Роботи аналогічної тематики виконувалися студентами ДОННТУ, керівник яких доцент Андрій Альфредовіч Блакберн. Наприклад, магістерська робота Ю.І. Корнелюк на тему Дослідження можливостей формування регіональної екологічної мережі Луганської області, Ю.А. Гукової – Дослідження можливості формування локальніх екологічних мереж на території Донецької області та інші.

1 Задачі, принципи та засоби формування екологічних мереж

У 1995 році на Софійській Конференції Міністрів Довкілля Європейських держав під егідою Ради Європи і Європейської Економічної Комісії ООН був підготовлений і прийнятий документ Європейська для Пана Стратегія Збереження Біологічної і Ландшафтної Різноманітності (ПЕС). ПЕС є першою спробою скоординувати природоохоронну діяльність на всьому панєвропейському просторі: від Азорських до Курильських островів. Основне завдання Стратегії – зупинити і обернути назад процес руйнування природних екосистем, зберегти європейські ландшафти, а також види рослин і тварин. Стратегія має на увазі єдиний для регіону підхід до рішення цієї задачі з врахуванням соціальних і економічних чинників.

Важливій складовій ПЕС є розробка системи пріоритетів для залучення інвестицій в охорону природи. ПЕС розрахована на реалізацію протягом 20 років (1995-2015). Стратегія закладає основу для об'єднання зусиль європейських держав для виконання положень Конвенції про біологічну різноманітність і ряду інших міжнародних Конвенцій і угод.

Цілі:

• істотне зменшення погроз для біологічної і ландшафтної різноманітності Європи;
• створення умов для відновлення порушених систем;
• зміцнення екологічної цілісності всієї Європи;
• забезпечення всесторонньої участі громадськості в зусиллях по збереженню біологічної і ландшафтної різноманітності.

Задачі:

• збереження, поліпшення стану і відновлення ключових екосистем, жител, видів і елементів ландшафту за допомогою створення Пан'європейської екологічної мережі і ефективного управління нею;
• стійке управління і використання потенціалу біологічної і ландшафтної різноманітності Європи шляхом забезпечення оптимального використання соціальних і економічних можливостей на національному і регіональному рівнях;
• впровадження заходів по збереженню і стійкому використанню біологічного і ландшафтного різноманіття Європи [1,2].

Найбільші можливості ПЕС відкриває для країн колишнього Радянського Союзу. ПЕС може служити для них довготривалою основою для домовленостей з країнами Європи по природоохоронних питаннях. Західноєвропейські політики усвідомили, що 80 відсотків ресурсів біологічної і ландшафтної різноманітності субматерика Паневропи розташовується в східній його частині.Також очевидним стало, що збереження видів і екосистем на менш порушеній території Східної Європи обходиться істотно дешевшим, ніж спроби їх підтримки в Західній і Центральній Європі. Це відкриває нові можливості для фінансової, ресурсної і технічної підтримки з боку Європейського Співтовариства державам Східної Європи. Окрім цього, широкі рамки ПЕС в умовах СНГ могут бути виконаними змістом, більш відповідних умовам СНГ, ніж вже готові вузькі європейські програми.

Необхідність збереження природних ресурсів Східної Європи поставила питання про єдиний підхід до їх інвентаризації і оцінки, розробки єдиної системи пріоритетів і методів для охорони і управління природними ресурсами, розробці єдиного понятійного апарату. В цьому випадку особливо актуальним є питання про використання знань, досвіду і традицій охорони природи, що вже існують в країнах Східної Європи. Критерії і методи охорони екосистем в повністю перетвореному середовищі Голландії або Франції і набагато менш порушеній Росії або Казахстані, безумовно, будуть різними. Необхідно проте, щоб система критеріїв і методів в Голландії і Казахстані була побудована на єдиній термінологічній базі. Лише у такому разі можна буде виробляти повномасштабну оцінку ситуації, вибирати гарячі крапки, що мають загальнорегіональне, пан'європейське значення і направляти фінансові потоки на рішення головних проблем.

Ідея екомережі є інтегральною в організації збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, і на європейській арені вона вже набула певного розвитку. Практично відпрацьованим є підхід щодо створення Європейської (Всеєвропейської) екомережі, низка країн вже оголосила про створення національних екомереж з елементами європейського значення.

Основні принципи формування екомережі в Харківській області розроблені відповідно до Закону України Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі в Україні на 2000-2015 роки № 1989-ІІІ (2000 р.) та затверджені рішенням Харківської облради Про затвердження Програми формування національної екологічної мережі в області на 2002-2015 роки від 21.05.2002 року. Після прийняття Закону України Про екологічну мережу України № 1864-ІV (2004 р.) програма була доповнена та скорегована. Таким чином, проектування екомережі області здійснюється шляхом проектування регіональної схеми екомережі, яка узгоджується із Зведеною схемою формування екомережі України та затверджується облрадою після її погодження із територіальним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Для Харківської області структура формування екомережі відображена на рисунку 1.

Рисунок 1 – Cтруктура формування екомережі Харківської області

2 Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика Харківської області з точки зору формування екологічної мережі

Харківська область має вигідне географічне та економічне розташування:

• з’єднує Російську Федерацію з країнами Центральної та Східної Європи;
• через територію області проходять стратегічні автомагістралі: Київ-Харків-Ростов; Москва-Харків-Сімферополь;
• Харків головний вузловий центр залізничного сполучення східної України, що обслуговує шість суміжних областей;
• Харків має міжнародний аеропорт, що приймає пасажирські літаки всіх типів.

На півночі Харківщина межує з Бєлгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на південному сході – з Донецькою, на півдні – з Дніпропетровською, на заході – з Полтавською та на північному заході – з Сумською областями України. Регіон є прикордонною територією.

Площа території Харківщини складає 31420 км², що становить 5,2 % території України, відстань із сходу на захід – 225 км, з півночі на південь – 210 км. За цим показником регіон посідає 4 місце в країні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській областям [3].

Рельєф Харківщини – хвиляста рівнина, яка розмежована річковими долинами, ярами та балками. Основні його риси визначаються приуроченістю території до басейнів рік Дону та Дніпра. Басейн Дону складає 75 % території області, басейн Дніпра – 25 %. Ріка Сіверський Донець – головна водна артерія Харківщини є притокою Дону, на території області ця річка несе свої води протяжністю 375 км (загальна її довжина 1053 км). Її основні притоки на території області – ріки Оскіл, Уди, Берека, Харків, Лопань, Сухий Торець, Балаклейка, Вовча, Великий Бурлук та ін.

Клімат Харківської області помірно континентальний. Формується він у результаті взаємодії трьох основних факторів, що створюють клімат: сонячної радіації, циркуляції атмосфери і характеру підстилаючої поверхні. Оскільки довжина території області з заходу на схід незначна і коливання висот невеликі, варіація клімату даної території не істотна. Коливання середньорічної температури відбувається в межах від +21°С влітку до -7°С взимку. Самий теплий місяць – липень, а самий холодний – січень. Амплітуда середньомісячних середніх температур складає 28°С. Середньорічна кількість опадів складає приблизно 540 мм.

Харківська область є однією з найбільших областей України по території, населенню та розвитку народногосподарського комплексу – це великий промисловий центр України, в якому представлені практично всі види економічної діяльності. Розміщена на північному сході країни, область межує як з найбільш промислово розвинутими Донецькою, Луганською та Дніпропетровською областями, так і з Російською Федерацією. Все це обумовлює наявність низки екологічних проблем, які суттєво впливають на якість життя населення та умови господарювання (рис. 2).

До складу Харківської області входить 27 адміністративних районів, 17 міст в тому числі 7 обласного значення (Харків, Ізюм, Куп’янськ, Лозова, Люботин, Первомайський, Чугуїв), 61 селище міського типу, 381 сільська рада, 1682 сільський населений пункт. Особливості соціально-;економічного розвитку – вигідне географічне розташування та наявний природно–ресурсний потенціал – сприяють прискореному соціально-економічному розвитку Харківської області, унаслідок чого вона займає важливе місце в економіці України.

На 1 січня 2010 році населення Харківської області складає 2,769,1 млн. осіб, з якого 79,96 % склало міське і 20,04 % сільське населення. За чисельністю населення регіон посідає 4-е місце в Україні, поступаючись тільки Донецькій та Дніпропетровській областям і м. Києву.

Харківська область має чрезвичайно низьку забезпеченність водними ресурсамита займає 24-е місце серед областей України за цим показником (1,8 % від загальних водних ресурсів України з притоком від сопредельних територій). Область розташована на водорозділі двух річкових басейнів Дона (Сіверський Донець) та Дніпра. Териториально до басейну Сіверського Донца належить 17 адміністративних районів, до території Дніпра – 10.

Рисунок 2 – Зміївська ТЕС

3 Загальна характеристика структури ПЗФ Харківської області

Природні території та об’єкти заповідного фонду області представлені національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, обтічними садами, зоологічними парками, заказниками загальнодержавного і місцевого значення, пам’ятками природи та заповідними урочищами місцевого значення [4].

Станом на 01.01.11 природно-заповідний фонд області налічує 238 територій і об’єктів загальною площею 72699,21га, в тому числі 13 об’єктів загальнодержавного значення площею 23984,6 га, відсоток заповідності становить 2,3 від загальної площі області (рис. 4).

Використання природних ресурсів та господарські заходи у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду Харківської області у 2010 році здійснювалися відповідно до планів санітарно–оздоровчих заходів.

Територія ландшафтного заказника місцевого значення Печенізький площею 365,7 га входить до складу регіонального ландшафтного парку Печенізьке поле.

Серед типових природних комплексів виділено 20 місцевостей, які займають понад 98 % території області. Рідкісні природні комплекси представлені 15 місцевостями, площа яких становить 0,84 % території області. Зникаючі природні комплекси являють собою залишки первинних природних лісів, луків та степів серед суцільно розорених земель, яким загрожує, внаслідок подальшого антропогенного впливу на земельні ресурси та розширення сільськогосподарських угідь, зменшення їх площ та погіршення природного стану.

Території загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення Катеринівський площею 527,0га, загальнозоологічного заказника Бурлуцький площею 326,0га, заповідного урочища Божкове площею 79,0 га, частини заповідного урочища Дегтярне площею 95,0 га входять до складу регіонального ландшафтного парку Великобурлукський степ (рис. 3).

Частина ландшафтного заказника Гомільшанська лісова дача, площею 8355,0 га входить до складу національного природного парку Гомільшанські ліси. Лісовий заказник місцевого значення Володимирівська дача, площею 699,0 га входить до складу національного природного парку Слобожанський. Ботанічні заказники місцевого значення Конопляне, площею 315,9 га та Червоний, площею 49,8 га входять до складу національного природного парку Дворічанський. Територія ботанічного заказника місцевого значення Борівський площею 18,0 га входить до складу регіонального ландшафтного парку Червонооскільський [5].

Рисунок 3 – Регіональний ландшафтний парк Великобурлукський степ

Сучасний стан біорізноманіття області викликає занепокоєння і потребує детального аналізу його фітоценотичного та біотопічного розподілу, насамперед тих систематичних груп, представники, яких занесені до списків рідкісних видів, оскільки оцінки фауністичного й флористичного багатства істотно залежать від наявності рідкісних видів (рис. 5).

Рисунок 4 – Загальна площа об'єктів ПЗФ Харківської області (у долях)

Аналіз діаграми розподілу категорій об’єктів ПЗФ Харківської області за часткою площі показав, що 60 % від площі території ПЗФ займають національні природні парки, 30 % – регіональні ландшафтні парки, 3,36 % – заказники загальнодержавного значення, 2,22 % – заповідні урочища , 2 % – заказники місцевого значення, 1,46 % – ботанічний сад загальнодержавного значення, 0,41 % – дендрологічний парк місцевого значення, 0,33 % – парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, 0,18 % – дендрологічний парк загальнодержавного значення, 0,12 % – пам’ятники природи місцевого значення, 0,10 % – ботанічний сад місцевого значення, 0,09 % – парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Рисунок 5 – Видове різноманіття категорій об’єктів ПЗФ Харківської області

Аналізуючи видове різноманіття ПЗФ регіону (рис. 5), можна сказати, що найбільш багатшими за кількістю видів рослин та тварин виявилися національні природні парки, в яких нараховується 13 рідких та зникаючих видів рослин та 6 видів тварин, занесенних до Європейського списку, ще 4 види червонокнижних рослин[5] та 5 – тварин [6,7].

Отже, індикаторною групою стають види, чисельність та існування яких перебувають у критичному стані, тобто такі, яким загрожує зникнення. Найбільш містким на рідкісні та зникаючі види рослин та тварин у Харківській області є національні природні парки. Важливим, в плані збереження фітоценотичного та біотопічного різноманіття, є те, що не має значення, яку площу займає об’єкт ПЗФ, а те, скільки рідких та зникаючих тварин і рослин він зможе зберегти у первозданному стані.

Кожну категорію об'єктів можна оцінити за бальною оцінкою (табл. 1), яка дозволяэ зробити якісний аналіз.

Таблиця 1 – Бальна оцінка категорій об’єктів ПЗФ Харківської області

Як видно з таблиці діапазон балів досить великий. Найбільша кількість балів належить заказникам місцевого значення, що свідчить про екологічну цінність категорії.

Висновки

На фоні вище викладеного можна виділити наступне:

1. з метою збереження біологічного і ландшафтного разнообращія в 19995 році була прийнята панєвропейська Стратегія, яка передбачає єдиний для регіону підхід до вирішення цього завдання з урахуванням соціальних та економічних чинників;
2. Харківська область має вигідне географічне та економічне розташування: з'єднує Російську Федерацію з країнами Центральної та Східної Европи; через територію області проходять стратегічні автомагістралі: Київ-Харків-Ростов, Москва-Харків-Сімферополь; головним центром залізницею з'єднання східної України, що обслуговує шість суміжних областей; має міжнародний аеропорт;
3. ПЗФ області налічує 238 територій і об'єктів загальною площею 72699,21 га, в тому числі 13 об'ектів загальнодержавного значення 23984,6 га (33% від площі ПЗФ), відсоток заповідності становить 2,3 від загальної площі області. В області перше місце за середньою площею серед об'єктів ПЗФ Харьковсокй області займають національні природні парки, де мешкають рідкісні та зникаючі види рослин і тварин. Важливим у плані збереження фітоценотичного та біотопіческое різноманітності, є те, що не має значення, яку площу займає об'єкт ПЗФ, а те, скільки рідкісних і зникаючих тварин і рослин він зможе зберегти в первозданному стані.

Екологічна мережа Харківської області – складова частина національної екологічної мережі України, поєднуючи її з національною екологічною мережою Російської Федерації в єдину Європейську екологічну мережу.

Перелік посилань

1. Биологического и ландшафтного разнообразия, Панъевропейская (общеевропейская) стратегия [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://vasilievaa.narod.ru/mu/csipfo/kpr/frames/guide/biodivereuropestrat.htm
2. Реферат: Регіональна екологічна мережа – Режим доступа: http://www.parta.com.ua/referats/view/3872/
3. Алексеенко М.И. Растительность Харьковской области. Природа и хазяйство/ М.И. Алексеенко. – Х.: Харьк. ун-та, 1971. – С. – 80-94.
4. Гродзинський Д.М., Шеля-Сосонко Ю.Р., Черевченко Т.М. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні/ Д.М.  Гродзинський, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Т.М. Черевченко. – К.: Академперіодика, 2001. – 104 с.
5. Закон Украины ,,Про рослинний світ” [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.ecoleague.net/12345-394-30.html
6. Вовк О.Г., Філатова О.В., Тверетінова В.В. Види флори Харківщини, що підлягають охороні/ О.Г. Вовк, О.В. Філатова, В.В. Тверетынова. – Рідний край. – 2-е вид. Харків: ХДПУ, 1999. – С. – 24-34 .
7. Красная Книга Украины [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://mail.menr.gov.ua/publ/redbook/redbook.php