Біографія

Дитинство

Я, Кристина Владиславівна Цибульська, народилася 13 грудня 1989 року в промисловому діловому центрі Україні - Донецьку.

Мене виховувала мама, Еліна Євгенівна Жижка, яка народилася 7 січня 1971, і моя бабуся, Лідія Яківна Міхневська (26 липня 1940 року). Вони для мене завжди були і будуть найближчими друзями, на всі випадки життя, за що я їм завжди буду вдячна.

Моє дитинство нічим особливим не відрізнялося: я ходила в садок, гуляла з друзями у дворі, вихідні я проводила з бабусею в сусідньому місті Ясинуватій. Перебуваючи там, для мене найцікавішим було ходити в ліс на прогулянку зі своїми братами, ходити на ставок і дивитися як люди ловлять рибу. У цьому ж віці здійснювалися мої перші спроби їздити на велосипеді.

Школа

Так вийшло, що відучившись в Донецьку перший клас, ми з мамою переїхали до Ізраїлю, де мені довелося освоювати нову мову, нову місцевість і нових людей. Проживши 3 роки за кордоном, ми повернулися назад в Україну. І самі мої яскраві враження залишилися саме з того часу. Я швидко вивчила нову і складну для себе мову, успішно провчилася 3 класи в Ізраїльській школі, познайомилася з культурою цього народу, відкрила для себе зовсім інший світ.

У Донецьку в 2001 році я пішла в 5 клас ЗОШ № 23, де мені заново довелося освоювати російську і українську граматику і мову. Поступово все стало на свої місця. Шкодую лише про те, що мова «іврит» з часом мною забулася.

У старших класах я займалася активною діяльністю - виступала на святах в школі, займалася різними організаційними питаннями, виступала в шкільному КВК. Заняття по фіз.подготовці прищепили любов до спорту, особливо до волейболу і футболу (донині люблю). Так само зі шкільних років мені запам'яталися виїзди на полігони, де проходили різного плану змагання з іншими школами. Серед яких ми здавали нормативи з проходженню дистанцій з перешкодами, збір на час наметів для відпочинку, надання першої медичної допомоги, приготування похідного страви, правильне розведення багаття та багато іншого..

Університет

Після закінчення школи вирішила продовжувати освіту в Донецькому національному технічному університеті, який є одним з кращих університетів в Україну і має висококваліфікованих викладачів. Тут завжди дотримувалися студентські традиції, випускники, завдяки якісній підготовці, завжди були конкурентоспроможними фахівцями.

Ще з шкільних років я помітила, що гуманітарні науки - це не для мене. Я завжди любила математику, фізику та хімію, тому що ці науки багато в чому визначають процеси які проходять навколо. Однак вибір мій зупинився на факультеті екології і хімічної технології. По ходу навчання я ще більше полюбила хімію і все що з нею пов'язано. Шалено цікаво викладалися дисципліни, дуже добре ставлення викладачів до студентів. Серед усіх хотілося б виділити: Трошину Олену Анатоліївну, Дідовца Ігоря Гранієвіча, Панасенко Анатолія Івановича, Прилипко Юрія Степановича, і сказати спасибі їм за все!

В період навчання в університеті я завжди мала підробіток, як і багато студентів. Однак це мені не заважало отримувати відмінні оцінки і виходити на стипендію.

Чотири роки бакалаврату пролетіли непомітно. За цей час я знайшла для себе близьких мені за духом людей, здружилася з багатьма викладачами, і, якщо чесно, мені дуже важко буде йти з Університету.

Захистивши на відмінно свою кваліфікаційну роботу бакалавра, я вирішила йти в магістратуру і продовжувати займатися науковою роботою. Єдине, що зараз є складністю для мене, це той факт, що я одна в групі, один магістр спеціальності ОС і часто не вистачає спілкування зі своїми колишніми одногрупниками

Плани на майбутнє

У першу чергу, хотілося б захистити на відмінно кваліфікаційну роботу і одержати диплом магістра.

А взагалі не люблю загадувати наперед, тому що не завжди виходить очікуваний результат, але, як і будь-яка нормальна людина маю намір розвивати і реалізовувати себе далі в різних напрямках.