НАРАТИВНА РОЛЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ МІФОТВОРЧОСТІ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ В ПОСТСЕКУЛЯРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Автор: Сидорова К.Л.

Источник: Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХIX міжнародної науково–практичної конференції. – Донецьк: ІПШІ Наука і освіта, 2011. – С.246–248.

Аннотация

Сидорова К.Л. Наративна роль регіональної міфотворчості у формуванні культурного діалогу в постсекулярному суспільстві. В даній роботі розкриваються тема вирішення проблем ведення культурного діалогу в сучасному суспільстві через аналіз ролі регіональної міфотворчості в обранні шляхів такого діалогу.

Усвідомлення науковцями ролі регіональної міфотворчості як інтегруючої соціальної сили, що лежить у фундаменті будь–яких світоглядних засад діяльності та взаємодії членів суспільства надає певний вектор сьогоденним пошукам у вирішенні проблем ведення культурного діалогу в сучасному суспільстві.
Зазначена проблема є актуальною для сучасної України, оскільки тут яскраво виявляються причини, що активізують та скеровують процеси міфотворчості – це втрата суспільством духовних, моральних, ідеологічних орієнтирів, нівеляція цінностей, розмивання межі між добром і злом, порядністю й непорядністю, пристойністю й розпустою. Наслідком цього стали деградація і занепад культурного життя. Саме тому міфотворчість зайняла спорожнілу нішу та навіть набуває якості «громадської релігії».
Визначаючи постсекулярне суспільство, Х. Штьокль пише, що це таке суспільство, з яким релігійні актори вступають у діалог; це така ситуація, коли вони долучаються до дискусії про рівність, справедливість, права та свободу в сучасних суспільствах. Можна розширити цю думку, включивши у визначення більш широке поле акторів (діячів) – представників суспільства, що мають особливу регіональну ментальність, засновану на пануючих там міфологемах. Отож, зрозумівши їх специфіку – можна дійти певних висновків і про результати транс культурних суспільних діалогів.
Існує кілька підходів до розуміння регіональної унікальності, один з них запропоновано в статті «Міфотворчі механізми регіональної ідентичності». Як зазначає її автор Г. Агаркова, проблема становлення та історичних метаморфоз регіонального культурного образу може бути розглянута в контексті класичної теорії «діалогу культур»: самопізнання своєї культурної індивідуальності завдяки механізмам природного культурного взаємообміну: асиміляції одних та відштовхування інших (принципово сторонніх, можливо, руйнівних) елементів. Таким чином, регіональні культури як феномен виділяються на тлі єдиної, «титульної», загальнонаціональної культури та поєднуються з національними та наднаціональними цілісностями.
В той же час, населення кожного регіону вирізняється особливою регіональною ментальністю. В. Заблоцький, в роботі «Декілька слів про донбаський менталітет» пише, що вона віддзеркалює специфічно характерні риси, притаманні мешканцям тих чи інших територій, спосіб та зміст усвідомлення ними себе, свого місця, своєї самобутності і відмінності/спільності із співвітчизниками чи сусідами.
Та регіональний міф не лише вирізняє його носіїв один від одного. О.В. Білокобильський зазначає, що відносини всередині колективу також строго регламентуються міфом. З метою збереження досягнутого в міфічній реальності соціального порядку, міф жорстко регламентує дії занурених в конкретну соціальну ситуацію людей. Міф виступає, з одного боку, як законодавець, а з іншого – як наглядач за виконанням запропонованого.
В зазначеному плані, моральною, та «правильно» духовно сформованою особистістю буде лише той, хто не порушує засад існування міфу. А оскільки регіональних міфів безліч, то зрозумілими стають проблеми у досягненні взаєморозуміння та налагодження діалогу між різними представниками однієї країни.
Аналіз регіональної міфотворчості, демонструє наявність певних закономірностей, які формують міфологічний світ. Чільне місце в цьому процесі посідає тенденція міфологізації особистісної регіональної ідентичності, яка позначається рядом спільних чинників. За О.В. Яремчук, це: 1) міфологізація мови як основного елементу збереження регіональної ідентичності (виникнення регіонально обумовленого сленгу, «жаргону»); 2) сакралізація регіональної території як життєдайного витку існування та духовності особистості; 3) визначення набору моральних та духовних настанов певного регіону.
Отож, регіональна міфологія через формування цінностей, ідеалів, пантеону місцевих героїв визначає взаємовідносини між індивідами, закріплює їх у єдину місцеву спільноту. Більш того, регіональні міфи виступають ядром формування і підтримки регіональної ідентичності, яка дистанцює місцеву спільноту від інших територіальних об’єднань, формуючи, таким чином, виключність та винятковість регіону. Пошуки таких загальних тенденцій відкривають шляхи до формування духовно здорового, міцного та дійсно єдиного суспільства й напрямків побудови конструктивного діалогу між його членами.