Методичні підходи до реалізації інноваційного потенціалу підприємств

Осецький В.

Источник: Журнал Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 3. с. 114–117

http://www.uran.donetsk.ua/~masters/2004/fem/kladchenko/library/index1.htm

Фахівці, що досліджують теорію інноваційного ризику, вважають, що інноваційний ризик — це міра можливих збитків, які можуть виникнути у разі вкладання підприємством коштів у виробництво нових товарів, технологій, послуг, які не відразу сприймаються ринком або не знаходять свого споживача взагалі. У літературі з теорії економічного ризику цей вид ризиків також детально проаналізований.

Внутрішні чинники інноваційного ризику складаються, за літературними джерелами, з чотирьох груп:

Як зазначається в економічній літературі, близько 90 відсотків неефективних капіталовкладень у здійснення інноваційної діяльності підприємств пов’язані зі слабким менеджерським потенціалом.

Джерелами інноваційного ризику є також такі чинники: відсутність професійного досвіду у керівництва підприємств, достатніх економічних знань, належного досвіду в сфері інновацій, фінансові прорахунки, недостатня пристосованість (маневреність) підприємства до змін навколишнього ринкового середовища тощо.

Слід зазначити, що різноманітні ризики здебільшого взаємопов’язані, зміни одних викликають зміну інших. Більшість з них впливають на результати економічної діяльності і потребують аналізу як на якісному, так і на кількісному рівнях.

На реалізацію стратегії управління інноваційною діяльністю впливають такі групи чинників: цілі і завдання підприємства, стратегія підприємства, кваліфікаційний, страховий і якісний склад робітників, управління й організаційні структури, їх інформаційне і ресурсне забезпечення, оцінка внутрішніх і зовнішніх можливостей та обмежень; а на вибір оптимального варіанта реалізації стратегії — наявність варіанта реалізації стратегії, наявність методик і регламентів, присутність і структура необхідних ресурсів, соціально-економічна обгрунтованість, фактор часу.

Процес реалізації стратегії має дві складові: процес впровадження стратегії та процес координації.

Стратегія управління інноваційною діяльністю підприємств здійснюється шляхом реалізації методів активізації, які дадуть змогу вплинути на всі параметри механізму управління до інновацій. Впровадження методів вимагає послідовності та відповідного механізму їх реалізації.

Механізм впровадження методів реалізації інноваційного потенціалу передбачає такі етапи: підготовчий, зміна системи управління, стабілізація.

Крім того, механізм впровадження методів реаіізації інноваційного потенціалу повинен мати адекватну економічну підготовку, тобто використання економічних методів має супроводжуватися ефективними механізмами їх державної підтримки та формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки та науково-технічної діяльності як найважливішого напряму державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:

До системи стимулів інноваційного процесу відносять комплексно-правові законодавчі норми, а саме промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності; законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.

Ефективною формою державного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави вузівсько-промислових дослідницьких центрів, завдання яких полягає у стимулюванні об’єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами вищих навчальних закладів. Засобами такого стимулювання можуть бути фінансування початкових витрат вузівсько-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безплатних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів тощо.

Узагальнюючи, викладене вище, слід зазначити, що економічні результати підприємств вказують на об’єктивну потребу суттєвої зміни інноваційної стратегії з метою досягнення її ефективності. Як переконує світовий досвід, найефективнішу реалізацію інноваційного потенціалу підприємств забезпечує ресурсозберігаюча інвестиційна стратегія. Маються на увазі не тільки матеріально-технічні, трудові й фінансові ресурси, а й такий надзвичайно важливий ресурс, як час: виграш у часі дає багато переваг і можливостей в умовах інтегрованого розвитку світової економіки.

Методичні підходи довели економічну доцільність формування ефективного механізму реалізації інноваційного потенціалу підприємств, для того щоб зменшити відставання нашої держави від світового рівня. Реалізація інноваційного потенціалу підприємств позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на новій технологічній і технічній основі.

Литература

  1. Указ Президента України «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року «Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку» від 20.08.2001 р. № 640/2001 // Урядовий кур’єр. — 2001, 28 серпня. — № 153. — с. 11.

  2. Кабанов А. И. Механизм управления инновационными процессами на современном зтапе. — Донецк, 1999. — с. 26–27.

  3. Смирнова Л. Д., Тимохин В. Н. Концепция гибкого контролинга в системе управлення процессом производства. Модели управления в рыночной экономике: Сб. науч. трудов. — Вып. 2. — Донецк, 1999.- с. 245–256.

  4. Инновационный менеджмент: Спр. пособие/П. Н. Завлин (ред.), А. К. Казанцев, Л.3. Миндели, В. А. Васин, Б. А. Малицкий — 2-е изд., пер. и доп — М., 1998. — 567 с.

  5. Кульвец П. А. Проблеми зкономической зффективности использования научно-технического потенциала. — Вильнюс, 1978. — 192 с.

  6. Федоренко В.Т. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. — К., 1999. — 184 с.

  7. Вітлінський В. В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. — К., 1996. — 212 с.

  8. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К., 2000. — 176 с.