ЗЕМЛЕУСТРІЙ ЗА КОРДОНОМ

 С. Н. ВОЛКОВ

Ректор державного університету із землеустрою РФ, заслужений діяч науки РФ, академік РАСГН, професор, доктор економічних наук

 

Источник: Научно-практический журнал «Землеустроительный вестник». – 2008. – №5. – С. 54-59 

 

Організація раціонального використання й охорони земель на основі державних, регіональних та муніципальних програм і методів державного управління земельними ресурсами (Land Managment)

У низці країн здійснення основних заходів організації раціонального використання й охорони земель взяла на себе держава, реалізуючи їх через спеціальні програми охорони природно довкілля, консервації та захисту фермерських зе­мель і т.п.

Лідером у цьому напрямі є США. Ця країна фі­нансує програми через Міністерство сільського го­сподарства, Міністерство внутрішніх справ, Агент­ство із захисту навколишнього середовища, Армій­ський корпус інженерів Міністерства сухопутних сил. Тільки в 1996 р. федеральні витрати на про­грами в галузі консервації та охорони довколиш­нього середовища, що мають відношення до сіль­ського господарства, за цими міністерствами й відомствами склали 6,74 млрд доларів. У системі МСХ діє спеціальна Служба охорони ґрунтів, рані­ше – Ґрунтова служба (Soil Survey), подібна на на­шу землевпорядну службу.

Програми проводяться в наступних напрямах:

- пряме фінансування проектів землевпорядку­вання (меліорації, водопостачання, освоєння, консервації земель);

- надання субсидій на впровадження фермерами природозберігаючих технологій, компенсація збитків землеробам за вивід земель з господар­ського використання, дотримання фермерами визначених правил використання земельних і водних ресурсів на «умовах згоди»

- технічна, консультаційна і науково-інформацій­на робота.

Крім того, бюджети штатів також виділяють за­соби на здійснення програм.

Найбільш поширеним на штатному й місцевому рівнях інструментом земельно-ресурсної політики є контроль за використанням земель. При цьому влада застосовує такі методи регулювання:

• встановлення критеріїв максимальних рівнів забруднення навколишнього середовища планах розвитку регіону;

•  зонування території для встановлення в законодавчому порядку характеру її використання;

•  скуповування у власність штатів земель, які потребують негайної консервації та використання їх у якості місцевих рекреаційних ресурсів;

• регулювання розміщення виробничих і транс­портних об'єктів.

У випадку виділення територіальних зон штат­ні відомства районують землі штату за певними функціональними ознаками (наприклад, викорис­тання тільки для рекреаційних цілей, ведення сіль­ського господарства, транспортного будівництва й т.п.). Ґрунтуючись на цьому, місцева влада має мож­ливість регулювати розміщення тих чи інших об'єк­тів на своїй території. Після прийняття в 1972 р. фе­дерального закону «Про управління прибрежними землями» (The Coastal Zone ManagementACT) особ­ливу роль у практиці почало відігравати регулю­вання використання прибрежних (вздовж відкри­тих водоймів — рік та озер) зон.

 

Землеустрій на землях сільгосппризначення (внутрігосподарський землеустрій)

Джерела цього виду робіт беруть початок у XIX ст. в Німеччині, коли потрібні були не тільки землеміри (геометри), а й фахівці з упорядкування сіль­ськогосподарських земель. Спер­шу їх називали культуртехнічни­ми інженерами. Ці люди володі­ли геодезичними знаннями і при проведенні земельно-кадастрових зйомок одночасно будували доро­ги, виносили в натуру осушувальні та зрошувальні канали, планували господарчі центри, ділили зем­лю на сівозміни й поля. Іще їх називали «геодезис­тами, котрі працюють на користь сільського госпо­дарства» .

У крупних маєтках, поміщицьких господарст­вах з такою метою навіть розроблялися спеціальні проекти «внутрігосподарського землеустрою», хо­ча такого терміну в землевпорядній сфері західних країн не було і немає досі.

Вже в нинішні часи дані проекти перепрофілювалися в землевпорядну документацію, що охоп­лює не лише одне землеволодіння, а й певну еколого-ландшафтну структуру, що включає у свій ареал декілька фермерських господарств. Задачі таких проектів землеустрою, котрі активно роз­робляються в Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Словаччині та інших країнах – вибрати оптимальні види землекористування, ра­ціональний склад угідь та посівів на основі вимог агроекології з розміщенням екологічних кори­дорів, ніш, мікрозаповідників та  інших природоохоронних та інженерно-господарських елемен­тів організації території.

Друга частина таких проектів пов'язана зі створенням системи протиерозійних заходів, терасу­ванням або консервацією земель на основі інженерних розрахунків змиву ґрунтів. Ці проекти розробляються у США, Канаді, Іспанії, Франції, Італії, Болгарії, Руминії, Туреччині та інших країнах. Займаються ними не лише землеміри, але й фірми що мають відношення до сільського господарства та його галузей (садоводства, виноградарства, меліорації та ін.). У багатьох країнах вони входять до системи підприємств так званого «Агропроекту», що має у своєму складі землеворядників, геодезистів, технологів з досвідом роботи в сільському господарстві.

Для багатьох розвинутих зарубіжних країн сфери землевпорядкування   за останні роки набула спільних рис.

По-перше, більша частина землевпорядних замовлень, і насамперед державних, розподіляється на конкурсній основі між державними й приватними компаніями.  Для цього проводяться тендери, торги, конкурси тощо.

По-друге, землеустрій, що охоплює великі території і значне число землевласників та землекористувачів, проводиться за участю "промотерів " осіб чи компаній,   учасників земельного ринку котрі беруть на себе ініціативу у здійсненні накреслених заходів, пошуку інвестицій, або тих хто вкладає У здійснення землевпорядкування первісний капітал. Промотери (від англ. promoter - засновник, підприємець, супровідник) можуть навіть придбати землю для втілення в життя свого проекту. Наприклад, вони розробляють проект, споруд жують комунікації, дороги, а потім продають окре­мі земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва.

По-третє, проекти землеустрою все більше роз­робляються за участю й під контролем органів дер­жавної та місцевої влади під гаслом «Першочер­гове служіння суспільним інтересам». Внаслідок цього зачіпаються й непорушні дотепер інтереси приватних земельних власників, здійснюється державне, регіональне та місцеве планування ви­користання земель, зонування території, державне регулювання земельних відносин економічними, правовими та організаційними заходами.

По-четверте, землевпорядкування набуває явно­го природоохоронного характеру, у зв'язку з чим проводиться незалежна експертиза проектів земле­устрою.

Землевпорядна освіта в зарубіжних країнах не є аналогом російської. За кордоном освіта в галу­зі землеустрою і кадастру пов'язана в основному з факультетами, що мають спеціальності в галузях геодезії, геоматики, сільського та лісового госпо­дарств, економіки майнових відносин, архітектури й будівництва (для землевпорядкування міських земель).

У Німеччині, наприклад, фундаментальні науко­ві дослідження та класична освіта землемірів зосе­реджені в університетах, а прикладна фахова зем­левпорядна освіта – у вищих спеціальних школах (Fachhochschule із землеустрою). Серед вищих на­вчальних закладів цього профілю слід насамперед згадати Мюнхенський університет, Вищу спеціаль­ну школу в Вюрсбюрзі (Західна Німеччина) й Ан-хальті (Східна Німеччина).

У Швеції та Франції землевпорядні справи по­в'язані насамперед з майновими відносинами, то­му центрами землевпорядної освіти є економічні й технічні кафедри університетів (Королівського політехнічного в Стокгольмі, Швеція), Паризького и Діжонського університетів, університету м. Ніцца (Франція) та ін. Екологічна спрямованість зем­левпорядкування вивчається у сільськогосподар­ському університеті м. Упсала (Швеція).

У Швейцарії землемірів готують федеральні вищі технічні школи в Цюріху й Лозанні, в Данії

Університет м. Аалаборга, в Польщі — Політех­нічний університет у Варшаві, Університет м. Ольштина (раніше сільськогосподарсько-технічна ака­демія), сільськогосподарські академії м. Вроцлава й Кракова. У цих країнах нині розвивається такий напрям землевпорядкування, як геоматика, орієн­тована на застосування нових інформаційних тех­нологій у сфері землекористування, ГІС та ЗІС-систем.

В Чехії та Словаччині землевпорядні кадри готу­ють будівельні факультети політехнічних ВНЗ, ка­федри геодезії, землевпорядкування й меліорації Праги, Брно, Братислави, в Болгарії - - Вищий університет архітектури й будівництва (м. Софія), в Угорщині — факультет геодезії та землевпоряд­кування університету лісового господарства та де­ревообробної промисловості (м. Секешфехервар) та будівельний факультет Політехнічного університе­ту м. Будапешта.

У цілому в європейських країнах землевпоряд­кування є спеціалізацією, котра починається з 4 й 5 курсів геодезичних фахів. За останній час цей освітній напрям викладається на спеціальностях інформаційного, економічного, сільськогосподар­ського та природоохоронного профілів.

У Китаї землевпорядну освіту можна здобути в аграрних університетах Пекіна, Уханя, Нанкіна; в Монголії — в Аграрному університеті м. Улан-Батора й Сільськогосподарському інституті Дархана, у В'єтнамі — в Ханойському СГІ.

У СІЛА й Канаді чисто землевпорядної, в нашо­му розумінні, спеціальності й освіти немає. Подібне навчання зосереджене в університетах, що мають ґрунтознавчі й географічні факультети і кафедри (природоохоронний напрям, ГІС-системи), еконо­мічні та будівельні підрозділи (планування вико­ристання земель, ландшафтна архітектура, еконо­міка нерухомості й прикладна геодезія), а також в аграрних університетах (облаштування сільських земель).

Таким чином, землевпорядна освіта за кордоном розвивається в різних напрямах, забезпечуючи землемірам широту своєї професії.