Україна має великі запаси кам’яного вугілля. У світі зараз спостерігається постійне збільшення попиту на енергоносії, і не завжди пропозиція здатна задовольнити зростаючу потребу у вугільній продукції. В умовах кризи вугільна промисловість України перебуває в дуже поганому стані й вихід на світові ринки дозволить дати галузі нові інвестиції, які допоможуть відкрити нові та модернізувати діючі шахти, створити нові робочі місця.
Особливо важливо це для умов Донецького регіону, де видобуток вугілля представляє один з основних видів діяльності, в якій задіяна більша частина працездатного населення.
Дослідженням даної проблеми займалися такі вчені-економісти, як Бень А., Коновалюк В., Лисяков В.П, Мех Г.В., Гавриленко Ю.В., Єрмаков В.Н. та інші. Проте подальшого розвитку потребує проблема управління прибутком вугільних підприємств в сучасних умовах.
Метою цієї статті є висвітлення питань, щодо максимізації прибутку підприємств вугільної промисловості за умов кризи.
Прибуток виступає не тільки основним джерелом розвитку господарської діяльності будь-якого підприємства, але й стимулом його діяльності. Він забезпечує інтереси держави, власників, персоналу підприємства і є головною рушійною силою ринкової економіки.
За даними «УНІАН» у 2009 році Україна скоротила експорт вугілля на 37,5%, порівняно з 2008 – до 346,423 млн. дол. Проте в січні-червні 2010 року експорт вугілля в грошовому виразі збільшився на 59,1%, порівняно з аналогічним періодом 2009 року – до 237,105 млн. дол. Обсяг експорту вугілля за вказаний період у загальному обсязі експорту становив 1%.
Таким чином, задачі максимізації прибутку підприємства необхідно здійснювати шляхом підвищення доходів та зменшення витрати. У зв’язку зі зниженням обсягів видобутку вугілля, зменшенням обсягів експорту погіршилися фінансові результати діяльності вугледобувних підприємств. Разом з тим, подальший розвиток потребує максимізації прибутку. Для цього необхідно:
До ряду причини, що впливають на зниження обсягів експорту вугільної продукції, можна віднести небажання Європи збільшувати споживання вугілля, зменшення попиту на вугілля на внутрішньому ринку через зупинку багатьох підприємств, а також дія в європейських країнах дуже суворих вимог щодо характеристик якості вугілля (сірка, вологість, зольність і т.п.). Якщо вугілля не буде відповідати цим вимогам, то його неможливо реалізовувати, а у деяких країнах його використання заборонене законодавством.
Перш ніж вугілля потрапить безпосередньо до споживача, воно проходить наступні етапи: збагачувальна фабрика, Державне підприємство "Вугілля України", транспортування залізницею або морським судном тощо.
В умовах кризи вугільні підприємства можуть підвищити стійкість на ринку споживання за рахунок збільшення прибутку. Істотне зростання обсягів продажу можливо при виході вугільних підприємств на нові ринки споживання, такі як ринки Китаю, США, Індії та країн Латинської Америки: Венесуели, Аргентини, Бразилії, але ймовірно ріст цих економік сповільнюється або навіть почне падати.
Зменшення собівартості вугілля можна здійснити шляхом вибору оптимального способу транспортування вугілля залізницею. Більш часто відбувається так, що орендувати вагони набагато вигідніше, ніж платити тариф. Але бувають ситуації, коли простіше й зручніше платити тариф за транспортування.
Платити тариф за 1т перевезеного вугілля - це зручний спосіб оплати транспортування. У цьому випадку до вартості вугілля в підприємстві «Вугілля України» відразу включаються тариф на перевезення. Вугілля доставляється до місця призначення без додаткових витрат, але вони звичайно більше, ніж при оренді вагонів. Оренда вагонів для доставки вугілля в порт відвантаження є вигіднішою, ніж плата тарифу за перевезення. Але можлива ситуація, коли оренда буде виходити дорожче, ніж тариф. Для визначення більш вигідного варіанту транспортування вантажу потрібні наступні дані: місткість вагона, тариф на перевезення 1т вугілля, вартість оренди 1 вагона.
Можливо зменшити собівартість вугілля шляхом вибору оптимального способу оплати порту й типу фрахту судна, які тісно пов’язані між собою. За фрахт може платити покупець (базис FOB) і підприємство користуватися послугами експедитора, у які входить зберігання й перевалка. Якщо за фрахт платить вже продавець (базис CIF), підприємство відмовляється від послуг експедитора й орендує площі під вугілля в порту.
При базисі CIF витрати на перевезення вугілля зростають за рахунок того, що підприємство починає оплачувати фрахт судна. Але ці витрати покриваються, адже збільшується й вартість продаваного вугілля.
Використання такого підходу дозволить знизити собівартість експортованого вугілля, збільшити доходи і зменшити витрати підприємства та таким чином максимізувати прибуток.
Список літератури