Біографія
Я народилася в 16 годин 15 хвилин 1 лютому 1990 року в місті Горлівка. Цій події були раді всі мої численні родичі: татові – тому що нарешті народилася довгоочікувана дівчинка і хоч якось розбавила суто чоловічий колектив сімї Васильєвих, а мамині – бо народилася чергова дівчинка. З’явилася на світ з довгим чорним волоссям і лише одним відкритим оком, чим дуже налякала маму, але, на щастя, це було тимчасовим непорозумінням. Назвали Галею в честь бабусі – таткової мами.
Батьки
Мої мама і тато, Васильєва Ольга Іванівна і Васильєв Вадим В’ячеславович вже 23 роки разом. І протягом усіх цих років в будинку панує любов, взаєморозуміння, веселощі, тепло і затишок. Мама, сангвінік за темпераментом, медсестра за освітою і просто найкраща мама, працює в міській стоматологічній поліклініці, знає стан ротової порожнини практично усіх жителів Горлівки: від сусідської дитини до мера нашого міста. Папа, флегматик за темпераментом з неймовірним почуттям гумору, лікар-анестезіолог по професії і просто чудовий тато, працює в міському пологовому будинку та гінекології, кожен день бачить появу нового життя, максимально зменшуючи біль тієї, хто це життя дає. Мені дуже пощастило з батьками, і я пишаюся тим, що є їхньою дочкою.
Дитячий сад
Коли мене відправили в дитячий садок, я думала, що у мене настало те саме важке дитинство
, коли розлучаєшся з батьками на цілих 8 годин, коли вдень змушують спати, 3 рази на день їсти і ще й ділитися іграшками з іншими дітьми. І нічого, що мама працювала медсестрою в цьому ж саду; для мене це було мукою..
Школа
У 1996 році мама відвела мене в музичну школу, а саме в клас фортепіано. Мені дуже подобалися уроки за фахом і уроки хорового співу. Я часто виступала на шкільних концертах, брала участь в різних конкурсах і займала призові місця. А в 3-му класі в мене проявилися композиторські здібності і я почала займатися зі шкільним композитором, яка допомагала мені записувати все це на папір. Один раз ми навіть посилали мої твори до Києва, але так як я трошки не дотягувала до рівня Бетховена, відповіді ми не дочекалися. Після 7 років навчання я отримала диплом з гри на фортепіано.
У загальноосвітню школу № 73 я пішла в 1997 році, там провчилася всі 10 років.
Яскравих і щасливих вражень школа мені не залишила. Я була тихонею, домосідкою, постійно думала про навчання, не порушувала шкільні правила, а отже і друзів були одиниці. Уроки біології та анатомії повністю і остаточно відбили бажання слідувати по стопах батьків. Моїми улюбленими предметами були російська література, російська та англійська мови. В англійській мене в школі взагалі вважали асом, я з легкістю його вчила і швидко все запам’ятовувала. Звичайно, велику роль зіграли і довготривалі додаткові заняття з викладачем американської англійської. І я вирішила, що після закінчення школи вступлю до інституту іноземних мов, стану перекладачем і обов’язково поїду в США.
Шкільні роки запам’яталися подіями, які відбувалися за межами школи: довгоочікуване літо на дачі біля озера, походи з улюбленим дідусем за польовими квітами, поїздки з батьками до Криму або в Краснодарський край, ігри з двоюрідною сестричкою в ляльки або в магазинчик, зимові канікули у тітки в селі, збір данини
за кутю в різдвяний вечір.
Шкільний випускний також нічим не запам’ятався, окрім приголомшуючою і щасливої думки про те, що 1 вересня я сюди вже не повернуся!
Університет
Протягом всього 11 класу я ходила на додаткові заняття з математики, але, на жаль, знань мені не вистачило і на всіх 3-х рейтингах в ДонНТУ я не набрала достатню кількість балів, щоб поступити на спеціальність комп’ютерні системи діагностики факультету комп’ютерних інформаційних технологій і автоматики. До речі, чому вибрала саме цей університет і цю спеціальність – не знаю. Але тепер про це вибір не шкодую.
Після невдалих рейтингів я вирішила піти на літній собеседованіе.30 хвилин – і я студентка!
Мене і мою сестру, яка теж поступила в ДонНТУ, але на економічний факультет поселили в гуртожиток № 2. Нам сказали, що це один з кращих гуртожитків, але коли ми прийшли його дивитися, то вирішили, що вірити не можна нікому: малюсінька кімнатка, один туалет на поверх, загальний душ, таргани, спів безголосого барда
щоночі було нестерпним. Звичайно, тепер все це здається дріб’язком, про все я буду згадувати тільки з посмішкою. Перебування в гуртожитку – це невід’ємна частина студентського життя – багато позитиву і радості!
Дуже сподобалася моя нова група незважаючи на те, що, всупереч очікуванням, було багато дівчаток. Відразу знайшла з усіма спільну мову. З’явилися нові подруги, з якими міцно дружу дотепер. Особливо запам’яталися свята, які відзначали всім колективом: Екватор, Новий Рік, Дні студента, здача гос іспиту.
Що стосується навчання, спочатку було складно через велику кількість нових і абсолютно незрозумілих дисциплін, навіть назви яких запам’ятати було неможливо, через безліч викладачів, які тепер не бігали за мною, щоб я здала контрольну, а за якими бігала я зі стопкою незданих лабораторних робіт в надії на хрестик
і автограф. Але незабаром все стало набагато простіше, новий навчальний режим виявився не таким вже й складним, до всього потроху адаптувалася. Слід сказати величезне спасибі викладачам за їх розуміння, лояльність, людяність і прекрасні знання, які вони нам дали.
На третьому курсі визначилася з вибором свого наукового керівника. Так як вирішила займатися обробкою зображень, то їм стала доцент кафедри автоматизованих систем управління Меркулова Катерина Володимирівна, яка є відмінним фахівцем в цій галузі.
Після четвертого курсу в результаті підрахунку середнього балу і вдалої здачі тестів з англійської мови я поступила в магістратуру. Тема моєї магістерської роботи – проектування спеціалізованої комп’ютерної системи діагностики захворювань пародонту за ортопантоморамами.
Мрію вдало захистити свою магістерську роботу, знайти роботу, яка буде нехай і складною, але цікавою і приносити задоволення і чималий дохід. І, звичайно ж, створити велику, міцну і дружну сім’ю.