Біографія
Мені здається, що почати треба з найголовнішого…
Мене звуть Хацько Ольга Олександрівна. Я народилась у найкращому місті – у місті Донецьк, 10 липня далекого 1991 року.
Соціально активною я стала ще у ранньому віці, з причин від мене не залежних, через часту зміну дитячих садків.
Потім я пішла до школи, Донецької загальноосвітньої школи №58, та навчалась там 10 років. Ви навіть не уявляєте, чого це мені коштувало… Перша вчителька, Надія Миколаївна, прищеплювала тягу до знань, прагнення розвиватися як фізично, так і духовно. А головне, навчила самому необхідному – спілкуванню з людьми.
Пізніше, перейшовши до 5 класу, змінився класний керівник, кабінет та й сама будівля також змінилася. У мене були найкращі однокласники. Ми вигравали усі шкільні конкурси та змагання, ну а якщо дуже намагались, то ще й районні.
З самого дитинства мені було дуже цікаво займатися, як зараз модно казати – „Hand Made“, тобто – шити, вишивати, в'язати. Та на протязі 5 років перше місце на олімпіаді з трудового навчання завжди було моїм. У школі я навчалась не на відмінно, але не тому що було важко або незрозуміло… основною причиною були лінощі. Тобто, я не бачила сенсу напружуватись для того щоб отримати 11 – 12 балів, коли розуміла, що для 8 – 10 мені майже нічого не потрібно робити.
Не враховуючи шкільну активність, з самого дитинства в мені виховували любов до спорту. Я змінювала багато секцій, доки не обрала для себе ідеальний спорт, хоча – їх було два: волейбол та плавання. У волейболі я досягла, на мій погляд, досить непоганий рівень, зважаючи свої фізіологічні особливості. У мене третій дорослий розряд. Ну а плаваю я і досі.
Ці одинадцять класів залишили після себе лише найкращі спогади та друзів, з якими я спілкуюсь незважаючи на те, що навчаємося ми у різних закладах.
У доросле та частково адекватне життя я увійшла разом з Держаним університетом інформатики і штучного інтелекту. Я стала студентом безкоштовної форми навчання спеціальності „Системний аналіз та управління“. Ви навіть уявити собі не можете, як раділа мама.
Знаєте, кажуть, що важко звикнути до нового колективу, але це не в моєму випадку. Нас у групі було 27, і майже у кожного була якась здібність, яка давала змогу виділити його серед інших. Моя група, САУ-08, найдружніша, і це підтвердилося під час підготовки до дебюту першокурсника, де кожен приймав участь. Ми зайняли перше місце, і якось все закрутилося ... Вже на першому курсі я стала головою студентської ради факультету АСУ (автоматизовані системи управління). Пізніше, після розформування факультету, отримала посаду голови культурно-масової комісії університету ДУІіШІ. Суспільне життя в університеті приносить свої плоди, ні, ви не подумайте, що мені просто так ставили всі заліки та іспити. Це не так. Просто за рахунок того, що я вчуся в маленькому ВНЗі, мені вдалося заробити репутацію відповідального та розумного студента.
Окрім громадської діяльності, я ще займалася і навчальною. На другому курсі стаття була не науковою, а на суспільну тему „Соціальні проблеми студента: шляхи їх вирішення“. Пізніше, підвищивши свій інтелектуальний рівень, статті теж стали більш інтелектуальні. На третьому курсі були тези на тему „Поліноми найкращого наближення при прогнозуванні нештатних ситуацій при функціонуванні складних систем“, на четвертому – „Використання системи знижок „бонус-малус“ при страхуванні наземних транспортних засобів“. В якості дипломної роботи бакалавра використовувалася тема тез з останньої конференції. Цю тему мені порадила мій керівник – Шептура Олександра Олександрівна. На жаль, продовжити з нею роботу вже над моєю магістерською роботою не склалося можливим. Але, завдяки її рекомендаціям, моїм керівником став професор доктор фізико-математичних наук Міненко Олександр Степанович.
І ось я вже студентка п'ятого курсу, але вже не ДУІіШІ, а ДПІ, тобто ДонНТУ ... майбутній системний аналітик. Іноді мені здається, що жити було б простіше, якби я знала що це таке, але я не втрачаю надію дізнатися це.
А, і ще, спасибі, що читали все це ... дякую за увагу.