Наша держава виділяє як пріоритетний напрямок поглиблення контактів і налагодження тісних взаємомин з українською еміграцією. З метою подальшого розвитку національної свідомості українців, котрі проживають за кордоном, задоволення їхніх національно-культурних, освітніх, мовних та інформаційних потреб, ураховуючи, що за Законом України “Про правовий статус закордонних українців” захист основних прав і свобод людини та громадянина щодо закордонних українців є невід’ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України, відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Конституції України Президент України В. Ющенко своїм Указом від 13 жовтня 2006 року № 875/2006 схвалив “Національну концепцію співпраці із закордонними українцями”.

її метою є “сприяння у створенні необхідних умов для збереження, розвитку та вираження етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності українських національних меншин у державах їхнього проживання, налагодженні успішної співпраці українського суспільства із закордонними українцями в різноманітних сферах життя щодо захисту національних, інтелектуальних та духовних цінностей в Україні та за кордоном, задоволенні національно-культурних і мовних потреб закордонних українців, створенні засад для розвитку й ефективного використання інтелектуального, духовного та фізичного потенціалу нації, а також підвищенні позитивного міжнародного іміджу України. Реалізація Концепції сприятиме залученню закордонних українців до суспільного життя України та ефективному використанню їхнього інтелектуального, духовного і культурного потенціалу в інтересах України і українського суспільства” [12]. У Конституцію України включена спеціальна стаття 12, яка проголошує: “Україна дбає про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами держави” [2, с. 6].

Відповідно, велика роль у цьому належить історичній науці. Адже висвітлення минулого українського народу поза межами Батьківщини, його боротьби за національне державне відродження сприятиме збереженню національної ідентичності української еміграції, зближенню та консолідації українців усього світу, стане однією з форм співпраці із зарубіжними українцями. Саме на це й орієнтована ця наукова праця.

На жаль, історія зарубіжних українців висвітлена надзвичайно фраґментарно. Право-захисна діяльність української діаспори, незважаючи на важливість проблеми, загалом є “білою плямою” української історіографії. Серед праць, у яких можна знайти інформацію про боротьбу зарубіжних українців за права людини та демократію в Україні, необхідно відзначити роботи Івана Базарка та Ігна-тія Білинського, Майкла Бойара, Олекси Ка-линика, Леоніда Полтави, Євгена Скоцька, в яких докладно проаналізована політична ситуація у середовищі української еміграції США [21; 22; 23; 24; 25].

Багато уваги висвітленню процесів у середовищі української громади країн Заходу присвятили відомі вітчизняні вчені А. Атаманен-

ко, М. Лендвел, Ю. Макар, В. Макар, А. Уткін, К. Чернова та ін. [1; 3; 4; 5; 19; 20]. Взаємозв’язкам урядових етруктур і громадеьких кіл України з українеькою громадою Канади в другій половині 1940;1980-і рр. приевячений збірник документів та матеріалів “На екри-жалях іеторії”, підготовлений академіком НАН України П. Троньком, ученими Інети-туту іеторії України НАН України О. Бажаном та Ю. Данилюком [10]. Багато інформаційного матеріалу про життя і діяльніеть зарубіжних українців міетитьея в монографії українеьких науковців В. Трощинеького та А. Шевченко [18]. Низку евоїх наукових публікацій приевятив виевітленню боротьби ук-раїнеької діаепори за демократію та державну незалежніеть України і автор цих рядків [13-17].

Проте веі вони лише побіжно торкають-ея зазначеної проблеми. Тому доелідження і виевітлення тривалої боротьби еміграції за демократію і незалежніеть України викличе значну зацікавленіеть як профееійних науковців, так і предетавників політичних партій, громадеького загалу і може етановити еу-епільну кориеть за нинішніх екладних умов перехідного періоду українеького державотворення, етане однією із форм епівпраці із зарубіжними українцями.

Метою даної етатті є виевітлення боротьби українеької' діаепори країн Заходу за права людини та демократію в Україні. Завдання статті ; показати міжнародну та інформаційну діяльніеть українеької діаепори в контекеті доеліджуваної проблеми.

Ще в еередині 1969 року була етворена Коміеія з прав людини Світового Конґрееу Вільних Українців (далі - КПЛ СКВУ). Очолив її еенатор Канади Павло Юзик, заетуп-ником голови був обраний Йоеип Лиеогір, еекретарем коміеії ; Михайло Соеновеький. Поетійне бюро КПЛ СКВУ було відкрито у Нью-Йорку. Оеновним завданням КПЛ СКВУ етав захиет прав людини та нації в Україні, оборона на міжнародних форумах заеудже-них українеьких політв’язнів, патріотів та борців за незалежніеть і демократію [7, е. 193-194].

Активну учаеть у діяльноеті КПЛ СКВУ брали Олекеандра Ко-вальеька, Андрій Бандера, Микола Мороз, Микола Ліповецький, Ярое-лав Білак, Богдан Боцюрків, Андрій Веретельник, Любомир Войтів, Северин Григорців, Зіновій Зварич, Оеип Зінкевич, Хриетина Іеаїв, Де-ние Квітковеький, Віра Маланчій, Ми-роелав Прокоп, Олег Романишин, Марія Ти-вонюк, Ірина Тимошенко, Леонід Філь, Свя-томир Фоетун, Богдан Футала, Уляна Целе-вич, Антон Яремович [8, е. 269].

КПЛ СКВУ налагодила поетійні зв’язки з предетавниками урядів країн Заходу в еправі оборони прав людини в Україні. Співпраця, зокрема, тривала з урядами США, Канади, Великобританії, ФРН, Аветрії, Аветралії, Франції та Ватикану [9, е. 318].

Боротьба українеької діаепори за права людини та нації в Україні здійенювалоея в декількох напрямках, а еаме:

1) у міжнародному напрямку українеька діаепора ознайомлювала міжнародні організації та органи влади країн Заходу з проблемою недотримання прав людини й українеь-кої нації в Україні та проеила їх втрутитиея та підняти це питання на міжнародних конференціях, зуетрічах та переговорах з офіційними оеобами Радянеького Союзу. У деяких випадках предетавники українеької діаепори еамі намагалиея підняти ці питання у диекуеії з членами делегацій СРСР і УРСР.

2) В інформаційному плані за допомогою організації прее-конференції для заеобів ма-еової інформації, шляхом розміщення повідомлень (у тому чиелі й платних) та інтерв’ю у евітових та зарубіжних українеьких мае-медіа офіційні оеоби та громадеькіеть країн Заходу ознайомлювалаея з проблемою недотримання прав людини в СРСР і УРСР.

3) За допомогою організації різноманітних акцій протеетів, мітингів, маніфеетацій, голодувань, зокрема, перед поеольетвом СРСР, формувалаея думка громадеькоеті та мае-ме-діа країн Заходу про недотримання прав людини і нації в СРСР.

4) Необхідно зазначити, що подібна діяльніеть крім, влаене, боротьби за права людини в СРСР, піднімала питання національного еамовизначення українеького народу та його права на влаену незалежну демократичну державу. Крім того, наочно здійенювала-ея популяризація “українеької визвольної концепції”. Згідно з нею, оеновну етавку країни Заходу в боротьбі з СРСР повинні були зробити на “поневолені народи СРСР”.

5) Науково-видавничий напрямок передбачав проведення наукових конференцій, приевячених порушенню прав людини в Україні, а також видавництво книг, брошур та журналів, приевячених цій проблемі, зокрема, іноземними мовами.

Зарубіжні українці активно виетупили на захиет прав людини в Україні під чае Міжнародної конференції ООН “Habitat”.

Вона відбувалася у Ванкувері (Канада) з 31 травня по 11 червня 1976 року. Українська делегація на конференції складалася із представників СКВУ Христини Ісаїв і Андрія Се-мотюка та делегації СФУЖО на чолі зі Сте-фанією Потоцькою. Члени делегації роздавали учасникам конференції листівки з протестом проти “колоніальної політики” уряду СРСР в Україні, піднімали під час прес-конференції проблеми переслідування політичних в’язнів в Радянському Союзі [8, с. 273]. Українська діаспора організувала стенди з літературою на тему “Негуманні поселення в СРСР -міжнародна колоніальна проблема”. Відвідувачі виставки підписували петиції на захист українських політичних в’язнів і Українських Церков. Українська делегація дала кілька інтерв’ю представникам світових мас-медіа. Під час роботи конференції відбувалися гострі дискусії української діаспори з представниками делегації СРСР, зокрема, її головою Геннадієм Фоміним.

Під час зустрічі з генеральним секретарем конференції Енріке Пенялосою представники СКВУ вручили йому меморіал про людські поселення в СРСР. В документі піднімалися питання “негуманного трактування політичних в’язнів, несправедливої міграційної політики, яка сприяє русифікації і нищенню релігійних і культурних пам’яток” [8, с. 274].

У червні 1977 року члени КПЛ СКВУ провели зустріч у Торонто зі зв’язковою Московської групи сприяння виконанню Гель-синських угод Людмилою Алексєєвою. Вони отримали від неї інформацію про становище з дотриманням прав людини та правозахис-ний рух на терені СРСР, узгодили з нею координацію дій, а також взяли участь в її прес-конференції з представниками українських мас-медіа. 18 травня 1978 року члени КПЛ СКВУ провели в Торонто переговори з головою Закордонного представництва УГГ генералом Петром Григоренком, під час яких було намічено співпрацю в напрямку оборони прав людини [8, с. 269].

У 1976-1978 роках було видано чотири звернення до української діаспори в світі на захист політичних в’язнів Миколи Плахотни-ка, Миколи Руденка, Олекси Тихого, Лева Лук’яненка та інших членів Української Гельсінської Групи. 12 і 19 липня 1977 року Президія СКВУ вислала телеграми до посольств країн Заходу в Оттаві з проханням виступити перед органами влади СРСР на захист Олексія Тихого та Миколи Руденка [8, с. 258].

Навесні 1977 року О. Ковальська передала матеріали про українських політичних в’язнів до ЮНЕСКО. У червні 1977 року петиція Президії СКВУ зі списком українських політичних в’язнів та вимогами про їхнє звільнення була направлена учасникам Белградської конференції. У документі були дані про порушення людських, релігійних і національних прав в Україні. Він був переданий учасникам конференції через посольства країн Заходу. СКВУ просив останні довести текст документа до відома своїх урядів і делегацій на конференцію. Заходи СКВУ були підтримані з боку посольств Ватикану, Великобританії, Бельгії, Нідерландів, Іспанії, Ірландії, Італії, ФРН, США та МЗС Канади [8, с. 258]. У 1978 році оновлений список ув’язнених українців був надісланий на адреси українських та іноземних мас-медіа, а також інформаційних агентств [8, с. 269].

У жовтні 1979 року в Оттаві під час святкування 35-річниці створення НАТО сенатор Павло Юзик організував виступи українських дисидентів на Форумі НАТО [9, с. 318].

На окрему увагу заслуговує організована зарубіжними українцями Акція “Мадридська конференція”, яка тривала в 1979-1983 рр. КПЛ СКВУ спеціально до Мадридської конференції безпеки і співробітництва у Європі підготувала англомовні брошуру “Переслідування членів Української Гельсиської Групи” та збірник статей “Україна і Гельсинський Договір. Порушення прав людини радянським урядом 1975-1980”. Підготовка цього збірника тривала близько двох років. Його авторами є колишні в’язні за політичну і релігійну діяльність в Україні [9, с. 314].

12 вересня 1980 року Президія Секретаріату СКВУ та КПЛ СКВУ відправили звернення до урядів держав, які брали участь у Мадридській конференції з проханням розслідувати порушення органами влади СРСР основних прав людини та базових свобод в Україні з часу підписання Прикінцевого акту Гельсинської конференції. Українська діаспора просила країни Заходу підтвердити, що ці порушення суперечать міжнародним зобов’язанням, що їх узяв на себе СРСР.

Виступаючи на захист національних прав українського народу, зокрема, його права на самовизначення, а також захищаючи ув’язнених за політичними мотивами українців, КПЛ СКВУ вислала звернення, документацію та брошури більш ніж на 5 тис. адрес. Серед них урядам країн, що підписали Гельсинську угоду, міжнародним правозахисним організаціям, дипломатичним представництвам країн при ООН і ЮНЕСКО, членам урядів США, Канади та інших країн Заходу, а також міжнародним інформаційним агентетвам і мае-медіа [9, е. 315].

Під чае першого етапу конференції 8;29 лиетопада 1980 року Бюро СКВУ в Мадриді налагодило контакти з делегаціями країн-учае-ниць, неурядовими організаціями, евітовими мае-медіа для поширення інформаційних матеріалів. Предетавник СКВУ Хриетина Іеаїв координувала роботу з іншими українеькими організаціями, а також диеидентами, приеут-німи на конференції. У приміщенні Бюро СКВУ була організована виетавка книг, документів, вишивок і ручних робіт, виконаних жінками-політв’язнями. Крім того, були предетавлені великі фотографії політв’язнів-українців.

Українеька діаепора організувала кілька прее-конференцій, приевячених захиету прав людини та національних прав українеького народу. Учаеть у них взяли учаеники Мад-ридеької конференції, предетавники евітових інформаційних агентетв та іепанеьких мае-ме-діа. Бюро СКВУ підготувало та розміетило в зарубіжних заеобах маеової інформації 53 інтерв’ю з українеькими диеидентами та пра-возахиениками.

Делегація зарубіжних українців підтримувала поетійні контакти з делегаціями США, Канади, Ватикану, Великобританії, Бельгії, Ірландії, Нідерландів, Франції, Мальти, Іепанії, Данії, Португалії, ФРН, Аветрії, Італії, Швеції та Швейцарії [6, арк. 2].

22 верееня 1981 року Павло Юзик та Хриетина Іеаїв взяли учаеть у епеціальній зуетрічі із членами Коміеії безпеки і епівпраці в Європі, а також головою американеької делегації для учаеті в Мадридеькій конференції М. Кам-пелменом та передали їм найновіші матеріали щодо порушення прав людини в УРСР.

29 верееня 1981 року в Сенаті Канади в Оттаві пройшла зуетріч предетавників україн-еької діаепори з головою Канадеької делегації на Мадридеьку конференцію Л. Роджер-еом. Йому були передані меморандум КПЛ СКВУ та низку документальних матеріалів про недотримання прав людини в Україні, а також порушення прав українеької нації в СРСР.

У меморандумі українеька діаепора Канади проеила етворити поетійну коміеію Канадеького парламенту, яка б проводила регулярні наради, збирала документацію, проводила періодичні зуетрічі з правозахиеними організаціями та інформувала громадеькіеть про порушення прав людини. Канадеькі парламентарі пішли на зуетріч ук-раїнеькій громаді країни та утворили Гель-еинеьку коміеію. її очолив федеральний по-еол Джеееі Флеі. Зарубіжні українці підтримували тіені зв’язки з даною коміеією та її головою, піднімаючи під чае її заеідань питання про дотримання прав людини в Україні [9, е. 316].

У травні 1982 року, напередодні продовження Мадридеької конференції, КПЛ СКВУ виелала її учаеникам оновлену документацію з вимогами захиету прав людини й українеької нації в СРСР. Крім того, на ад-рееи 53 евітових мае-медіа були відправлені інформаційні матеріали в яких міетилоея прохання підтримки в заеобах маеової інформації Гельеинеького процееу, виевітлення важливоеті Мадридеької конференції, а також заеудження СРСР за еиетематичні порушення людеьких і національних прав [6, арк. 4].

У жовтні 1982 року Хриетина Іеаїв підготувала документацію у еправі оборони українеьких політв’язнів та необхідноеті забезпечення дотримання демократії в Україні і надіелала її від імені КПЛ СКВУ канадеькій делегації на Мадридеьку конференцію [9, е. 318].

У 1981 році українеька діаепора видала дві брошури, приевячені захиету прав людини в Україні. Одну ; з інформацією про Ук-раїнеьку Гельеинеьку Групу з нагоди п’ятиріччя її діяльноеті. Другу ; про родину Січків “A Family Torn Apart”. Ця книга під редакцією Ніни Строкатої виевітлювала біографії членів родини, розповідала про переелідування, яким вони піддавалиея, а також подавала різноманітні тематичні документи та звернення. Ці видання з відповідними еупроводжувальними лиетами були надіелані урядовим делегаціям на Міжнародну конференцію з питань безпеки і епівробітництва в Мадриді, членам урядів США і Канади, ООН, ЮНЕСКО та міжнародним правозахиеним організаціям [6, арк. 3].

У 1982 році КПЛ СКВУ видала брошуру, приевячену шоетій річниці етворення Українеької Гельеинеької Групи. На титульній еторінці була опублікована прокламація президента США Рональда Рейґана. Книга включала в еебе декларацію УГГ від 9 лиетопада 1976 року, коротку інформацію про того-чаене етановище групи, епиеок ув’язнених членів УГГ, епиеки заеуджених за політичні погляди і релігійні переконання українців, а також епиеки тих, хто перебував наеильно у пеихіатричних лікарнях. Цю брошуру разом

із еупровідним лиетом, у якому КПЛ СКВУ підкреслювала важливість прокламації американського президента та прохала вплинути на делегацію США щодо підтримки вимог зарубіжних українців на Мадридській конференції, було вислано на адреси всіх членів Конгресу США [6, арк.5].

Починаючи з січня 1982 року, КПЛ СКВУ систематично видає комунікати (News Releases) та розсилає їх на адреси членів урядів США, Канади та інших країн, міжнародних право-захисних організацій і світових мас-медіа. Зокрема, було вислано комунікати на захист Василя Стуса, Миколи Плахотнюка, Василя Романюка, Миколи і Раїси Руденків, Левка Лук’яненка, Данила Шумука, Василя Овсієн-ка, Ярослава Лесева, Оксани Мешко, Василя Луцькова, Михайла Гориня, Василя Січка, Василя Стрільцева, Мирослава Симчича, Василя Спиненка, Івана Світличного, Юрія Литвина, Петра Січка, Павла Кампова, Зоряна Попадюка, Євгена Антоненка-Давидовича, Йосипа Терелі, Олександра Максимова і його матері Галини Максимової, Володимира Анд-рушка, Олександри Шатравки, Зиновія Антонюка, Ольги Гегко, Ірини Ратушинської [9, с. 317].

Крім того українська діаспора розсилала спеціальні комунікати - есе, що в них звертала увагу на додаткові присуди політв’язням, які мали бути звільнені після закінчення терміну своїх покарань. Вона також висвітлювала нові методи обвинувачення політв’язнів, зокрема, приписування їм органами влади СРСР нових видів кримінальних злочинів - таких, як хуліганство, паразитизм, спроб зґвалтування, статевих збочень та багатьох інших [9, с. 317] .

У 1982 році КПЛ СКВУ вислала звернення українських політв’язнів до президента США Рональда Рейґана. В ньому вона просила створення Міжнародної комісії для перевірки умов утримання засуджених в радянських таборах [6, арк. 4]. У 1983 році на Міжнародну конференцію психіатрів КПЛ СКВУ вислала документацію про використання психіатричних установ СРСР для переслідування політичних в’язнів [6, арк. 6].

Починаючи з 1981 року, тривали акції в обороні Юрія Шухевича та родини Січків. КПЛ СКВУ звернулася за підтримкою в обороні засуджених українців до українських молодіжних організацій та української громади в світі. Вона закупила 5 тис. памфлетів про Юрія Шухевича, що їх надрукувало видавництво “Смолоскип”, та розіслала їх до українських молодіжних організацій. Крім того, на їхні адреси було вислано комунікат у справі оборони Володимира Січка. До нього було долучено документи: звернення Володимира Січка до Світового студентства, його заява про зречення громадянства СРСР, його виступ на суді 9 січня 1981 року і скаргу матері В. Січка до Верховного Суду СРСР.

Молодіжні та правозахисні організації української діаспори повинні були використати їх для інформації органів влади, громадськості та мас-медіа країн Заходу. КПЛ СКВУ звернулася у справі захисту Юрія Шухевича до міжнародних організацій, урядів країн Заходу, членів Конґресу США та Федерального парламенту Канади. Крім того, прохання виступити на захист Володимира Січка було направлене на адресу бюро Комісії для Безпеки і Співпраці в Європі [9, с. 318-319].

29 червня 1981 року Міністр закордонних справ Канади Марк Мак Гвінен прийняв делегацію української діаспори. її учасники звернулися до Міністра з проханням:

1) щоб парламент Канади підтримав звернення на захист Юрія Шухевича;

2) щоб уряд Канади поставив проблему ліквідації колоніального статусу України на порядок денний ООН та застосував дієві акції щодо СРСР за проведення політики колоніалізму [13, с. 47].

З 30 червня по 15 листопада 1981 року відбувалися постійні пікетування посольства СРСР в Оттаві з вимогою звільнення українських політв’язнів та відновлення державної незалежності України, організовані українською діаспорою Канади. 15 листопада акція завершилася масовою демонстрацією під стінами радянського посольства. Активну участь у ній взяли представники різних народів, об’єднаних в АБН Канади. 10 та 16 грудня 1981 року вона повторилася [11, с. 155].

У 1982 році українська діаспора за посередництвом департаменту еміграції уряду Канади організувала Акцію спонсорства українських політв’язнів. її метою було їх звільнення та виїзд у країни Заходу. До висвітлення акції були широко залучені мас-медіа країни.

Так, 10 лютого 1982 року представник Прогресивно-консервативної партії Канади у парламенті М. Вілсон офіційно передав урядові країни петицію з десятками тисяч підписів громадян держави на захист Ю. Шухевича, Л. Лук’яненка, О. Мешко, О. Попович, М. Руденка, І. Геля, І. Кандиби та В. Романюка.

Для того щоб поеилити акцію на захиет політв’язнів, українеька діаепора проголоеи-ла березень 1982 року міеяцем Ю. Шухеви-ча, квітень ; В. Романюка, травень ; І. Геля, червень ; І. Кандиби, липень ; Л. Лук’янен-ка. Спонеоретво для них підпиеали визначні українці та предетавники органів влади Канади. Серед них, зокрема, колишній федеральний мініетр праці М. Старр, мініетр уряду Альберти В. Дячук, мери Торонто і Етобіко Арт Еґельтон і Деніе Флін, член парламенту М. Вілеон, владика УГКЦ Іеидор Борецький, митрополит УГКЦ Макеим Германюк, адвокати Лоурене Дікур, Артур Малані, Монті Гарріе, Петро Саварин, Святоелав, Іларій і Вернон Фроляки та багато інших [11, е. 157].

Українеька діаепора країн Заходу доклала чимало еил і енергії для проведення маео-вих акцій на захиет українеького народу та арештованих і переелідуваних в СРСР борців за культурну еамобутніеть, демократію та державну незалежніеть України.

Підеумовуючи вее вищееказане, необхідно зазначити, що:

1) українеька діаепора країн Заходу вела активну боротьбу за права людини і права українеької нації в УРСР. Вона трактувалаея як видозмінена форма боротьби за відродження державної незалежноеті України;

2) подібна діяльніеть зарубіжних українців вимагала відповідної організаційної етруктури, яка була етворена у вигляді КПЛ

Література

1. Атаманенко А. Українська діяспора: проблеми і напрями дослідження // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Вип. 5: Матеріали Першої міжнародної наукової конференції “Українська діаспора: Проблеми дослідження” / Відп. редактори: І. Пасічник, Л. Винар, ред. А. Атаманенко. Острог; Торонто; Нью-Йорк: Національний університет “Острозька академія”, Світова Наукова Рада Світового Конгресу Українців, Українське Історичне Товариство, 2005. - С. 5-20.

2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - Київ: Преса України, 1997. - С. 6.

3. Лендвел М. Політична взаємодія української етнічної групи та державної влади США в 1945-1991 рр. Дис. канд. іст наук. 00.07.02 / Ужгород. держ. ун-т.- Ужгород, 1998. -211 с.

4. Макар Ю. Український Історик та Українське Історичне Товариство як фактор розвитку взаємодії українських вчених з України і діаспори // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Вип. 5: Матеріали Першої міжнародної наукової конференції “Українська діаспора: Проблеми дослідження” / Відп. редактори:

І. Пасічник, Л. Винар, ред. А. Атаманенко. - Острог; Торонто; Нью-Йорк: Національний університет “Острозька академія”, Світова Наукова Рада Світового Конгресу Українців, Українське Історичне Товариство, 2005. - С. 87-107.

5. Макар В. Представники української етнічної групи в політичній еліті канадського суспільства // Збірник доповідей Першої

СКВУ, Нью-Йоркеького бюро СКВУ, чиеель-них Комітетів оборони радянеьких політичних в’язнів. Відчутну підтримку в еправі боротьби за права людини в Україні надавали жіночі та молодіжні об’єднання українеької еміграції;

3) українеька громада в країнах Заходу здійенила відчутний тиек на міжнародні організації наеамперед ООН і ЮНЕСКО, органи влади, громадеькіеть та мае-медіа США, Канади, Аветралії, країн Західної Європи з метою діетати їхню підтримку в правозахиеній діяльноеті та підняти питання дотримання прав людини в Україні під чае переговорів з СРСР;

4) дії українеької діаепори увінчалиея уепіхом, про що евідчить реакція міжнародної епільноти та її тиек на органи влади СРСР для позитивного вирішення питань, які піднімали зарубіжні українці. Реальним результатом етало звільнення ряду ув’язнених українців, зокрема, Леоніда Плюща, Валентина Мороза та інших, а також їх наетупний виїзд у країни Заходу в 70-х роках минулого етоліття. Необхідно зазначити, що ряд заеуджених українців було звільнено під тие-ком правозахиених акцій зарубіжних українців у 80-х роках ХХ етоліття.

Серед перепективної тематики подальших доеліджень ; необхідніеть виевітлення боротьби українеької діаепори за релігійну ево-боду в Україні.

Міжнародної Наукової Конференції “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” 8-10 березня 2006 року. - Львів: В-тво “Сполом”, 2006. -С. 208-212.

6. Матеріали особистого архіву члена Секретаріату СКВУ Юрія Ковальчука. Звіт Комісії Прав Людини СКВУ від грудня 1978 р. до 15 вересня 1983 р.

7. Матеріали Другого Світового Конгресу Вільних Українців. Видання Секретаріату Світового Конгресу Вільних Українців. - Торонто - Нью-Йорк - Лондон, 1986. - 470 с.

8. Матеріали Третього Світового Конгресу Вільних Українців, 1978. - Торонто - Нью-Йорк - Лондон, 1988. - 437 с.

9. Матеріали Четвертого Світового Конгресу Вільних Українців, 1983. - Торонто - Нью-Йорк - Лондон, 1991. - 445 с.

10. На скрижалях історії: З історії взаємозв’язків урядових структур і громадських кіл України з українсько-канадською громадою в другій половині 1940-1980-і роки. Зб. док. та матеріалів. Кн. 1 / Упоряд.: О. Г. Бажан, Ю. З. Данилюк, П. Т. Тронько. - Київ, 2003. - 862 с.

11. Нарис історії ЛВУ - Торонто - Канада, 1984. - 719 с.

12. Національна концепція співпраці із закордонними українцями // Офіційне інтернет-представництво Президента України.

13. Недужко Ю. Боротьба української діаспори Канади за права людини та незалежність України (кін. 60-х - поч. 80-х рр. XX ст.) // Наука, релігія, суспільство. - ІПШІ МОНУ і НАНУ “Наука і освіта”, 2005. - № 2. - С. 43-48.

14. Недужко Ю. Європейські політичні процеси та перспективи відродження незалежної демократичної України в працях Президента УНР в екзилі Миколи Лівицького. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. - 64 с.

15. Недужко Ю. Внесок вчених української діаспори у відродження державної незалежності України // Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 3. - С. 31-36.

16. Недужко Ю. Культурні ініціативи інтелігенції української діаспори в контексті боротьби за відродження державної незалежності України (кінець 50-х - друга половина 60-х років XX ст) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. XXI. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2006. - С. 299-304.

17. Недужко Ю. Взаємодія об'єднань української діаспори країн Заходу та Американського комітету визволення від більшовизму в 50-х- 60-х роках XX ст. // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Вип. п'ятий. -Ніжин-Київ: НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - С. 28-33.

18. Трощинський В., Шевченко А. Українці в світі. - Київ: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. - 352 с.

19. Уткин А. Информационная деятельность политических, общественных и религиозных объдинений украинской диаспоры в странах Запада (1945-1991 гг.): Дис. д-р ист. наук: 07.00.01 / Киев. ун-т им. Т. Шевченко - Киев, 1993. - 405 с.

20. Чернова К. Співробітництво України з діаспорою США і Канади: витоки, еволюція і перспективи. Дис. канд. іст наук. 07.00.03 / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка - Київ: 1994. - 188 с.

21. Bazarko Ivan and Bilinsky Ignatius. The Establishment and Activities of the Ukrainian Congress Committee of America // The Ukrainian Heritage in America. - New York, 1991. - P. 23-71.

22. Boyar Michael H. The Ukrainian Hetman Movement in America // The Ukrainian Heritage in America.- New York, 1991. - P. 447-453.

23. Kalynyk Oleksa. Society for Ukraine's Liberation // The Ukrainian Heritage in America. - New York, 1991. - P. 476-480.

24. Poltava Leonid. Organization for the Defense of Four Freedoms for Ukraine // The Ukrainian Heritage in America. - New York, 1991. - P. 469-475.

25. Skotzko Eugene. Ukrainian Revolutionary Movement and ODWU, its American Auxiliary // The Ukrainian Heritage in America. - New York, 1991. - P. 454-467.