РИЗИКИ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у "Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2009-2010", знизилась з 73-ї до 82-ї позиції із 131 країни світу. Падіння рейтингу України пов'язано з низькою продуктивністю економіки. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючи фактори склали торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури.

Привабливість України як об'єкта для інвестицій має свою специфіку: найбільшою популярністю користуються галузі, які переживають піднесення і зорієнтовані на внутрішнє споживання (банківська сфера і страхування, зв'язок). Найбільшими інвесторами є Сполучені Штати Америки, Кіпр, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Польща.

Разом з тим, значного нарощення іноземних інвестицій в Україну не відбувається. Це пов’язано з високим рівнем ризиків. До основних ризиків в Україні належить часто змінюване законодавство, залишається невирішеним земельне питання.

Відповідно до Земельного кодексу, іноземні громадяни можуть мати земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства тільки на умовах оренди, а отримати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення вони можуть виключно (й тільки одночасно) з придбанням об'єктів нерухомості, а також для спорудження таких об'єктів для підприємницької діяльності. У Земельному кодексі України існує юридична правила: ст. 22 забороняє іноземцям володіти землею, а ст. 81 і 82 – дозволяють одержувати її у спадок, зобов'язуючи протягом року її відчужувати. У різних випадках ці норми закону трактуються по-різному.

Інвестиції та інвестори мають бути захищені на законодавчому рівні, і в разі звернення до органів судової влади інвестор повинен бути впевнений у неупередженості системи, а прийняті закони – не мати зворотної чинності.

Неабияку загрозу становить корупція. За даними на кінець жовтня 2009 р., Україна сприймається в світі як країна, що значною мірою охоплена цим явищем. Згідно з доповіддю міжнародної організації GRECO (Council of Europe Group of States against Corruption), корупція в Україні є системним і масштабним явищем, що зачіпає все суспільство й державні інститути, включаючи суддів.

Дошкульного удару інвестиційному іміджу, загрозу економічній безпеці держави та її конкурентоспроможності в очах світової спільноти завдає відносно новий феномен – рейдерство, тобто захоплення контролю над підприємством будь-якими способами, що включають підкуп менеджерів компаній, що поглинаються, чиновників і суддів, підробку документів і судових рішень, відверто кримінальні силові методи (шантаж, погрози, побиття), силове захоплення. Розмах рейдерства в Україні досить великий, кількість захоплень сягає 3000 на рік. Причому на відміну від європейського чи американського рейдерство українське має відчутну кримінальну складову: протиправні дії здійснюються із залученням озброєних формувань, окремих співробітників судової та правоохоронної систем.

Протидія рейдерству буде ефективною завдяки вдосконаленню законодавства і захисту прав акціонерів, для чого потрібно скасувати вимоги присутності 60% акціонерів для можливості проведення зборів з правом прийняття рішень більшістю акціонерів. Акції ж акціонерів повинні викуповуватися за ринковою ціною, а не розмиватися в ході додаткової емісії.

Розглянемо порівняльну характеристику, що треба і не треба робити для розвитку інвестиційної діяльності

Для інвестиційної діяльності необхідно, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге розв’язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.

Потрібно робити: зменшувати вартість та обтяжливість податкового адміністрування;спрощувати нарахування та сплату податків; сприяти зняттю жорсткого протистояння між незалежним бізнесом та податковими органами, декриміналізації податкових відносин, при збереженні можливості та стимулів карати злісних порушників; зменшувати загальне податкове навантаження (поступово), передусім на робочу силу та нові інвестиції, малі та швидко зростаючі підприємства; потрібно переносити податковий тягар з доходів та прибутків на джерела ренти (природні ресурси, успадковані основні фонди), та потенційні джерела доходів – з метою їх найефективнішого використання та оподаткування (концесії, податок на активи).

Не можна робити: закривати та утруднювати шлях до прийняття у майбутньому відповідних принципів і конвенцій країн Європейського Союзу; створювати привілеї та "точкові" стимули (анти-стимули) та розширювати повноваження влади по встановленню таких привілеїв. (Інвестори, що цікавляться виключно привілеями – не ті, що потрібні Україні); погіршувати, навіть тимчасово, умови ведення бізнесу для малих, новостворених, та швидко зростаючих підприємств; прямо порушувати раніше взяті довгострокові зобов’язання, навіть шкідливі (як це сталося у випадку СЕЗ та ТПР), але і відновлювати вже відмінені привілеї (довіри не поверне, а шкода відновиться).

Таким чином робимо висновок над вище сказаним: на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. До основних ризиків в Україні належить часто змінюване законодавство, залишається невирішеним земельне питання.А також головне те для інвестиційної діяльності,що не треба закривати та утруднювати шлях до прийняття у майбутньому відповідних принципів і конвенцій країн Європейського Союзу; прямо порушувати раніше взяті довгострокові зобов’язання. А треба навпаки: зменшувати вартість та обтяжливість податкового адміністрування, спрощувати нарахування та сплату податків,зменшувати загальне податкове навантаження, контроль за доходами та видатками бюджету, розв’язання проблем боргового тягаря.