| RUS | ДонНТУ > Портал магістрів ДонНТУ |
Я, Ганна В'ячеславівна Бєлорибкіна, народилася 21 жовтня 1987 року в місті Волноваха Донецької області, але все дитинство і юність прожила в невеликому селищі міського типу Донське. Мій батько – В'ячеслав Анатолійович Бєлорибкін 1958 року народження працівник ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча". Мати – Наталія Дмитрівна Бєлорибкіна 1963 року народження – музработнік Палацу культури смт Донське. Саме вона з самого дитинства прищепила мені любов до музики.
З самого народження стала виявляти себе як активна дитина. Навчилася ходити в 10 місяців. Батьки говорять, що ходити і говорити почала одночасно. З дитинства росла досить тихою і нешкідливою дитиною, вміру веселою і життєрадісною. Через рік мене батьки подарували найкращу іграшку, про яку мріють діти, і найдорожчого, близьку мені людину – кращу подругу – мою улюблену сестричку – Олександру. З трирічного віку ходила в садочок і завжди з величезним інтересом і цікавістю відкривала нове. Там і навчилася читати, рахувати. А з п'яти років навчалася грі на скрипці під чуйним керівництвом матері
Шкільні роки ... З ними пов'язані найкращі і приємні спогади. Альбом під назвою «Шкільна Пора» зберігає в собі барвисті і яскраві картинки мого життя. Перше в моєму житті «1 вересня» – подія, якого я чекала з особливим трепетом і нетерпінням: море квітів, величезних білих бантів, перший шкільний дзвінок, перший клас, перша парта, перша вчителька... Школа стала невід'ємною частиною мого життя.
З 1994 по 2005 рік я навчалася в загальноосвітній школі селища Донське і закінчила її добре. Якщо говорити про навчання в школі, то воно давалося мені досить легко, підкорення навчальних дисциплін не викликало труднощів, я завжди мала пристрасть до підкорення нових глибин знань. Багато в чому це було пов'язано з особливостями моєї натури, мого характеру, та поряд з цим, я дуже вдячна своїм батькам, які з дитинства пробудили в мені інтерес до навчання, та за те ,що приділяли достатньо багато часу заняттям зі мною. Напевно, спогади про шкільне життя не були б пофарбовані в такі теплі тони, якби не мій клас, що став для мене справжньою родиною, з якою ми дружно прожили одинадцять чудових років. Моїм хобі була музика в усіх її проявах, але особливе місце мало заняття вокалом. Особливо відклалися в пам'яті свята, коли ми разом готували вітальні виступи, сценки, конкурси. Я завжди брала активну участь в організації подібних заходів, а також і з величезним задоволенням відкривала в собі нові таланти. Але все хороше коли-небудь закінчується, і як би не хотілося розлучатися з такими вже рідними стінами, близькими серцю людьми. І пролунав «останній дзвоник».
Після закінчення школи я отримала досить гарний атестат, так що прийшов час задуматися про те, щоб я хотіла в майбутньому. Не усвідомлюючи серйозність цього вибору, я пішла рішенням моїх подруг і однокласниць, подала документи до Інституту ринка та соціальної політики. Але в останній момент все змінилося, і у мене немає можливості оплатити навчання. Таким чином, я йду працювати і ставлю перед собою мету наступного року вступити в Донецький національний технічний університет (ДонНТУ), отримати вищу освіту і стати відмінним фахівцем. Я наполегливо йшла до своєї мети. І через рік, серйозно налаштувавшись на успіх, за рейтинговими іспитами, що проводяться на базі університету, я вступаю разом з сестрою на одну і ту ж спеціальність «Безпека трудової діяльності в гірській промисловості».
Студентська пора. Альбом під назвою «Студентчіство» відкриває нову сторінку мого життя. Знайомство з новими людьми, новими предметами, досвідченими викладачами, які стали для мене наставниками-провідниками у світ науки та знань. Був потрібен якийсь час, щоб увійти в ритм студентського життя. Згадуючи себе в перші дні занять, я пам'ятаю деяку розгубленість, але разом з тим величезний інтерес і бажання відкривати для себе все нові і нові горизонти пізнання. Університет подарував мені дружбу з дивовижними людьми, без яких сьогодні я просто не уявляю свого існування. Дійсно, студентство – найкраща пора життя і я щаслива, що провела ці роки саме у ДонНТУ, в атмосфері його трудових буднів і веселих свят.
Дійсно, студентство – найкраща пора життя і я щаслива, що провела ці роки саме у ДонНТУ, в атмосфері його трудових буднів і веселих свят. Наукова діяльність відкрилася для мене ще з 2 курсу навчання. А наукового керівника своєї магістерської роботи – професора Віталія Антоновича Стукало – я вибирала самостійно. Оскільки це дозволило в якості тематики моєї випускної роботи вибрати одне з найцікавіших і найбільш актуальних на сьогоднішній день напрямків, а також має дуже важливе практичне значення для вугледобувних шахт Донбасу та Україна в цілому. Найбільш значним досягненням у навчанні вважаю одержання диплома бакалавра, подальше надходження в магістратуру.
Безсумнівно, перспектива на найближче майбутнє для мене це написання і захист магістерської роботи, а після – отримання диплома. Надалі мені б хотілося реалізувати себе в своїй спеціальності й застосувати накопичені теоретичні навички на практиці. Будувати далекосяжні плани я поки не прагну, оскільки непередбачуваність життєвих поворотів вносить деяку частку нереальності в їх реалізацію. Але, тим не менш, я максимально використаю потенціал своїх особистісних здібностей для професійного і кар'єрного зростання і постараюся внести свою працю у вирішення проблем розвитку вуглевидобувної галузі.