НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ СТАЛОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
ГУТОРОВ О.І., д-р екон. наук
Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва
Источник: http://www.btsau.kiev.ua/files/list/edition/ed_dviyuualfz.pdf
Досліджуються теоретичні та методологічні проблеми формування інституціональної бази сталого землекористування в сільському господарстві України, обґрунтовуються напрями його здійснення. Особлива увага приділена науково-практичним аспектам використання земель сільськогосподарського призначення на сучасному етапі трансформації земельних відносин, проблемам становлення екологічно збалансованого аграрного виробництва.
Ключові слова: земельні ресурси, стале землекористування, екологізація землекористування, земельна рента, економічна та грошова оцінка земель, форми власності на землю, інвестиції, управління земельними ресурсами.
Постановка проблеми. Земельна реформа належить до найважливіших напрямів соціально-економічної політики держави. Узагальнюючи її результати, відзначимо, що за період реформування земельних відносин створено інститут приватної власності на землю, нові види агроформувань, проведено грошове оцінювання земель, запроваджено платність землекористування та закладено основи ринку земель.
Здійснене зумовило низку проблем. Зокрема, зміни у власності земель призвели до порушення існуючої організації території землекористувань та суттєво вплинули на структуру земельних угідь і посівних площ сільськогосподарських культур. У більшості сільськогосподарських товаровиробників відсутні науково обґрунтовані сівозміни, ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, необхідна кількість органічних та мінеральних добрив, внаслідок чого відбувається виснаження земель, зниження родючості ґрунтів та активізація деградаційних процесів.
Недосконалість державного регулювання процесом землекористування створила низку взаємовиключних інтересів і мотивацій землекористувачів щодо раціонального використання земельних ресурсів, а земельна власність стала предметом зіткнення індивідуальних та групових, а також регіональних і загальнонаціональних інтересів.
Особливо гостро впливають проблеми економічних, екологічних та соціальних факторів на характер і напрям сільськогосподарського землекористування, оцінки ефективності використання земель в умовах трансформації земельних відносин, еколого-економічного моделювання ефективного використання та охорони земель.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Практичне вирішення цих проблем включає такі методологічні аспекти, як просторова організація регіонального розвитку, запровадження інноваційних моделей землекористування на локальному рівні.
Питанням еколого-економічної ефективності використання та охорони земель сільськогосподарського призначення в умовах трансформації земельних відносин в останні роки присвятили роботи вітчизняні вчені: Галушко В.П., Даниленко А.С., Добряк Д.С., Кваша С.М., Ульянченко О.В., Третяк А.М., Федоров М.М., Хвесик М.А. та багато інших [1-7]. Аналіз літературних джерел виявив, що значна частина існуючих досліджень зосереджені переважно на проблемах удосконалення законодавчої бази регулювання земельних відносин та вдосконаленні структури органів державної влади з питань здійснення земельної реформи й управління земельними ресурсами на державному та регіональному рівнях. Питання ж підвищення ефективності використання та охорони земель на регіональному та локальному рівнях залишаються значною мірою невирішеними. Коло зазначених вище питань є досить широким та дискусійним і потребує більш фундаментальних наукових досліджень та обґрунтувань. Саме таке розуміння проблеми обумовило вибір теми та визначення мети дослідження.
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні основних напрямів підвищення еколого-економічної ефективності використання та охорони земель в умовах трансформації земельних відносин як інструмента забезпечення реалізації концепції сталого розвитку.
Результати дослідження та їх обговорення. Проблеми переходу до сталого розвитку вимагають комплексного підходу до їх вирішення, з одночасним урахуванням дії соціального, екологічного та економічного аспектів. Оскільки в науковій літературі немає однозначного визначення терміна «сталий розвиток», нами його ідентифіковано як багатогранну концепцію, що охоплює всі аспекти життєдіяльності суспільства і передбачає, з одного боку, тип рівноваги між його соціально-економічними та природними складовими, з другого – безперервність процесу розвитку суспільства, де боротьба за екологічність виробництва не повинна перешкоджати економічному та соціальному розвитку.
Модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли забезпечується задоволення зростаючих матеріальних потреб населення та високоефективне використання земельно-ресурсного потенціалу, а сукупне антропогенне навантаження на земельні ресурси не перевищує самовідновлюваний потенціал ґрунтів, визначає, на нашу думку, поняття «сталий розвиток землекористування».
Із 60,3 млн гектарів загальної площі України – 69,0% припадає на сільськогосподарські угіддя, які за якісним складом та рівнем біопродуктивності не мають рівних у світі. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 %. У ресурсній забезпеченості сільськогосподарського виробництва земля становить 40-44%, трудові ресурси займають 38-39%, основні виробничі фонди та оборотні засоби – 20-21 %.
За даними ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського», основна база землеробства України розміщується на чорноземах та ґрунтах чорноземного типу, які становлять 60,2% площі орних земель. У складі сільгоспугідь зосереджено основну частку особливо цінних земель (36,7% від їх загальної площі), у тому числі орних земель – 44,8 % від загальної площі ріллі.
В Україні високий рівень освоєння життєвого простору: до господарського використання залучено більш як 92% її території. В останні роки особливо загострилася проблема погіршення якісного та екологічного стану сільгоспугідь. Одним із головних чинників деградації земель в Україні є ерозія ґрунтів.
Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали впливу водної ерозії, складає 13,3 млн га, в тому числі 10,6 млн га орних земель; вітровій ерозії систематично піддається більше 6 млн га. У зональному відношенні найбільша площа деградованих і малопродуктивних орних земель знаходиться в зоні Лісостепу.
Структурна та екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршує ефективність використання та охорони земель. У складі сільгоспугідь частка ріллі в середньому по Україні становить 78,0%. Найвищий рівень розораності сільгоспугідь у Херсонській області – 90,2%, Черкаській – 87,6, Кіровоградській – 86,4%, а найменший – в Закарпатській – 44,3%, Івано-Франківській – 60,3 та Львівській – 62,9% областях.
Від моменту проголошення незалежності України структура її земельного фонду змінилася незначно. Проте, тенденції трансформації земельного фонду змінилися суттєво: до кінця 90-х років ХХ століття зберігалася тенденція розширення площ земель сільськогосподарського призначення, в тому числі і ріллі, що обґрунтовувалося державною політикою необхідності вирішення проблем продовольчого забезпечення країни.
Трансформація структури земельного фонду на сучасному етапі обумовлюється формуванням нових земельних відносин у зв’язку зі зміною форм власності на землю і категорій землекористувачів (із загальної площі сільгоспугідь у 2008 р. 87,9% перебували в розпорядженні сільськогосподарських підприємств і громадян, зокрема частка підприємств становила 40,8%, а частка громадян – 47,1%), а також необхідністю підвищення ефективності використання земель, покращенням якісних характеристик земельного фонду і попередженням деградації земель. Фонд приватизованих земель в Україні майже повністю складається із сільгоспугідь. У приватній власності знаходиться 83 % ріллі та багаторічних насаджень і третина сінокосів та пасовищ.
У державі сформовано велику кількість землевласників, і нині немає жодного суб’єкта власності, якого б не торкалися земельні відносини. Проблемним залишається питання законодавчого забезпечення земельних відносин в Україні, причому складність полягає не стільки у відсутності достатньої кількості нормативно-правових документів, скільки в неузгодженості багатьох із них. Важливим завданням також є посилення державного контролю за використанням і охороною земель як унікальним і стратегічно важливим національним ресурсом.
На підставі встановлених тенденцій та закономірностей, які свідчать про те, що сучасне землекористування в Україні не відповідає засадам сталого розвитку, вважаємо за доцільне на державному рівні розробити концепцію сталого розвитку земельних відносин. Вона має бути побудована на основних законах природокористування, характеризуватися чіткими принципами екологізації виробничої діяльності і відповідними стандартами соціальних умов життєдіяльності людей, ґрунтуватися на наукових принципах землекористування.
Для розробки багатоаспектних питань раціонального землекористування, збереження, відтворення і використання ресурсного потенціалу необхідним є залучення інвестицій. Комплексний характер поняття «інвестиції» дає змогу розглядати «земельні інвестиції» як соціально-економічну категорію. Врахування різних існуючих поглядів на сутність інвестицій в землересурсну сферу дозволяє сформулювати власне трактування цього поняття: земельні інвестиції – це процес перетворення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в раціонально організоване землекористування і охорону земельних ресурсів з метою отримання доходу та/або збереження соціальної значущості землі.
Необхідність виконання земельними інвестиціями однієї або декількох функцій, а також різноманітність цінностей, які можуть виступати у ролі інвестицій, обумовлюють функціонування великої кількості їх видів. У разі формування і розвитку вторинного земельного ринку збільшуватиметься кількість землевласників, тобто землеволодіння стане частиною інвестиційного процесу. Світовий досвід свідчить, що саме інвестиційне землеволодіння забезпечує найбільшу капіталізацію земельних ресурсів.
Для формування системи мобілізації фінансових ресурсів та розробки інвестиційної політики сталого землекористування бажаним є залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій в сільське господарство.
Досягнення поставленої мети стає можливим за умови створення сприятливого клімату для інвестиційної діяльності вітчизняних інвесторів і залучення іноземного капіталу.
Основним джерелом фінансування капіталовкладень на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів залишаються також власні кошти підприємств та організацій (кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі не відіграє вирішальної ролі як джерела залучення інвестицій).
У ролі критерію оцінки ефективності землекористування має виступати збільшення виробництва продукції сільського господарства на одиницю затрачених ресурсів за умови дотримання екологічних вимог землекористування та підвищення родючості ґрунтів. Одним з основних показників ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу є продуктивність угідь, яка визначається урожайністю сільськогосподарських культур і залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня розвитку продуктивних сил.
Оскільки земельні ресурси є визначальним фактором у формуванні результатів господарської діяльності сільгосптоваровиробників, то врахування еколого-агрохімічного стану ґрунту є необхідним чинником об’єктивної оцінки можливостей господарюючих суб’єктів. Вважаємо за доцільне під час оцінки ефективності використання земельних ресурсів здійснювати відповідне коригування на зміну якості ґрунтів. Так, за побудови моделей залежності результативних показників господарювання від основних факторів виробництва із застосуванням кореляційно-регресійного аналізу чітко простежується тенденція підвищення достовірності одержаних результатів за умови використання скоригованої оцінки земельних ресурсів.
Одним із головних завдань сучасного етапу земельної реформи визнано перехід від кадастрового обліку земельних ділянок до кадастрового обліку об’єктів нерухомого майна та створення єдиного кадастру нерухомості. Оскільки цієї мети ще не досягнуто, то процеси оцінки земельних ділянок та розташованих на них об’єктів протікають в автономному режимі, базуючись на певних економічних принципах.
Економічні принципи оцінки землі умовно можна поділити на три групи. Першу групу утворюють принципи, засновані на уявленнях потенційних земельних власників, другу – принципи, обумовлені процесом використання землі; третю – принципи, які відображають дію ринкового середовища. Наведені принципи тісно взаємопов’язані, являють собою теоретичну основу оцінки вартості земельних ділянок і можуть відігравати в цьому процесі основну або допоміжну роль.
Взаємодія суб’єктів землекористування та власників земельних ділянок у правовій, бюджетно-податковій, кредитно-фінансовій, організаційно-економічній та інших сферах пов’язана із забезпеченням економічних умов відтворення як окремих суб’єктів, так і еколого-економічної структури держави в цілому.
Окремим завданням у системі екологізації державного регулювання сільськогосподарського землекористування є підвищення родючості ґрунтів, що являє собою комплекс проблем: фінансових, виробничо-технічних, наукових, тому тільки на рівні держави може бути розроблена й виконана програма підвищення родючості ґрунтів і поліпшення використання землі. Розроблена модель державної підтримки ефективного та екологічно збалансованого аграрного землекористування в Україні ґрунтується на принципах системності та міжгалузевої паритетності використання земельних ресурсів та передбачає:
- раціональне використання земель за рахунок упорядкування структури їх розподілу за категоріями,
- угіддями, власниками; екологічну стабілізацію агроланд-шафтів шляхом встановлення збалансованого рівня
- антропогенного навантаження; розширене відтворення продуктивності і родючості сільгоспугідь на основі
- впровадження ґрунтозахисного землеробства; ефективність планування та управління власністю на землю,
- спрямовані на підтримку оптимальних за розмірами форм землекористування як одного із головних
- чинників встановлення сталого землекористування.
Враховуючи складні деградаційні процеси, що відбуваються в сільському господарстві, доцільним є розробка основних концептуальних напрямів формування сталого землекористування, в першу чергу спрямованого на збереження родючості ґрунтів, захист їх від ерозії, оптимальне застосування засобів хімізації та продуктивне ведення землеробства. Розв’язання проблем збалансованого розвитку територіальних систем сільськогосподарського призначення здійснюватиметься шляхом розробки та реалізації Державної (регіональної) концепції формування сталих агроландшафтів, яка повинна передбачити розробку заходів за такими напрямами: виведення з обробітку малопродуктивних орних земель; здійснення консервації земель; використання зрошуваних земель; поповнення ґрунту органічною речовиною; застосування мінеральних добрив; вапнування кислих ґрунтів; гіпсування солонцевих ґрунтів; біологічне землеробство і одержання екологічно чистої продукції; агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення; земельний кадастр і бонітування ґрунтів; інформаційна система управління якістю ґрунтів.
Земельні трансформації доцільно супроводжувати синхронною перебудовою інституціонального управління економікою землекористування.
Сучасні соціально-економічні та екологічні умови вимагають створення екологічного паспорта сільськогосподарського підприємства, який відображає правовий, господарський та природний стан земельних ділянок, являє собою нормативно-технічний документ, в якому відтворено вплив підприємства на навколишнє середовище в процесі господарської діяльності. У розробленому нами макеті екологічного паспорта як вихідну позицію закладено необхідність проведення організаційно-консультативної роботи та науково-методичного обґрунтування кожної позиції паспорта, із виходом на центральні органи виконавчої влади і надання цим паспортам статусу обов’язкового документа.
Управління раціональним та екологічно збалансованим землекористуванням реалізується за допомогою збору, детального аналізу та узагальнення достовірних даних про стан земельних ресурсів. Такий аналіз потребує проведення систематичних комплексних спостережень (моніторингу) за станом земельних ресурсів. Формування системи контрольованих параметрів є найбільш важливою ланкою в організації та проведенні моніторингу. Серед стратегічних завдань агроекологічного моніторингу є: контроль за рівнем розораності ґрунтового покриву; дотримання екологічних вимог охорони земель під час землеустрою територій; поетапне встановлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь у зональних системах землекористування.
Висновки. Земельні ресурси, що використовуються в сільськогосподарському виробництві, необхідно розглядати як систему, що відображує сучасний стан земельних відносин і розвиток продуктивних сил галузі. Багатогранність використання землі в сільському господарстві спричинює необхідність розробки надзвичайно складної проблеми – сталого землекористування у сільському господарстві, на розвиток якого значною мірою впливає політика держави.
Реформування земельних відносин в Україні у напрямі формування багатоукладної економіки ринкового типу загострюють питання екологічно збалансованого та ефективного використання землі:
протягом останніх 10–15 років у країні спостерігається погіршення екологічного стану землекористування, показники інтенсивності використання земельних угідь є невиправдано високими, розвиток сільськогосподарського виробництва йде екстенсивним шляхом (природні властивості землі використовуються майже без відтворення її продуктивних якостей).
Причини критичної ситуації в сільськогосподарському землекористуванні України обумовлені дією як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників. Трансформація земельних відносин призвела до створення нової структури землекористування, яка не враховує змін та впливу на навколишнє природне середовище. Теоретичні та практичні дослідження доводять необхідність розробки нової еколого-економічної концепції розвитку вітчизняного агропромислового виробництва. Реалізація основних напрямів еколого-економічної концепції, спрямованих на досягнення сталого розвитку природи та суспільства, сприятиме формуванню нового економічного механізму природокористування.
Список літератури
1. Формування ринку земель в Україні / В.П. Галушко, Ю.Д. Білик, А.С. Даниленко та ін.; за ред.. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білик – 2-ге вид. – К.: Урожай, 2006. – 277 с.
2. Добряк Д.С. Теоретичні засади сталого розвитку землекористування у сільському господарстві / Д.С. Добряк, А.Г. Тихонов, Н.В. Гребенюк. – К.: Урожай, 2004. – 136 с.
3. Кваша С.М. Земельні відносини в контексті моделей розвитку сільського господарства України / С.М. Кваша // Економіка АПК. – 2009. – № 3. – С. 54–57.
4. Третяк А. Концепція вдосконалення земельних відносин в Україні. Державна цільова програма на 2007–2015 роки / А. Третяк // Землевпорядний вісник. – 2006. – № 3. – С. 27–30.
5. Ульянченко О.В. Формування системи сталого землекористування / О.В. Ульянченко // Вісник ХНАУ. – Х., 2009. – № 11. – С. 369–375.
6. Федоров М.М. Трансформація земельних відносин до ринкових умов: доповідь / М.М. Федоров // Економіка АПК. – 2009. – № 3. – С. 4–18.
7. Хвесик М.А. Стратегічні імперативи раціоналізації землекористування в контексті соціально-економічного піднесення України / М.А. Хвесик // Економіка АПК. – 2009. – №3. – С. 24–30.
Направления формирования устойчивого сельскохозяйственного землепользования в условиях трансформации земельных отношений
А.И. Гуторов
Исследуются теоретические и методологические проблемы формирования институциональной базы устойчивого землепользования в сельском хозяйстве Украины, обосновываются направления его осуществления. Основное внимание уделено научно-практическим аспектам использования земель сельскохозяйственного назначения на современном этапе трансформации земельных отношений, проблемам становления экологически сбалансированного аграрного производства.
Ключевые слова: земельные ресурсы, устойчивое землепользование, земельная рента, экономическая и денежная оценка земель, формы собственности на землю, инвестиции, управление земельными ресурсами.
The directions of formation of steady agricultural land tenure in the conditions of ground relations’ transformation.
A. Gutorov
Theoretical and methodological problems of formation the institutional bases of steady land tenure in agriculture of Ukraine are investigated, the directions of its realisation are proved. The basic attention is given for scientifically-practical aspects of land using for the agricultural purposes at the present stage of ground relations’ transformation, for the problems of formation the ecologically balanced agrarian manufacture.
Key words: land resources, stable land use, ecologization of land use, land rent, economic and money land estimation, forms of land property, investments, management of land resources.