Про себе:
Дитинство
20 липня 1989р. в місті Сіверську стало на одного жителя більше, в родині Черненко народилася донька. Мати – Черненко Алла Борисівна (медичний працівник) шалено хотіла донечку, ну а батько – Черненко Олександр Леонідович (працівник залізниці), хотів не підвести свій рід і сподівався на синульку. Але доля, щоб внести різноманітність у сімейне вогнище, вирішила підіграти мамі. Ось і народилася я.
Я була другою дитиною в сім'ї, так що моє народження чекав з нетерпінням старший брат Артем, ім'я якому мама з трепетом вибирала. Моє ім'я довелось вибирати батькові. Як я вже згадувала, у татовому роду були одні хлопчики, і татів брат Валера назвав свого другого сина в честь мого батька, ну і щоб не образити брата мене назвали Валерією.
Моїм вихованням займалися здебільшого бабусі, які жили неподалік. Батьки цілими днями пропадали на роботі, довіряючи меня братикові. Артем на 5 років старше, тому йому доводилося весь свій час проводити зі мною, чи мені з ним – в загальному ми завжди були разом. Звідси й улюблені іграшки: машинки, пістолетики, солдатики, літачки. Ми ніколи не сумували.
Моя мама вміє дуже гарно малювати, і в надії, що мені цей талант передасться ми вечорами займалися художньою самодіяльністю, але якось не зрослося в подальшому. Ще мама намагалася прищепити любов до музики і музичних інструментів, так як сама в дитинстві відвідувала музичні гуртки. Але чи то мама погано старалася, чи то в мене бажання не було – загалом і з цим не зрослося. Єдине чим мене змогли зацікавити – це вивченням англійської мови, і я ще в садочку почала ходити на заняття англійської, де в жартівливій і невимушеній формі нас, малюків, вчили говорити якісь незрозумілі в той час слова, але було дуже забавно. Ось тепер то і мамі довелося разом зі мною вчити англійську – що б розуміти що кажу я.
У садку я була дуже активною дитиною, і вихователі часто скаржилися на мене батькам. Так як багато часу проводила з братом і його друзями, то і в садку я більше спілкувалася з хлопчиками.
Будучи дитиною 6 років я брала участь в конкурсі «Принцеса дитинства», який вперше тоді проводився у нас в місті, в цьому конкурсі брали участь як раз дітки мого віку. Ось тут то мені і довелося проявити всі свої таланти, я раптом стала і співати, і танцювати, і дефілювати, і красиво вірші розповідати ... загалом «зірка». Тоді я завоювала титул «Принцеса симпатія», трохи засмутилася що не виграла, але була дуже горда собою.
Школа
Ось і непомітно для себе я подорослішала. Пора йти в перший клас ... як це гордо звучала для мене. Я так довго цього чекала, адже мій брат вже ходив в школу, і мені здавалося це дуже цікаво. І я не помилилася, мені дуже подобалося ходити в школу, я вже вміла і читати і писати, ще й англійську трохи знала. Було дуже складно запам'ятати російський алфавіт, я його завжди плутала з англійською, який вивчила раніше. І кожен раз коли вчителька просила розповісти алфавіт я починала розповідати російські літери, а потім в середині плавно переходила на англійську. Вчителька в подиві кричала на мене, а я навіть не могла зрозуміти чому мене лають.
Моя школа знаходилася поряд із будинком, тому я могла довше поспати вранці, а потім збиралася за 15 хвилин і бігом в школу. Саме в школі я зрозуміла як класно, що в мене є старший брат, він завжди мене захищав, підтримував, нікому не давав в образу. Ми завжди з ним весело проводили час, нам ніколи не було нудно.
У школі я вчилася дуже добре, і у батьків ніколи не було проблем з моїм навчанням. Моїм улюбленим предметом була математика, а англійський відійшов на другий план. Але незабаром мені стало нецікаво ходити в свою школу, так як брат закінчив 11 класів, поступив в Луганський університет, і мені тепер доводилося ходити в школу без нього, тоді я була в 8 класі. Я завжди прагнула встигнути за братом, тепер він їздить в університет, а я продовжую ходити в школу, мені теж хотілося швидше подорослішати.
Ліцей
Якось мама знайшла оголошення про донецький ліцеї «Ерудит», і що б якось повернути мені інтерес до навчання, запропонувала продовжити навчання там. Мені шалено сподобалося її пропозицію, – «я тепер теж зможу, як і брат, вчитися десь, але не в школі», думала я. Я завжди прагнула до чогось нового, йшла назустріч до випробувань. Для вступу до ліцею мені потрібні були хороші знання, я вибрала фізико – математичний профіль і активно почала готуватися до вступу в цей ліцей. Іспити були дуже складними, але я змогла, я добилася своєї мети.
Вчитися у ліцеї було дуже складно, і дуже цікаво. Довелося швидко подорослішати, відповідати за свої вчинки – адже мама, тато, старший брат були так далеко ... У ліцеї навчалося всього 120 чоловік, ми все про всіх знали і дуже здружилися. У моїй групі було 15 осіб з яких 3 дівчинки. Час проведений в ліцеї було просто незабутнім, нові друзі, стільки всього невідомого, було дуже весело.
Але швидко пролетіли шкільні роки і треба було вибирати університет. Це був дуже важливий крок у моєму житті, складно було визначитися з вузом.
Університет
Ще навчаючись в ліцеї я здала рейтинги в Донецький Національний Технічний Університет на спеціальність Інформаційні управляючі системи та технології. Рейтинг здала вдало і вступила на бюджет. Але Донецьк на той час мені вже набрид, і я дуже хотіла продовжити навчання в Києві. Я здавала іспити в київські університети, але на бюджет я не пройшла, сильно не розбудовувалася адже я вже була впевнена що можу продовжити навчання в ДонНТУ.
Вчитися було не складно, адже у мене була хороша підготовка. Цікаві предмети, багато нових знайомств, чудові викладачі ... Мені дуже подобалося вчитися, стільки всього нового, ще й стипендію платили. На третьому курсі вибрала наукового керівника – Фонотова Анастаса Михайловича. На четвертому я вже точно вирішила, що буду поступати до магістратури, залишалося тільки закінчити бакалавра та успішно скласти іспити. Тему магістерської роботи вибирали недовго, головне що б була актуальною, от і вирішили створити автоматизовану систему пошуку безпечних маршрутів виведення людей з гірських виробок великої протяжності під час аварійних ситуацій.
На жаль, 5 років навчання в університеті пролетіли дуже швидко, але ж це саме безтурботний час ...
Плани на майбутнє
Зараз головне написати магістерську роботу, ну а в подальшому все таки хочеться переїхати в Київ, стати хорошим фахівцем, знайти високооплачувану роботу.