Чермошенцева Є.с, Шилова О.Ю. - Система управління інноваційним потенціалом підприємства

Розглянуто проблеми вибору системи управління інноваційним потенціалом; проаналізовані методологічні підходи до управління інноваційним потенціалом суб’єктів господарювання, при аналізі яких обґрунтовано вибір найефективнішого підходу управління та запропоновані методи відображення кожної функції управління в методах.

В умовах розвитку ринкових відносин суб’єкти господарювання мають право самостійно (в межах діючого правового середовища) обрати ту чи іншу форму організації інноваційної діяльності відповідно до таких основних факторів як стан внутрішнього і зовнішнього середовища, в яких планується освоїти нововведення (тип стратегії, фінансові і матеріальні ресурси, організаційна структура, тип ринку та інші, тобто інноваційний потенціал), а також специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.

Існує велика кількість методологічних підходів до управління. По мірі того як науково-технічні нововведення ставали більш значимими, з тим і представники управлінської думки почали глибше усвідомлювати існування зовнішніх по відношенню до організації факторів. Для цієї мети були розроблені нові підходи дослідження науки та практики управління: системний, ситуаційний, процесний, ресурсний. Отже, необхідно провести різносторонній аналіз існуючих методологічних підходів до управління інноваційним потенціалом підприємства. Так як ситуаційний підхід виходить з системного, а ресурсний підхід виходить з процесного, таким чином аналіз охоплюватиме два підходи: системний і процесний.

В основі системного підходу лежить допущення, що будь-яка система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, яка має вхід, вихід, зв'язок з зовнішнім середовищем і зворотнім зв’язком.

Системний підхід визначає дослідження конкретного об’єкта управління як системи, яка включає в себе усі складові елементи або характеристики інноваційного потенціалу, як системи. Отже сутність системного підходу управління інноваційного потенціалу визначається в наступному: формування цілей інноваційного процесу і встановлення їх ієрархії, отримання максимального ефекта досягнення цілей інноваційного проекту і здійснення вибору,Кількісна оцінка цілей і засоби їх досягнення, основана на всебічній оцінці усіх можливих плануємих результатів інновайної діяльності

Системний підхід справив серйозний вплив на теорію і практику управління. Цей вплив буде зростати у майбутньому, так як на системній основі можна буде синтезувати нові знання та концепції, але цей підхід сам по собі ще не дозволяє оцінити які ж саме елементи організації як системи і елементи зовнішнього середовища особливо важливі. Теорія систем лише помічає, що інноваційний потенціал складається з чисельних взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів і є відкритою системою, на яку оказує вплив зовнішнє середовище. Ця теорія не визначає конкретні фактори, які впливають на ефективність управління і ефективність діяльності інноваційного підприємства в цілому.

Розвитком системного підходу, який дає спеціалісту нові можливості для дослідження управлінської діяльності в теперішній час виступає синергетичній підхід. Синергетика – представляє свого роду системний підхід до складних відкритих нелінійних систем. До числа її основних понять необхідно віднести поняття нестійкості, не рівноваги, біфуркації, катастрофи, самоорганізації і інші.

Основна відміна процесного підходу до управління визначається в тому, що при організації управління інноваційним потенціалом головною метою виступає не контроль самих виконавців і технологій, а результатів їх функціонування. Основним об’єктом управління при цьому підході виступає інноваційний процес – тобто послідовність дій націлена на досягнення кінцевого, вимірного і конкретного, результату.

Використання процесного підходу до управління інноваційним потенціалом має наступні переваги:[1;2]

1) Зниження навантаження на керівника, так як відповідальність розподіляється між власниками інноваційних процесів

2) Гнучкість і адаптивність системи управління інноваційним потенціалом, обумовлені саморегулюванням системи

3) Зниження значимості і сили дії бюрократичного механізму

4) Орієнтація на кінцевий продукт

5) Прозорість і розуміння системи управління інноваційним потенціалом, а також спрощення процедур

6) Можливість комплексної автоматизації процесу управління інноваційним потенціалом

7) Динамічність системи і її внутрішніх процесів, обумовлена загальною зацікавленістю в збільшені швидкості обміну ресурсами в інноваційній діяльності.

До недоліків практичної реалізації процесного підходу на інноваційному підприємстві слід віднести збільшення вимог до рівня кваліфікації кінцевих виконавців.

Розглянувши методологічні підходи необхідно, проаналізувати структурні процеси системи управління інноваційним потенціалом. Для того щоб, виконати цей аналіз необхідно розглянути функції управління, в яких і розкривається сутність поняття управління інноваційним потенціалом.[2]

А.Файоль виділив п’ять функцій управління. За його словами, «управляти означає передбачати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати». Він розробив «принципи управління», що визнається першим самостійним результатом «науки адміністрування» в її тепер вже класичному варіанті, зорієнтованому насамперед на побудову «формальних» організаційних структур і систем.

Сучасні уявлення про функції управління інноваційним потенціалом пов'язані з виділенням трьох груп функцій: первинні або базові, пов’язуючи і інтегруючі (оперативні) функції.

На передній план виступають базові функції управління інноваційним потенціалом: планування, організація, контроль і мотивація.

Планування – це визначення цілей діяльності та розвитку інноваційного потенціалу, тактики і стратегії їх досягнення, індивідуальних дій кожного учасника процесу управління інноваційним потенціалом. Планування має бути безперервним, для того, щоб забезпечити поступальний розвиток інноваційного підприємства та постійну коригування намічених планів з їх імовірнісних характеристик.

Організація – створення структури органів, що забезпечують досягнення намічених цілей, розподіл індивідуальних завдань між кожним членом організації, делегування їм повноважень, прав розпорядження ресурсами і відповідальності за результати праці. Ця функція управління безпосередньо впливає на розвиток інноваційного потенціалу.

Мотивація – забезпечення зацікавленості працівників у виконанні відповідних завдань і делегованих їм обов'язків з використанням як негативних стимулів: жорсткий контроль, тиск, погрози, покарання, так і позитивних: похвала, просування по службі, винагороди, базуючись на виявленні та врахуванні потреб співробітників організації. Тобто сутність цієї функції в тому, щоб забезпечити зацікавленість працівників у підвищенні інноваційного потенціалу та його ефективному використанні.

Контроль – процес забезпечення досягнення цілей розвитку інноваційного потенціалу без відхилень.

На другий план серед функцій управління виступають пов’язуючі і інтегруючі функції, до яких відносяться: управлінські рішення, комунікації, лідерство та керівництво. [2]

Управлінські рішення – розробка попередніх варіантів дій, вибір керівником найбільш прийнятного, з його точки зору, варіанти досягнення цілей організацією, які забезпечать ефективне використання і розвиток інноваційного потенціалу з безлічі альтернатив.

Комунікації – процес обміну інформацією між двома і більше людьми або організаційними структурами, передбачає: фільтрацію, відбір, кодування, встановлення зворотного зв'язку, декодування, захист інформації. Завдяки налагодженому функціонуванню цієї функції використання інноваційного потенціалу буде ефективним.

Керівництво та лідерство – щоденний оперативний вплив керівника на підлеглих з використанням особистого авторитету і владних повноважень, координація їх діяльності для досягнення цілей організації. Завдяки цим інтегруючим функціям інноваційний потенціал може мати тенденцію ефективного розвитку.

Ці основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління інноваційним потенціалом. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

Кожна функція управління повинна мати своє відображення в методах управління інноваційним потенціалом. Функції планування і організації можуть розкритися в такому методі управління як трендвотчінг[3], завдяки аналізу якого можна впровадити комплекс ефективних заходів дослідження стратегічних напрямків розвитку. Функція мотивації може розглядатися за допомогою методу реінженірінгу, цей метод допоможе суб’єктам господарювання розглянути управління інноваційним потенціалом по-іншому, визначити оптимальніший шлях стимулювання підвищення інноваційного потенціалу. Функція контролю, а також планування можуть знайти своє відображення у такому методі як контролінг, який вимірюватиме відповідність отриманих результатів порівняно з поставленими цілями, планами та іншим. Такий метод управління інноваційним потенціалом як маркетингові комунікації охоплює в собі частину кожної функції управління інноваційним потенціалом.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що проведений аналіз підходів управління інноваційним потенціалом і розгляд функцій управління дає змогу визначити найоптимальніший підхід управління інноваційним потенціалом суб’єктів господарювання. На нашу думку таким є процесний підхід управління інноваційним потенціалом, так як цей підхід охоплюватиме і ефективно використовуватиме в собі усі функції управління, як базисні, так і другорядні.

Процесний підхід управління інноваційним потенціалом орієнтований на зниження навантаження на керівника, так як відповідальність розподіляється безпосередньо між виконавцями інноваційних процесів, завдяки чому управління буде мати дуже гнучку і адаптивну систему, яка підходить до специфіки інновацій, адже інновації в процесі свого створення можуть постійно змінюватися, така діяльність підлягає високому рівню ризиків. Так як при такому підході процес обумовлений саморегулюванням системи і природною орієнтацією на споживача, він є динамічним та її внутрішні процеси обумовлені загальною зацікавленістю в збільшені швидкості в обміну ресурсами.

Отже при такому підході управління інноваційним потенціалом діяльність підприємства матиме переваги в розвитку своїх сил в інноваційній сфері. Єдиним недоліком такого підходу є збільшення вимог до рівня кваліфікації кінцевих виконавців, так як виконавець, який відповідає за певний процес інноваційної діяльності повинен бути зацікавлений тією роботою яку він виконує, та зацікавлений якимось стимулом чи мотивацією.

Перелік посилань

1. Гончаров В.Н., Иванова Е.В. Характеристика инновационного потенциала предприятия в контексте стратегического управления. //Серія: економічна. – Випуск 76. – 112 - 119.

2. Лепа Р.Н. Анализ методологических подходов к управлению и принятию решений на предприятии. // Серія: економічна. – Випуск 100-1. – с.77 – 84.

3. Ілляшенко С.М., Росохата А. С. Трендвотчинг як інструмент визначення стратегічних напрямків розвитку.// Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 1 – с 29.