Біографія

Потсдам, миле маленьке затишне містечко у Німеччині, тут і почалася історія мого життя. Був зимовий морозний день, коли 16 січня 1991 населення планети збільшилося ще на одного мешканця. Мої батьки корінні донеччани, але прожили в Німеччині п'ять років, з причини того, що мій батько був військовим і служив у радянських військах у період її окупації з 1986 по 1992, але мені пощастило пожити там всього лише близько року. Після об'єднання ФРН і НДР, перебування радянських військ на території об'єднаної Німеччини стало визначатися як «тимчасове», а планомірне виведення їх повинно було бути здійснено до 1994 року включно. Так, у 1992 році мої батьки разом зі мною повернулися до Донецька.

Особисте становлення

Як співається у пісні «... куда уходит детство? В какие города? И где найти нам средство, чтоб вновь попасть туда ..? ». Шкода, в дитинство не повернешся, але завжди залишаються теплі й ніжні спогади, які зберігають у собі той чудовий час. У дитинстві я була спокійною, врівноваженою дитиною. У садок, звичайно ж, як і більшість інших дітей ходити не любила, одна лише сонна годину чого коштувала. В один прекрасний день я зрозуміла, що хочу стати балериною і танцювати в пачці на великій сцені. І ось, через деякий час мене вже записали в хореографічну школу, де я успішно протанцювала три роки і стала на пуанти. Паралельно у віці п'яти років мама записала мене ще на спортивні бальні танці в ДМ Юність. Мені дуже подобався цей вид занять, тому із задоволенням туди ходила. А по їх закінченню, ввечері, коли всі розходилися по домівках і зал залишався порожнім, я сідала за рояль і награвала різні мелодії, грати я не вміла, але мені так подобалося, що я зовсім забувала про час, а мама з подивом дивилася на мене і не розуміла як можна так довго «пілікати». З цих пір бажання займатися музикою не покидало мене. У 1998 році поступила в перший клас навчально виховного комплексу № 5 «Ейдос». Це було захоплюючою подією в моєму житті, початком чогось нового, дуже цікавого. У 1999 році збулася моя мрія, бажання перетворилися в реальність, поступила в Донецьку музичну школу №1 імені Н.Д. Леонтовича по класу фортепіано. У музичну школу ходила як на свято. Єдиною перепоною стало те, що в кінці кожного місяця необхідно було здавати академ концерт, що викликало у мене почуття страху. Але за сім років навчання до виступів звикнути було не складно. Вступивши до музичної школи, паралельно стала навчатися вокальній майстерності, чим займаюся і досі. Зі своїм ансамблем «Камертон» неодноразово вигравала путівки на дитячий міжнародний фестиваль вокального мистецтва, який проходив в Артеку, це були незабутні часи для нас, наповнені масою вражень та позитивних емоцій.

Шкільні роки асоціюються у мене з динамічним ритмом життя. Після уроків у школі я бігла на сольфеджіо, а після на танці і так три рази на тиждень. Крім цього я почала ходити в басейн, де дуже добре навчилася плавати різними стилями. У школі я завжди брала участь у різних конкурсах та концертних заходах. Навчалася в класі «з українською мовою навчання», чим дуже пишаюся, оскільки в наш час не часто можна зустріти людину, яка б могла вільно говорити державною мовою і це сумно. Часом, ми забуваємо про культурні цінності та історію свого народу, піддаючись, політичному тискові з боку держави. Моїми улюбленими предметами в школі були біологія, зарубіжна та українська література. Можу сказати, що в більшості випадків, любов до того чи іншого предмету виникає не абияк , все залежить від вчителя. Саме через взаємини учня і вчителя у дитини розвивається або інтерес до предмета, що породжує мотивацію до подальшого навчання, або навпаки неприйняття, відсутність зацікавленості та мотивації. Саме таким чином у мене виникла любов до хімії, яку мені прищепила вчителька Донецького Ліцею "Коллежа" ім. Г.А. Штейна – Оксана Володимирівна Наумкіна, до неї я ходила на додаткові заняття з хімії, готуючись до зовнішнього незалежного тестування, що надалі зіграло величезну роль при виборі професії.

Професійне становлення

І ось, віддзвонив крадькома останній дзвоник, ми покинули свої парти і вирушили в далеку подорож довжиною в життя. Перед нами відкрилися сотні доріг і тисячі стежок, по яким нам доведеться пройти. Випускні іспити здані, зовнішні незалежні тестування написані і залишалося тільки подати документи у вищі навчальні заклади і чекати результатів приймальної комісії. Перед подачею документів у той чи інший ВНЗ переді мною стояв важкий вибір між ДонНТУ і ДонНУ, це було завдання не з легких. На зовнішніх незалежних тестуваннях здавала, крім української мови, яка була обов'язковою, хімію і біологію, зважилася подати документи відразу в два ВНЗ і на різні спеціальності. Першим факультетом і спеціальністю, куди подала оригінали документів, став факультет «Екології та хімічної технології», а спеціальність – «Управління екологічною безпекою». Чому так, запитаєте ви? У моїй підсвідомості Донецький національний технічний університет завжди переважував над національним університетом, тоді я ще цього не усвідомлювала, але гуманітарний початок волав в моїй душі і закликав подати документи на спеціальність нетехнічного напрямку, так я і зробила. Подала документи на філологічний факультет національного університету спеціальність – психологія, біологічний факультет спеціальність – фізіологія людини і тварин і на хімічний факультет спеціальність – органічна та неорганічна хімія. На мій превеликий подив склалася така картина – вступила я на всі спеціальності куди подавала, і тепер приймати рішення було ще важче. Зваживши всі за і проти, моє рішення стало таким: піду одразу на дві спеціальності, в ДонНТУ на спеціальність «Управління екологічною безпекою» – денне відділення, а на філологічний факультет на заочне відділення – спеціальність «психологія». Про свій вибір жодного разу не пошкодувала. На початку, отримувати дві спеціальності одночасно було важко, але поступово починаєш втягуватися і вже тримаєш руку на пульсі, головне не розслаблятися. Чесно кажучи, на пари в ДонНУ ходила як на відпочинок, дуже було цікаво і захоплююче, наука про душу людини і глибинах її підсвідомості дуже захоплювала мене, тому вчитися було зовсім не важко.

Перший курс в ДонНТУ був, напевно, для мене найяскравішим з університетського життя. Зміна колективу, нові знайомі і друзі, початок студентського життя – все це викликало в моїй душі бурю емоцій. Як відомо, для всіх першокурсників проводиться конкурс між факультетами іменований «Дебют першокурсника» і мені пощастило представляти свій рідний факультет «Екології та хімічної технології» в номінації «пісня». Я не можу передати скільки було радості і щастя коли оголосили переможців і назвали трійку кращих в моїй номінації. «... Отже, в номінації« пісня »друге місце зайняв факультет« Екології та хімічної технології! Ура ». Як зараз пам'ятаю ці слова. Співала пісню з репертуару Lara Fabian – «You are not from here». А далі як представник ДонНТУ виступала в ДМ «Юність» на міжвузівському дебюті першокурсників, де також посіла друге місце. Перший курс став незабутнім для мене не тільки завдяки «Дебюту першокурсника», але також і зимової поїздкою студентів-активістів у Львів і Карпати. Карпати запам'яталися мені надовго, це був перший досвід катання на лижах, на щастя, я нічого не зламала і повернулася додому ціла та неушкоджена, але ті емоції, адреналін ... не передати словами. Так і підійшов до кінця перший курс навчання, але попереду ще цілих чотири роки щасливого студентського життя.

Другий курс запам'ятався мені літньою польовою практикою у регіональному ландшафтному парку «Меотида». Щороку студенти спеціальності «Управління екологічною безпекою», які закінчили другий курс, відправляються сюди на тритижневу практику, де отримують не тільки неоціненний досвід спілкування з живою природою, але й порцію позитивних емоцій. Парк знаходиться на узбережжі Азовського моря недалеко від селища Сєдово. Під час практики ми, як представники екологічної спеціальності, тримали в порядку узбережжя ландшафтного парку, стежили за його мешканцями. Відкриттям для нас стало поселення на узбережжі сім'ї пеліканів, що є рідкісним явищем для нашого регіону. Їхати звідси не хотілося, нехай там не було умов для життя, і навіть душа, поступово починаєш адаптуватися до такого способу життя, ми відчували себе справжніми «Робінзонами». Але у всього є свій початок і кінець, тому практика підходила до кінця, і нам необхідно було повертатися додому і звикати назад до нормального життя. Ось і літо пройшло і знову початок навчального року і вже третій курс.

Розпочавши навчання на третьому курсі, мені пощастило познайомитися з людьми, які відвідували Польський технічний факультет, що у нас в ДонНТУ, і незабаром я вже сиділа за партою Polskiego Widzialu Technicznego і вивчала польську мову. Польський вивчаю досі, він є досить нескладним, оскільки близький за смисловим розумінням до українського. Викладає там Pani Beata Gawlik, вона приїхала як волонтер з Польщі міста Wroclaw в Донецьк і вже протягом чотирьох років викладає українським студентам. Заняття у неї завжди захоплюючі і цікаві. По закінченні першого року навчання, проходили тестування, за результатами яких десятка кращих студентів з найвищими балами нагороджувалася безкоштовною поїздкою на мовну практику до Польщі, де студенти могли познайомитися з історією і культурою іншої країни і мати можливість спілкуватися з носієм мови. Заняття не пройшли дарма, і тестування я написала добре, що і допомогло мені увійти в цю щасливу десятку. Місячну мовну практику я проходила в польському місті Lublin при університеті im. Mari Quri Sklodowskiej. Програма навчання в літній школі була дуже насиченою, зайнятість з самого ранку і до пізнього вечора, але це була настільки приємна зайнятість, що втоми анітрохи не відчувалося. До обіду у нас були різні пари з вивчення мови, а після до чотирьох годин дня – вільний час, який ми присвячували прогулянкам містом. Увечері були артистичні заняття або заняття по вивченню історії Польщі, а після них завжди показували польські фільми. Крім навчання мови нас також возили на всілякі екскурсії в інші міста Польщі, такими стали Krakow, Warszawa, Kazimerz Dolny. У Кракові нам навіть вдалося потрапити на міжнародний фестиваль джазу, який проходив під відкритим небом на одній із старовинних площ міста. По завершенню мовної практики всі студенти отримали сертифікати, які свідчать про закінчення навчання річного курсу польської мови, що також важливо для подальшої діяльності. Звичайно, через місяць починаєш вже нудьгувати по дому, але звикнувши до такого життя, повертатися до звичайних буднів не дуже хочеться, але що вже тут поробиш все хороше колись закінчується. Але кінець – це завжди початок чогось нового. Особливу подяку я хочу висловити декану польського технічного факультету Олександру Юрійовичу Макєєву, саме завдяки йому студенти можуть отримати таку чудову можливість вивчати польську мову і побувати в самій Польщі.

Четвертий курс навчання в університеті дався не дуже легко. Захист бакалаврської роботи в ДонНТУ і держіспити в ДонНУ вимагали особливих зусиль, щоб досягти високих результатів, адже на кону вступ до магістратури. Саме на четвертому курсі необхідно було вже остаточно визначитися з керівником і темою бакалаврської роботи. Моїм науковим керівником стала Олена Валеріївна Кочина – доцент кафедри прикладної екології та охорони навколишнього середовища, кандидат біологічних наук і просто чудова людина. Саме завдяки їй я з легкістю захистила бакалаврську роботу на відмінно. Визначитися з темою мені допомогла Олена Валеріївна. Моя любов до біології не залишилася забутою і тому робота була присвячена вивченню біологічних аспектів, а саме аналізу фітонцидної активності кімнатних рослин. Після захисту бакалаврської роботи, моя керівниця пішла в декрет, предавши мене в руки надійної людини, доценту кафедри прикладної екології та охорони навколишнього середовища кандидату хімічних наук Юлії Миколаївні Ганновій. З Юлією Миколаївною ми відразу спрацювалися і у нас склалися дружні стосунки. Тему дипломної роботи я не змінювала, продовжую працювати над фітонцидною активністю рослин, зміни відбулися лише в об'єктах дослідження, якими стали вже не кімнатні рослини, а деревні. Також в підготовці моєї дипломної роботи, як бакалаврської так і магістерської, я хочу висловити особливу подяку Світлані Олександрівні Володарець – аспірантці національного університету біологічного факультету, яка всіляко мені допомагала і ніколи не відмовляла мені в допомозі по роботі.

Літо 2012 було бурею емоцій і переживань в моїй душі. Але вони себе виправдали. У липні 2012 року проходили вступні іспити на курс навчання за програмою магістра та спеціаліста. Я зважилася довести справу до кінця і закінчити магістратуру і по психології, і по екології. Відчуваючи, деякий сумнів з приводу вступу до магістратури по своїй рідній спеціальності У ДонНТУ я вирішила про всяк випадок ризикнути і скласти іспити в магістратуру на іншу спеціальність – «Управління якістю стандартизацією та сертифікацією», що на факультеті менеджменту. І знову переді мною став вибір, так як вдалося вступити в магістратуру на бюджет на всі спеціальності, але я не стала зраджувати своїм інтересам і поглядам і залишилася на своєму рідному факультеті екології і на заочному відділенні в ДонНУ на психології.Яя була дуже рада вдалому вступу і залишок літа провела в позитивних емоціях.

Крім навчальної діяльності в 2012 році мені вдалося зайнятися і волонтерською, я стала добровільним помічником у громадській екологічній організації «Центр Сталого Розвитку «Роза Вітрів », допомагала в проведенні всіляких екологічних акцій та заходів, цим продовжую займатися і на сьогоднішній день. Завдяки своїм знанням польської мови та волонтерській діяльності, мені вдалося відвідати Польщу ще раз. У період Чемпіонату з футболу Євро-2012 з ініціативи молодіжної польсько-німецької організації в Польщі в Варшаві, проходив семінар за темою сталого розвитку суспільства. Волонтерам організації «Роза Вітрів» вдалося побувати на ньому, отримавши не тільки неоціненний досвід спілкування з учасниками семінару з різних країн, але і відчути атмосферу «великого футболу». Завершальний етап даного семінару і вибір найкращого проекту з усіх, які проходили в даний період на території Польщі та Німеччини, проходив у лютому 2013 в столиці Німеччини – Берліні. Наш проект – «Матч триває 90 хвилин, а що далі?», Присвячений темі сталого розвитку, увійшов в 20-ку кращих проектів, але, на жаль, призового місця не зайняв. Насправді, ми не засмутилися, ці п'ять днів, проведені в Берліні не забудуться ніколи! Від поїздки залишилися тільки позитивні спогади і нові знайомі з Польщі та Німеччини, з якими ми спілкуємося досі. Зима 2013 порадувала сповна!

Плани на мабутнє

Говорячи про плани на майбутнє, пригадується фраза Клайва Стейплза Льюїса «майбутнє – це те, назустріч чому кожний з нас наближається зі швидкістю 60 хвилин на годину», ми незмінно прагнемо до нього, і у кожного воно своє, ми не можемо передбачати його, але можемо винайти не втрачаючи час даремно. Тому, про майбутнє не варто забувати, адже діючи сьогодні ми створюємо своє завтра!

Поки це все що я хотіла написати в своїй біографії на сьогоднішній день. Я вдячна своїй мамі за своє вищеописане минуле, вдячна за те, що вона завжди зі мною поряд, в будь-якій ситуації мене підтримає і наставить на шлях істини, саме завдяки мамі моє майбутнє стає світлішим.