І.Є.Бєчвая, Г.І.Рибнікова - РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ

У нинішніх умовах перед Україною встає завдання вироблення нової політики зайнятості, відповідної умовам ринкової економіки – без цього не можна забезпечити соціальну стабільність, зберегти і розвинути людські ресурси. Особливої значущості набувають такі конкретні проблеми, як:

- обрання засобів і механізмів регулювання зайнятості;

- інституалізації механізмів регулювання ринків праці;

- підвищення ефективності праці.

І, звичайно необхідність вироблення загальної концепції політики зайнятості. Формування моделей реформування ринку праці грунтується на запозиченнях вирішення цих проблем в розвинених країнах і при неодмінному урахуванні української специфіки буття. Політика модифікується із зміною ситуації в економіці і на ринку праці.

У національній економіці України вирішується проблема забезпечення високого рівня зайнятості. Робота необхідна кожному, хто бажає цього і здатний працювати. Праця повинна оплачуватися відповідно виробленому продукту. Проте це не означає, що в країні не може бути вільної, не зайнятої у виробництві робочої сили. Інакше виробництво працювало б на кордоні своїх можливостей і не було б резервів для структурної перебудови народного господарства, розвитку науково-технічного прогресу. Крім того, повна зайнятість завжди є причиною надмірно високого платоспроможного попиту населення, що породжує зростання цін, а відповідно і інфляцію. Через це зайнятість повинна підтримуватися на природному рівні. Це в середньому 5-6% безробітних, складових добровільне безробіття, пов'язане з пошуком роботи, і структурне безробіття, пов'язане із зміною технології виробництва [1]. Якщо зайнятість підтримується на природному рівні, це означає, що існує повна зайнятість.

За даними державного комiтету статистики України,середня тривалість безробіття громадян складала 23 мiсяцi, а у 2008 – 11 мiсяцiв. Навiть враховуючи тенденцiю термiну перебування на облiку в службi зайнятостi до зниження,тривалiсть безробiття в 11 мiсяцiв є неприпустимою, бо людина повинна забезпечувати собi та власнiй родинi достойний рiвень життя [2].

Ефективність праці характеризує рівень використання трудових ресурсів з врахуванням вироблення, витраченого часу і якості роботи, а також витрат праці з розрахунку на одного працівника. Ефективність праці характеризує баланс соціальної і економічної ефективності через призму трудових стосунків на основі принципу економного витрачання робочої сили.

Складеною і нерозривною частиною ефективності праці є стимулювання праці. Це один з головних чинників, оскільки правильне стимулювання праці може привести до добрих результатів, а саме до високого рівня зайнятості. Отже,стимулювання праці – спосіб управління трудовою поведінкою працівника, що полягає в цілеспрямованій дії на поведінку персоналу за допомогою впливу на умови його життєдіяльності, використовуючи мотиви, рушійні його діяльністю.

Вихідним пунктом стратегії регулювання зайнятості є визнання, що проблему безробіття не можна вирішувати ізольовано. Воно є частиною загальної проблеми активізації і розвитку людських ресурсів, підвищення їх продуктивної сили [3]. Продуктивніша економіка підвищує попит на робочу силу, оскільки при цьому збільшується виробництво, знижується вартість продукції і виникають умови для розширення збуту. У політиці зайнятості, здійснюваної урядом України, поки переважають заходи “пасивного“ характеру, які є найменш ефективним методом.

Важливим є фінансування центрів зайнятості. Біржа праці – це установа, що здійснює посередництво між підприємцями і найнятими робітниками. Зазвичай біржа праці володіє базою даних вакансій різних підприємств і базою даних претендентів робочих місць. Державні біржі праці, окрім допомоги в пошуку роботи, здійснюють загальне вивчення попиту і пропозиції робочої сили, надають інформацію про потрібні професії, займаються професійною орієнтацією молоді, виробляють облік безробітних і виплачують посібники. Це має значний вплив на рівень зайнятості.

Спроби інституалізації багаточисельних механізмів регулювання ринків праці в Україні (працедавці, профспілки, органи державної влади) здійснюються в умовах монопольного права державних органів влади на ухвалення рішень, що кардинально впливають на цей процес. Можливі варіанти моделей політики у сфері реформування ринку праці характеризуються наступним:

Перший варіант.

Високий рівень державних гарантій у сфері зайнятості і мінімальних доходів, що передбачає:

- відносно високий рівень соціальних податків;

- централізовану систему вчення і перенавчання робочої сили;

- державну мережу по працевлаштуванню;

- практику регулювання проблем зайнятості і доходів між працедавцями і профспілками.

Втручання держави набуває розгалужений і постійний характер, розширюється інструментарій державного регулювання, зміцнюється фінансова база шляхом формування спеціальних фондів, значну міру місцевих органів влади в регулюванні зайнятості. Всі заходи носять характер пасивного регулювання: рівень зайнятості, що склався, розглядається, як даний; зусилля прямують головним чином на вирішення проблем “зайвої” робочої сили.

Другий варіант.

Активне регулювання зайнятості. Позитивно впливає на те, що є рівень зайнятості шляхом створення необхідних умов для збільшення числа робочих місць:

- за рахунок підвищення кваліфікації і мобільності робочої сили, здатності тих, що самих працюють забезпечити необхідний рівень соціального захисту;

- максимуму преференції розвитку підприємницької і інноваційної діяльності;

- розвитку широкої мережі приватних бюро по працевлаштуванню.

Обидва варіанти орієнтовано на присутність патронажного комплексу заходів:

- гнучкої системи податкових пільг;

- розгалуженої системи госсубсидій і кредитів;

- сприяння розвитку малого бізнесу.

Проблеми ринку праці не можна вирішити без державного втручання, але долаючи те, що склалося в колишні роки надмірного одержавлення і централізації політики зайнятості. Держава повинна грати роль каталізатора співпраці і взаємодії працедавців, профспілок, місцевих органів влади в забезпеченні максимальної і ефективної зайнятості. Політика зайнятості має бути тісно зв'язати з антикризовою програмою, із структурною перебудовою промисловості, і загальною стратегією розвитку людських ресурсів.

Перелік використаних джерел:

1. http://www.dcz.gov.ua – Сайт державної служби зайнятостi

2. http://www.ukrstat.gov.ua – Сайт Державного комiтету статистики України

3.Фатєєнко Н.В. Соцiально-економiчнi наслiдки безробiття//Формування ринкових вiдносин в Українi. – 2007. №8. – с.114-117