НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ВУГЛЕДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Пасічка Я.О., Кучер А.Т.
Донецький національный технічний університет

Источник: Менеджмент и хозяйственное право - 2011 / Материалы международной студенческой конференции. - Донецк, ДонНТУ - 2011, с. 33-34.

Вугільна промисловість України завдяки великим покладам вугілля є і залишатиметься в майбутньому основним постачальником власного палива. Разом з тим аналіз вугледобувних підприємств свідчить, що збитковість формувалась під впливом факторів як об’єктивного характеру, пов’язаних зі складністю горно-геологічних умов, загальноекономічними труднощами, так і суб’єктивного, пов’язаних з неефективним управлінням: нестабільність надання та нераціональний розподіл між шахтами коштів державного бюджету; неприпустимо малі обсяги капітальних вкладень на відтворення виробництва; участь чисельних комерційних посередницьких організацій у постачанні підприємствам гірничої техніки та матеріалів, у збагаченні та збуті вугілля тощо. Причому визначальний вплив мали фактори суб’єктивного характеру, які можна усунути і суттєво зменшити або навіть подолати збитки шахти [1].
У вітчизняній та зарубіжній практиці дослідження ефективного функціонуванню вугільної галузі присвячено праці відомих науковців і практиків, таких як: О.І. Амоша, Б.О. Білецький, Є.Н. Братков, Ю.В. Макогон, Л.Г. Мельник, А.І. Чилікін, А.І. Франчук, Ю.П. Ященко та інші.
Актуальність функціонування вугільної галузі України обумовлена її надзвичайно важливим місцем в економіці нашої держави, адже вугілля виступає єдиним національним енергоносієм, який здатний забезпечити енергетичну безпеку, і, як наслідок, задовольнити існуючі потреби за рахунок власних ресурсів.
Український ринок вугілля у форматі світового енергетичного ринку має критичне значення для економіки та виступає найбільш впливовим фактором підтримки стабільності, економічного та соціального розвитку [2].
Метою статті є спроба визначити основні напрямки підвищення ефективного виробництва вугледобувного підприємства.
Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак – це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (рисунок 1.1 ) [3].

Вугільні підприємства, як одні з найбільш капіталомістких, щорічно мають потребу в значних капітальних вкладеннях для відновлення основних фондів і введення нових потужностей замість вибулих. За рахунок власних коштів багатьом шахтам із цим завданням не впоратися. Хронічна незабезпеченість необхідними фінансами лишає шахти можливості вчасно виконувати роботи з модернізації й технічного переоснащення.
Для зміни положення, що склалося, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на рішення локальних завдань удосконалення гірського господарства шахт менш капіталомістке, ніж реконструкція, які не вимагають значних капітальних вкладень: підготовку нових горизонтів або технічне переоснащення. На окремих шахтах зі сприятливими умовами необхідно передбачити їхню реконструкцію. Перспектива вугільної промисловості визначається в стабілізації або збільшенні виробничого потенціалу області шляхом закладки й будівництва нових шахт на розвіданих ділянках зі значними запасами вугілля [4].
Ефективний розвиток вугільної промисловості України визначається за такими напрямами:
• підвищення ролі вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави;
• створення надійної сировинної бази для розвитку вугільної промисловості та підвищення ефективності її використання;
• ефективне використання виробничих потужностей галузі та їх нарощування, бо саме це визначає обсяги видобутку вугілля;
• поліпшення якості вугільної продукції, що має дуже важливе значення у ринкових умовах;
• диверсифікація діяльності вугледобувного підприємства;
• реформування відносин власності підприємств вугільної промисловості та створення ефективної системи управління галуззю;
• удосконалення ціноутворення та ринку вугільної продукції;
• фінансове оздоровлення підприємств вугільної промисловості;
• розв’язання соціальних та екологічних проблем, підвищення рівня охорони та безпеки праці.
Україна має достатньо можливостей для подальшого розвитку вугільної промисловості та функціонування галузі протягом терміну, який набагато перевищує можливості газової та нафтової промисловостей. Зважаючи на запаси, у перспективі вугілля займатиме провідне місце у виробництві паливно-енергетичних ресурсів країни [5].

Література

  1. О.Ф. Ляшенко, М.М. Кулик. Вугілля України. - № 1. - 2006. - С. 6-9.
  2. Л.О. Середа. Економіст. - №3. - 2009. - С. 53-57.
  3. Воронін О. Економіст. - № 4. - 2007. - С. 57-62.
  4. Матеріали 6 міжнародної конференції студентів і молодих учених „Економіка та маркетинг у ХХІ столітті ”. В 2-х частинах. - Ч. 2. Донецьк: РОВУ ДонНТУ, 2005. - 232 с.
  5. І.К. Чукаєва. Економіст. - № 5. - 2007. - С. 32-39.