Яскраві сторінки мого життя
Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку. Так, 5 років назад я зібралася з думками і вирішила сама виїхати кудись далеченько за кордони нашої неосяжної Батьківщини. Проте мені хотілося не відпочинку, а чогось нового, ще раніше мною незнаного. Сталося так, що недовго я мучилась, щоб знайти ідеальний для мене план, в тому допоміг мені мій руг, на ім'я Іванко. Виявилось, що він не тільки добре провів час у Чехії, а ще й з користю. Іванко був волонтером!!!! Я відразу кинула всі справи і засіла в інтернеті, шукаючи якись цікавий проект, але вже для себе.
Мені вже кортіло поринути з головою у цю мою авантюру! Вагалася я тільки щодо країни: моє бажання побувати всюди і одразу мене зводило з обраного шляху. Як тільки я зупинялась на якомусь варінті, в моїй голові все знову змішувалось і ставало все складніше і складніше. Тут на сцену цих вагань вийшла моя мати. Її аргументи на користь Франції мене влаштували, і я заспокоїлась. Адже я вже рік як інтенсивно вчила французьку мову в університеті, то ж мені буде легше вперше в незнайомій країні зі свіжим знанням тамтешньої мови. На тому і вирішили.
Обрали ми містечко Прейсак, що біля Кагору, який є відомий на весь світ, як один із центрів виноробства у Франції ( саме від назви міста походить назва вина Кагор). Літаків тоді ще я жахалася, прийшлось до Парижу їхати автобусом. О, ті три дні і дві ночі я не забуду ніколи! Звісно, не такий страшний чорт, як його малють, проте та подорож була надто вже довгою і надто вже нудною.
І ось нарешті, як зараз пам'ятаю, приїхали ми на паризький вокзал Галені. Не знаю, на що я разраховувала, на Ейфелеву вежу в подвалі чи ще на щось, але посмішка на тому вокзалі мене вмить покинула. Від нього я чекала не знаю чого, але не цього – темна, брудна, незатишна парковка! На той момент мені здавалось, що все в Парижі повинно бути красивим.
Потім я з важкими валізами та пригніченим настроєм ходила вулицями Парижу. Я вже побачила і Ейфелеву вежу, і славнозвісний Нотр Дам, проте місто закоханих мене не підкорило.
Наступним кроком, що наближав мене до мого містечка був Гар де Ліон, де я повинна була купити квиток до Кагору на TGV. І тут я просто розтанула і посміхнулась! «Нарешті, у Парижі красивий вокзал»– подумала я і швидко пішла до кас. Сказати, що я просто не хотіла підходити до тої каси – нічого не сказати. В голову лізли слова тільки англійською мовою, мов фільтр мені поставили, щоб не пропускати у думи мої фанцузьку. Але я себе знову зібрала в єдине ціле і щось видавила з себе касиру. Жіночка, що там сиділа була дуже доброзичливою, вона глянула на мене, посміхнулась і віддала мені квиток. Я досі не розумію, чому вона посміхнулась: чи то я щось не те сказала, чи то я наляконою виглядала. Проте це все було позаду і я, як герой романтизму, подолавши чергову перепону, з високо піднятою головою пішла у вагон. Побачила потяг – здивувалась, зайшла туди – здивувалась ще більше, а коли ми поїхали, то сиділа я вікривши рота. По-перше, потяги там дуже цікавенькі та файнесенькі, по-друге, всередені все чистесенько та гарнесенько, а їздить він так швидесенько і техесенько! Не потяг – мрія!
Не встигла я сісти і відпочити, як вже приїхали, хоча Кагор знаходиться на відстані близько 500 км на південь від Парижа. Вийшла я, стою на пероні, думаю... Надумала у когось щось спитати. С початку вирішувала, що питати, потім вирішувала в кого спитати: той не такий, та не така. Хух. Спитала я про автовокзал, знайла я його, дивно, але і автобус мій стояв прямо біля входу. Нарешті, приїхала!
Одна з переваг подорожей – це можливість відвідати нові міста та познайомитися з новими людьми. У мене в групі було 15 волонтерів: росіянка, фін, іспанці, англійка, кореєць і інші. Наступного дня ми пішли в мерію знайомитися з головними людьми цього міста. Нас прийняли дуже радо і привітно, пригощали різними солодощами та справжнім французьким вином. Всі ці люди довірилися нам і вже тоді так не хотілося їх підвести і зробити все, що в наших силах.
Робота була налагоджена. Кожного дня дві людини різних національностей залишались куховарити для всієї групи. Решта працювали с 8 до 12. Нашою основною ціллю було реставрування старої будівлі вокзалу та стародавнього фонтану. Наша група швидко навчилася працювати разом легко та невимушено. Робота нас згуртувала і ми стали справжніми друзями. Щовечора ми виходили гуляти, щовихідних ми разом кудись їхали. Найбільш мені сподобалась подорож до Пюї-л'Евека, це маленьке сусіднє містечко, що вразило своєю унікальністю та неперевершеністю. То була наша спільна незабутня поїздка!
Так швидко промайнули чотири тижні і настав час розлучатися. В останній вечір ми знову пішли в мерію на звану вечерю. Нам щиро подякували за нашу працю. Всі лишилися задоволені. Наступного ранку я вже сиділа знову в TGV, проте цей потяг мене вже не цікавив, бо я сумувала за своїми друзями.
З тих пір кожного літа я подорожую, допомогаю людям та знайомлюся с різними та цікавими людьми. Я вже побувала в Піренеях, Провансі, Альпах та Оверні, брала участь реставруванні середньовічних замків, фонтанів та інших історичних о'бєктів Франції.
Можу сказати тільки одне. В гостях добре, а дома ще краще, тому я завжди з радістю вертаюся на Батьківщину.