Біографія

Мене звуть Гунченко Інна Іванівна, я народилася 17 квітня 1990 року в місті Комсомольську-на-Амурі (Росія, часовий пояс Владивостоку). Восени 1990 року переїхала до міста Бердянськ Запорізької області України, де й зросла. Бердянськ – курортне місто, влітку населення збільшується в 3 рази, хаос скрізь. Тому літню пору місцеві мешканці чекають не з особливим оптимізмом. Мені більш довподоби Бердянськ навесні і восени, коли порожні пляжі і вулиці. У Бердянську найкраще повітря, за 17 років я до цього звикла і не помічала, поки не стала студенткою іншого міста.

У вересні 1997 року пішла в перший клас загальноосвітньої школи (ЗОШ) № 5 міста Бердянська. У ЗОШ я слухняно відвідувала уроки, виконувала домашні і класні роботи, займалася журналістикою. Але, незважаючи на це, зі шкільних предметів я завжди віддавала перевагу математиці.

У 2003 році, навчаючись у 8 класі, поступила в музичну школу по класу акордеон. Дуже захопилася грою на цьому інструменті.

2005 р. – на другому році навчання стала в місті Запоріжжя лауреатом обласного конкурсу сольних виконавців у групі старших учасників, з досвідом гри 5–7 років.

2006 р. - лауреат обласного конкурсу ансамблевих виконавців (за головну партію в квінтеті).

Часто грала на шкільних та міських святах. У 2006 році закінчила муз школу. Пізніше навчилася грати на гітарі.

У 10 класі почалася інформатика. Не знала нічого про ЕОМ. Як включити, виключити? Що буде зображено на екрані монітора після запуску? У 11 класі у мене з'явився вдома свій комп'ютер, і я почала розуміти прості істини. З часом це диво техніки стало цікавити мене більше і більше. Але на етапі вивчення всього нового, завжди складним є старт, а відсутність інтернету, бракування джерел якоїсь зовнішньої додаткової допомоги, не сприяли більш поглибленого розумінню і освоєнню того, що пов'язано з інформатикою, програмуванням. У процесі самостійного вивчення все з часом освоювалося, але мій рівень після школи був не на багато вище базового.

Навчаючись у 11 класі, переді мною стало питання про подальше навчання. Навчання в університеті здавалася чимось недоступним, тому що ніхто з моїх близьких не вчився у ВУЗі, але це все одно не було причиною нікуди не вступати.

Восени 2006 року записалася на курси від Національного авіаційного університету (НАУ) міста Києва, які проходили на базі ЗОШ № 11 міста Бердянська.

У 2007 році закінчила школу і вступила до НАУ на факультет телекомунікацій та захисту інформацій (ФТЗІ) на спеціальність „Прикладна математика”, яка тоді належала Інституту інформаційно-діагностичних систем (ІІДС) НАУ.

2007-2008 рр. - Життя в Києві і навчання в НАУ. Незвично було жити в гуртожитку. Гуртожиток № 11 був блочного типу, в кожному блоці по 8 осіб, а в деяких і більше. Студентів в блоки селили з різних курсів, з різних областей України. У НАУ введена форма, яку всі намагалися отримати перед початком навчання, і я також. Простоявши в величезній черзі, мені вдалося вибрати з своїх розмірів тільки кітель, брюки і спідницю. Пілотка й краватка були не обов'язкові, а сорочку можна було легко замінити своєю. Любила гуляти Києвом, без жаху заблукати, знаючи, що якщо дістатися до будь-якої станції метро, то далі вже легко буде повернутися у знайомі місця. Після пар часто ходила до читального залу бібліотеки НАУ, щоб щось повчити або просто поспати. З деяких причин потрібно було змінити місце навчання.

У 2008 році вступила до Донецького національного технічного університету (ДонНТУ) на факультет комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КИТА) на спеціальність „Комп'ютерні системи діагностики” (c 2009 року ця спеціальність на факультеті комп'ютерних наук і технологій).

У ДонНТУ мені було вчитися складніше, ніж в НАУ, але звичніше стало жити в гуртожитку. Під час навчання, в лабораторних роботах, де потрібно було програмувати, націленість йшла більше на результат, рідко проявлявся антагонізм до поганого тону програмного коду. Але з часом стало розвиватися нездорове почуття неповноцінності при вигляді в структурі програми тих місць, де були потрібні оптимізація та рефакторінг. І з кожним семестром і курсом головною метою для мене ставало вже не здача лабораторної, а поліпшення якості написання своїх не професійних програм, що мені поступово стало трохи вдаватися.

Підходив кінець 4 курсу і в 2012 році, здавши держ. іспит, і отримавши диплом бакалавра, вступила до магістратури.

Як хороше, так і все не дуже вдале в нашому житті закінчується. З приводу подальших планів можна сказати, що мріяти властиво кожному, я теж не виняток, але поки що в найближчому майбутньому хотілося б знайти роботу і вчасно завершити період студентства.