Я, Віра Миколаївна Мельник, народилася в місті Макіївка в 1988 році в листопаді 18 дня в 19:40. Мої батьки: Микола Михайлович і Олена Костянтинівна, як не дивно, були дуже раді цій події.
Я з'явилася на світ частково завдяки моєму братові - Роману Сергійовичу Мельник, який попросив в дитинстві у батьків собі сестричку, чим я йому і вдячна.
В дитинстві, та й надалі, коли виросла, я ніколи нікого не боялась, тому що відчувала за своєю спиною тверду опору, котра завжди була готова прийти на допомогу у будь-яку мить — мого брата,- але й не лізла на рожон — я це не люблю.
Вихованням моїм із самого початку займалася моя гаряче улюблена матуся, а влітку їй в цій нелегкій праці допомагала моя бабуся — мама тата — Віра Андріївна. Дитячий садок я не відвідувала за винятком декількох разів.
З дитячих років я прагнула до знань, не можу сказати, що я була занудою, але дуже полюбляла, коли мені розповідали щось цікаве, а головне корисне для мене і для мого подальшого розвитку. Таким чином, я із задоволенням почала ходити в школу з шести років, хоча вважаю, що можна було б піти і з п'яти, оскільки я народилась у листопаді.
Не можу сказати, що я була в захваті від школи, хоча вона в нас і непогана, напевно, тому, що вона, так би мовити, не виправдала моїх надій.
В школі мені запали в душу такі предмети, як іноземна мова (англійська), російська література, географія і фізкультура. Тяга до іноземних мов і літератури проявляється досі – це у мене в крові.
В школі я відвідувала такі спортивні секції, як акробатика, баскетбол, волейбол, легка атлетика.
Окрім навчання в школі ходила на додаткові заняття з економіки і французької мови. Упродовж усіх шкільних років головними моїми захопленнями були книги, спорт і музика. Проте книги займали найбільш головну роль в моєму житті, тому що саме їм я приділяла найбільший час, а точніше усі хвилини моєї свободи. Скільки пам'ятаю себе, увесь час читала і... думала. Зараз правда не пам'ятаю куди саме були спрямовані мої думки і до чого саме я тоді доходила у своїх роздумах, хоча мені навіть зараз про це цікаво дізнатися, але. напевно просто тому, що я думала про багато що, тому я і не запам'ятала про що саме, а також тому що, напевно, знаходила відповіді на свої думки – питання.
Не можу пригадати, щоб я що - небудь заучувала. Навіть під час виконання уроків, я, раптом опритомнівши, розуміла, що мої думки десь "за межами Всесвіту".
Нарешті закінчилися шкільні роки і почалися студентські.
Із самого початку я вирішила, що поступати буду тільки в Донецький ВНЗ. Для мене Донецьк - місто хоч і не нове, але гаряче улюблене. Проте, я ніколи не думала, що вступатиму саме до Донецького національного технічного університету, а тим більше на спеціальність - "Маркшейдерська справа". Вирішивши взяти участь в рейтингах я поступила! Сталося неймовірне - я вибрала одну з найскладніших спеціальностей на факультеті сама того не знаючи, про що надалі не шкодую.
Навчання в університеті не можу сказати, що давалося мені занадто легко і безболісно, але ж, як говорить філософ: "Те, що нас не вбиває- робить нас сильніше". За роки навчання в університеті в мені сталося багато змін. Я навчилася аналізувати, робити висновки, мислити абстрактніше. У розвитку просторового мислення я вдячна таким викладачам як: Олег Олександрович Лопатов, ну і, звичайно ж, нашій рідній кафедрі.
Мені дуже сподобалося, що в університеті я можу вибрати будь-який вподобаний мені вид спорту і їм займатися на уроках фізичного виховання. Обрала я теніс. Спочатку дуже хотілося займатися великим тенісом, але у мене не було розряду і я вирішила "замінити" його на пінг - понг, який мені теж дуже подобається. З особливою теплотою досі відношуся до тренера по тенісу — майстрові спорту — Валентині Миколаївні Мершавці. Я завжди гордилася нею і ціную її як справжнього вчителя. Так, саме вчителя, коли це слово викликає тільки повагу і любов.
В університеті мені сподобалося те, що нас не лише навчали певним основам, але й займалися нашим вихованням, причому кожен викладач підходив до цього абсолютно по-різному і абсолютно несподівано.
На третьому курсі навчання нам запропонували наперед вибрати тему своєї наукової роботи зі списку тем, запропонованих моїм майбутнім науковим керівником - д.т.н., професором Віктором Вікторовичем Назимко. Вибрала я сейсмічну акустику, оскільки мені подобався предмет "Механіка гірничих порід", який ми до цього вивчали.
Не хочу наслідувати Наполеона, але.плани — це ж певна послідовність дій для втілення своїх задумів, надій, мрії.
Крім того, що я хочу побачити весь світ, я безперечно хочу, як мовиться, і себе показати. Як багато хто з вас вже зрозумів, це, звичайно ж, утрируваний жарт.
Насправді хотілося б повністю, на усі можливі відсотки реалізувати себе як особу.
Для цього спершу хотілося б зайнятися вивченням мов, не забуваючи про роботу. Тобто спочатку захиститися, після отримання диплому влаштуватися за фахом і продовжувати бути студентом. Тобто продовжувати мінятися, але й не забувати залишатися собою!