Дослідження проблем і перспектив розвитку лізингових відносин в Україні
Автор: О.Л. Гаденко
Источник: Дні теорії та практики інвестування студентiв, аспiрантiв та молодих вчених. – Донецьк, ДонНТУ – 2013, Електронний збірник
Автор: О.Л. Гаденко
Источник: Дні теорії та практики інвестування студентiв, аспiрантiв та молодих вчених. – Донецьк, ДонНТУ – 2013, Електронний збірник
О.Л. Гаденко. Дослідження проблем і перспектив розвитку лізингових відносин в Україні
Рівень розвиненості лізингових відносин, як правило, є своєрідним показником розвиненості всієї економіки країни. В Україні питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій у виробництво складає менше 1,5 %, у той час як у країнах, що успішно розвиваються, цей показник досягає 25 – 30 %. Виходячи з вище вказаного, виникає потреба у розвитку лізингових відносин в Україні.
Окремими аспектами проблем розвитку лізингових відносин займалися такі вітчизняні та зарубіжні науковці як: С. Брус, Д. Василенко, В.В. Вітрянського, Н.М. Внукова, Луб’яницький, В.І. Міщенко, О.В. Ольховиков, Я.М. Онищук, Л. Прилуцький Р.П. Саблук, В.М Хобта, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, М. Джованьоллі, О.В. Кабатової, А.Л. Смирнова, В. Хойєра, О.М. Чекмарьової, Х.Й. Шпітлера Проте проблема розвитку лізингових відносин в Україні залишається малодослідженою.
Метою є дослідження лізингового процесу, видів лізингових угод, форм лізингу, проведення аналізу розвитку лізингу в Україні, формування комплексу заходів для розвитку лізингових відносин в Україні.
Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. При цьому активізація лізингових операцій істотно впливає на розширення реального сектору економіки України. На сьогодні лізинг, як спосіб реалізації продукції та здійснення інвестицій, набув значного поширення в усьому світі. Для всебічного розвитку економічних процесів у країні, активізації підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу необхідно впроваджувати нові для нашої економічної системи методи фінансування реального сектору економіки, оновлення матеріально–технічної бази. Лізингові послуги, перш за все, є найефективнішими у галузях, продукція яких перебуває на високому технологічному та якісному рівні, вирізняється високою конкурентоспроможністю.
До основних проблемам, що значно перешкоджають розвитку лізингових відносин в Україні науковці відносять[1]: несформованість на загальнодержавному рівні політики перспектив розвитку; лізингового кредиту; надто жорстка система оподаткування лізингових операцій; низький попит на товари вітчизняного виробництва; низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів; недосконала нотаріальна реєстрація договорів лізингу; слабка державна підтримка, відсутність податкових пільг, у тому числі для структур, готових надати довгострокове кредитування. Перетворення сфери виробництва та обігу, обумовлені впливом науково–технічного прогресу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства методів оновлення матеріально–технічної бази та модифікації основних фондів суб’єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів інвестування виступає лізинг. Лізинг визначають як: комплекс майнових відносин, в яких одна сторона (лізингодавець) надає майно в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін і за певну плату» Це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку [5].
Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого – веде до зміни власника та розпорядника. Якщо порівнювати оренду і лізинг, то останній вирізняється вищою формою організації бізнесу, яка передбачає наявність ґрунтовних знань та навичок у фінансовій сфері, сфері маркетингу й виробництва, нерухомості, обладнання. Тобто лізинг передбачає поєднання таких форм організаційно–оперативних відносин, як орендні, кредитні та торгівельні. Об’єктом лізингу є будь–яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки споруди, системи телекомунікацій та інше, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку [6]. Суб’єктами лізингу виступають сторони, які мають безпосереднє відношення до об’єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.
Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути: – лізингодавець, тобто суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі:
– банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу;
– лізингоодержувач, тобто суб’єкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
– продавець лізингового майна (постачальник) – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та продає власне майно, як об’єкт лізингу.
Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, страхові компанії,брокерські та інші посередницькі фірми, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод [2]. Як складне економічне явище, лізинг виконує важливі функції у формуванні багаторівневої економіки і активізації виробничої діяльності. Серед різноманітних функцій лізингу, доцільно виділити такі, які якнайширше розкривають його природу,зокрема: фінансову, виробничу та збутову. Фінансова функція полягає у зменшенні оподатковуваного прибутку підприємства, оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, а застосування механізму прискореної амортизації сприяє не лише зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, але прискоренню технічного оновлення виробництва. Виробнича функція полягає в оперативному розв’язанні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій і техніки. Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно [3].
Таким чином, лізинг сприяє диверсифікації пропозицій спектру товарів та послуг, залучає нові об’єкти у свою сферу, тим самим розвиваючи і диференціюючи ринок засобів виробництва.
Основними видами лізингу, визнаними у всьому світі, є оперативний та фінансовий лізинг, а правовими критеріями для такого розмежування визнаються строк використання майна та обсяг обов'язків лізингодавця.
Так, оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу набагато коротший, ніж строк служби майна, та лізингові платежі не покривають повної вартості майна, яке є предметом лізингу. У зв'язку з цим лізингодавець вимушений його здавати в тимчасове користування декілька разів, оскільки для нього зростає ризик по відшкодуванню залишкової вартості предмету лізингу. В таких випадках лізингові платежі при оперативному лізингу вищі, ніж при фінансовому лізингу [3]. При фінансовому ж лізингу строк користування майном наближується до строку експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. При цьому лізингоодержувач практично повністю сплачує вартість майна лізингодавцю. Як правило, зобов'язання по технічному обслуговуванню та страхуванню предмету лізингу покладається на лізингоодержувача [4]. Протягом останніх років ринок лізингу в Україні швидко зростає. Сьогодні іноземні банки входять на ринок, спрощуючи доступ до фінансування та збільшуючи можливості таких фінансових інструментів як лізинг. В подальшому очікується збільшення кількості лізингових компаній, засновниками яких є банки, що сприятиме більш широкому розповсюдженню лізингу як альтернативного інструменту фінансування. Упродовж останніх років кількість лізингових компаній збільшилася на 30%.
Цьому сприяло декілька факторів: зростання зацікавленості у лізингу з боку іноземних банків, що увійшли на український ринок; зростання обізнаності щодо лізингу серед широкої громадськості та державних службовців; швидкий розвиток фінансових ринків України, а також кращий доступ до кредитних ресурсів.
При цьому малі і середні підприємства все ще не користуються перевагами лізингу в суттєвому обсязі. Великі підприємства на сьогодні залишаються головними споживачами лізингових продуктів. Джерела фінансування для лізингових компаній стали більш різноманітними: частка фінансування лізингових угод за рахунок банків–нерезидентів зросла на 14%.
Ринок лізингу набуває стабільності, що підтверджується і фактом значного зростання, в середньому по ринку, частки довгострокових лізингових угод (3–5 років), і, відповідно зменшенням частки лізингових угод з коротким терміном дії. Незважаючи на те, що Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток. А саме:
Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, бачимо, що першочерговою є проблема недостатності мобілізації грошового капіталу, який міг би стати джерелом закупівлі обладнання з метою подальшої передачі його лізингоотримувачу. Нині найреальнішими суб'єктами господарювання, які можуть надавати лізингові послуги, зважаючи на необхідний накопичений капітал, можуть виступати лише банківські установи. У свою чергу, розвиток лізингу дає можливість банкам збільшитиперелік банківських послуг, поліпшити якість обслуговування своїх клієнтів.
Політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні має бути спрямована на: дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства;– забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу і створення умов длярозвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг; сприяння інтеграції лізингу в європейський та світовий ринки.
Таким чином, розглянуті проекти позитивно вплинуть на розвиток ринку лізингу та сферу виробництва, усуваючи існуючі у чинному законодавстві суперечності. Прийняття їх посилить роль виробників на ринку фінансового лізингу, сприятиме створенню для них умов оподаткування стимулюючого характеру, зниженню вартості лізингових послуг, наданню можливості підприємствам оновити свої основні фонди, а також реконструювати старі та створити нові виробничі потужності [6].
На сучасному етапі розвитку економічної системи лізинг є простою та ефективною фінансовою схемою, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу і виробників.
Для активного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс наступних заходів, які сприятимуть вдосконаленню лізингових відносин: впровадити зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20 % річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій; зробити зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; впровадити надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; організувати створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; зробити організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розробити державну програму підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг; реформувати податкове законодавство в частині стимулювання лізингових операцій – запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна.