Система функціонування ринку молока України та шляхи її удосконалення
А.Є. РЯБЕНКО, О.Г. РАДЄВА
Джерело: Рябенко А.Є., Радєва О.Г. Система функціонування ринку молока України та шляхи його удосконалення /А.Є. Рябенко, О.Г. Радєва // Економіка АПК — 2010.— № 1 (17).— c.170—174.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nie/2010_1/170-174.pdf
В роботі розглянуто та проаналізовано систему функціонування ринку молока і стан молочної галузі сільського господарства України. Запропоновано заходи щодо покращення стану молочної галузі сільського господарства в Україні.
В работе рассмотрена и проанализирована система функционирования рынка молока и состояние молочной отрасли сельского хозяйства Украины. Предложены мероприятия по улучшению состояния молочной отрасли сельского хозяйства в Украине.
It is in-process considered and the analyzed state of suckling industry of agriculture of Ukraine. Measures are offered on the improvement of the state of suckling industry of agriculture in Ukraine. In scientific work the condition of dairy branch of agriculture of Ukraine is considered and analyzed. Ways of improvement of a condition of dairy branch of agriculture of Ukraine are offered.
Ключові слова: ринок молока, стан, заходи, покращення.
Постановка проблеми. Сучасне становище українського селянства сягнуло загрозливого рівня; через збиткову діяльність протягом ряду років власні фінансові ресурси сільськогосподарськими підприємствами були повністю втрачені. За даними статистики, у 2006 році 28,2% сільгосппідприємств, де понад 50 осіб працюючих, закінчили господарський рік зі збитками в сумі 1,1 млрд грн, прибуткові сільгосппідприємства одержали 4,0 млрд грн прибутку. Спостерігаються негативні тенденції до погіршення фінансового стану аграрних підприємств через незадовільну організацію розрахунків і дисципліну платежів: по аграрному сектору станом на 1 січня 2008 року кредиторська заборгованість перевищувала дебіторську на 24,8%, або на 8,5 млрд грн, і становила 42,8 млрд грн, а загальні обсяги не розрахунків — понад 77 млрд грн. Фінансові вкладення в секторі сільськогосподарських підприємств мають наступну структуру: 63% — виручка від реалізації усіх видів продукції, 25% — банківські кредити та приріст кредиторської заборгованості, 12% — бюджетна підтримка та інші види доходів. Таким чином, майже дві треті фінансового потенціалу цього сектора формується за рахунок виручки, на обсяги якої впливає система ціноутворення. Нині молочна галузь залишається однією з найпроблемніших в агропромисловому виробництві. Її подальший розвиток відбувається в досить складних умовах, тому необхідно сформувати відповідну систему державного управління, в тому числі й через чинну законодавчу базу, що могла б ефективно впливати на галузь.
Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що багато питань ефективності виробництва в галузях сільського господарства є багатогранними та залишаються ще недостатньо розробленими і дискусійними. Дослідженню проблем присвячені праці українських вчених: Б.К. Сухіпанова, О.М. Шпикач, С.І. Дем’яненко, Б.Й. Пасхавер, Ю.О. Лупенко, О.Г. Шпикуляк та інших.
Мета статті. Метою дослідження є визначення основних шляхів покращення взаємодії між виробниками та переробниками молока, стану молочної галузі сільського господарства України.
Результати. Однією з основних проблем розвитку молочної галузі є те, що ціни на сільськогосподарську продукцію зростають майже у 5 разів менше, ніж на промислові товари, які споживаються галуззю. Як наслідок, у молочній галузі витрати на виробництво продукції не відшкодовуються виручкою від її реалізації в обсягах, необхідних для відтворювального процесу. Незважаючи на загальне зростання обсягів кредитування комерційними банками товаровиробників, за останні 5 років вони становлять лише 25% від оптимальної потреби. Проценти залишаються надто обтяжливими для сільської економіки, а умови отримання роблять їх майже недоступними для більшості виробників. З переходом до ринкових відносин відбулося значне скорочення державної підтримки сільськогосподарських виробників, яка в 1986—1988 рр. становила 78% валового доходу галузі, а з 2003 року знизилася до нуля. В країнах Європи така підтримка знаходиться на рівні 32%. Тому претензії селян з приводу зниження рівня державної підтримки галузі є цілком обґрунтованими. Ось чому розвиток агропромислового комплексу не може ані частково, ані повністю визначатися тільки ринковими відносинами.
Основними причинами стримування виробництва молока є скорочення поголів'я корів, подорожчання кормів, випереджувальні темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко. Усі ці фактори негативно позначилися на якості й конкурентоспроможності молока і молочної продукції.
Молокопереробним підприємствам сировина надходить із двох джерел — від акціонерних сільськогосподарських підприємств (33 %), від індивідуальних власників (решта). Розбіжностей щодо якості, закупівельної ціни на молоко між акціонерними товариствами і молокопереробними підприємствами немає. У сільськогосподарських підприємствах здійснюється механічне доїння, охолодження молока, механічна очистка. Така сировина надходить переробним підприємствам першим і вищим ґатунками і, відповідно, оплачується по 1200—1650 грн за тонну з дотацією, що загалом задовольняє сільгоспвиробника.
При надходженні сировини від населення у багатьох випадках молоко приймають неохолодженим з підвищеною кислотністю, забруднене, розбавлене. З такої сировини зробити високоякісну продукцію неможливо. Відповідно й оплачується вона набагато нижче – 600 – 1000 грн за тонну. Селянин не має ні умов, ні можливостей забезпечити механізоване доїння і відповідне охолодження молока. При дрібнотоварному виробництві, ручній праці така ціна не відшкодовує витрат селянина. У приватному секторі коливання рівня виробництва молока за останні роки носить переважно сезонний характер (рис. 1).
Для виробництва високоякісної молочної продукції із молока другого ґатунку та неґатункового молока підприємства додатково проводять подвійну пастеризацію, охолодження й очищення на спеціалізованому обладнанні, що призводить до непродуктивного збільшення енергетичних і трудових затрат. Заводу економічно вигідніше купити сировину на підприємстві, де є механічний процес доїння та охолодження, за вищу ціну, ніж дешеве у населення.
Молокопереробні підприємства України за рахунок низької якості сировини втрачають значні суми при реалізації молочної продукції на західному та російському ринках. На зовнішньому ринку за сухі молочні продукти українські підприємства одержують за тонну на 300 – 400 дол. США менше, тому що на Заході, через низькі якісні показники, ця продукція використовується на технічні й кормові цілі.
Регіонально-сировинна база молокопереробної промисловості наближена та розвивається переважно в районах основної переробки молока: Київська, Львівська, Полтавська, Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Хмельницька області. За даними офіційної статистики на 1 жовтня 2007 року найбільшу кількість молока з початку цього року вироблено в господарствах таких областей:
1) Львівська — 407,6 тис. т,
2) Вінницька — 390,2 тис. т,
3) Житомирська — 322,8 тис. т,
4) Полтавська — 321,9 тис. т,
5) Хмельницька — 314,9 тис. т.
Наприклад, у Польщі молоко закуповують заводами в радіусі 50—70 км, тоді як в Україні при дефіциті сировинних ресурсів, конкуренції молоко закуповують на відстані від 250 до 300 км і більше. Отже, значно збільшуються транспортно-заготівельні витрати. У період масового виробництва ця сировина, як правило, ніким не обирається.
Однією з багатьох проблем є те, що заготівлею молока в Україні займаються, в основному, посередницькі структури. За їх участю закупівельні ціни на молоко збільшуються на 15—20 %. Раніше це робили молокопереробні підприємства і така система потребує відновлення. Доцільно закріпити сировинні зони, доводити квоти на виробництво молока, щоб підприємства разом із кооперативами були зацікавлені створювати й будувати молочні ферми, молокоприймальні пункти, обладнувати і комплектувати їх доїльними установками, молокоохолоджувачами.
В порівнянні з жовтнем 2006 року виробництво молока знизилось на 14,4% (жовтень 2006 р. — 285 тис. т). Зниження рівня виробництва молока пов’язане, головним чином, зі скороченням чисельності продуктивного поголів’я корів. Зважаючи на необхідність організації внутрішнього й зовнішнього ринків молока і молокопродуктів, поліпшення якості харчування населення та конкурентоспроможності на світовому ринку, стратегічним завданням держави має стати відродження молочного скотарства, особливо великих товарних ферм і комплексів. Для цього пропонуються наступні обсяги виробництва молока і молокопродуктів на перспективу (табл. 1).
На рівні місцевих органів влади слід здійснювати заходи щодо припинення стихійної форми закупівлі молока у регіонах, обмеживши дію посередницьких структур на етапі заготівлі молока і реалізації готової продукції. Потрібно створювати кооперативи по заготівлі молока від приватного сектора із впровадженням механізованого доїння, очищення, охолодження та транспортування молока.
Доцільно здійснювати інтеграцію сільськогосподарських і переробних підприємств, яка була б спрямована на використання резервів підвищення економічних показників розвитку багатогалузевого виробництва.
Всі ці зусилля організаційно-економічного характеру сприятимуть концентрації виробництва молока і переміщенню його в приміську зону, що стане домінуючим при впровадженні міжнародних стандартів оцінки якості молока та міжнародній сегментації ринків молока і молочної продукції.
Висновки. Основними шляхами вирішення проблем в молочній галузі сільського господарства в Україні є забезпечення стратегії розвитку молокопродуктового підкомплексу:
1) підвищити рівень спеціалізації, концентрації, інтеграції та інтенсифікації виробництва;
2) реально забезпечити ріст поголів'я й продуктивності молочного стада на основі поліпшення племінної роботи через широке охоплення всіх підприємств селекційно-племінною справою, створення повноцінної кормової бази;
3) створити умови для розвитку комбікормової промисловості й виробництва кормів для збалансованого забезпечення повноцінними здешевленими комбікормами через бюджетне фінансування;
4) забезпечити державну підтримку товаровиробників у придбанні машин і обладнання для молочних ферм через механізми здешевлення за рахунок бюджетних коштів; 5
5) стимулювати розвиток кооперативів та інтегрованих підприємств із заготівлі, транспортування й переробки та реалізації молокопродуктів;
6) удосконалити інфраструктуру ринків молока і молокопродуктів та впровадити ефективні методи їх регулювання;
7) узгодити рівні нормативних витрат, цін і доходів усіх учасників ринку молокопродуктів;
8) захищати внутрішній ринок молокопродуктів на основі економічно обґрунтованої експортно-імпортної політики;
9) з метою стимулювання підвищення якості молока та виробництва
конкурентоспроможної продукції необхідно передбачити доплату Державного бюджету
України до закупівельної ціни за молоко вищого та першого ґатунків, яке закуповується
молокопереробними підприємствами від сільськогосподарських підприємств.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Статистичний щорічник України за 2006 рік. – К. : Техніка, 2006.
2. Сухіпанов Б.К. Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва в умовах підготовки вступу до СОТ / Б.К. Сухіпанов // Економіка АПК. – 2007. – № 5.
3. Шпикуляк О.Г. Концептуальні основи ціноутворення в умовах аграрної економіки: теоретико-методологічні аспекти / О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2007. – № 2.
4. Луценко Ю.О. Системні трансформації аграрного сектору економіки / Ю.О. Луценко // Економіка АПК. – 2007. – № 2.
5. Чабан Г.В. Молочна промисловість: стан, проблеми і перспективи / Г.В. Чабан // Економіка АПК. – 2005. – № 3.
6. Пасхавер Б.Й. Продовольчий аспект подолання бідності / Б.Й. Пасхавер //
Економіка України. – 2004. – № 10.