Біографія
Дитинство
Я народилася 29 січня 1990 року в місті Єнакієво. Мої батьки: Володимир Анатолійович Шапошніков і Галина Павлівна Шапошнікова лікарі-терапевти, але чомусь це не зумовило моєї майбутньої професії. З дитинства я чула купу медичних термінів, назв ліків, але в медичний поступати не стала. Часто питаю маму про різні захворювання, і трішки жалію, що не стала лікарем. Моя старша сестра теж не пішла по стопах батьків, вона стала фінансистом.
Особливо яскравих спогадів з дошкільного віку у мене мало. Одне з найяскравіших – весілля сестри, мені тоді було усього лише 5 років. Ще пам'ятаю, що була тільки "маминою дитиною". Відвезти мене до бабусі з дідусем було неможливо, увечері я починала ридати і мене повертали до мами. Навіть поїздка в Донецьк до бабусі закінчувалася наступного дня приїздом батьків.
Школа
У школу я пішла рано, в 6 років. Тоді був пробний набір і я "не перестрибувала", як усі діти, 4-й клас. Читати і писати я уміла ще до школи, тому особливих труднощів в навчанні не було.
У другому класі мене осяяло, що я хочу грати на піаніно. Мене усі тоді відговорювали, адже це цілих 7 років навчання. Але я наполягла на своєму. До речі, не сам факт гри на інструменті мене заманив в музичну школу, а те, що сестра її закінчила, а я ні. Роки через два я зрозуміла, що мені це зовсім не цікаво, але тут вже мама сказала – "почала – закінчуй".
У 7 класі нас почали ділити на математичний клас і гуманітарний. Мене усі схиляли до математичного профілю, і я здалася, про що ні краплі не жалію. Так я і не полюбила гуманітарні предмети ні в школі, ні в університеті.
Ще в шкільні роки я полюбила подорожі. Лежати на пляжі - це не моє. Звичайно я люблю море, але більше мені подобається дізнаватися щось нове. Тому кожна поїздка на море – це величезна кількість екскурсій.
Ще моя пристрасть – літаки. Я завжди мріяла політати на літаку, але мрія збулася тільки в університеті. І тепер мені важливий не сам відпочинок, а дорога – "політ у хмарах".
Коли я вчилася в 11-му класі, в моєму житті з'явився ще один рідний маленький чоловічок – племінник. Діти – це квіти життя. Коли він підходить, цілує тебе і говорить, як він сильно тебе любить – ти почуваєш себе найщасливішою людиною.
Школу я закінчила із золотою медаллю, яка вже через півроку облізла і стала страшною.
Університет
Вибір університету і спеціальності був довгий. Сестра вчилася в ДонНУ, і мені він здавався набагато привабливіше, ніж технічний. Я збиралася теж бути економістом, але як варіант був і ДонНТУ з кафедрою геодезії. У вибір професії втрутилася сестра. Вона переконала мене в тому, що економістів і так багато, а ось хороший інженер – це інша справа.
Я взагалі не розуміла, що таке геодезія. На сайті нашої кафедри прочитала про три напрями і найбільше мені сподобалася спеціальність ГІС. Пам'ятаю як маму пугала фразами "дистанційне зондування", "фотограмметрія", а вона усе дивувалася – куди ж мене несе.
Ніколи нічого не зубрила – усі предмети мені давалися досить легко. Завжди бажала червоний диплом, прекрасно розуміючи, що він нічого не дає, але мені це було треба. Тому, отримавши 3-ку на третьому курсі, для мене це стало трагедією:). Бакалаврат закінчила з єдиною трійкою і декількома четвірками, і мій середній бал і відмінно зданий держіспит, дали можливість поступити в магістратуру на бюджет.
Сергія Георгійовича Могільного я вибрала як наукового керівника ще до того, як він почав у нас читати дисципліни. Навіть не знаю чому. І мені здається – не помилилася. Тема вибиралася довго, кілька разів мінялася навіть область наукової роботи. На третьому курсі у нас почалася фотограмметрія, і я нарешті визначилася. Саме ця наука мені здалася найцікавішою. Темою моєї роботи став "Метод підвищення точності архітектурного наземного цифрового стереофотограмметричного знімання".
Плани на майбутнє
В найближчому майбутньому – це, звичайно ж, отримання диплома магістра і стабільна цікава робота.
Найбільше життєве бажання – це відбутися як особистість, розвиватися не лише в професії, але і в інших галузях.