Сучасні проблеми територіальної громади

Стельмах С.С., Тюльченко І.К.
Донецький національний технічний університет

Джерело: Соціально-економічний і політичний розвиток України: історичний досвід і сучасність. Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції викладачів та студентів. — Донецьк: ДонНТУ, 2009. — с. 80-81.

Соціально-економічний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від роз витку її регіонів (територій). Як правило, це досягається через відносну самостійність територіальних громад щодо вирішення питань місцевого розвитку.

Основними законами, що регламентують здійснення місцевого самоврядування, тобто права територіальних громад - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення є Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21 травня 1997 р.), «Про місцеві державні адміністрації» (від 9 квітня 1999 р.) і «Про органи самоорганізації населення» (від 11 липня 2001 р.).

Органами місцевої влади в АРК Закон України від 17 березня 1995 р. «Про Автономну Республіку Крим» називає сільські, селищні, районні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи.

В Україні право територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення гарантується її основним Законом - Конституцією України, це право визначається та закріплюється як місцеве самоврядування (ст. 140).

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки (ст. 141 Конституції України).

Сільські, селищні, міські ради і поради районів міста мають свої виконавчі органи - виконавчі комітети.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через створені ними органи місцевої самоврядності управляють майном, що знаходиться в комунальній власності і створюючим рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, землю, природні ресурси і т.п.

Органи місцевої самоврядності в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає основні засади діяльності органів місцевого самоврядування, але в той же час не конкретизує шляхи досягнення та забезпечення реальної самостійності територіальних громад.

Проголошений у Конституції України принцип самостійності територіальних громад на практиці, на жаль, майже не реалізується, це відбувається тому, що немає окремого закону, який би регламентував та запроваджував основні засади, на яких ця самостій¬ність має здійснюватися. Конституцією України затверджено організаційну, фінансову, правову самостійність органів місцевого самоврядування, відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування, але в реальному житті це не завжди так. Механізми ре¬алізації самостійності та її напрями чітко не визначені, самі «питання місцевого значення» ще потребують певного уточнення. У Конституції вони визначаються досить розмито.

Серед сучасних проблем, які можна вирішити за допомогою адміністративно-територіальної реформи, виділяють наступні:

• розширення сфери діяльності органів місцевого самоврядування шляхом делегування повноважень державного управління на територіальний рівень. На районному рівні господарем повинен стати район, який сформує повноцінний виконавчий орган. Цей виконком замінить адміністрацію, існування якої в сучасному вигляді є недоціль¬ним;
• чітке розмежування повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Влада і управлінські повноваження настільки нерівномірно розподілені, що центральна і вищестоящих влада завжди має можливість диктувати свою волю влади нижчестоящих. В тому числі і покарати неслухняного представника місцевого управлінського рівня;
• приділення більше уваги механізму делегування повноважень: що саме необхід¬но делегувати та якими способами. Сьогодні законодавчо закріплені компетенції органів місцевого самоврядування по забезпеченню економічного розвитку, планування, контролю над ціноутворенням, по забезпеченню соціального захисту та соціальної інфраструктури. А також щодо вирішення житлових питань та щодо забезпечення функціонування житлово-комунального господарства, розвитку та забезпечення охорони здоров'я, спорту, освіти, культури, нерухомості, і навколишнього середовища. Однак передача даних функцій здійснювалася без належної підготовки, в умовах суворого де¬фіциту ресурсів, - як матеріальних і фінансових, так і кадрових. Спосіб передачі повноважень органам місцевого самоврядування тільки сприяв якнайшвидшій дискредитації самої суті і концепції такого рішення. У всякому разі, саме це і сталося при передачі соціальної та іншої інфраструктури в комунальну власність в Україні;
• створення законодавчої бази для повноцінної діяльності територіальних органів влади у нових умовах. Незважаючи на те, що в українській Конституції місцеве самоврядування визнається як право територіальних громад, тим не менш, це право практично не реалізовано в яких-небудь підзаконних актах. Більш того, це право фактично пригнічується зобов'язаннями, накладених адміністративно-територіальним устроєм;
• зміцнення фінансової основи органів місцевого самоврядування через ухвалення Податкового кодексу, з зазначенням механізму надання статусу місцевого податку за землю та поступового введення податку на нерухомість як основного місцевого податку. Необ¬хідно змінювати Бюджетний кодекс, потрібно передбачити, щоб значна частина коштів залишалась на місцях і направлялась на розвиток громад. Таким чином полегшується утримання дошкільних та шкільних навчальних закладів, первинних медичних закла¬дів (ФАП, дільнична лікарня) та інше.

Найкращим варіантом для України має бути надання широких повноважень органам місцевого самоврядування щодо територіального розвитку, а місцевим державним адміністраціям надання виключно контрольно-наглядових функцій. Виконання цих засад уможливить розвиток вітчизняної системи місцевого самоврядування відповідно до сучасних потреб територіальних громад та демократичних принципів розвитку, покра¬щить послуги, що надаються населенню.