Біографія
Дитинство
Я народилась 3 грудня 1990 року в місті Донецьк у чудовій родині, в якій вже була одна донька — моя старша сестра Світлана. Вона була шалено рада тому факту, що народилась дівчинка, а батько, певна річ, мріяв про сина — майбутнього помічника, рибалку, однодумця й для нього моя поява стала свого роду розчаруванням.
Мій батько, Баранов Сергій Вікторович, в той час працював інженером КВПіА, захоплювався комп’ютерами. Завдяки йому перший комп’ютер в нашій родині з’явився за рік до мого народження. Моя мама, Баранова Тетяна Володимирівна — інженер з охорони праці.
Дитинство було яскравим і безхмарним, оточеним турботою і любов’ю. У цьому дитинстві були вірші дідуся до кожного дня народження, які я зберігаю досі, пісочниця у дворі будинку, гойдалки, море квітів у палісаднику і кожне літо поїздки з родиною на Червонооскільське водосховище. Дитячий сад я особливо не любила, і найбільшим щастям були дні, коли бабуся мене залишала вдома. Саме завдяки безмежній любові й турботі бабусі з нормальної дитини на момент вступу до школи вийшов колобок
, завдяки чому за мною надовго закріпилося домашнє прізвисько Пухлік.
Я була дуже веселою і допитливою дитиною. До 5-ти років я вміла добре читати та рахувати. Не можу сказати, що писати мені дуже подобалося, але куди ж без цього — довелося навчитися. Тому, пропустивши один рік садка, мене відправили до школи.
Школа
Отже, я пішла в перший клас ЗШ № 83 м. Донецька. Моїм першим шкільним учителем була Буйнова Вікторія В’ячеславівна — добрий, турботливий та уважний педагог. Я була дуже товариською дитиною, швиденько з усіма познайомилася і в школу ходила з величезним задоволенням.
У першому класі до нас в школу приходив викладач з музичної школи і пропонував вчитися грати на віолончелі. Слух у мене був зовсім непоганий, але було одне але — приклад Світлани, яка вже 5 років займалася на фортепіано. Тому я швиденько вирішила, що музика — це все ж таки не моє, за допомогою певних хитрощів позбулася цієї сумнівної перспективи. Я ходила в гурток крою та шиття, займалася танцями, гімнастикою, а також виготовленням квітів з тканини, в’язанням, бісероплетінням. У старшій школі захоплювалася сальсою та східними танцями.
Навчалася однаково добре з усіх предметів, але особливих переваг так і не з’явилося, тому з вибором майбутньої професії виникли деякі труднощі. За час навчання брала участь у різних олімпіадах з математики, економіки, мов, інформатики, змаганнях з боулінгу та комп’ютерним ігор. Результатом навчання стала золота медаль та звання відмінниці, яка завжди дає списати.
Університет
Коли прийшов час обирати вуз, великих коливань не було. Єдиним вузом Донецька, в якому я хотіла вчитися, був Технічний Університет. Не знаю чому, але він здавався мені найкращим, до того ж його закінчив тато і вчилася старша сестра. Потрібно сказати, що Світлана завжди була маячком, до якого я прагнула. З вибором спеціальності було складніше. Були роздуми, сумніви і коливання. Все-таки в цей час я вже могла оцінити себе об'єктивно і з жалем констатую той факт, що вибирала спеціальність інтуїтивно, а не усвідомлено. Я подумала і вибрала спеціальність, яку закінчувала моя сестра.
І ось я стала студенткою Донецького національного технічного університету, спеціальності Інформаційні управляючі системи.
Найприємнішим сюрпризом для мене було те, що хлопців у групі було в п’ять разів більше, ніж дівчаток, тим більше, що в школі ситуація була зворотна — значить майбутні Білли Гейтси
в разі чого підкажуть і допоможуть.
Перший рік у порівнянні зі школою виявився дуже важким, позначилася недостатність базових знань. Але, на щастя, незабаром я освоїлася і все стало набагато цікавіше. До речі, у мене виявилася чудова група.
Найголовніше, чого навчили мене в інституті — вчитися, не здаватися, навіть коли зовсім важко, а часом було саме так, і йти до поставленої мети, навіть якщо це всього лише отримання стипендії на наступний семестр.
Провчившись майже п'ять років, я з упевненістю можу сказати, що не помилилася з вибором. І якби мені знову випала нагода зробити свій вибір, я без вагань вибрала б цю спеціальність знову.
На 5 курсі постало питання вибору керівника і теми наукової роботи. Мій науковий керівник — Адамов Володимир Григорович — кандидат технічних наук, професор кафедри Автоматизовані системи управління
. Саме він допоміг мені зупинити свій вибір на одній з найважливіших екологічних проблем Донецька та Донецької області — породних відвалах. Тема моєї магістерської роботи Створення автоматизованої системи моніторингу впливу породних відвалів на навколишнє середовище
. Актуальність дослідження даної теми обумовлена, перш за все, високою екологічною небезпекою породних відвалів для міста. Крім того, відвали займають величезні площі затребуваної для інших цілей землі.
Плани на майбутнє
Планами на найближче майбутнє є успішне завершення університету та захист магістерської роботи. Ну і звичайно зробити успішну кар'єру, застосувати отримані знання й здібності та реалізувати себе. Для цього я готова наполегливо працювати і це мене не лякає. Ймовірно, виникне необхідність у другій освіті (зараз я займаюсь дизайном, можливо це і стане напрямком моєї майбутньої діяльності).
Я мрію побачити світ, відвідати Іспанію і Барселону — рожеву мрію мого дитинства, Санкт-Петербург, побачити північне сяйво.
Ну і звичайно вийти заміж. Все-таки сім’я для жінки — найголовніше.
А якщо говорити про грандіозні планах, то я завжди мріяла дожити до XXII століття. Подивимося, чи вийде у мене?