
Отже, розглянувши зміст понять "стратегія" та "розвиток", можна зробити висновок, що вони тісно пов'язані між собою. На нашу думку, стратегія розвитку підприємства може бути визначена як довгостроковий план, який містить комплекс рішень щодо вибору напрямку розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу і дає можливість створення сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов для успішного подолання основних стадій розвитку.
Розвиток організації є незворотнім процесом, і необхідність змін рано чи пізно виникає незалежно від того, якої ідеології розвитку дотримується організація, яка парадигма управління визначає пріоритетні напрямки її функціонування. Однак, від того, як будуть здійснюватися зміни, залежить ефективність функціонування організації та її існування в цілому.
Існування та розвиток підприємства у сучасних умовах зумовлює необхідність використання основних положень стратегічного менеджменту і
формулювання чіткої стратегії розвитку. Вибір визначальної стратегічної моделі розвитку підприємства має відбуватися з врахуванням стадії його життєвого циклу.
Література
1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. – СПб.: Питер, 1999. – 416 с.
2. Белошапка В.А., Загорный Г.В. Стратегическое управление: принципы и между-
народная практика. – К.: Абсолют-В, 1998.
3. Бланк И.А. Торговый менеджмент. – К.: Украинско-Финский институт менед-
жмента и бизнеса, 1997. – 408 с.
4. Васильченко В.А., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.:
ЦУЛ, 2003.
5. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учеб. пособие. – М.: Гардари-
ки. 1999. – 296 с.
6. Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. – СПб.: Питер, 1999. – 560 с.
7. Ефремов В.С. Стратегическое управление в контексте организационного разви-
тия// Менеджмент в России и за рубежом. – 1999, № 1. – С. 3-13.
8. Карлофф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы. – М.: Экономи-
ка, 1991.
9. Колпаков В. Концептуальные основы стратегии управления// Персонал. – 2002,
№ 3. – С. 38-44.
Науковий вісник, 2005, вип. 15.2
4. Економіка, планування і управління в лісовиробничому комплексі 227
10. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 152 с.
11. Мельник Л.Г. Фундаментальные основы развития – Сумы.: ИТД "Университет-
ская книга", 2003. – 288 с.
12. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.:
Дело, 1998. – 704 с.
13. Минцберг Г., Альстренд Б., Лемпел Д. Школы стратегий. – СПб.: Питер, 2000. – 336 с.
14. Наливайко А. Теорія стратегій підприємства. Сучасний стан та перспективи роз-
витку: Моногр. – К.: КНЕУ, 2001. – 227 с.
15. Оберемчук В.Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. – К.: МА-
УП, 2000. – 128 с.
16. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції: Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 390 с.
17. Сухорська У.К. Маркетингові стратегії розвитку підприємства: сутність, значен-
ня, класифікація// Науковий вісн.: Зб. науково-технічних праць. – Львів: Український держав-
ний лісотехнічний університет. – 2002, вип. 12.8. – С. 259-263.
18. Томпсон А.А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разра-
ботки и реализации стратегии: Учебн. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. – 1998. – 576 с.
19. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
20. Шершньова З.Є., Оборська С.В., Ратушний Ю.М. Стратегічне управління:
Навч. – метод. посіб. для самостійного вивчення дисципіни. – К.: КНЕУ, 2001. – 232 с.
21. Шеховцева Л.С. О некоторых понятиях стратегического управления// Менед-
жмент в России и за рубежом. – 2002, № 6. – С. 34-41.
22. Porras J., Silvers R. Organization Development and Transformation// Annual Review
of Psychology – 42. – 1991. – P. 51-78.