ЕКОЛОГЕМА МІФУ МІСТА–ЗАВОДА

Автор: Сидорова К.Л.

Джерело: Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХХI міжнародної науково–практичної конференції. – Донецьк: ІПШІ Наука і освіта, 2012. – С.24–26.

Анотація

Сидорова К.Л. Екологема міфу міста–завода. Робота присвячена аналізу осьової еологеми промислових міст: міфу міста–завода. Показано, що для мешканців таких регіонів радикальна екологічна боротьба з «годувальницею»–промисловістю не характерна, Запропоновано пошуки нових життєвих обріїв як альтернатива старим міфам.

В часи коли весь західний світ вже давно став на рейки екологічного алармізму – руху, увага якого акцентуюється на катастрофічних наслідках впливу людини на природу, ведучи мову про глобальну відповідальність перед нащадками, під пильним поглядом опиняються всі екологічно небезпечні регіони. В гру вступає думка про те, що для промислових міст екологічний алармізм мало притаманний. Дійсно, як може регіональна спільнота серйозно бути занепокоєна станом навколишнього середовища, в містах, де гіганти ще радянської промисловості є годувальниками й запорукою стабільного майбутнього? Для суспільства цей факт стає ще одним каменем на терезах «негативної інакшості» в сприйнятті регіону.
В той же час, сам регіон ніби погоджується що забруднює, усвідомлює що погіршує, обіцяє поліпшити, веде статистику, вводить новітні технології, пригадує всім, що «годує державу»… й боїться позбавитись козиря, завдяки якому може претендувати на столичність за економічною ознакою. Але фактично, не змінюється сам споживчий підхід до природи, корені якого лежать у специфічному розумінні власної сутності. Такий тип світовідчуття притаманний мешканцям міст–заводів. Дане визначення, яке пропонують російські дослідники В. В. Абашев, Р. М. Лотарева, М.В. Капкан, доцільне коли йдеться про специфічний тип міста, який протягом свого існування зберігав функцію виробництва, як основну. Оскільки для ідеології радянського універсуму такі міста – близнюки, всі вони мають схожу низку міфологічних інтенцій.
По–перше, місто–завод варто розглядати через опозицію «природа – фабрика». На перший погляд місто–завод тісно пов'язане з природою, навколишнім ландшафтом. Воно виникає біля життєво необхідних природних ресурсів – річки, лісу – які відіграють для нього структуроутворюючу роль. Але місто також виникає як простір, що конструює власні закони і долає природні ритми, затверджуючи свою автономність від них. Однак той спосіб, за допомогою якого ці природні об'єкти входять до простору міста і освоюються ним, свідчить про зворотне. Перед нами яскравий приклад денатуралізація природи, залучення її до перетворювальної діяльності людини. Причому протиставлення природи та культури набуває тут майже онтологічного статусу. В результаті складається специфічний хронотоп, замкнений на собі світ, де людина орієнтована виключно на своє промислове служіння, яке і визначає межі горизонту її життя, оскільки його стабільність забезпечується самою людиною.
По–друге, на внутрішню специфічність міста–заводу нашаровується і регіональна унікальність. Для того ж Донецька, ідея освоєння регіону, сполученого з небезпекою для життя, породила уявлення про нього як про місце боротьби людини і природи. Практика спуску людини до шахти зосередила увагу на підземній, потаємній складовій ландшафту, повернутися звідти означає подолати природну стихію, підкорити її. Це додало крім природного й культурного рівнів ще й рівень взаємодії мешканців регіону з надприродним, потойбічним, підземним, хтонічним, долання якого під силу не кожному. В таких умовах місто, як спільність мешканців з особливим шахтарським характером, набуває особливого статусу. Воно формується як своєрідний культурний форпост, як простір опору ворожому началу в природі.
Отож, через те що масова свідомість сьогодні орієнтується на розвиток в екологічному ключі й повсякчасний екологізм прищеплюється й читається в текстах повсякденності, а «онтологічний міф» промислового регіону, рисами змальованими вище, нівелює проблеми природи, якщо вони не загрожують стабільності сталої системи виробництва – то такий стан справи впливає на спроможність до формулювання проблеми й до небажання її розв’язувати. Мешканці міст–заводів потрапляють в залежність від старих міфів, що – як помітив К. Леві–Стросс – «мислять в людях без їхнього відома». Час долати ці формули регіону й шукати нових аватарів, іконок для перебування в інформаційному просторі держави.