Янов Р.В. - Вдосконалення державного регулювання інноваційних процессів в Україні

Аннотация

Янов Р.В. Анализ инновационных процессов. Рассмотрены актуальные проблемы инновационных процессов в Украине, а так же основные пути их решения

Реалізація державної інноваційної політики передбачає створення законодавчої та нормативно-правової бази, розроблення і практичне застосування різноманітних методів стимулювання інноваційної активності, формування відповідної інфраструктури. Інноваційна інфраструктура є важливою складовою організаційно-економічного механізму реалізації інноваційної політики завдяки тому, що її функціонування безпосередньо впливає на рівень комфортності умов, в яких відбувається діяльність учасників інноваційного процесу. Однак, в Україні вона все ще залишається недостатньо розвинутою.

Питання розвитку інноваційної діяльності розглянуто в працях В. Александрової, Л. Антонюка, Ю. Бажала, В. Гейця, В. Соловйова. Питання ефективності державної інноваційної політики та засобів її підвищення досліджують вчені О. Лапко, Л. Федулова. Проблеми фінансового забезпечення і стимулювання інноваційної діяльності досліджували Д. Гуменюк, М. Крупка, С. Онишко.

Метою роботи є встановити значення держави в управлінні інноваційної діяльності та визначити шляхи вдосконалення цього регулювання.

Інноваційна діяльність в Україні характеризується різкою розбіжністю між високим потенціалом для інновацій і вкрай низькими результатами економічних показників інноваційної діяльності. Враховуючи це, позитивні зміни в економіці передбачають розробку довгострокової загальнонаціональної інноваційної стратегії, створення цілісної нормативно-правової бази регулювання основних параметрів науково-технологічного процесу, конкретних механізмів інвестиційної підтримки ключових секторів суспільного виробництва. Державне управління інноваційною діяльністю має відбуватися на основі визначення основних пріоритетів довгострокової інвестиційної стратегії, узгодженої з основними напрямами активізації інноваційних процесів. Стратегія інноваційного розвитку економіки України повинна бути орієнтована на освоєння базових інновацій, які дадуть змогу перейти до нових технологічних структур виробництва та забезпечити конкурентоспроможність підприємств на ринку. Під впливом ринку базові продуктові інновації стануть імпульсом для зміни усієї технологічної основи виробництва. Наразі, пріоритет повинен бути наданий не розвитку країни на основі виробництва та інвестицій, а розвитку на основі активізації інноваційної діяльності у базових наукоємних галузях народного господарства, які є рушійними силами розвитку економіки. Фактори виробництва та інвестицій мають стати засобами науково обґрунтованої інноваційної діяльності, а не її метою. Також реалізація стратегії інноваційного розвитку повинна мати маркетингове, науково-технічне та інформаційне забезпечення.

Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п'яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" нормі - 1,7 відсотка. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки").

Щорічне фінансування освіти фактично становить 4,5 - 6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі - 10 відсотків.

Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

Важливими методами до активізації інноваційної діяльності є: 1) фінансова підтримка виконання інноваційних проектів шляхом пільгового кредитування за рахунок бюджетних коштів, повної чи часткової компенсації витрат інноваторів на сплату процентів комерційними банками та іншими фінансово кредитними установами за кредитування інноваційних проектів; 2) cтимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ шляхом надання гарантій за інноваційними проектами та майнового страхування реалізації цих проектів у страхових установах; 3) Установлення пільгових ставок податків на додану вартість по операціях з продажу товарів, пов’язаних з реалізацією інноваційних проектів, і податку на прибуток, одержаного від виконання інноваційних проектів; 4) Застосування гнучкої системи амортизації основних фондів науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інноваційних підприємств, зокрема прискореної амортизації активної частки фондів; 5) Звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість щодо сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих виробів та інших товарів, необхідних для виконання пріоритетного проекту; 6) Підтримка функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури.

Отже, негативні структурно-динамічні показники та фінансово-економічні результати функціонування елементів вітчизняної інноваційної інфраструктури зумовлені не лише значним недофінансуванням передбачених у нормативних документах заходів з їх розбудови, але й більш глибокими причинами – недотриманням системного підходу і вимоги комплексності при створенні нормативно-правової базі у цій сфері.