Біографія
Дитинство
Народився 15 квітня 1990 року в місті Донецьку, в Великодню Неділю. Із дитинства був надто енергійним та допитливим хлопчиком. Але батьки дуже мене любили та заплющували очі, утім сподіваючись, що незабаром я заспокоюся. Дитинство можна згадати досі за збитими колінками та ліктями, оскільки дитиною я не ходив, а лише бігав... Як усіх дітей у 5 років мене віддали до дитячого садочка. Там було весело, було багато дівчаток, яких можна було смикати за коси, та хлопців, аби щодня з’ясовувати, хто є сильнішим. Але при цьому вдавалось готуватися до школи, та вчитися писати.
Школа
У віці семи років я пішов до загальноосвітньої школи № 5, що була у центрі Донецька, за місцем проживання моєї рідної та улюбленої бабусі. Спершу навчання мені давалося дуже важко, оскільки в школі я нічого не робив через непосидючість – і все з нуля зі мною намагалася зробити мама, втрачаючи терпіння і все ще вірячи в те що я підросту й змінюся. Але десь до п’ятого класу я заспокоївся, зайнявся спортом, потихеньку перейшовши від боротьби до футболу. Навчання стало даватися легко, адже як почав слухати все на уроках. На кожній перерві ми з однокласниками вибігали на поле навпроти школи і всю перерву грали в футбол. Перерви в школі були по 15 хвилин і за цей час ми так вимотувалися, що вчителі писали нам зауваження в щоденнику: “Пришел на урок красный, как рак”. Ось так футбол й став моєю невід’ємною частиною життя, я почав приділяти багато часу тренуванням, виїздив на змагання. Але потім мене запросили до спортивного футбольного інтернату, так би мовити побачили в мені потенціал, проти чого стали батьки, пояснюючи тим, що освіта понад усе. Я з одного боку образився, але в глибині душі трошки розумів їх. Після 7-го класу, склавши іспит з математики та української мови, я вступив до Донецького технічного ліцею. І вже там відбулися конкретні зміни в моєму житті, я все більше й більше починав заглиблюватися в навчання. Тоді я ще не міг визначитися зі спеціальністю, але однозначно вирішив для себе, що вона буде технічна, оскільки мене зацікавили технічні науки. Уже з першого семестру навчання в ліцеї я відчув різницю зі школою. У ліцеї мені дуже подобалося, він був насичений атмосферою доба й затишку. Раз на півроку проходили якісь свята, де я брав участь в різних видах самодіяльності. Роки почали летіти, а зі спеціальністю я не визначився, і тут я прочитав оголошення в газеті про нову і перспективну спеціальність “Телекомунікаційні системи та мережі” на факультеті комп'ютерних та інформаційних технологій (стільки складних і цікавих слів в одному реченні). І на цьому ж тижні тато зустрів свою стару знайому, виявилося , що її дочка закінчує ТКС і, користуючись моментом він домовився про зустріч. Зустріч пройшла з великою кількістю питань і відповідей, але висновок очевидний: точно цікаво, а для мене це один з головних чинників, оскільки знати те, чого не знають інші – це прекрасно, а ще при цьому перспективна спеціальність, можливість працевлаштуватися за кордоном. Ось і прийшов час, коли треба було попрощатися з ліцеєм і йти далі вже в більш доросле життя.
Університет
Під час навчання в школі, я не один раз чув що студентські роки – найкращі, проте, повчившись перший місяць, на собі відчув всю складність і легкий страх до слова сесія. Чому ж вони найкращі, тоді я не розумів. Але варто було зовсім трохи почекати і мене всіма силами затягнуло до чудової гри – КВК. У ногу з навчанням, яке йшло повним ходом, час витрачався і на КВК. Саме завдяки цьому з'явилося дуже багато знайомств, нових друзів, а також всього за 2–3 роки вдалося відвідати з виступами більшість міст України. Так само в складі збірної університету два рази побував на “Студентській Республіці” влітку на Азовському морі. Безліч приємних спогадів і багато різних веселих історій. Найяскравішою подією вважаю досягнення у КВНі, в 2011 році у складі команди ДПІ став чемпіоном двох офіційних ліг Центральної Першої Української ліги та Міжрегіональної Дніпровської ліги, а так само взяв участь у Міжнародному Сочинському фестивалі КВН 2012 і отримав підвищений рейтинг. Звичайно, не обійшлося без важких навчальних буднів, безсонних ночей на сесії, але вчитися було дуже цікаво, адже подобався момент закриття сесії, ті хвилини відчуття свободи й щастя. У моменти навчання більше подобалися предмети за фахом, в них давалося наукове обгрунтування роботи домашніх і мобільних телефонів, інтернету і різних пристроїв що передають сигнали, тим самим дуже полегшуючи життя в сучасному світі. Так само в момент мого навчання повним ходом ішов прогрес, в тих технологіях які ми вивчали. Я серйозно замислювався про тему мого диплома і моїх наукових досліджень, я хотів зайнятися чимось новим і незвичайним. Мені порадили розібратися в застосуванні ідемподентної математики у ТКС. В даний момент ця тема зовсім нова, важко було знайти матеріал російською мовою, намагався знайти і ознайомитися з матеріалом на англійській мові. По закінченню чотирьох років навчання я отримав червоний диплом бакалавра і вступив до магістратури. Моїм науковим керівником став кандидат технічних наук, доцент – Бессараб Володимир Іванович. Вибравши цікавий напрямок для науково-дослідної роботи, ми вирішили застосувати його і для магістерської. Так я почав займатися дослідженнями і розробками систем радіопланування в мобільних мережах за допомогою дискретно-безперервних моделей. Спочатку я спробував розібратися саме в моделюванні, конкретно в самій математиці та її особливості. Потім я аналізував стандарти мобільного зв'язку в світі і Україні, вивчав тонкощі радіопланування. В один з весняних днів 2012 пішов з життя Бессараб Володимир Іванович. Для мене, як і для багатьох, це стало великим потрясінням, я не розумів як моя наукова діяльність буде розвиватися далі. Моїм науковим керівником став професор кафедри АТ Хорхордін Олександр Володимирович, який точно поставить мене на вірний шлях подальших досліджень.
Плани на майбутнє
Насамперед, необхідно закінчити університет та знайти роботу, яка буде приносити задоволення та інтерес, так, щоб про роботу було приємно згадувати і вдома. Сподіваюся, вона буде багатогранна, потрібно буде постійно вирішувати певні завдання і переміщатися, так як кожен день сидіти на одному місці – не для мене. Звичайно, вона повинна бути достатньо оплачуваною, інакше доведеться прагнути за кордон, оскільки хочеться створити міцну і щасливу родину.