Менюк Ю.В., Саєнко В.Ю. - Формування стратегії інноваційоного розвитку підприємства

Розглянуто місце стратегії інноваційного розвитку у контексті загальної стратегії підприємства. Проаналізовано основні види стратегій, що сприяють інноваційному розвитку підприємства.

«Успішні стратегічні інноватори починають інноваційний процес з чіткого розуміння ситуації, в якій вони знаходяться, які ресурси є в їх розпорядженні, і що є у їх потенційних покупців» - Том Гілб.

Сучасна практика господарювання свідчить про те, що більшість підприємств, які досягли успішних економічних результатів значну увагу приділяють формуванню системи стратегічного управління, яка дозволяє забезпечити стійкість в конкурентній боротьбі протягом довгострокового періоду. В умовах жорсткої конкуренції та мінливої ситуації у зовнішньому середовищі дуже важливо не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ підприємства, але і передбачати майбутні ситуації. У минулому багато підприємств могли успішно функціонувати, щодня вирішуючи внутрішні проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності використання ресурсів в поточній діяльності. В даний час особливої актуальності набуває стратегія, що забезпечує адаптацію підприємства до швидкоплинного зовнішньої середовища. У зв'язку з цим необхідно підвищувати увагу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємств, яке орієнтує діяльність на запити споживачів, дозволяє більш гнучко реагувати і здійснювати своєчасні зміни, досягати конкурентних переваг в довгостроковій перспективі. Таким чином, стратегія інноваційного розвитку - це один із методів досягнення цілей підприємства, що відрізняється від інших своєю новизною, перш за все для цієї компанії і, можливо, для галузі, ринку, споживачів. Інноваційна стратегія підпорядкована загальній стратегії підприємства. Вона задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення та джерела залучення коштів.

Слід зауважити, що стратегія інноваційного розвитку підприємства може охоплювати декілька аспектів, пов’язаних з діяльністю підприємства, а саме включати такі види інновацій: продуктові, технологічні, організаційні, соціальні. Також реалізація однієї стратегії інноваційного розвитку може потребувати об’єднання різних видів інновацій.

Реалізація стратегії інноваційного розвитку завжди пов’язана з певними складностями у проектному, фірмовому і корпоративному управлінні, це обумовлено наступним:

підвищення рівня невизначеності результатів, що вимагає розвинення функції управління інноваційними ризиками;
підвищення інвестиційних ризиків проектів, тому що у портфелі інноваційних проектів переважають середньострокові і особливо довгострокові проекти, що потребує пошуку більш ризикових інвесторів. У зв’язку з чим перед керуючою системою даної організації з'являється якісно новий об'єкт управління - інноваційно-інвестиційний проект;
посилення потоку змін в організації у зв'язку з інноваційною реструктуризацією. Потоки стратегічних змін слід поєднувати зі стабільними поточними виробничими процесами. Потрібно забезпечити поєднання інтересів і узгодження рішень стратегічного, науково-технічного, фінансового, виробничого, і маркетингового менеджменту[1]

Для вирішення виникаючих проблем стратегія інноваційного розвитку має формуватись відповідно до головних цілей фірми і на наявному або створюваному новому науковому, виробничому, збутовому потенціалі фірми, під який виділяються ресурси і здійснюється певний їх захист. При цьому має передбачати не тільки визначення своїх ключових позицій, а й рівень економічної безпеки на перспективу залежно від виду обраної ринкової стратегії. Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Цілі - це ключові результати, до яких прагне підприємство у своїй діяльності. Ставлячи певні цілі, керівництво формулює ті головні орієнтири, на яких повинна бути сфокусована вся діяльність підприємства і його колективу.

Для вибору стратегії необхідно враховувати особливості кожного виду, які суттєво впливають на можливості і реальність їх здійснення. До основних видів стратегій відносять:

продуктова стратегія спрямована на визначення видів конкретної продукції і технологій, сфер і методів збуту способу підвищення рівня конкурентоспроможності продукції;
стратегія маркетингу припускає гнучке пристосування діяльності фірми до ринкових умов. Конкурентна стратегія має на меті скорочення витрат виробництва, індивідуалізацію і підвищення якості продукції, визначення способом сегментації нових секторів діяльності на конкретних ринках;
стратегія управління передбачає постійний контроль всіх видів діяльності і номенклатури продукції з метою диверсифікації продукції, що випускається, за рахунок нових напрямів і ліквідації тих, які не узгоджуються з цілями фірми та її орієнтирами;
стратегія капіталовкладень - припускає визначення рівня капіталовкладень на основі розрахунку масштабів випуску окремих видів продукції і діяльності фірми в цілому; визначення конкурентних позицій фірми;
стратегія розширення - передбачає здійснення цілей забезпечення стійких темпів розвитку і функціонування як фірми загалом так і її філіалів та дочірніх компаній;
стратегія поглинання, що припускає придбання акцій інших компаній, які характеризуються швидким зростанням і науково-технічними досягненнями, з метою підвищення ефективності фірми шляхом проникнення в нові галузі господарства і транснаціоналізацію капіталу.
стратегія зарубіжного інвестування - передбачає створення за кордоном власних виробничих підприємств - складальних і з розроблення сировинних ресурсів;
стратегія орієнтації на розширення експортної діяльності - пов’язана з розробкою заходів, що забезпечують доцільність розвитку такої діяльності, яка дає змогу знизити до мінімуму передбачувані можливі ризики й оцінити вигоди;
стратегія зовнішньоекономічної експансії - припускає щодо всіх видів діяльності створення зарубіжного виробництва, експорт з треті країни товарів і послуг, зарубіжне ліцензування.

Використання переваг і особливостей зазначених видів стратегій можливе тільки за умови їх об’єднання в систему стратегічного управління господарською діяльністю, яка буде спрямована на інноваційний розвиток підприємства.

Інноваційна діяльність, яка забезпечує розвиток, завжди пов’язана із численними ризиками, що суттєво впливає на рівень економічної безпеки підприємства. Тому задля її забезпечення вихідною невід’ємною умовою реалізації стратегії має бути аналіз зовнішнього і внутрішнього середовищ, інноваційної ситуації, ресурсів, здібностей і можливостей підприємства.

Література

1. Агарков С.А., Кузнецова Е.С., Грязнова М.О. Инновационный менеджмент и государственная инновационная політика. Монография. Издательство "Академия Естествознания", 2011 год. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rae.ru/monographs/112/
2. Гончаров В.Н. Характеристика инновационного потенциала предприятия в контексте стратегического управления. – Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. Випуск – 76. – Донецьк, ДонНТУ, 2004.