УДК 332.3:63.95
КОНСОЛІДАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ
О. Кустовська, к. е. н., І. Войцехівська
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Источник: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vldau/Zem/2009/files/09kovolr.pdf
Ключові слова: консолідація, сільськогосподарські угіддя, однорідні земельні масиви, придатність земель.
Key words: consolidation, agricultural lands, uniform land massif, to soil usefulness.
The preconditions formation through unification (consolidation) of small land users - have been determined. The concept "uniform land massif" has been proposed. The level of substantiation of uniform land massifs and the criteria of uniform land massifs classification according to soil usefulness for agricultural crops growing have been determined.
Постановка проблеми. За період земельної реформи в Україні проведено реформування земельних відносин на засадах рівності прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави. У результаті сформовано новий земельний устрій, змінилися умови, що визначають форму і зміст землевпорядних дій, а процес реформування охопив землекористування в усіх галузях економіки і суспільного життя.
Одним із наслідків земельної реформи стало подрібнення сільськогосподарських угідь на індивідуальні ділянки різних конфігурацій, нерідко розташовані вздовж схилів. У період переходу до ринкових умов, коли відбувається стихійне створення нових агроформувань без достатнього науково-методичного, організаційного і фінансового забезпечення, порушуються практично всі сівозміни. Як наслідок, майже у два рази зростають площі під культурами, які посилюють дію деградаційних процесів, що призводить до значного збільшення площ деградованої ріллі. Крім того, за наявності дрібних землекористувань значною мірою ускладнюється організація високорентабельного товарного сільськогосподарського виробництва.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням формування сільсько¬господарського землекористування та використання земельних ресурсів України займаються такі науковці: Д. І. Бабміндра, С. Ю. Булигін, В. В. Горлачук, Д. С Добряк, П. Г. Казьмір, М. В. Калінчик, О. П. Канаш, В. М. Кривов, Г. К. Лоїк, А. Г. Мартин, Л. Я. Новаковський, С. О. Осипчук, О. Я. Панчук, А. М. Третяк та ін. [1 -4].
Багато аспектів досліджуваної проблеми залишаються невирішеними або є дискусійними й зумовлюють необхідність у глибших і конкретніших наукових обгрунтуваннях процесів формування й розвитку сталого землекористування. Особливої актуальності набуває розробка та конкретизація теоретико-методологічних засад і методичних прийомів формування сільськогосподарського землекористування. Подальша реструктуризація землекористування, створення й розвиток нових агроформувань на екологічних засадах з урахуванням регіональних особливостей потребують відповідного наукового обгрунтування.
Постановка завдання. Необхідно здійснити територіальну організацію агроландшафтів завдяки землеустрою нових агроформувань, що забезпечить їх саморегуляцію з мінімальними затратами енергії і ресурсів, підвищить стійкість до деградаційних процесів. Основна стратегічна мета формування агроландшафту - підвищення екологічної стійкості природного об'єкта за достатньо високої продуктивності земель.
Виклад основного матеріалу. Україна є і залишатиметься аграрно-індустріальною країною, оскільки не використати наявний земельно-ресурсний потенціал означає нехтувати тим багатством, яким природа так щедро її наділила. Інша справа, що ним потрібно адекватно розпорядитися.
В основу організації території сільськогосподарських угідь варто покласти оптимізацію агроландшафтного природного середовища або агроландшафтів. Сільськогосподарські угіддя являють собою агроландшафти, які утворюються внаслідок взаємодії сільськогосподарського виробництва з природною основою - ландшафтом і потребують для існування й розвитку постійної значної енергетичної підтримки людиною, території з дуже збідненим біорозмаїттям, виснажені і захімізовані. Важлива особливість агроландшафту - спрощення його біологічної системи, порушення біохімічних і фізичних процесів, які відновлюють потенційну продуктивність. При цьому формуються агроекосистеми різного рівня антропогенної трансформації. Стійкість агроценозів забезпечується надходженням енергії у вигляді добрив, поливної води, засобів боротьби з бур'янами, шкідниками, хворобами тощо [4].
Отже, агроландшафт являє собою природно-техногенну систему. Особливості взаємодії техногенної підсистеми з природною підсистемою визначаються їх поєднанням як принципово різних за матеріалом: матеріал природної підсистеми «живе» за природними законами, а матеріал техногенної підсистеми - за технічними. Завдання проектувальника полягає в тому, щоби з цього різнорідного матеріалу створити єдину природно-техногенну систему, яка функціонує в оптимальному за деякими фіксованими критеріями режимі. Природно-техногенна система повинна забезпечувати стійкість, цілісність, працездатність техногенної підсистеми в певних умовах і обмежити зміни природної підсистеми під впливом техногенної в деякому оптимальному діапазоні - за тими ж раніше вибраними критеріями оптимальності. Ці межі в загальній теорії систем називаються «гомеостатичними». Вони характеризують допустимий діапазон змін характеристик системи, всередині якого система ще зберігає стійкість, «гомеостазис системи», тобто не переходить в іншу систему.
Обгрунтування стійких агроландшафтів на сучасному етапі земельної реформи можливе через вирішення питання організації території сільськогосподарських угідь, з яких найскладнішою є організація землекористування [1]. В умовах існування численних дрібних землекористувань і землеволодінь виникає усвідомлена необхідність об'єднання - консолідації - сільськогосподарських земель, оскільки запровадити систему раціонального використання земель та сівозміну на площі 3-5 га неможливо. Консолідація сільськогосподарських земель являє собою комплекс технічних і юридичних дій, здійснюваних з метою оптимізації розмірів і розміщення земельних ділянок, створення сприятливих умов для господарської діяльності фермерських господарств, виробничих сільськогосподарських підприємств і кооперативів, які обробляють землі, що перебувають у приватній власності, організації системи заходів боротьби з деградацією фунтів та підвищення їх родючості. Вважаємо, що консолідація земель являє собою, можливо, єдиний шанс змінити стан земельних ресурсів.
В основу формування оптимальних сільськогосподарських землекористувань покладено провідний принцип природокористування, за якого критерій ефективності господарювання формулюється як «одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами і мінімальними порушеннями природного середовища». При цьому повинен витримуватися грунтово-екологічний принцип, за якого консолідація дозволить не тільки ефективно використовувати, а й надійно захищати землі.
Створення сприятливих умов для раціональної організації сільськогосподарських угідь і сівозмін, а також для застосування сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур - одне з основних завдань у формуванні сільськогосподарських землекористувань. Для вирішення питань організації території землекористування запроваджено в науковий обіг і розкрито зміст поняття однорідного земельного масиву, під яким варто розуміти сукупність суміжних землекористувань у межах елементарного водозбірного басейну, ґрунтовий покрив сільськогосподарських угідь яких характеризується однаковим (або близьким) класом агроекологічної придатності для вирощування районованих сільськогосподарських культур.
Формування однорідного земельного масиву полягає у визначенні підкласу придатності фунтів під різні культури, обчисленні площі орних земель за виділеними підкласами придатності та виділенні суміжних землеволодінь (землекористувань), що належать до одного підкласу. Формування однорідних масивів здійснюється на основі комплексного вивчення матеріалів з природно-сільськогосподарського районування, ґрунтового покриву, клімату, рельєфу, агробіологічних вимог культур, а також з урахуванням комплексу технічних заходів, які забезпечують виконання технологічних операцій у землеробстві.
Агроекологічна придатність ріллі визначається ступенем відповідності якості грунтів оптимальним вимогам культур і знижується в міру зменшення такої відповідності. При її встановленні перевагу має відповідність ґрунтових характеристик вимогам рослин. Показники бонітування грунтів та екологічні оцінки приймаються як допоміжні дані в остаточному ранжуванні ступенів придатності. Акцентуємо увагу на здійсненні цих операцій саме у межах одного елементарного водозбірного басейну, що при правильній організації території дозволить значною мірою вирішити питання водної ерозії грунтів. Масиви формуються згідно з придатністю земель за п'ятьма ступенями (підкласами) [2; 3]. Перший підклас - вирощування всіх культур без будь-яких обмежень; другий - середньої придатності з одним обмеженням, яке може усуватися агротехнічним прийомом без додаткових затрат; третій - обмежено придатні грунти, з кількома негативними ознаками, усунення яких потребує додаткових затрат, але без докорінної меліорації; четвертий - грунти низької придатності, поліпшення яких можливе докорінною меліорацією і п'ятий - непридатні грунти. Складне поєднання економічних і природних умов вимагає ретельного обгрунтування проектних рішень щодо формування земельного масиву, а в низці ипадків - складання й аналізу декількох варіантів проекту. Наприклад, економічні інтереси землекористувачів нерідко вимагають збільшення площ ріллі, тоді як екологічні умови, навпаки, перешкоджають широкому залученню земель у сільськогосподарський оборот. У процесі управління з усіх об'єктів, придатних за своїми природними властивостями для трансформації і поліпшення, необхідно вибрати такі, які принесуть агроформуванню найбільший ефект за дотримання природоохоронних вимог.
Проект формування однорідних у господарському використанні земельних масивів повинен відповідати також вимогам ефективного використання сільськогосподарської техніки, що особливо важливо при ліквідації дрібноконтурності і роздрібненості угідь. Тому під час його обгрунтування можна розраховувати витрати на холості переїзди, повороти і заїзди сільськогосподарської техніки, продуктивність машинно-тракторних агрегатів, строки виконання механізованих робіт [3].
Висновки. Таким чином, буде сформовано п'ять земельних масивів з різними ступенями придатності для вирощування сільськогосподарських культур: від абсолютно придатних до непридатних. Консолідація сільськогосподарських угідь сприятиме підвищенню конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств та поліпшенню стану навколишнього середовища.
Література
1. Горлачук В. В. Екологічні аспекти землекористування / В. В. Горлачук, А. Я. Сохнич // Вісник ХДАУ. — 1999.—№ 5.—С. 299-305.
Добряк Д. С. Класифікація та екологобезпечне використання сільськогосподарських земель / Д. С. Добряк, О. П. Канаш, І. А. Розумний. — К. : Ін-т землеустрою УААН, 2001. — 309 с.
Кустовська О. В. Еколого-економічне обгрунтування формування сільськогосподарського землекористування : дис. . канд. екон. наук : 08.00.06 / О. В. Кустовська. — К. 2008. — 270 с.
Кустовська О. В. Розпоряджатись землею маємо адекватно / О. В. Кустовська, С. О. Осипчук // Землевпорядний вісник. — 2007. — № 2. — С. 29-32.