Т.В.Матулевська, А.Г.Азжеурова- Українська мова в засобах масової інформації-

Автор: Т.В.Матулевська, А.Г.Азжеурова
Источник: Міжвузівська студентьска науково-практична конференція, 15 листопада,/Донецьк, ДонНТУ, 2011 рік, -80с.

Аннотация

Т.В.Матулевська, А.Г.Азжеурова Українська мова в засобах масової інформації В статті йде опис сучасної мови, яка використовується в ЗМІ

Мовне питання в Україні стоїть надзвичайно гостро.

Українську мову проголошено державною, але за 13 років незалежності владні чинники не спромоглися забезпечити відповідне її статусові функціонування.

У державних установах документація ведеться переважно українською, проте службовці далеко не завжди говорять нею, не кажучи вже про бізнесовців, військовиків, спортсменів, працівників багатьох інших сфер, де її використання й далі залишається обмеженим.

Одним із елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси й віддзеркалює їх, є засоби масової інформації.

Їх вплив дуже великий на громадську свідомість.

Здатність швидко й майже тотально охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності.

Ось чому мова засобів масової інформації, а зокрема неологізми та їх функціонування у ЗМІ, – важлива й актуальна проблема сучасних досліджень.

Неологізми української мови останніх десятиліть, зокрема суспільно-політична лексика, вивчалися здебільшого в плані загальних словотвірних, лексико-семантичних та стилістичних тенденцій розвитку (А. Москаленко, І. Шашкін, К. Ленець, О. Сербенська та інші).

Об'єктом даного дослідження є неологізми в мові засобів масової інформації.

Неологізми називають лексичними інноваціями.

На думку О. Сербенської, інновації – це „новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох“ [2].

Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:

позамовний – потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, йогурт, гіпсокартон, клонування;

інтралінгвальний.

Неологізми поділяються на лексичні й семантичні. Новизна лексичних новотворів виявляється у формі (євро, сайт, ксерокопії, дизайнер, дисплей, принтер).

Семантичні неологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство)[3].

Мова сучасних українських засобів масової інформації привертає до себе увагу багатьох лінгвістів.

Це - багатюще джерело для дослідження новітніх тенденцій у розвитку сучасної літературної мови.

Одним із найпомітніших процесів, що відбуваються у нашій мові сьогодні, є процес активного поповнення лексики української мови.

Згідно з визначенням О. Сербенської, неологізми сучасної української мови можна поділити на такі групи:

Новотвори.

Запозичення.

Завдяки ЗМІ частина запозиченої лексики досить швидко освоюється, збагачується похідними утвореннями, граматикалізується: національний хіт-парад, хітова пісня, хітова програма, хітова дівчина, офшорна гра (телевізія), фостерна сім’я.[4].

Сфера сучасних українських засобів масової інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів – вони ж бо належать до основних творців найрізноманітніших текстів – дбати, щоб мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетико–типологічні риси.

Тому журналіст мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг.

ЛІТЕРАТУРА

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. Підручник. – К.: ВЦ Академія, 2002. – 367 с.
Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’яка Р.Т. та інш. – К., 1996. – С.503-504.
Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст.: (Зміни в лексиці) // Дивослово. – 2000. – № 4. – С.14-20.
Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні // Дивослово. – 2004. – № 12. – С.2-7.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Т., 2000. – С.78-84.
Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С.377.
Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С.108.
Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. – 2-ге вид. – К., 1997. – С. 196-198.