Біографія
Особистісне становлення
Напередодні католицького різдва (24 грудня) 1990 року в сім'ї викладача Наталії Олександрівни та архітектора Андрія Миколайовича народилася друга дитина, це був я. У дитинстві я був слухняною дитиною і доставляв мало клопоту батькам (за винятком регулярних сварок зі старшим братом Антоном по будь–яких приводів). У той же час я був дуже товариським і завести дружбу з незнайомими хлопцями з сусіднього двору не становило ніякої праці. Як наслідок друзів було завжди багато, і я ніколи не нудьгував. Ще з малого віку я почав захоплюватися футболом, грав багато і скрізь де тільки можна, відвідував багато секцій: карате, кік–боксинг, футбол (стандартний набір дитини чоловічої статі). Однак моє серце належало саме останньому виду спорту, і коли мене вперше відвели на футбольну секцію я, ще не підозрюючи, що пропаду там на багато років, вже будував плани щодо своєї кар'єри футболіста
У 1998 році я потрапив в середню школу № 147, де влаштувався всього на 3 роки, протягом яких я, як зразковий син, закінчував кожен клас з відзнакою. Все це давалося легко і невимушено і 3 роки пролетіли як один день. Далі зусиллями мами в 2001 році я був переведений до Донецької профільну гімназію № 122 і в тому ж році я потрапив на футбольну секцію, про яку йшлося вище. Нові друзі, нові вчителі, нове все. Мені дуже пощастило з новим класом, хлопці всі були відкритими і доброзичливими, вчитися було цікаво і весело. Я все так само залишався зразковим сином аж до 7 класу, далі сам не знаю що сталося, але я став багато жартувати і веселитися на уроках, що і викликало скарги вчителів на мою поведінку і «стурбованість моїм майбутнім». Класу з 8, якщо я не помиляюся, батько став регулярно цікавитися моїми планами на майбутнє, але що тлумачного міг йому відповідай 14 річний хлопець?
Професійне становлення
Далі 9,10,11 класи, іспити і ось «раптово» прийшов час визначатися з надходженням. Так як мама в той час вже була викладачем Донецького національного технічного університету – з вибором ВНЗ було все зрозуміло, а от з факультетом і спеціальністю – повна невизначеність. Після недовгих роздумів було прийнято рішення йти на спеціальність інформаційні управляючі системи. Тоді я ще не знав, що вибір був зроблений на користь кращої спеціальності. Перший день в університеті був сонячний, це я запам'ятав добре. Далі почалося навчання, знайомство з одногрупниками і з чудовою системою освіти України. Пари, модулі, знову пари – дні летіли так швидко, що не завжди встигав повною мірою усвідомити, що відбувається. Програмування давалося мені важко, в першу чергу через те, що я приділяв мало часу навчанню в цілому і програмування зокрема. Тим не менш, я завжди отримував стипендію, адже навіть школяр знає, що хороші оцінки і хороші знання це не тільки не одне і те ж, але, найчастіше, це два протилежні полюси. Однак я був не так безнадійний – програмувати я вмів, але не дуже добре і не дуже красиво, і, часто, погано розумів, що саме я роблю. Тоді мене це не сильно турбувало, тому що метою програмування була не навчитися чомусь, а здати лабу.
І ось настав 4 курс, коли вже починаєш розуміти, що вчитися то залишилося не так багато і скоро потрібно буде щось пропонувати роботодавцю, а цього «чогось» у тебе не тільки немає, але й поки невідомо де це взяти. Тоді то я і почав вчитися, розбиратися, і намагатися розуміти що я роблю. Приємним бонусом всього цього була своєчасна здача лабораторних та курсових робіт. Після недовгих роздумів я вирішив вступати до магістратури, що і зробив. В кінці 4 курсу я почув від одного про курси Java, на які можна було записатися у нас в університеті, однак наступний набір був тільки восени, тому довелося чекати. Коли прийшов час – я з друзями пішов на ці курси. Це мені дуже допомогло. Ці курси зібрали в одну єдину картину те, що я вчив до цього 4 роки і тут же я вперше побачив себе в ролі програміста. Програмування стало приносити задоволення. Науковим керівником я вибрав Олександра Івановича Секіріна, проте до нього був такий конкурс, що я здивувався, коли дізнався, що все–таки «пробився» до нього. Обговоривши різні варіанти, ми зупинилися на темі «Комп'ютеризована підсистема прогнозування і планування закупівель сировини».
Плани на майбутнє
отілося б помандрувати, подивитися світ, познайомитися з іншими культурами. Але не їздити по різних екскурсіях (терпіти їх не можу) та курортів, а подивитися, чим живуть прості люди в інших країнах, познайомитися з їх менталітетом, звичками, звичаями. І, звичайно ж, удосконалювати свої навички програмування і себе в цілому.