Зростання цін на паливо до рівня світових, невідповідність тарифів на теплову енергію реальним експлуатаційним витратам та недостатній рівень збору платежів за надані послуги значно погіршили фінансовий стан теплопостачальних компаній. Адже річне споживання палива у цій сфері становить 8,7-10,4 млн. тонн умовного палива (60 – 80% в структурі собівартості), а електроенергії - 1,4-1,7 млрд. кВт•год (10-25%). Ситуацію ускладнює і недостатньо ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів, обумовлене тим, що основне технологічне устаткування вичерпало свій ресурс. У котельнях втрачається 8 - 10% виробленого тепла, у теплових мережах - 13 - 20%, у споживачів цей показник зростає до 25 - 40%. Не зважаючи на те, що тарифи на тепло постійно зростають, а якість послуг знижується, галузь комунального теплопостачання України характеризується збитками, які в 4-5 разів перевищують прибутки, та негативною динамікою зростання збитків.
Тому постає логічне питання: чи є доцільність модернізації та розвитку існуючих систем центрального теплопостачання, або більш ефективною виявиться тотальна заміна їх на автономні теплові пункти, дахові котельні і поквартирне опалення. Шукаючи відповідь, слід звернути увагу на досвід розвинених і успішних країн.
У той час як в Центральній і Південній Європі активно лобіюють ідею автономного теплопостачання, в країнах Північної Європи (де клімат близький до нашого) централізоване теплопостачання, навпаки, дуже розвинене. Причому, що цікаво, в багатьох питаннях завдяки радянському досвіду.
У великих містах, таких як Гельсінкі і Копенгаген, частка центрального опалення складає до 90%. Такі системи створили Фінляндія, Данія, Норвегія, Австрія. Схожість енергетичної політики цих держав і масове поширення централізованої системи зумовлені низкою факторів.
Економічні переваги широкого використання центрального теплопостачання:
- підвищення рівня конкурентоспроможності систем теплопостачання у зв'язку з ущільненням існуючої забудови;
- зменшення коефіцієнта теплових втрат через застосування новітніх технологій і матеріалів в будівництві теплових мереж (технологічно ККД великих джерел набагато вище, ніж у малих котлів);
- енергоефективність систем, яка досягається шляхом застосування технології комбінованого виробництва тепла та електроенергії з високим рівнем ККД (парогазові установки, газотурбінні та газопоршневі установки з утилізацією тепла відхідних газів);
- зацікавленість у реалізації ефективних проектів енергозбереження, навіть тих, які раніше були економічно недоцільними (наприклад, введення централізації теплопостачання на базі комбінованого виробництва тепла та електроенергії на ТЕЦ, робота на різних видах палива, включаючи місцеве паливо, сміття, а також поновлювані енергоресурси).
Особливо цікавий у цьому контексті досвід самої енергоефективної країни Європи – Данії. Пріоритетом державної політики стало правило «ЗЕ», тобто дотримання балансу між економічним розвитком, енергетичною безпекою та екологічної коректністю. Економічність датських мереж центрального теплопостачання обумовлюється низькими втратами в трубопроводах завдяки введенню нових матеріалів і технологій: труб з полімерів, ефективної теплоізоляції і сучасного насосного обладнання. Справа в тому, що на відміну від більшості країн, в Данії робота систем централізованого теплопостачання регулюється не зміною температури теплоносія, а зміною швидкості циркуляції, автоматично підлаштовується під попит споживачів. Данія є найенергоефективнішої країною Європи, де тарифи на тепло та електроенергію не тільки не ростуть, а й часто знижуються. При цьому екологічна обстановка в цілому по країні явно покращилася.
На цьому переконливому прикладі чітко видно, що централізоване теплопостачання аж ніяк не є чинником, що стримує розвиток ЖКГ.
Яскравим прикладом вдалого впровадження політики сучасні системи централізованого тепоснабженія є Швеція, де удосконалення системи централізованого теплопостачання Швеції було пов'язано з пріоритетним використанням відновлюваних джерел палива і енергії. Зміна паливного і теплового балансу держави відбувалося в жорстких рамках національного екологічного законодавства.
Крім того, велика, добре оснащена ТЕЦ створює менше екологічних проблем, ніж кілька дрібних, що дають сумарно ту ж кількість тепла. Є й ще один аспект: тільки у великих установках можлива реалізація найбільш результативних термодинамічних циклів для когенерації (спільного виробництва теплової та електричної енергії), що є сьогодні найбільш передовою технологією. Все це і призвело скандинавів до вибору на користь централізованого теплопостачання.
Такі приклади не поодинокі для країн Євросоюзу. Більш того, впровадження енергозберігаючих технологій та вдосконалення систем теплопостачання вже стали для європейських держав безперервним процесом. У Євросоюзі чітко розуміють: поки основним паливом для ТЕЦ залишається природний газ і рідке паливо, тема енергозбереження буде актуальною.
Зарубіжний досвід продемонстрував, що при використанні сучасного устаткування і матеріалів реконструйоване централізоване опалення в комплексі з іншими технічними рішеннями може стати ключем до розвитку нових енергозберігаючих технологій та оновлення всього ЖКК.
Подібний сценарій розвитку подій може стати реальністю і в Україні. Тому сьогодні, як не парадоксально це прозвучить, газова залежність і фінансова криза змушують нашу державу реалізувати надскладне завдання - модернізувати вітчизняну систему централізованого опалення на принципах інноваційного енергозбереження. Необхідно якомога швидше переорієнтувати з природного газу на місцеві та відновлювальні види палива. Безумовно, ці проекти вимагають колосальних капіталовкладень, проте реформа комунального комплексу повинна сприяти залученню інвестицій у цю сферу господарської діяльності та цими вливаннями треба розпорядитися по можливості розумно.
Проведений аналіз формування тарифів на підприємствах «Теплокомуненерго» України показав, що планування, облік і калькулювання собівартості цих підприємств проводиться за стадіями технологічного процесу – виробництво, розподіл, транспортування і за видами продукції - теплова енергія, гаряча вода.
Метою планування собівартості є визначення величини економічно обґрунтованих витрат, необхідних для виконання робіт по тепловій енергії в плановому періоді, які відповідають вимогам якості, що стосуються їх. Розрахунки за плановою собівартістю використовуються для планування цін (тарифів), визначення потреб в обігових коштах, планування прибутку, з метою виконання програми розвитку житлово-комунального господарства і визначення економічної ефективності цих заходів і виробництва в цілому.
Існуюча методологія, що ґрунтується на витратному принципі, застаріла і справедливо критикується спеціалістами. Справді, формування тарифів на новий звітний період здійснюється на основі сформованих витрат, до яких включаються невиробничі витрати, і розраховані вони на основі старої нормативної бази, не враховують застосування сучасних матеріалів, машин, устаткування, техніки і технології.
Варто відзначити, що до розроблення тарифів на тепло не можна підходити як до простої калькуляції, як у разі типово ринкових товарів, виготовлюваних «на склад». Це пов’язано з тим, що кількість тепла, яке подається в мережу у вигляді пари або гарячої води, має відповідати кількості тепла, яка споживається у даний момент в опалювальних приладах споживачів, а кількість проданого тепла залежить передусім від погодних умов. З огляду на це правильне формування тарифу є свого роду мистецтвом, яке вимагає відповідного уміння як щодо самого складання тарифу (планування обсягу продажу і пов’язаних з цим видатків), так і щодо передбачення економічних наслідків, до яких призведе закладена в тарифах структура оплат.