КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ МІФІВ: СоціАЛЬНО–ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ 

Автор: Андрієнко О.В.

Джерело: Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі. Науковий журнал. – 2007. – № 2 (34). – С. 46–58. – (Серія «Гуманітарні науки»). 

Анотація

В статті Питання класифікації та функцій соціальних міфів досі не отримали одностайного вирішення в наукових колах. Перш за все це пов’язано з великим різноманіттям соціальних міфів. Соціальні міфи виникають і функціонують в суспільстві, відображаючи численні аспекти  суспільно-політичного життя. Крім того,  сутність і характер соціальних  міфів тісно пов’язані з динамікою розвитку суспільних процесів, тому вони досить швидко змінюються, що також ускладнює складання їх загальної класифікації. Проте обґрунтована та розгорнена класифікація соціальних міфів, а також визначення їх основних функцій є важливим для їх докладного дослідження. Визначення функцій соціальних міфів  необхідне для того, щоб адекватно зрозуміти сутність і механізм їх впливу на суспільну  свідомість,  а  також  спрогнозувати  шляхи  подальшого  розвитку  міфологічних  уявлень  суспільства та провести профілактику можливих негативних наслідків їх дії.
         Проблеми  класифікації  та  функцій  соціальних  міфів  неодноразово  розглядались багатьма авторами. Серед них О.Ф. Лосєв [1], М.Ю. Савельєва [2], Г.В. Осипов [3],  З.В. Сікевич, О.К. Крокинська, Ю.Ю. Посель [4], Н.Б. Кирилова [5] та ін. У той же час  спостерігається практично повна відсутність робіт, які містять розгорнуту класифікацію  соціальних міфів та висвітлення їх функцій, а не концентруються навколо аналізу конкетних міфологічних суспільних уявлень. Дана обставина, а також високий ступінь актуальності проблеми свідчать про необхідність ведення активних досліджень у цій сфері.  
         Метою  даної  роботи  є  розробка  класифікації  соціальних  міфів,  а  також  розкриття їх функціонального аспекту.
         Класифікацію соціальних міфів не можна робити повністю за аналогією з класичними міфами, хоча між цими двома видами міфів існує очевидний зв’язок. Класичні  міфи розподіляються за сюжетами на наступні групи [6]: 
         1. Етіологічні (пояснювальні) міфи – це міфи, в яких роз’яснюється походження певного явища природи або суспільного життя. В широкому значення всі класичні  міфи  є  етіологічними,  оскільки  виконують  пояснювальну  функцію.  Для  традиційного  міфологічного мислення характерною є тенденція до заміни пояснення причин та наслідків певного явища на пояснення його походження. Ця особливість частково збереглась і в сучасній соціальній міфології, її часто використовують в політичних дискусіях.
         2. Культові міфи пояснюють значення певного обряду. Існуючі  свідчення про  соціалістичну обрядовість [7], що частково збереглась в пострадянських країнах і сьогодні,  підтверджує  існування  тісного  зв’язку  з  комуністичною  міфологією,  побудованою на основі християнських мотивів воскресіння (відродження працівника), спасіння  душі (індустріального життя) та настання Царства Божого (комуністичного безкласового суспільного ладу).
         3. Космогонічні міфи – це міфи про походження космосу і його частин. Ця група міфів спрямована на пояснення і обґрунтування просторово-часових характеристик  Всесвіту. У суспільній свідомості географічні образи, а також поняття, пов’язані із часом,  часто  є  глибоко  міфологізованими.  Наприклад,  за  даними  дослідження,  що  було  проведене російськими вченими З. Сікевич, О. Крокинською, Ю. Посель, у масовій свідомості  росіян  у  зв’язку  з  тривалою  війною  в  Чечні  виникло  уявлення  про  іслам,  як  «абсолютне зло» [4, с.156], хоча при цьому  поняття «Схід» не має жорсткого зв’язку з  неприязним  ставленням до ісламу, а поняття «Захід» слабко  співвідноситься  з «західними» цінностями. У результаті проведеного дослідження був зроблений висновок про  те, що психологічно  «своя»  країна знаходиться десь посередині,  між  Сходом  та Заходом. Сприйняття Батьківщини як такої, що знаходиться посередині Всесвіту, є характерним   практично    для   всіх  архаїчних    міфологічних    систем    (Мітгард   у  германоскандинавській  міфології,  «серединна»  Китайська  імперія,  Тара  як  містичний  центр  світу  язичницької  Ірландії).  Для  сучасної  суспільної  свідомості  велика  кількість  географічних понять сповнена глибокого символізму та міфологічних асоціацій. Крім того,  для пострадянських країн, до числа яких належить і Україна, характерна тенденція до  міфологізації та ідеалізації часу існування Радянського Союзу, що виражає «ностальгію  за  колишньою  стабільністю»,  відсутності  міжнаціональних  протиріч  та  кордонів  [8,  с.153].  Період  існування  СРСР  набуває  рис  первинного  міфологічного  часу,  порядку  (космосу), що є протилежним до сучасного нестабільного періоду (хаосу). Хоча існує і  протилежний спосіб сприйняття – радянська епоха сприймається як час тотального соціокультурного занепаду, а посткомуністичний період – як час відродження української  національної (козацької, народної або іншої) культури.
         4. Антропогонічні міфи розповідають про походження людини, зокрема про походження перших людей (предків). В період перебудови в українській суспільній свідомості спостерігалось значне підвищення інтересу до різноманітних космічних та креаціоністичних теорій походження людини, така тенденція частково зберігається і сьогодні.
         5. Астральні міфи, які розповідають про зорі і планети, сьогодні також знаходять  вираження  в  суспільній  свідомості.  Зокрема,  це  проявляється  в  постійному  інтересі до астрології, який набув можливості вільно проявлятись після розпаду СРСР. Розташування гороскопів в періодичних виданнях, спеціальні послуги з надання астрологічних прогнозів для користувачів мобільного зв’язку, реклама астрологічних послуг за  участю  відомих  астрологів  (як,  наприклад,  П.  Глоба),  що  постійно  транслюється  на   українських каналах телебачення сьогодні є нормою життя. Навіть в сучасній Чехії, де  фахівці відмічають дуже активний процес секуляризації (48% населення жодного разу  не були присутні на богослужінні), віра в гороскопи, амулети тощо займає значне місце  в суспільній свідомості [9, с. 69]. Як зазначає Т. І. Варзанова, для сучасних росіян «віра  у чаклунство, гороскопи, спілкування з духами –  більш щира та впевнена, ніж у християнські догмати» [10, с. 57]. Подібні тенденції віддзеркалюють вплив астральних міфів, нехай і опосередкований, проте достатньо сильний, на суспільну свідомість, що є  симптоматичним для країн пострадянського простору у зв’язку з активними соціальними та світоглядними трансформаціями.
         6. Міфи про близнюків  розповідають про чарівні створіння,  що виступають  в  ролі родоначальників племені або культурних героїв, сьогодні актуалізуються в суспільній  свідомості  сучасних  українців  в  образах  братів  Володимира  та  Віталія  Кличко,  які є не тільки відомими спортсменами, але й громадськими і політичними діячами, що  знайшли серед певної частини українців доволі активну підтримку. При цьому мова не  йде про братів Кличків як про реальних особистостей, але береться до уваги той образ,  який функціонує в масовій свідомості.
         7.  Тотемічні  міфи  є  частиною  комплексу  тотемічних  вірувань  у  надприродну  спорідненість між певною групою людей і тотемом, в ролі якого може виступати тварина або явище природи. У сучасному суспільстві тотемічні міфи знаходять вираження  в суспільній та політичній символіці (символи громадських союзів, спортивних команд  тощо), в астрологічних символах, що часто перетворюються на символи торговельних  марок (наприклад, мережа магазинів «Телець» в місті Донецьку), а також в асоціаціях,  що виникають у суспільній свідомості у зв’язку з образами відомих політичних діячів  або з уявленнями про представників інших національних  та етнічних спільнот. Так, у  ході  соціологічного  дослідження,  проведеного  російськими  науковцями,  респонденти  співвідносили  етнічні  типи  (росіянин,  українець,  японець,  циган,  американець,  азербайджанець, француз, єврей) з тваринами. В результаті респонденти заявили про існування яскравих асоціацій між росіянином і ведмедем (47 %), американцем і лисицею (6 %),  азербайджанцем і орлом (13 %), українцем і свинею (23 %), євреєм і лисицею (27 %),  французом  і жабою (14  %), циганом і конем (30 %), японцем  і змією (11 %), а також японцем і рибою (7 %) [4, c. 215]. Як показують наведені дані, найбільш розповсюдженими  є  асоціації  з  традиційними  для  слов’янських  тотемічних  міфів  тваринами  або  з  національною кулінарною традицією того чи іншого народу.
         8. Календарні міфи, пов’язані з циклами календарних обрядів, відображаються  в циклах цивільних та релігійних, а також таких, що частково втратили своє релігійне  значення,  свят. Існування  таких  традиційних свят  та обрядів, що повторюються через  певний  часовий  інтервал,  має  важливе  значення  для  підтримки  психологічної  і  світоглядної стабільності в суспільстві.
         9. Героїчні міфи фіксують найважливіші моменти життєвого циклу певного героя.  У  сучасному  суспільстві  окремі  риси  героїчних  міфів  можна  прослідкувати  при  розгляді образів політичних та культурних діячів, зірок театру, кіно та телебачення тощо, які створюються і розповсюджуються через ЗМІ.
         10.  Есхатологічні  міфи  розповідають  про  кінець  світу.  Міфологічні  уявлення  даного типу практично  завжди актуалізуються під час соціальних потрясінь (війн, революцій) або активних трансформацій соціальної системи. 
         Таким чином, соціальні міфи мають багато спільного з класичними, часто використовують  однакові  стереотипи,  і частково підпадають під класифікацію, яка прийнята для класичних міфів. Проте такий підхід не є повністю адекватним, оскільки соціальні  міфи  мають  свої  особливості,  що  відрізняють  їх  від  класичних.  Передусім  це  зв’язок класичного міфу з поняттям сакрального, що зовсім не є обов’язковим для соціального міфу, а також наявність у соціальному міфі свідомого творця.
         Соціальна  міфологія  відображає  риси  сучасної  їй  суспільної  свідомості.  Вона  змінюється згідно динаміки соціальних процесів, а як відомо, для сучасного суспільства характерна тенденція до секуляризації.  Соціальний міф, на відміну від класичного,  завжди  має  видиме  джерело  походження  і  творця.  Хоча  класичні  міфи  минулого  і  впливали на політичні події, проте зв’язок соціальних міфів з політичним життям суспільства сьогодні є набагато більш тісним. Значною мірою це пов’язано зі зміною ролі  та значення політики в житті  сучасної людини. Російські дослідники С.О. Токарев та Є.М. Мелетинський вважають, що поняття «політичний міф» та «соціальний міф» є синонімічними [6, с. 16]. Але таке ототожнення є дещо поспішним. Дійсно, з одного боку  політичні і соціальні міфи багато в чому збігаються, адже політика в найбільш загальному значенні, це – «діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми  для  забезпечення  певного  стану  деякої  суспільної  одиниці  (суспільного  утворення)»  [11, с. 494], а будь-яке суспільство ґрунтується на спільних цінностях, нормах, орієнтирах,  що здійснюють його внутрішню регуляцію та консолідацію. Соціальна міфотворчість нерозривно пов’язана з політичним життям суспільства, а політичні міфи формуються і функціонують лише в межах соціального простору. Але, з іншого боку, категорія соціальних міфів включає і міфологічні уявлення, що не пов’язані безпосередньо зі  встановленням правил, що регулюють взаємини між членами суспільства – це міфи, що  утворюються  завдяки  ЗМІ  навколо  подій  та  представників  світу  моди,  шоу-бізнесу,  природних  явищ  (катаклізмів,  аномалій),  міфи,  що  утворюються  в  межах  наукових концепцій  тощо.  Отже,  з  цієї  позиції  поняття  «соціальні  міфи»  є  ширшим  за  поняття  політичні міфи. 
         На думку О. Ф. Лосєва, існує три типи соціальних міфів – авторитарні, ліберальні та соціалістичні [1, c. 121-130]. При цьому тип соціальних міфів пов’язується з культурним  типом,  до  якого  належить  суспільство.  За  словами  О.  Ф.  Лосєва,  культурний  тип  є  цілісним  і  в  ньому  «міфологія,  філософія  і  економіка  поєднані  непорушним  зв’язком»  [1,  c.  121].  Авторитарна  міфологія  ґрунтується  на  символічному  розумінні  трансцендентного буття. Вона є характерною для феодального  устрою. Символізм авторитарного  міфу  втілює  неземний  світ,  проте  в  рамках  цієї  міфологічної  системи  за  неземне часто приймається дещо цілком земне. Подібний спосіб мислення є характерним  для  язичництва.  Ліберальна  міфологія  є  більш  пізнім  типом  соціально-міфологічних уявлень по відношенню до авторитарної.  Міфи ліберального типу пропонують  безпосередній перехід до «інобуття» [1, c. 122]. Це перехід від сфери трансцендентного  до сфери трансцендентального на основі принципу свободи волі. Вище буття (Божество) у цьому контексті слід розуміти як ідею, що спрямована людиною. Отже, ліберальна міфологія робить людину божеством. Проте таке розуміння людини можливе лише в  контексті цінностей  та ідеалів капіталістичного  суспільства. Тому цілком  обґрунтованою є теза О. Ф. Лосєва про синтез авторитарної та ліберальної міфології, а також про  те,  що,  з  точки  зору  середньовічної  релігії,  лібералізм  є  сатанізмом,  тобто  «спробою  звергнути Божество і сісти на його місце» [1, c. 123]. Ліберальна міфологія торкається в  основному матеріального боку суспільного життя, що призводить до абсолютизації виробництва,  виховання  культури  споживання  і  примноження  матеріальних  благ.  У  сучасному суспільстві цей тип міфів є дуже поширеним. Сьогодні потреби виробництва  змінюються набагато швидше, ніж люди встигають адаптуватись до них. Варто згадати,  наприклад, масові скорочення працівників металургійного заводу в українському місті  Алчевську у 2007 р., викликаними тим, що сучасне обладнання виконує основну частину роботи і завод більше не потребує великої кількості робочих. У результаті виникає  доволі великий прошарок людей, які виявляються «зайвими з економічної і соціальної  точок зору»  [12, c. 144]. Це породжує соціальну деривацію, світоглядну кризу і відсутність мотивації до активної праці, що в результаті веде до виникнення гострих економічних  проблем  в  суспільстві.  Український  дослідник  С.  Ковальов  говорить  про  те,  що  обсяг виробництва у 2000 р. склав лише 58 % (у 1990 р. він становив 100 %) [13, с. 18]. 
Для вирішення проблеми підвищення виробництва сучасна українська держава потребує не тільки перебудови системи навчання та вирішення фінансових проблем, але також перегляду розуміння професійного успіху і створення умов для того, щоб робітничі  професії знов стали  соціально привабливими, оскільки зараз в Україні, з одного боку,  відбуваються  скорочення  штату  працівників  на  крупних  підприємствах,  а  з  іншого  – нестача людей, що мають освіту з робітничих спеціальностей. 
         Впадання в крайнощі абсолютизації економічного життя є характерним також  для соціалістичної міфології. О. Ф. Лосєв аналізує цей тип міфології за аналогію з християнським віровченням [1, с. 132]: економічне життя виконує роль людської душі, що  потребує спасіння (через індустріалізацію і побудову безкласового суспільства).  
         Таким чином,  типологізація  соціальних  міфів згідно  політичних  і  ідеологічних  вчень, з одного боку, є обґрунтованою, проте, з іншого боку, схема О.Ф. Лосєва не включає такі важливі компоненти, як неоліберальні міфи, демократичні міфи, анархічні міфи  та ін. Крім того, якщо робити класифікацію міфів, користуючись подібною логікою, то  соціальні міфи будуть зведені до політичних та економічних міфів, що є некоректним.  Отже, дана схема не може бути прийнята за основу класифікації соціальних міфів.
         Політичні міфи можуть носити як локально-регіональний, національно-державний, так і глобальний характер. Локально-регіональні міфи – це міфи, що виникають в  межах певного регіону країни і віддзеркалюють його політичну та соціокультурну специфіку. Політичні локально-регіональні міфи мають чітку репрезентацію у східних, південних,  а  також  західних  і  центральних  регіонах  України  і  пов’язані  з  існуючими  в  масовій свідомості шаблонами сприйняття жителів інших регіонів. Таке сприйняття зазвичай є викривленим і базується не на реальних фактах, а на міфах, що є результатом  актуалізації за допомогою ЗМІ негативної політичної пропаганди міфологічної опозиції  «Ми – Вони». Бурхливий розвиток таких міфологічних уявлень у сучасному українському соціумі загрожує йому остаточним розколом.
         До політичних міфів національно-державного рівня належить передусім національна ідея. Національна ідея, з одного боку, виступає певною ідеєю будь-якого змісту,  що виражає прагнення та переконання переважної більшості громадян даної держави.  При  цьому  національна  ідея  має  в  своїй  основі  цілком  реальні  соціальні,  політичні,  економічні або інші передумови. З іншого боку, національна ідея є результатом колективної домовленості,  що  існує між членами суспільства щодо важливих для всіх проблем. Національна ідея зовсім не обов’язково має бути пов’язана з певною нацією, проте вона консолідує всіх (або абсолютну більшість) членів певної соціальної спільноти,  яка  може  бути  багатонаціональною  (як,  наприклад,  суспільство  сучасної  України).  Український  дослідник  В.  Лісовий  підкреслює,  що  поняття  «національна  ідея»  часто  використовують  у  науковій  та  публіцистичній  літературі  для  позначення  «ідеї  нації,  національного ідеалу або міфу» [14,  с. 414]. Про міфологічний характер національної  ідеї в Україні говорить той момент, що вона є витвором вищої волі,  а не результатом  свідомого волевиявлення народу. Фактичний розкіл  українського суспільства, що яскраво проявився після помаранчевої революції 2004 р. показав, що розвиток суспільної і  державної ідеології в Україні ґрунтується не на базі продуктивного саморозвитку, а на  базі штучно створеного протистояння між прихильниками «західного» і «проросійського» політичних шляхів. Сьогодні є очевидним, що суспільство України ще не усвідомило себе як окрему автономну одиницю. Національна ідея (або національний міф) має позитивний сенс лише в тому випадку, коли консолідує суспільство і надає всім його членам  стабільні  світоглядні  засади,  які:  а)  дозволяють  зберігати  гармонію  в  суспільстві; б)  дають  змогу  суспільству  знайти  своє  гідне  місце  в  навколишньому  геополітичному  оточенні. На думку українських дослідників І. Т. Пасько та Я. І. Пасько, «Україна отримала  політичну  незалежність,  ще  не  вийшовши  з  культурницької  стадії  національного  розвитку»,  тому  найбільшим  її  досягненням  за  період  незалежності  є  «громадянський  мир у державі» [15, с. 170]. Проте сьогодні навіть цей здобуток суспільства України знаходиться під загрозою знищення. За словами М. Мариновича, «ідея, яка мала би сколихнути  всю Україну, мусить органічно відповідати її глибинній природі» [16, с.13]. Без урахування  багатонаціонального характеру населення України, а також історичного досвіду його формування теперішній спосіб розвитку української держави приречений на крах. 
         Значний  вплив  на  розвиток  сучасних  держав,  зокрема  України,  здійснюють  глобальні  міфи.  Протягом  історії  людство  знало  кілька  глобальних  проектів  (один  з  останніх –  проект РСРС). Сьогодні глобалізація на практиці означає поширення західної, передусім, американської культури. Одним з головних аспектів при цьому виступає  уявлення про демократизацію за зразком США як про єдиний можливий шлях демократизації. На думку сучасного американського дослідника Т. Карозерса, такі атрибути  демократії, як вільні та легітимні вибори і наявність в суспільстві світоглядного плюралізму далеко не завжди адекватно представлені в тих суспільствах, рух яких від авторитарної  форми  правління  часто  помилково  розцінюється  дослідниками  як  демократичний. За словами Т. Карозерса, «з близько 100 країн, які нещодавно вважались такими,  що рухаються до демократії... не більше 20 країн чітко слідують маршруту становлення  успішних, добре функціонуючих демократій», інші ж увійшли в політичну «сіру зону» – стан,  в  якому  країни  мають  лише  окремі  ознаки  демократичного  політичного  життя,  зокрема – «політичний простір для опозиційних партій та незалежних суспільних організацій, а також регулярні вибори і демократичні конституції» [17, с. 9]. Серед можливих недоліків при цьому названі слабке представлення інтересів громадян, низький рівень політичної  конкуренції перед голосуванням, часті випадки зловживання законом  державними чиновниками, низький рівень соціальної конкуренції в суспільних інститутах,  бідність  інституціонального  представництва  державою.  Усі  ці  ознаки  спостерігаються в суспільно-політичному житті сучасної України. Сьогодні в Україні існує величезне  різноманіття  політичних  партій,  що  висувають  різноманітні  програми  розвитку  держави. На перший погляд, це є ознакою демократизації в її «американському» розумінні, а також відмовою від авторитарних традицій. Так, до проголошення незалежності України в державі існувало 4 партії, на початку 1998 р. їх спектр розширився до 52  [18, с. 504], і до сьогодні їх чисельність постійно зростає. Звичайно, у даному випадку  можна говорити про світоглядний та ідеологічний плюралізм і толерантність, і цей момент дійсно є позитивним. Але не можна забувати й про зворотній бік цих явищ, в основі яких лежить конфлікт цінностей, інтересів та соціальна дезорієнтація, що має загрозливу перспективу перерости в глибоку економічну кризу. У термінології, яку пропонує Т. Карозерс, подібний стан суспільства та держави називається «марним плюралізмом» («feckless pluralism») і позначає ситуацію, в якій «цілий клас політичних еліт,  хоч і плюральних та конкуруючих, є різко відокремленим від громадян» [17, с. 11]. Саме така ситуація склалась в Україні після 2004 р. і продовжує здійснювати сильний негативний вплив на суспільний розвиток держави. 
         Коренем такого становища є намагання слідувати глобальному (тобто західному) проекту демократизації, що вступає в конфлікт з основами історично сформованої  слов’янської ментальності. Як справедливо відмічає М. Мартинович, слов’янська ментальність  «досі  не  відчувала  себе  комфортно  в  плюралістичній  багатоваріантності,  оскільки самою своєю природою вона зорієнтована на одну-єдину, абсолютну істину»,  що дало поштовх свого часу для масштабного поширення комуністичного універсалізму [16, с. 13]. Сьогоднішня  суспільно-політична криза в Україні яскраво свідчить про  те, наскільки неприйнятним є західний міф про глобальну демократизацію для українського середовища. На відміну від держав Західної Європи, де демократичні  традиції  формувались протягом багатьох століть і де в період середньовіччя діяв принцип васалітету (сутність якого може бути виражена у відомій формулі «васал мого васалу –  не  мій васал»), на тій території, де сьогодні розташовані Україна, Росія та деякі інші східноєвропейські держави, під впливом татаро-монгольського іга відбулась заміна васалітету стосунками підданства за зразком східної імперії з деспотичною формою правління. Намагання побудувати демократію за західним зразком без урахування місцевої культурно-історичної специфіки завідомо приречене на невдачу. Водночас міф про створення  глобального  суспільна  має  і  позитивне  значення,  яке  проявляється  в  розвитку  міжкультурного діалогу, що стимулює взаємозбагачення різних культурних традицій та  суспільств, продуктивне міжнародне  співробітництво в науковій, промисловій, мистецькій, політичній та економічній галузях.  
         Тісно  пов’язаними  з  політикою  є  економічні  міфи,  тому  що  саме  політичний  курс  держави  визначає  характер  виробництва  та  розвиток  економічних  відносин.  На  думку Г.В. Осипова,  економічні міфи можуть дуже дорого коштувати суспільству, як  це сталось в посткомуністичній Росії з міфом «про ринок, що сам себе організує», або  міфом  «про майбутнє економічне зростання» [3, с. 24]. Проте така позиція є дещо однобічною, адже економічні міфи в певних випадках здатні мобілізувати суспільство для  підвищення високих показників у виробничій галузі, як це було з японським «економічним дивом» або радянськими рухом ударництва та стаханівським рухом, який був ініційований  у  1935  р.  в  Донбасі.  Український  науковець  С.  Ковальов,  незважаючи  на  свою скептичну позицію щодо дієвості радянських методів розвитку економіки, визнає,  що,  відкидаючи  «офіційну  показуху»,  слід  підкреслити  ефективність  цього  руху  «для  підвищення продуктивності праці робітників»  [8,  c. 17]. При цьому  не слід забувати,  що в основу ударництва і стаханівського руху були покладені саме соціальні міфи, які  активно інфільтрувались в масову свідомість через популярні в радянські часи лозунги  типу «П’ятирічку – за рік!» або «Всі сили – для успіху індустріалізації!» Отже, економічні міфи здатні виконувати в суспільстві і позитивну функцію, консолідуючи людей  та стимулюючи їх до досягнення спільної економічної мети.    
         У житті сучасного суспільства величезну роль відіграють інформаційні технології (кіно, телебачення, Інтернет тощо). Інформація поступово займає ключове становище в сучасній системі цінностей. За словами М. Кастельса, «технологічна революція  з інформаційними технологіями в центрі знов та прискореними темпами формує матеріальну  основу  суспільства»  [19,  с.  25].  Тотальна  інформатизація  стала  результатом  процесу  інтенсивного  розвитку  науки  і  техніки,  що  розпочався  у  ХХ  ст.  Науковотехнічний прогрес докорінно змінив виробництво. Існує чіткий зв’язок між трансформацію капіталізму і інформаціоналізмом. Так, на думку М. Кастельса, техноекономічна  система,  що  виникла  у  1980-х  рр.,  може  бути  адекватно  охарактеризована  терміном   «інформаційний капіталізм», а «світ і суспільство дуже відрізнялися  б від теперішніх,  якщо б... Азіатсько-Тихоокеанському регіону не вдалося б поєднати власну традиційну  форму мережі економічної організації з інструментами, що надані інформаційною технологією» [19, с. 40]. Проте, крім сприяння розвитку економічної галузі, інформаційні  технології  стали могутньою  силою,  що породжує  і розповсюджує  соціальні міфи. Сучасні медіа-технології мають засоби, що дозволяють активно діяти одночасно на зоровий, слуховий а іноді і на тактильний канали сприйняття, що робить їх вплив на масову  свідомість особливо сильним. 
         Небезпечним аспектом є те,  що інформаційні технології часто монополізовані  окремими структурами та персонами, для яких є вигідним підтримувати доволі посередній  рівень  культурного,  інтелектуального  та  емоційного  розвитку  суспільства  через  інфільтрацію окремих соціальних міфів у суспільну свідомість. Існують численні приклади застосування інформаційних технологій для свідомого провокування агресії та дегуманізуючого  впливу  на  суспільну  свідомість.  Наприклад,  активізація  архаїчної  опозиції «Ми –  Вони» під час передвиборчих марафонів та напередодні  сильних соціальних зрушень (війн і революцій) [4, с. 134]. Відомий американський науковець Е. Тофлер вважає, що розвиток технологічного прогресу поступово вирішить проблему монополізації  масових  інформаційних  технологій  природнім  шляхом:  «Розвиток  інформаційної технології непомітно і швидко демонополізує інформацію без жодного пострілу.  Результат цього –  дестандартизація культурної продукції... вже незабаром прийде момент, коли книги, журнали, газети, фільми та інші засоби інформації... будуть запропоновані споживачу на основі принципу «сконструюй сам» [20, с. 306]. Але, на жаль, для  українського суспільства змальована перспектива не є близькою. Таким чином, беручи  до  уваги  роль  медіа-технологій  в  житті  сучасного  суспільства  та  їх  величезний  міфотворчий потенціал, слід виділити медіа-міфи як окремий тип міфологічних уявлень. 
         Тісно пов’язані з медіа-міфами комерційні міфи. Цей тип міфів репрезентується через рекламну продукцію, тому фактично є синонімом рекламного бренду. Комерційні міфи відрізняються специфічною естетикою, побудованою на «балансі між яскравістю... і традиційністю» [21, с. 179], а також на активній актуалізації бінарних опозицій в масовій свідомості.   
         Окремий тип міфологічний уявлень становлять наукові міфи. У найбільш широкому розумінні наука сама є набором міфологічних конструктів, оскільки світ представлений людині через призму її культури, тобто через призму суто людського способу сприйняття. Отже, людина не має безпосереднього доступу до об’єктивної реальності,  тому наука вивчає і описує не стільки  реальний  світ, скільки його людське  сприйняття і розуміння. У вузькому значенні наукові міфи – це уявлення, побудовані на наукових дослідженнях, проте не відповідають (повністю або частково) реальній ситуації.  У цьому  сенсі міфами є більшість наукових гіпотез. Такі поняття  як, наприклад, прогрес або загальнолюдські цінності є по суті також міфологічними. Особливий міфотворчий потенціал мають сьогодні екологічні наукові міфи, а також міфи, пов’язані з питаннями здорового способу життя. Шляхи боротьби із зайвою вагою,  карієсом та порушеннями  травлення,  частково  завдяки  ЗМІ,  стали  сьогодні  одними  з  головних  питань, що турбують суспільство. 
        Автори  праці  «Академічне  релігієзнавство»  виділяють  також  натуралістичні  міфи, такі, як міфи про НЛО, прибульців, телепатичні контакти з інопланетянами, полтергейст,  міф про «сніжну  людину»  та ін.  Активний розвиток  подібних міфологічних  уявлень можна прослідкувати на прикладі динаміки українського суспільства кінця ХХ – початку  ХХІ  ст.  «Вибухоподібне» поширення натуралістичних міфів  віддзеркалило  ті 
глибокі зміни, що відбулися в масовій свідомості постсоціалістичного суспільства [22, с. 817]. Поширення натуралістичних міфів у сучасному українському суспільстві пов’язане  зі  складним  періодом  соціально-політичних  та  економічних  трансформацій,  що  відбулись в Україні після перебудови та продовжують відбуватись сьогодні. У сучасній  українській державі спостерігається наявність багатьох криз, суперечливостей, одним з  результатів чого є широкий світоглядний плюралізм. У стані інтенсивних трансформацій  суспільно-політичного  характеру  відбувається  дефрагментація  світоглядних  моделей.  Саме  в  такому  середовищі,  де  парадоксальним  чином  співіснують,  взаємодіють,  ведуть між собою боротьбу різні типи світоглядів (або їх «уламків», фрагментів), «витворюється,  транслюється і відтворюється натуралістичний міф» [22, с. 817-818]. У цілому більшість натуралістичних міфів має своє коріння в міфах наукових, проте низка  специфічних  рис,  таких  як  поєднання  наукових  свідчень  з  релігійними  віруваннями  (наприклад, міф про сніжну людину має тісний зв’язок з релігійними уявленнями жителів Тибету про йєті – таємничих істот, що проживають в горах, у місцях, віддалених від  людей), а також міфологізація природних явищ (світло, вітер, дощ тощо), дає підстави  для виділення натуралістичних міфів в окремий тип міфологічних уявлень.     
         Соціальні міфи виконують у  суспільстві численні функції,  які доцільно розділити на дві групи. Згідно сфери дії, соціальні міфи виконують ряд функцій на рівні суспільної та індивідуальної свідомості. При цьому за характером вплив соціальних міфів  на людську свідомість може бути як конструктивним, так і деструктивним. 
         На рівні суспільної свідомості основними функціями соціальних міфів є комунікативна,  емпірично-систематизуюча,  контролююча,  інтегруюча  (або  дезінтегруюча),  гуманізуюча (або дегуманізуюча) та прогностична.
         Комунікативна  функція  соціальних  міфів  пов’язана  з  їх  семіотичною  природою. Оскільки міф оперує смислами та значеннями, що є спільними для всього суспільства або для певної його частини, то він тим самим сприяє встановленню комунікаційних зв’язків усередині суспільства. Міф є комунікативною системою або одним зі способів спілкування. Історія, як минула, так і сучасна, знає багато прикладів, коли соціальні міфи виступали в ролі твердого підґрунтя для створення нових соціальних спільнот – від локальних утворень (таких, як політичні партії та громадські організації і рухи), до масштабних міжнаціональних систем (наприклад, НАТО та Євросоюз). Комунікативна спрямованість соціальних міфів в період соціальних трансформацій здатна відіграти як позитивну роль, утворюючи єдине комунікаційне поле, так і негативну роль,  сприяючи поглибленню хаотичної конкуренції різних способів світобачення. Характер  дії соціальної міфології значною мірою залежить від її творців і тих  завдань, які вони  перед собою ставлять, а також від здатності до свідомого і критичного сприйняття дійсності безпосередньо самими членами суспільства. 
         Емпірично-систематизуюча  функція  соціальних міфів полягає в  тому, що міф  узагальнює та організує соціальний досвід. Уже в архаїчних суспільствах міф легітимізував внутрішні відносини та соціальний статус їх окремих членів. Наслідками такого  впливу  міфології  на  суспільну  свідомість  є  система  варн,  яка  і  досі  діє  в  індійському  суспільстві. Соціальні міфи акумулюють суспільний досвід, цінності та світоглядні орієнтири,  проте  в  перехідні  періоди  цей  досвід  пристосовується  до  нових  умов  і  тому  втрачає свою автентичність. При цьому замість старих утворюються нові соціальні міфи, покликані до життя зміною соціально-політичних умов. Так, слов’янська та германо-скандинавська  міфологічні  системи  збереглись  під  час  створення  держав,  проте  припинили свій розвиток одночасно з поширенням християнської ідеології [23, с. 499].  Радянська міфологія зовні є атеїстичною, проте ґрунтується на християнських міфологемах (таких, як міфологема гріхопадіння, спасіння, настання Царства Божого на Землі  та ін). СРСР, як і будь-яка інша держава, будувався на міцному міфологічному підґрунті, яке мало багато спільних рис з християнським віровченням. Проявляється це і в образі лідера держави, який мав риси верховного божества, слова і дії якого не піддавались критиці, і в специфічних обрядах і культовій архітектурі. Так, за радянських часів Мавзолей фактично служив «храмом, що освячує світську владу» [5, с. 139]. Такий набір соціальних міфів систематизував соціально-політичний досвід радянського суспільства, проте вже не є актуальним для сучасних посткомуністичних країн, в яких відбувається процес активного формування національних міфів. 
         Соціальні міфи є важливим фактором, що впливає на  суспільну  свідомість та  спрямовує її діяльність. Міф є не просто посередником між людською свідомістю і навколишньою  дійсністю,  але  виступає  також  своєрідним  механізмом  контролю.  Міф  «управляє людиною, проникаючи в її внутрішній світ, сферу свідомості і підсвідомості,  програмує  її»  [5,  с.  142].  Найбільш  яскраво  контролююча  функція  соціальних  міфів  проявляється через сучасні інформаційні технології, які сьогодні стали однією з найважливіших основ міфотворчості та поширення міфів у суспільстві. Як зазначає Н. Габор,  навіть трагедія 11 вересня в США відбулась за сценарієм фільму [24, c. 28]. Використання контролюючого потенціалу міфів через монополізацію ЗМІ несе в собі серйозну  загрозу  порушення  гармонійного  розвитку  демократичного  суспільства.  Проте  водночас міфи, які поширюються через ЗМІ, можуть сприяти вирішенню багатьох громадянських конфліктів, зняттю соціального напруження та агресії. 
         Під час інтенсивних суспільних трансформацій соціальні міфи можуть виконувати як функцію інтеграції  та консолідації суспільства, так  і роз’єднувати його (як це  відбувається,  наприклад,  у  сучасному  українському  суспільстві).  Сучасна  суспільна  практика  багатьох  країн  пострадянського  простору  яскраво  ілюструє  той  момент,  що  значна частина суспільства в умовах втрати ціннісних орієнтирів нещодавнього радянського минулого, продовжує орієнтуватись саме на соціальну міфологію як на технологію  єднання  і  забезпечення  механізму  формування  нових  цінностей  та  пристосування  до швидкоплинних трансформацій навколишньої дійсності. На думку Т. О. Рассадіної,  процес трансформації уявлень про цінності відбувається по-різному в стабільні та кризові періоди. На відміну від стабільного періоду, коли зміна ціннісних установок відбувається лінійно, за рахунок механізмів конформізму та індивідуалізації, у кризовий період зміни цінностей відбуваються  стихійно,  хоча вони можуть бути  розділені на три  основні  фази:  фаза  соціальної  дезінтеграції;  фаза  біфуркації;  фаза  мобілізації  сил  [25,  с.96]. Якщо слідувати цій моделі, то інтегруюча роль соціальних міфів найбільш широко проявляється на фазі мобілізації сил, коли в суспільній  свідомості кристалізуються  пріоритетні міфологічні уявлення, що здатні об’єднати переважну частину суспільства  (наприклад, національна ідея). При чому ці інтегруючі міфи базуються на традиційних  для даного суспільства цінностях та архетипах. Наприклад, для російського суспільства  традиційною  рисою  суспільної  свідомості,  закріпленою  ще  за  часів  СРСР,  є  перевага  колективізму над індивідуалізмом. Тому, незважаючи на поширення ідей західного індивідуалістичного (або «індивідуалізованого», згідно термінології З. Баумана) суспільства,  за  даними,  які  наводить  Т.  О.  Рассадіна,  питома  вага  індивідуалістичної  моделі  відносин знизилась в Росії вже в 1997 р. до 20 – 22 %, а колективістської, навпаки, зросла до 45 – 47 % [25, c. 100]. Для українського суспільства ситуація є дещо більш складною, оскільки, з одного боку, для українського суспільства характерним є підкреслений індивідуалізм, що може біти виражений у відомому прислів’ї «Моя хата – з краю»,  а з іншого боку, роки перебування у складі СРСР і сильний вплив комуністичної міфології  сприяли закріпленню в  суспільній  свідомості  колективістських  орієнтацій. У  сучасній Україні виникла  ситуація, коли  суспільство є фактично розподіленим навпіл, і  кожна половина керується власною соціальною міфологією (націоналістичною – на Заході та, частково в центральних та північних регіонах країни, та посткомуністичною –
на Сході та Півдні України). Одним з факторів, що викликають активізацію міфотворчості  в  суспільстві  є  проблема  вступу  України  в  НАТО.  У  результаті  соціологічного  опитування серед населення України були виділені наступні міфологічні уявлення про  НАТО: НАТО –  агресивний блок; членство в НАТО зовсім не обов’язкове для країни;  вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів; 
вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією; для України членства в ЄС досить, і  тому  НАТО  не  потрібне;  у  сучасному  світі  немає  об’єктивної  необхідності  існування  НАТО; членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів; зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет; члени НАТО загалом та європейці зокрема танцюють  під американську дудку; вступ до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО; Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях альянсу; Україна буде зобов’язана  брати  участь  в  усіх  військових  операціях  НАТО  [26].  Необхідно  підкреслити,  що  ці  ідеї  дійсно мають сильний вплив на суспільну свідомість жителів України, особливо в східних і південних областях та в Криму, проте не всі вони представляють собою соціальні  міфи в чистому вигляді. Так, наприклад уявлення про те, що вступ до НАТО призведе  до появи в Україні іноземних військових баз та участі українських солдатів у військових  операціях альянсу, міфом не є. Сучасна геополітична ситуація у світі, а також політична  нестабільність в Україні послаблює державу і робить таку перспективу цілком реальною,  особливо якщо взяти до уваги такий аспект, як наміри про встановлення системи ПРО в  Польщі та Чехії. Незважаючи на те, що рішення про направлення українських військових  контингентів до складу міжнародних миротворчих операцій мають прийматись Верховною Радою України, постійні конфлікти, які точаться навколо та всередині цього інституту влади, не дають змоги точно передбачити, чи не стане український уряд провідником невигідних для України іноземних інтересів. Основна проблема, яка сьогодні стоїть  перед українською державою, – це неадекватність поглядів на перспективи розвитку країни, за якої страждають обидві частини суспільства та наявність двох соціальних міфологій. Виходом із цієї ситуації може стати свідоме конструювання нової системи соціальних міфів, які об’єднають суспільство, чим сприятимуть його конструктивному розвитку.  Без цього консолідація та інтеграція соціуму є неможливими.  
         У   2006   р.   на   основі   даних   соціологічних   досліджень   російський   вчений  В.О.Барсамов розподілив такі пострадянські держави, як Україна, Росія, Грузія, Киргизія, Вірменія, Узбекистан, Туркменістан, Казахстан, Таджикистан та Молдова на чотири групи згідно глибини соціально-політичної кризи і рівня революційного потенціалу  [27, с. 66]. Україну дослідник відніс до першої групи (тобто до держав, у яких найбільш  вірогідним є продовження революційних подій), що підтверджує складна політична ситуація в країні в 2007 р. При цьому одними з головних критеріїв революційності стали  індекси розповсюдження антивладної утопії, а також конфронтаційна агітація і пропаганда,  кожен  з  яких  в  Україні  дорівнює  4  балам  (високе  значення)  за  п’ятибальною  шкалою [27,  с. 65]. Ці дані підкреслюють значний вплив соціальних  міфів на  ступінь  інтегрованості, або дезінтегрованості суспільства.    
         Гуманізуюча функція  соціальних міфів ґрунтується на тому,  що  соціальна міфотворчість є однією з форм реалізації внутрішнього творчого потенціалу суспільства.  І хоча соціальні міфи переважно мають свідомих авторів, суспільство розвиває та трансформує певний міф таким чином, що він перетворюється на природний елемент соціального простору. Проте міф як інструмент влади може використовуватись з метою дегуманізації  суспільної  свідомості,  пропаганди  негативних  форм  девіантної  поведінки, провокування  агресії.  Це  відображає  суперечливий  характер  функціонування  соціальних міфів у суспільстві. 
         Найбільш малодослідженою, проте надзвичайно важливою  функцією соціальних міфів є прогностична функція. На думку М. Ю. Савельєвої, міф «констатує,  що у  світі нічого не відбувається, оскільки і світу як окремого не існує» [2, c. 153]. Тобто, все  вже  відомо  заздалегідь.  У  період  активних  соціально-політичних  трансформацій  міф  надає певну кінцеву перспективу, що є важливим для стабілізації соціуму. 
         На рівні особистісної свідомості соціальні міфи виконують світоглядну, аксіологічну, когнітивну, мотиваційну функції, а також функцію соціалізації.
         Світоглядна функція соціальних міфів полягає в тому, що вони узагальнюють  та систематизують окремі емпіричні дані в єдину систему уявлень, цінностей та переконань, які стають невід’ємною частиною світогляду особистості. 
         Аксіологічна функція соціальних міфів проявляється в тому, що вони впливають на побудову ціннісно-нормативної шкали особистості. Потенційна небезпека у даному випадку полягає в можливості формування псевдоцінностей, які будуть негативно  впливати  на  особистісну  свідомість.  Так,  пропаганда  вільних  стосунків  призвела  до  знецінення  сім’ї  як  соціального  інституту.  Згідно  даних  статистики  за  2002  р.,  лише  17% українських батьків готові до повноцінного виховання дітей [28, с. 19]. В Україні  на початку ХХІ ст. реєструється близько 150 випадків дітовбивства на рік [29, с. 30]. В  Україні  та  інших  пострадянських  країнах  під  впливом  міфологеми  красивого  життя  сформувались  неадекватні  уявлення  про  демократію.  Так,  згідно  даних  дослідження,  проведеного серед росіян у 2005 р. такі важливі атрибути демократії, як багатопартійність і свобода виборів оцінили лише 3 % респондентів, свободу слова і думки – лише  19 %, на першому ж місці серед переваг посткомуністичних реформ Б. Єльцина 42 %  опитаних поставили можливість заробляти без обмежень. При цьому погляди на приватну власність у селі та у великих містах є дуже різними, що гальмує розвиток національної економіки та призводить до зростання суспільної нерівності. Відносно самих реформ Б. Єльцина необхідно зазначити, що їх оцінки населенням Російської Федерації є  далеко не такими позитивними, як оцінки, надані західними дослідниками [30, c. 541].  Наявність псевдо-цінностей у  сьогоднішній  Україні перетворює вищу  освіту на необхідний атрибут особистісного суспільного успіху і престижу, проте негативно впливає  на її якість. Отже, аксіологічна функція соціальних міфів широко проявляється на рівні  особистісної свідомості і має серйозні наслідки для суспільства.
         Когнітивна функція соціальних міфів виражається в тому, що міф визначає параметри досвіду  соціокультурного пізнання особистості. Ця  функція тісно пов’язана з  мотиваційною  функцією,  оскільки  через  міф  особистість  отримує  певну  інформацію,  яка мотивує її до певної діяльності, встановлює внутрішні уявлення про межі дозволеного, а також про норми поведінки. 
         Функція соціалізації проявляється на особистісному рівні з найбільш раннього  віку,  коли  дитина  дізнається  про  елементарні  основи  поведінки  та  принципи  моралі,  прийняті в її суспільному середовищі (тобто що є «добре» і що є «погано»). Як відомо,  більшість  моральних  принципів  носить  релятивний  характер,  вони  здебільш  приймаються на віру і можуть бути цілком протилежними в різних суспільствах, що відображає їх міфологічну природу.
         Таким чином, враховуючи специфіку соціальних міфологічних уявлень у порівнянні з класичними міфами, можна виділити наступні типи соціальних міфів: 1) політичні  (ідеологічні)  міфи,  що  включають  в  себе  всю  сукупність  існуючих  політичних  учень  і  поділяються  на  локально-регіональні,  національно-державні  та  глобальні  за  сферою свого поширення; 2) економічні міфи; 3) комерційні міфи; 4) медіа-міфи; 5) наукові міфи; 6) натуралістичні міфи. Необхідно підкреслити,  що дана типологія ґрунтується на генетичному принципі і є значною мірою умовною, оскільки окремі типи міфів  тісно пов’язані між собою, проте її використання сприяє більш глибокому та систематизованому вивченню соціальної міфології в контексті соціальних трансформацій. Соціальні міфи виконують ряд важливих функцій як на рівні суспільної, так і на рівні особистісної  свідомості.  На  рівні  суспільної  свідомості  це  комунікативна,  емпіричносистематизуюча, контролююча, інтегруюча (дезінтегруюча), гуманізуюча (дегуманізуюча) функції та прогностична функція. На особистісному рівні основними функціями соціальних  міфів  є  світоглядна,  аксіологічна,  когнітивна,  мотиваційна  функції,  а  також   функція соціалізації. Той момент, що майже кожна функція має як позитивне, так і негативне значення, свідчить про суперечливу роль, яку відіграють соціальні міфи у процесі суспільного розвитку, що  особливо яскраво проявляється в періоди соціальної та  політичної нестабільності.   

Джерела і література

1. Лосев А. Ф. Дополнение к «Диалектике мифа» (новые фрагменты) // Вопросы фило    софии. – 2004. – № 8. – С. 117 –  133. 

2.  Савельєва М. Ю. Введение в метатеорию сознания. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 334 с.  

3.  Осипов  Г.  В.  Социальное  мифотворчество  и  социальная  практика. –  М.:  НОРМА,  2000. – 543 с.    

4.  Сикевич    З.В.  Социальное      бессознательное     /  З.  В.Сикевич,    О.К.   Крокинская, Ю.А.Поссель. – СПб.: Питер, 2005. – 267 с.  

5.  Кириллова Н. Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну. – М.: Академ. проект,  2005. – 448 с.   

6.  Токарев С.А.  Мифология /  С.А.Токарев, Е.М.Мелетинский // Мифы народов мира: Энцикл.: В 2 т. / Гл. ред. С. А. Токарев. – М.: Совет. энцикл., 1991. – Т. 1. – С. 11- 20. 

7.  Гошко  Ю.Г.  Соціалістична  обрядовість  на  Україні:  історичний  досвід  та  сучасні проблеми  /  Ю.Г.Гошко,  Р.І.Дмитерко,  Н.І.Здоровега,  К.М.Кутельмах,  В.Я.Кітов, М.Д.Мандибура, З.П.Росінська, С.І.Сявавко,  Л.С.Худаш. –  К.: Наук. думка, 1983. – 215 с.  

8.  Мир глазами россиян: мифы и внешняя политика. – М.: Ин-т фонда Обществ. мнение, 2003. – 304 с.   

9.  Мчедлов   М.П.   Социальный   портрет   современного   верующего / М.П.Мчедлов,  Ю.А.Гаврилов, А.Г. Шевченко // Социс. – 2002. – №7. – С. 68 –77.

10.Варзанова Т. И. Во что верят россияне // НГ-Религии. –  1997.– №2, №4. – С. 55-62. 

11.Лісовий В. Політика // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. –  С. 494 – 495. 

12.Бауман З. Индивидуализированное общество. – М.: Логос, 2002. –  390 с. 

13.Ковальов С. Українські робітники: політична міфологема та компоративний нарис // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. – № 4. – С. 16 –  19. 

14.Лісовий  В.  Національна  ідея  //  Філософський  енциклопедичний  словник.  –   К.: Абрис, 2002. – С. 413 – 414. 

15.Пасько І.Т. Громадянське суспільство і національна ідея: Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси / І.Т.Пасько, Я.І.Пасько. – Донецьк: Схід. видав. дім, 1999. –  183 с.   

16.Маринович М. Україна: дорога через пустелю: Зб. ст. – Х.: Фоліо, 1993. –  189 с. 

17.Carothers T. The end of the transition paradigm // Journal of Democracy. – 2002. – №1. – Р. 5 – 21. 

18.Бойко О. Д. Історія України: Посіб. для студ. ВНЗ. – К.: Академія, 1999. – 568 с.  

19.Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М.: ГУВШЭ,  2000. – 608 с. 

20. Тоффлер Э. Шок будущего. – М.: АСТ, 2000. – 557 с. 

21. Ульяновский А. В. Мифодизайн: коммерческие и социальные мифы. – СПб.: Питер, 2005. – 544 с.   

22. Академічне  релігієзнавство.  Підручник  /  За  наук.  ред.  А.  Колодного.  –  К.:  Світ Знань, 2000. – 862 с.  

23. Наговицын А. Е. Древние цивилизации: общая теория мифа. – М.: Академ. проект,  2005. – 656 с.  

24. Габор  Н.  Взаємовідповідальність  у  медіадіалозі  //  Соціальна  комунікація:  виклики ХХІ ст.: Матеріали VII всеукр. студ. наук.–практ. конф. – Л., 2005. – С. 25 – 28. 

25. Рассадина Т. А. Трансформации традиционных ценностей россиян в постперестроечный период // Социальные исследования. – 2006. – № 9 (269). – С. 95 –  101. 

26. Міфи про НАТО // http:/www.ukraine-nato.gov.ua/nato. 

27. Барсамов  В.А.   «Цветные   революции»:  теоретический  и  прикладной  аспекты // Социальные исследования. – 2006. – № 8 (268). – С. 57 – 66. 

28. Рубан Л. С. Девиация как проблема безопасности // Социс. –  1999.– №5. – С. 15–22. 

29. Малышев В. Анатомия зла. – Донецк: Юрпресс, 2001. – 434 с. 

30. Grzymala-Busse      A.  Reconceptualizing     the  State:  Lessons  from   Post-Communism  /  A.Grzymala-Busse, P. J.Luong //     Politics & Society. – 2002. – Vol. 30, № 4. – December. –  Р. 529 – 554.