Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Людмила Курганевич

ВОДНИЙ КАДАСТР

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Львів

Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

2007

Курганевич Л.П. Водний кадастр: Навч. посібник. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. — 116 с.

Розглянуто сучасну нормативно-правову базу, основні підходи до обліку поверхневих, підземних вод і водокористування. Висвітлено суть, завдання, методичні особливості ведення державного водного кадастру.

Для студентів географічних факультетів, що вивчають спецкурс "Водний кадастр" (спеціальність "Екологія та охорона навколишнього середовища").

ПЕРЕДМОВА

Питання раціонального використання та охорони водних ресурсів регулюється Водним кодексом України. Раціональне використання водних ресурсів неможливе без систематизованих гідрологічних даних. Єдина державна система обліку вод і їхнього використання забезпечує систематичні спостереження за режимом водних об'єктів та облік усіх вод єдиного державного фонду, обґрунтовує напрями їхнього раціонального використання.

Ведення Державного водного кадастру (ДВК) — це систематичне збирання, поповнення, аналіз, узагальнення інформації про водні ресурси, їхній стан, динаміку водних об'єктів, виявлення закономірностей зміни кількісних і якісних показників поверхневих та підземних вод у часі з урахуванням змінних водогосподарських умов і всієї різноманітності впливу людської діяльності. Кінцевим результатом при цьому служать дані щодо стану водних ресурсів, запасів і рівнів забруднення поверхневих і підземних вод.

Реалізація програми державного обліку вод і ведення державного водного кадастру сприяє подальшому розвитку робіт у галузі вивчення, раціонального використання та охорони ресурсів гідросфери.

Однією з важливих умов розвитку ДВК є зіставлення накопичених у ньому відомостей як у територіальному аспекті, так і в часовому.

З початку 90 років унаслідок реформування політичної, економічної і соціальної систем нашої країни в галузі використання водних ресурсів відбуваються глибокі зміни відносин.

Прийняті у 1991-2007 pp. законодавчі і нормативні документи регулюють характер розвитку водних відносин, а також вимоги до змісту Державного водного кадастру України.

Предметом вивчення курсу "Водний кадастр"слугують водні ресурси, які підлягають обліку та оцінці з метою отримання достовірних необхідних даних щодо правового, природного і господарського стану водних об'єктів з метою організації їхнього раціонального та ефективно використання. Дисципліна вивчає теоретичні основи реєстрації водних об'єктів і ресурсів, обліку їхньої кількості та якості, організацію кадастрових робіт в Україні.

Вивчення курсу "Водний кадастр" відповідно до програми дає змогу студентам поглибити теоретичні знання щодо обліку, використання а охорони водних ресурсів, що передбачає застосування кадастрових тих у навчальній і науковій роботі — під час написання рефератів, курсових, дипломних, магістерських робіт, а також виконання наукових досліджень.

Автор висловлює щиру подяку завідувачу кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені Івана Франка, професорові І. П. Ковальчуку за поради і зауваження в процесі підготовки навчального посібника до друку. Автором враховані також корисні поради рецензентів, зокрема професора кафедри фізичної географії і океанології Таврійського національного університету . В. І. Вернадського, доктора географічних наук А. М. Оліферова, відувача кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового гоподарства та урбоекології Українського національного лісотехнічного університету, доктора сільськогосподарських наук, професора П. Кучерявого, а також завідувача кафедри фізичної географи Тернопільського національного педагогічного університету ім. Гнатюка, кандидата геолого-мінералогічних наук, професора М. Свинка.

Розділ 1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК КАДАСТРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.1. Визначення кадастру, класифікація.

1.2. Розвиток кадастрової діяльності.

1.1. Визначення кадастру, класифікація

Визначення кадастру. Кадастр тісно взаємозв'язаний з процесом обліку та оцінки природних ресурсів, об'єктів побутового, соціально-економічного та промислового призначення. Він передбачає виокремлення територіальних одиниць (адміністративних, господарських, промислових), їхнє картографування, опис і складання інформаційної системи щодо якісних і кількісних характеристик цих одиниць. Залежно від призначення, кадастр сприяє вирішенню тих чи інших завдань.

Кадастр — це систематизований фонд відомостей, який періодично поповнюють і уточнюють за допомогою відповідної системи спостережень за тим чи іншим природним об'єктом.

Сьогодні кадастром займаються в усіх країнах світу. Він тісно переплітається із поняттями обліку, оцінювання стану і використання різних природних ресурсів, інженерної діяльності, їхнього екологічного стану, а також відзначається виокремленням внутрішньо однорідних за своїми умовами територіальних об'єктів різних рангів, картографуванням і складанням опису кількісних та якісних характеристик цих об'єктів.

Класифікація. Залежно від типу класифікації кадастр набуває різноманітної суті, відповідаючи тій меті, з якою його створено.

За призначенням кадастр можна класифікувати на три великі категорії:

- податковий або фіскальний — для характеристики нерухомої власності з метою визначення порядку і розмірів її оподаткування;

- правовий або юридичний — для захисту прав володаря власності;

- багатоцільовий — для вирішення широкого спектра правових, економічних, екологічних, містобудівельних завдань, а також для вирішення проблем управління та планування розвитку території.

Багатоцільовий кадастр містить відомості про об'єкти різного типу:

- природні ресурси;

- інфраструктуру;

- соціально-економічні явища.

Існує поняття одновидового кадастру, що містить відомості про один об'єкт (будова, водопровід тощо), і багатовидового, що містить відомості про декілька об'єктів одного типу (кадастр інфраструктури, кадастр природних ресурсів, соціальних явищ тощо).

За територіальним принципом кадастр поділяють на державний і регіональний. У першому випадку кадастр поширюється на територію країни; у другому — галузь поширення кадастру обмежена територіальним регіоном (областю, містом, селищем тощо).

У випадку, коли управління і методичне забезпечення кадастру, його оновлення здійснюють за єдиними для країни вимогами, то такий кадастр, незалежно від територіального принципу, називають державним.

1.2. Розвиток кадастрової діяльності

Виникнення кадастру. Історичні корені виникнення кадастру сягають глибокої давнини. Перші відомості про кадастрові роботи, які проводились з метою обліку земель у Древньому Єгипті з зазначенням меж земельних ділянок і їхніх площ, сягають 3000 р. до н. е. Зазначимо, що вже перші відомості про кадастрові роботи містять елементи графічного відображення кадастрових даних, про що свідчить зміст глиняних табличок.

Однак термін "кадастр", який широко використовує світова практика, походить з часів Римського правителя Августа (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.), коли було затверджено одиницю обліку зібраної данини (податку) за землю, названу "caputigum", і введено перепис населення "capitum registrum". З часом ці слова злилися в одне — "capitastrum", воно надалі трансформувалось у слово "catastrum".

Починаючи з 1718 року, Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) розробив перший кадастр на основі дотримання наукових методів у визначенні меж ділянок. Документами у ньому були ситуаційні карти всіх сільських общин, виконані за допомогою мензули у масштабі 1:2000.

Цей кадастр введено в дію 1 січня 1760 року і названо міланським. Він слугував основою для розробки кадастрів Франції, Бельгії, Австрії, Голландії і Швейцарії.

Перші відомості про кадастр у Росії відносяться до X століття і стосуються оцінки земель, їхнього картографування. У XVIII столітті почали проводити інвентаризаційні роботи в містах.

Кадастрові роботи за кордоном. Основні віхи розвитку кадастру в окремих країнах тісно пов'язані з їхнім соціально-політичним та економічним станом. Безумовно, що на початках зародження кадастру головним його призначенням був захист прав власника та розробка ефективної податкової політики. Однак з розвитком урбанізації, інфраструктури населених пунктів, з впровадженням нових технологій та агробіологічних засобів обробітку земель, ускладненням суспільно-господарських зв'язків виникла необхідність змін форм і змісту кадастру.

У розвитку кадастру є чимало спільного для окремих країн, а саме: використання однотипних засобів технічного і програмного забезпечення, технологій і методик ведення кадастрових робіт, кількісних показників тощо. Однак кожній країні притаманні свої національні ознаки: політика, економічна діяльність, правова система, рівень забезпечення природними ресурсами тощо. Отож кадастр кожної окремо взятої країни має свої індивідуальні особливості, а, отже, є національним.

У країнах Східної Європи розвиток кадастру відбувається у двох основних напрямах:

- застосування кадастру як однієї з систем управління і раціонального використання природних ресурсів;

- кадастр як система оцінювання природних ресурсів, об'єктів житлової та промислової інфраструктури тощо.

Кадастр у Польській республіці розвивається, насамперед, у напрямку оцінки нерухомості, земельних ділянок, водних ресурсів, різноманітних будівель, інженерних споруд і комунікації та їхньої реєстрації.

Сучасний кадастр Болгарії налічує три основні складові:

- центральний — призначений для формування кадастрових даних на всю країну;

- територіальний — передбачає кадастрові роботи в рамках адміністративно-територіальних одиниць;

- відомчий — налічує дані, які мають певний соціально-економічний інтерес для окремої галузі народного господарства.

Його поділяють на дві взаємозв'язані частини — графічну і текстову. Графічна частина налічує кадастрові плани і карти, текстова — кількісні та якісні характеристики, економічну оцінку, різноманітні реєстри.

У Німеччині широко застосовують автоматизований центр для вирішення адміністративних завдань. Розробка інформаційної системи щодо природних ресурсів передбачає використання різних методів отримання інформації:

- дигіталізація існуючих топокарт і планів;

- обробка матеріалів аерофотознімання;

- виконання наземного знімання.

Сучасна кадастрова система США працює як географічна інформаційна система. Запровадження кадастру спричинило до введення стандарту на точність кадастрового знімання та його масштаб. У базу даних вводять:

- правові аспекти;

- інформацію про ресурс;

- відомості про ціни і витрати;

- сплачуваний податок;

- транспортну доступність, підземні комунікації тощо.

Здебільшого кадастр у штатах країни веде держдепартамент, а в окремих районах — департамент штату або міська влада.

Кадастрові роботи в Україні. В Україні призначення кадастру, його структура мінялися відповідно до політико-економічної ситуації. Кілька століть поспіль Україна переживала земельні реформи, які суттєво міняли зміст та форми кадастру. Перші реформи здійснювалися, коли Україна входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Потім вона була складовою імперії, яка називалася СРСР. Остання реформа здійснюється тепер — у роки, коли Україна набула статусу незалежної держави.

Розвиток кадастру в Україні характеризують кількома головними етапами: часи Київської Русі; Гетьманщина; період поневолення в царській та Австро-Угорській імперії; період імперії СРСР.

У період первіснообщинного ладу щільність заселення території сьогочасної України не була високою, а, отже, земля не мала великої вартості. Отож головну цінність становив господарський реманент, жива птиця та худоба, а також освоєна земля. Для вирішення загальних потреб господарювання та захисту дворища могли об'єднуватися у громади, а громади — в окремі населені пункти. Такий принцип об'єднання дворищ і громад сприяв виникненню фонду земель загального користування, яким спільно розпоряджалися всі жителі.

У 1097 році було закріплено право великих князів, боярів та інших аристократів на успадкування права власності на землю, дарування, продаж і конфіскацію земельних володінь. Панівна каста у ті часи стала захоплювати великі простори вільних земель та завойовувати нові. Так сформувались великі землевласники.

З розпадом Київської Русі західна частина українських земель перейшла під владу великого литовського князя, який для встановлення порядку в земельних відносинах у 1528 році організував перепис землевласників, де зазначалася кількість дворів у кожному землеволодінні та його розміри.

У 1569 році було здійснено інвентаризацію незайнятих земель у Волинському, Подільському воєводствах.

У 1729-31 роках гетьман України Данило Апостол провів інвентаризацію усіх землеволодінь Гетьманщини. Відповідно до виконаних робіт усі землеволодіння були поділені на 6 категорій: рангові, міські, вільні, спірні, церковні та володіння, надані за заслуги.

Перші поземельні кадастри на Галичині відомі в історичній літературі як Йосифінська (1785-1788 pp.) і Францисканська (1819-1820 pp.) метрики.

Після скасування панщини 70% ріллі було розділено між селянами, а 30% залишилось землевласникам. Селянські господарства можна було ділити, продавати, віддавати в заставу.

На Галичині у 1902 році селянські господарства площею менше ніж 2 га землі становили 42,3%, 2-5 га — 37,3%, 5-10 — 14,9%, понад 10 га — 5,5%.

Революційні зміни 1917 року у східній частині України спричинили до цілковитої ліквідації дрібних селянських господарств і створення великих колективних і державних сільськогосподарських та промислових підприємств. Усі кадастри, створювані з 1917-го року, ґрунтувались на єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними регіонами та їхніми ресурсами.

Законодавством незалежної України передбачено створення і ведення ряду державних кадастрів:

- державний земельний кадастр;

- державний водний кадастр;

- державний лісовий кадастр;

- державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин;

- містобудівний кадастр населених пунктів;

- державний кадастр природних територій курортів країни;

- державний кадастр природних лікувальних ресурсів;

- державний кадастр тваринного світу;

- кадастр територій та об'єктш природно-заповідного фонду;

- регіональні кадастри природних ресурсів.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке кадастр?

2. Яке походження терміна "кадастр"?

3. Як поділяють кадастр за призначенням?

4. Які спільні та відмінні ознаки ведення кадастру в закордонних країнах?

5. Охарактеризувати основні етапи розвитку кадастрових досліджень в Україні.

Розділ 2. КАДАСТРИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

2.1. Поняття кадастрів природних ресурсів.

2.2. Земельний кадастр.

2.3. Лісовий кадастр.

2.4. Кадастр мінеральних ресурсів.

2.1. Поняття кадастрів природних ресурсів

Раціональне використання водних ресурсів є складовою частиною охорони природних ресурсів.

Природні ресурси — це національне багатство України, основа забезпечення життєдіяльності населення. Саме тому, розуміючи значимість та унікальність природних ресурсів на державному рівні, необхідно розглядати питання, що стосуються оцінки їхнього стану, ступеня вивченості, інвентаризації, обліку, моніторингу, охорони і контролю за їхнім використанням.

Одним з важливих завдань у галузі охорони природи є створення і розвиток системи кадастрів природних ресурсів.

Кадастри природних ресурсів — систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державних кадастрів природних ресурсів. Вона забезпечує взаємну інтеграцію, комплексність, доступність та оперативність надання відомостей про природні ресурси органам державної влади й управління, суб'єктам природокористування загалом.

Державні кадастри провадять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2.2. Земельний кадастр

Основні завдання та принципи ведення. Земельний кадастр запроваджено відповідно до об'єктивних потреб суспільства в отриманні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.

Земельний кадастр — це система державних заходів всебічного вивчення правового, природного і господарського стану земель шляхом здійснення реєстрації землеволодінь і землекористувань, обліку кількості та якості землі, бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель з метою організації їхнього раціонального використання у народному господарстві.

Земельний кадастр — перелік, розпис землеволодінь, що містить реєстр землевласників, дані про їхню кількість і якість та оцінку земель за доходністю. Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані необхідні для організації ефективного використання земель і їхньої охорони, планування господарства, управління земельними ресурсами.

Здійснення державного земельного кадастру покладено на уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок його ведення встановлюється законом.

Першочерговими завданнями державного земельного кадастру є:

- забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки загалом;

- застосування єдиної системи просторових координат і системи ідентифікації земельних ділянок;

- запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та підвищення її достовірності.

Земельний кадастр є основною відновною структурою земель. Завдяки йому створено інформаційну базу для управління земельними ресурсами, провадиться земельна статистика, здійснюється процедура землеустрою. Земельний кадастр є основою розвитку податкової та інвестиційної політики, розвитку ринку земель.

Кадастрові дослідження виконують за певними принципами, серед яких найголовнішими є:

1) єдина для всієї країни система;

2) об'єктивність відомостей;

3) вичерпність відомостей;

4) збір даних про всі землі незалежно від користувача;

5) безперервність впровадження;

6) наочність земельно-кадастрових відомостей;

7) економічність;

8) централізоване керівництво.

Склад земельного кадастру. Державний земельний кадастр налічує:

• кадастрове зонування;

• кадастрове знімання;

• бонітування ґрунтів;

• економічну оцінку земель;

• грошову оцінку земельних ділянок;

• державну реєстрацію земельних ділянок;

• облік кількості та якості земель.

Усі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне застосування у загальній системі управління земельними ресурсами.

Кадастрове зонування — це встановлення:

- місця розташування обмеження, заходів з напрямів використання земель;

- меж кадастрових зон і кварталів;

- кадастрових номерів (території адміністративно-територіального утворення).

Основою земельно-кадастрових робіт є кадастрові знімання.

Кадастрове знімання — це комплекс робіт, які виконують з метою визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрове знімання передбачає:

- геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

- погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

- відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

- встановлення меж частин земельної ділянки, які містять зауваження та обмеження щодо використання землі;

- виготовлення кадастрового плану.

Бонітування грунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів здійснюють за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну родючість.

Економічне оцінювання земель — це визначення вартості землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їхнього використання та прибутковість з одиниці площі. Економічне оцінювання здійснюють для порівняльного аналізу ефективності використання земель. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.

Грошову оцінку земельних ділянок здійснюють на рентній основі. Залежно від призначення та порядку виконання грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють у складі державного реєстру земель. Він налічує:

- книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договори оренди із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

- поземельну книгу, яка містить відомості щодо земельної ділянки.

Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь.

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їхню родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.

Важливу роль для правильного обліку земель відіграє планово-картографічна документація земельного кадастру. Основа планово-картографічної документації — земельно-кадастрова карта району.

З 1 січня 2002 року набув чинності новий Земельний Кодекс України, в якому окреслено головні аспекти ведення земельного кадастру. В 2007 році ухвалено Закон України "Про державний земельний кадастр", яким передбачено створення реєстраційної системи, впорядкування обліку земель, удосконалення системи управління земельними ресурсами та економікою землекористування, що сприятиме інвестиційній активності, розвитку ринку землі загалом.

2.3. Лісовий кадастр

Ліси України — це її національне багатство, лісовий фонд нашої держави.

Перші спроби оцінити окремі частини лісового фонду зроблено ще в середині XVII ст. До найважливіших картографічних матеріалів щодо відображення лісового фонду можна зачислити карту лісів Європейської Росії 1840-1841 pp.

Ще в декреті "Про ліси" від 25 травня 1918 року зазначали, що ліси повинні бути влаштовані у технічному відношенні, мати детальні плани лісового господарства і вичерпні кадастрові описи.

Започатковано лісовий кадастр в Україні ще у 1926 році, та законодавчо закріплено ведення Державного лісового кадастру тільки у 1977 р.

Відповідно до ст. 95 Лісового кодексу України, прийнятого 21 січня 1994 року №3852-ХІІ, державний облік лісів і державний лісовий кадастр провадять з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, запровадження систематичного контролю за якісними і кількісними змінами у лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Державний лісовий кадастр передбачає організацію раціонального користування лісами, їхнього відтворення, охорони і захисту, планування розвитку лісового господарства і розміщення лісозаготівельного фонду за єдиною для країни системою і в порядку, встановленому урядом.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів містять систему відомостей і документів про:

- правовий режим лісового фонду та розподіл його між користувачами;

- якісний і кількісний стан лісового фонду;

- поділ лісів за групами та класифікація за категоріями захищеності;

- економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства та оцінку результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів здійснюють державні органи лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Склад документації державного лісового кадастру визначено Інструкцією, затвердженою Держкомлісом України за погодженням з відповідними міністерствами. Документацію державного лісового кадастру оформлюють за даними державного земельного кадастру, матеріалами лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів.

Лісовпорядкування — це система державних заходів, спрямована на оцінку лісових ресурсів, забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їхнє відновлення.

Лісовпорядкування в усіх лісах України здійснюють лісовпорядні служби за єдиною системою у порядку, встановленому Державним

комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Лісовпорядкування передбачає:

- визначення меж і внутрігосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;

- виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;

- інвентаризацію лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їхнього стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;

- виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства; визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів, а також порядку і способів виконання цих робіт;

- обґрунтування поділу лісів на групи та їхня класифікація за категоріями захищеності;

- обчислення розрахункової лісосіки (головне користування) та обсягів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, а також обсягів використання інших видів лісових ресурсів;

- визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт.

Документацію державного лісового кадастру по країні поповнюють один раз у п'ять років.

Основними матеріалами інформаційної бази кадастру є:

- дані державного обліку лісів, який періодично здійснюють регіональні лісовпорядні організації (таксаційні книги);

- результати досліджень з питань лісових ресурсів науково-дослідних організацій та інститутів;

- щорічні звітні дані про господарське використання лісопродукції;

- споживчі та екологічні цінності лісових насаджень, встановлені за літературними джерелами;

- картографічні матеріали;

- дані поточних змін, які фіксують після лісовпорядкування в Держлісгоспі та заносять у відповідні документи на підставі натурного обстеження лісового фонду. В умовах ринкової економіки інформаційну базу доповнюють відповідними підрозділами лісових угідь, які вносять у кадастр за формами власності і підприємствами.

Створення лісового кадастру має важливе народногосподарське значення, його дані використовують під час:

- аналізу якісних і кількісних змін у лісовому фонді;

- визначення потенційних можливостей отримання лісової та похідної продукції на різних землях;

- оцінки діяльності лісогосподарських підприємств;

- визначення екологічних змін під впливом антропогенного чинника;

- вирішення завдань, що стосуються управління лісовими ресурсами.

На підставі кадастру здійснюють аналітичні розробки та обґрунтовують лісогосподарські рішення на найближчу перспективу, визначають напрями розвитку і розміщення деревообробної промисловості, целюлозно-паперової сфери обслуговування, природно-рекреаційних комплексів.

2.4. Кадастр мінеральних ресурсів

Особливості мінерально-сировинної бази. Мінеральні ресурси, як і всі природні ресурси, є основним багатством суспільства. Від інших видів ресурсів вони відрізняються тим, що визначають характер відтворення мінерально-сировинної бази промисловості. Врахування цих особливостей є обов'язковим під час складання кадастру.

Найголовніша особливість полягає в тому, що мінеральні ресурси не поповнюються природою. Відтворення мінерально-сировинної бази може відбуватися тільки шляхом виявлення та промислового освоєння нових родовищ корисних копалин.

Здебільшого родовища корисних копалин комплексно використовують, отож мінерально-сировинні ресурси є найважливішою умовою найефективнішого розвитку мінерально-сировинної бази.

Поняття "мінерально-сировинна база" охоплює потенційні ресурси мінеральної сировини, а також діяльність з їхньої підготовки до видобування, власне видобування і збагачення корисних копалин з подальшою переробкою і надання вигляду підготовленої до використання мінеральної сировини.

Увесь процес використання мінерально-сировинної бази поділяють на три етапи:

- підготовка мінерально-сировинної бази з розвідкою родовищ і оцінкою промислових запасів корисних копалин (геологорозвідувальна стадія);

- проектування і будівництво гірничодобувних підприємств;

- експлуатація родовищ.

Кінцевою продукцією геологорозвідувальних робіт є розвідані промислові запаси мінеральної сировини. Геологорозвідувальні роботи як процес вивчення надр та оцінювання запасів корисних копалин налічують такі стадії:

- регіональні геологічні дослідження території;

- розшуки родовищ;

- попередня розвідка родовища;

- детальна розвідка родовищ з оцінкою промислових запасів мінеральної сировини.

Закономірності і закономірні зв'язки, характерні для використання мінерально-сировинної бази:

1) відповідність масштабів розвитку мінерально-сировинної бази потребам промисловості у мінеральній сировині;

2) оптимальні співвідношення масштабів розширеного відтворення мінерально-сировинної бази і забезпеченості розвіданими запасами корисних копалин;

3) відповідність комплексного або комбінованого розвитку мінерально-сировинної бази комплексному характеру родовищ корисних копалин;

4) оптимальні співвідношення між розмірами і виробничими потужностями гірничих підприємств та кількістю розвіданих запасів корисних копалин певного родовища.

Ведення кадастру мінеральних ресурсів. З 1927 року в Україні ведеться реєстр (кадастр) корисних копалин: на кожне родовище корисних копалин заводять спеціальний паспорт і реєстраційну карту. У паспорті зазначають назву родовища, кількість запасів тощо. Реєстраційну карту складають на основі топографічної з нанесенням меж родовища.

Сучасний кадастр мінеральних ресурсів є систематизованою науково обґрунтованою сукупністю вірогідних відомостей щодо обліку, рівня промислового використання запасів корисних копалин і господарської діяльності гірничодобувних підприємств, економічної оцінки родовищ корисних копалин і перспектив розширення мінерально-сировинної бази промисловості.

За своїм складом, властивостями і галуззю застосування у промисловості корисні копалини поділяють на такі групи:

1. Паливно-енергетичні ресурси.

2. Рудна і нерудна сировина для чорної металургії.

3. Руди кольорових металів.

4. Сировина для хімічної промисловості.

5. Гірничорудна сировина.

6. Нерудна сировина для будівельних матеріалів.

Відповідно до цієї загальноприйнятої класифікації мінеральних ресурсів і складено кадастр у вигляді окремих книг по кожній групі сировини, що є на території України.

Під час складання кадастру дотримуються таких основних принципів:

1. Вірогідності всіх родовищ і видів корисних копалин.

2. Співставлюваності оціночних показників, яка забезпечує чєдину систему ведення кадастру країни.

3. Періодичності оновлення основних даних згідно з динамікою розширення мінерально-сировинної бази.

Вихідною базою кадастру є геолого-економічні відомості щодо родовищ корисних копалин, техніко-економічні показники роботи гірничодобувних підприємств, інші оціночні дані по мінеральній сировині, попередні міркування щодо перспектив розвитку.

В процесі складання кадастру мінеральних ресурсів використано:

- баланси запасів корисних копалин за їхніми окремими видами;

- геологічні звіти по пошуках і розвідках родовищ корисних копалин;

- геолого-економічні огляди і геологічні карти по мінеральній сировині;

- щорічні виробничі звіти щодо діючих гірничодобувних підприємств;

- матеріали проектних інститутів.

Усі родовища корисних копалин, у тім числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища — резерв цього фонду. Система обліку об'єктів державного фонду включає інформацію державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин та державного балансу запасів корисних копалин, а також державну та галузеву звітність підприємств і організацій, що здійснюють розвідку родовищ (у тім числі і техногенних), видобування та збагачення корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (згідно з Кодексом про надра) містить відомості щодо кожного родовища, зачисленого до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічної оцінки, а також відомості щодо кожного прояву корисних копалин.

Державний Комітет України з питань геології та використання надр щорічно готує аналітичний звіт щодо стану державного фонду корисних копалин і ресурсів. Обліку в державному кадастрі підлягають усі відкриті родовища корисних копалин на території України незалежно від обсягів їхніх запасів, стану розвіданості, освоєння і відомчої належності, а також прояви корисних копалин.

Підставою для складання державного кадастру є паспорт родовища або прояву корисних копалин, який розробляється окремо для кожної групи корисних копалин. Форма паспорта, методичне керівництво щодо складання паспортів та інструкція з ведення державного кадастру розробляє і затверджує Державний Комітет України з питань геології та використання надр. Комітет здійснює також організацію та методичне керівництво веденням державного кадастру, а також збір, облік, систематизацію, зберігання, обробку та надання даних державного кадастру зацікавленим користувачам.

Державний Koмітет України з питань геології та використання надр контролює своєчасність подання підприємствами та організаціями звітних балансів запасів корисних копалин, перевіряє їхню правильність та відповідність встановленим вимогам і складає державний баланс запасів корисних копалин.

Запитання для самоконтролю

1. Яке призначення кадастрів природних ресурсів?

2. Що включає в себе державний земельний кадастр та які основні принципи його ведення?

3. З яких матеріалів формується інформаційна база лісового кадастру?

4. Де використовують дані кадастру мінеральних ресурсів?

Розділ 3. ВОДНИЙ КАДАСТР: СТРУКТУРА, ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

3.1. Водні ресурси України та їхній облік.

3.2. Історія становлення державного водного кадастру.

3.1. Водні ресурси України та їхній облік

У широкому тлумаченні під поняттям "водні ресурси" розуміють води поверхневого і підземного стоку, ґрунтові та підземні води, води льодовиків, морські та океанічні води, атмосферні води та води штучних водних об'єктів. Відповідно до потреб матеріального виробництва під водними ресурсами розуміють придатні до використання запаси поверхневих і підземних вод певної території.

За походженням і місцем розташування водні ресурси поділяють на місцеві, регіональні та глобальні, а за належністю — на національні, міждержавні та загальні.

За господарською значимістю водні ресурси поділяють на дві категорії:

- природні або потенційні ресурси — це поверхневі та підземні води, формування яких зумовлено природними процесами;

- експлуатаційні ресурси — це об'єм води, який можна забрати за одиницю часу із поверхневих водостоків і підземних горизонтів у певному районі без зниження продуктивності водозабору та якості води протягом періоду експлуатації.

Усі водні об'єкти як фізико-географічні одиниці становлять єдиний державний водний фонд.

Водний фонд України. Відповідно до Водного Кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1. Поверхневі води:

- природні водойми (озера);

- водотоки (річки, струмки);

- штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

- інші водні об'єкти.

2. Підземні води та джерела.

3. Внутрішні морські води і територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

1) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

2) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

3) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

4) береговими смугами водних шляхів.

Водні об'єкти в Україні поділяються на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води і територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території двох і більше областей, а також їхні притоки усіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не зачислені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Для забезпечення раціонального використання водних ресурсів провадять облік вод. Його завданням є встановлення відомостей щодо кількості і якості вод, а також даних щодо водокористування, на основі яких здійснюють розподіл води між водокористувачами та розробляють заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складають водний кадастр.

Водний кадастр — це систематизована збірка відомостей про водні ресурси країни, їхню кількість, склад і можливості використання. Водний кадастр є державним зведенням даних щодо водних об'єктів, земель водного фонду, водного режиму, водних ресурсів та їхнього використання, необхідних для соціально-економічної та екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку регіональних утворень і функціонування водних екосистем.

Водний кадастр є базою державного управління водним фондом. Передбачає державний облік вод — систематичне визначення і фіксацію кількості та якості водних ресурсів, розташованих на певній території. Водний кадастр здійснюється з метою забезпечення поточного і перспективного планування використання водних об'єктів, їхнього відновлення та охорони. Державний облік підземних і поверхневих вод базується на даних обліку використання поверхневих і підземних вод, наданих водокористувачами, і даних державного моніторингу водних об'єктів.

Принципи ведення державного водного кадастру:

• охоплення всієї території країни обліком водних ресурсів;

• єдина методична основа збору гідрологічної інформації;

• достовірність зібраних даних;

• відповідальність виконавців;

• інформованість користувачів про наявні дані;

• доступ до кадастрової інформації широкого кола користувачів;

• обов'язковість використання кадастрових даних у роботі різних організацій, установ тощо.

Державний водний кадастр провадять за єдиною системою. Надання водокористувачами у спеціально уповноважений державний орган управління водокористуванням і охорони водного фонду даних, необхідних для державного водного кадастру, є обов'язковим.

Дані державного водного кадастру слугують основою для ухвалення рішень зі здійснення державного управління в області використання та охорони вод.

Державний облік поверхневих і підземних вод, ведення державного водного кадастру здійснюють спеціально уповноважені органи управління використанням і охороною вод із участю державного органу управління в галузі гідрометеорології та моніторингу оточуючого середовища (з поверхневих водних об'єктів) і державного органу управління використанням і охороною надр (з підземних водних об'єктів).

Порядок здійснення державного обліку поверхневих і підземних вод встановлює Уряд країни. Порядок ведення державного водного кадастру визначено водним законодавством України.

Спеціально уповноважений державний орган управління використанням і охороною водного фонду зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, що міститься у документації "Державного водного кадастру".

Структура державного водного кадастру. Державний водний кадастр є систематизованим зведенням відомостей про:

- поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море;

- обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів);

- водокористувачів (окрім вторинних).

Державний водний кадастр налічує також відомості щодо водогосподарських об'єктів, які забезпечують використання води, очищення та скидання зворотних вод, а саме:

• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод;

• споруди для забору і транспортування води;

• споруди для скидання зворотних вод;

• споруди, на яких здійснюють очищення зворотних вод (з оцінкою їхньої ефективності).

Відповідно до видів водних об'єктів та їхнього використання у державному водному кадастрі виокремлюють такі розділи і підрозділи:

Розділ 1. Поверхневі води.

1.1. Водотоки (річки, струмки).

1.2. Природні водойми (озера).

1.3. Штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

1.4. Морські води та джерела.

Розділ 2. Підземні води.

2.1. Ґрунтові води.

2.2. Підземні води.

Розділ 3. Використання вод.

Дані щодо ресурсів поверхневих вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють за:

- водними об'єктами та їхніми ділянками;

- басейнами річок, озерами, внутрішніми морями;

- адміністративними районами, областями і в державі загалом.

Дані щодо ресурсів підземних вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють стосовно:

- родовищ (басейнів) підземних вод;

- водоносних горизонтів;

- басейнів річок;

- адміністративних районів, областей і держави в цілому.

Дані щодо використання вод узагальнюють шляхом створення:

- каталогу водокористувачів;

- банку даних про ресурси поверхневих і підземних вод та обсяги їхнього використання (забори води).

Три розділи "Державного водного кадастру" містять детальну характеристику поверхневих, підземних вод і водокористувачів.

Важливою складовою першого розділу "Поверхневі води" є загальна характеристика водного об'єкта (річки, озера, водосховища), а саме: назва; характеристика розміщення водного об'єкта (адміністративна область, район; фізико-географічна область, район); визначення категорії водного об'єкта (основна ріка, притока); довжина (км); характеристика площі водозбору (км кв), площі водного дзеркала і об'єму води, густоти річкової мережі (км/км кв), параметрів і властивостей рельєфу; відображення гідрологічних умов (режим та об'єм стоку різної забезпеченості); визначення модулів стоку (max, min).

Другою важливою структурною складовою цього розділу є характеристика антропогенних змін басейнових комплексів, яка містить дані про структуру угідь і ступінь освоєння території водозбору, антропогенні зміни корінного біогеоценотичного покриву (натуральних ландшафтів та їхніх компонентів), зокрема:

- освоєнність території водозбору (питома вага орних земель, ріллі, сіножатей і пасовищ, лісів, земель під водою), %;

- лісистість (природна, сучасна), %;

- населення, тис. осіб;

- забудовані землі, тис. га;

- щільність поселень (населених пунктів);

- кількість і площа ставків і водосховищ (шт., га);

- площа осушених (зрошуваних) земель, тис. га;

- площа еродованих земель, тис. га;

- площа зсувів, га;

- наявність селенебезпечних ділянок (шт., га);

- довжина ділянок руйнування берегів (км).

У наступному підрозділі подано характеристику техногенного навантаження. Він містить дані про існуючі і проектовані водогосподарські об'єкти та їхні характеристики:

- водозабори (кількість і об'єми забору води);

- джерела забруднення водних об'єктів (характеристика промислових та інших об'єктів на водозборі);

- очисні споруди та ефективність очистки зворотних вод (кількість, % очистки);

- випуски зворотних вод (кількість випусків і обсяги скидання зворотних вод);

- види та обсяги скидання забруднювальних речовин із зворотними водами;

- внесення добрив і пестицидів, можливостей їхнього винесення з поверхневим стоком;

- винесення забруднювальних речовин із заселених територій, сільськогосподарських угідь тощо.

Далі увагу звернено на якість (ступінь забруднення) поверхневих і підземних вод. Тут відображають:

- узагальнені (щорічні, багаторічні) характеристики гідрохімічного режиму і санітарного стану річок, озер, водосховищ (показники, що характеризують якісний склад і властивості води у водних об'єктах);

- наявність перевищень гранично-допустимих концентрацій основних забруднювальних речовин (органічні забруднення, мінералізація, завислі речовини, сполуки азоту, фосфору, феноли, важкі метали, хлориди, сульфати, радіонукліди тощо). Окремим структурним підрозділом подаються матеріали про сучасне та прогнозоване використання водних ресурсів:

- характеристика підприємств, які здійснюють забір і скидання вод (каталог водокористувачів);

- існуюча кількість водозаборів та обсяги забору води (обсяги водокористування);

- прогнозований забір води і можливість його забезпечення (обсяги водних ресурсів, які необхідні для задоволення питних і господарсько-побутових потреб, а також потреб галузей економіки).

Дуже важливою складовою водного кадастру є картографічні матеріали. На карту-схему наносять:

1) сучасні ландшафти з характеристиками компонентів природи: літогенної основи (геологія), ґрунтового покриву, гідрографічної мережі, родовищ підземних вод, водоохоронних зон і прибережних смуг уздовж річок і навколо водойм орних земель, осушених (зрошуваних) земель, еродованих земель, ділянок руйнування берегів річок;

2) водогосподарські об'єкти (водозабори, гідровузли, випуски зворотних вод та ін.). Зокрема, тут відображають: назву водогосподарського об'єкта, розташування об'єкта (населений пункт), віддаль від гирла ріки, мету водокористування (промислове, господарсько-побутове, сільськогосподарське, рибогосподарське), обсяги водокористування (забору води)

У другому розділі подано характеристику підземних вод. Насамперед, це загальна характеристика підземних вод: назва родовища підземних вод; розміщення родовищ, їхня площа; характеристика господарського використання території (структура угідь); запаси підземних вод (розвідані, експлуатаційні).

Обов'язковою складовою водного кадастру підземних вод є характеристика техногенного навантаження.

Третій розділ водного кадастру відображає шляхи використання вод. Первинна інформація щодо використання водних ресурсів налічує: каталоги водокористування; дозволи на спецводокористування, які видають місцеві органи з регулювання використання та охорони вод; щорічні дані державного обліку використання вод по водних об'єктах і водогосподарських ділянках; басейнові і територіальні схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів; дані водогосподарських балансів; дані про сучасні і проектовані обсяги використання водних ресурсів.

Перелік параметрів і терміни спостережень за кількістю та якістю вод, точність вимірів і розрахунків, а також форми представлення інформації повинні задовольняти вимогам щодо:

• планування з використання водних ресурсів;

• проектування водогосподарських, транспортних, промислових, сільськогосподарських та інших об'єктів;

• ведення водного державного кадастру;

• гідрологічного прогнозування;

• прогнозування якості вод;

• розробки заходів з запобігання та усунення шкідливого впливу вод;

• оперативного управління водними ресурсами;

• регулювання юридичних та економічних відносин між водокористувачами.

Використання даних водного кадастру. Дані державного водного кадастру необхідні для:

- оцінки та прогнозування змін гідрологічних і гідрогеологічних умов, ресурсів водних об'єктів та якості вод;

- розробки схем комплексного використання та охорони водних ресурсів;

- підготовки та видачі дозволів на користування водними об'єктами;

- державного контролю за використанням та охороню водних об'єктів;

- забезпечення водокористувачів необхідною інформацією про водні об'єкти;

- вирішення спірних питань, що виникають у зв'язку з використанням водних об'єктів тощо.

Вичерпну інформацію щодо особливостей гідрологічного режиму водних об'єктів використовують проектувальники під час проектування і будівництва гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій, мостів, автошляхів, водосховищ, каналів, меліоративних систем. її використовують також для прогнозування і попередження загрози та розвитку небезпечних стихійних гідрологічних явищ на річках України.

Головними споживачами гідрологічної інформації залишаються органи влади та управління усіх рівнів, організації системи МНС та галузей економіки, діяльність яких безпосередньо залежить від ситуації й показників гідрологічного режиму річок. Це, зокрема, водне господарство, гідроенергетика, водний транспорт, комунальне, сільське, рибне господарства.

3.2. Історія становлення державного водного кадастру

Перший водний кадастр. За багатьма видами природних ресурсів складання кадастрів тільки починається, проте робота зі створення водного кадастру має багату історію.

Пропозиції щодо створення водного кадастру СРСР (у складі якого перебувала Україна) були сформульовані ще в 1923 році на конференції, присвяченій вивченню природних виробничих сил Росії. Та реально розпочати справу вдалося лише у 30-ті роки, коли було накопичено перші, тоді ще небагаточисельні, дані щодо гідрологічного режиму водних об'єктів. У 1931 році вийшла Постанова Держплану СРСР про необхідність складання водного кадастру СРСР. На той час уже був зібраний значний масив інформації про дослідження вод, однак він містився у різних відомчих виданнях чи зберігався в архівах. Така ситуація значно ускладнювала використання даних гідрологічних спостережень. З метою забезпечення господарського комплексу гідрологічними даними необхідно було їх зібрати та опрацювати за єдиною методикою.

Ентузіастом, ідейним натхненником робіт зі створення водного кадастру був перший директор Державного гідрологічного інституту, член-кореспондент АН СРСР В.Г. Глушков. Кадастр він порівнював з багатоповерховою спорудою, для будівництва якої необхідно володіти достатньою кількістю "цегли", тобто достатнім обсягом інформації, отриманої на базі виконаних широких польових та експедиційних досліджень і розвитку стаціонарної мережі пунктів спостереження.

Передбачали, що структура водного кадастру налічуватиме дві частини:

1. Каталог водних об'єктів та основних відомостей про них.

2. Гідрологічний атлас СРСР.

Основою водного кадастру вважали каталог водних об'єктів.

Оскільки складання водного кадастру потребувало значного часу, а необхідність в систематизації та подальшого видруку хоча б частини наявних гідрологічних матеріалів була досить великою, вирішено протягом одного-двох років скласти і видати порайонні довідники.

Планували, що довідники матимуть п'ять частин. Перша частина присвячувалася географічним аспектам гідрології району. Друга мала відображати питання гідрологічної вивченості району, (у тім числі вивченість топографії, гіпсометрії), а також характеристику експедиційних, стаціонарних досліджень вод району. Третя частина містила характеристики основних водних об'єктів — річок, озер, боліт, льодовиків, підземних вод: гідрографію, рівневий режим, живлення річок, стік, наноси, хімізм, флору і фауну в річках. Четверта частина присвячена загальним гідрологічним властивостям району (опади, випаровування і конденсація, характеристика поверхневого стоку і ґрунтового живлення, гідрофізичні процеси, гідрохімічні та гідробіологічні характеристики). У п'ятій частині подавали характеристику існуючим і можливим видам використання вод району, таким як водний транспорт, гідроенергетика, водопостачання, зрошення та обводнення, осушення, водні промисли, використання вод для лікувальних цілей, руйнівна діяльність води і боротьба з нею, комплексні водогосподарські заходи.

Виконання кадастрових робіт, розпочатих ще у 1932 році, було покладено на Гідрометеорологічний комітет СРСР, зокрема — спеціально створене Бюро водного кадастру, яке працювало під методичним керівництвом Державного гідрологічного інституту. В окремих республіках і областях цю роботу покладали на республіканські Бюро водного кадастру Управління гідрометеорологічної служби. Держплан зберіг за собою функції загального спостереження за роботою і координацію планів кадастрових робіт з планами гідрологічних робіт інших закладів і відомств.

Виконання кадастрових робіт передбачало:

1. Облік і збирання усіх архівних і літературних даних про води Союзу, їхнє зведення, перевірку і систематизацію. Результатом цього етапу було складання гідрологічних довідників.

2. Спеціальні польові експедиційні і стаціонарні дослідження, які мали на меті заповнення "білих плям" у вивченні тих чи інших водних об'єктів, а також доповнення та уточнення вже виконаних робіт.

3. Узагальнююча камеральна обробка як архівних і літературних, так і польових матеріалів, яка мала на меті складання каталогу водних об'єктів Союзу і Гідрологічного атласу СРСР.

Кадастрові матеріали випускались із друку також як "Матеріали про режим річок СРСР". Їх видавали окремими випусками за басейнами окремих річок. Ці випуски об'єднували у томи за басейнами морів (наприклад, том 1 — басейн Каспійського моря, том 2 — басейн Чорного та Азовського морів, том 3 — басейн Балтійського моря і так далі, всього сім томів).

Створення першого водного кадастру було завершено перед початком Другої світової війни.

Перший в СРСР кадастр вод суходолу складено у 1933-1940 pp. Державним гідрологічним інститутом.

Він вміщував:

1. Районні довідники про водні ресурси.

2. Матеріали про режим річок.

3. Відомості про рівень річок (з 1936 року — Гідрологічні щорічники).

Додатково до гідрологічних щорічників публікували матеріали спостережень спеціальних стокових, озерних і болотних станцій, а також матеріали спостережень над випаровуванням із водної поверхні та поверхні ґрунту.

Роботи з водного кадастру території України до 1936 року здійснювали в науково-дослідному Гідрометеорологічному інституті (ГИМЕІН), згодом — у режимних секторах Української гідрометеорологічної служби, з 1950 року — в Київській науково-дослідній гідрологічній обсерваторії, у 1954-55 роках — завершені в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті виданням 8 - томного Довідника з водних ресурсів Української РСР.

Перший водний кадастр колишнього СРСР мав важливе значення для планування розвитку різних галузей господарства, обґрунтування проектів потужних водогосподарських об'єктів і систем (у тім числі ГЕС на Дніпрі), виконання важливих наукових досліджень та узагальнень.

Другий водний кадастр. Унаслідок зростання потреб науки і практики в гідрологічних даних у 1960 році Головне управління гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР ухвалило рішення щодо узагальнення матеріалів про водні ресурси країни.

У 1960-1973 роках виконано новий цикл кадастрових робіт, який завершився підготовкою фундаментального видання — другого водного кадастру.

Другий водний кадастр, що охоплював усю територію СРСР, був опублікований під назвою "Ресурсы поверхностных вод СССР".

Він налічує серії:

1. Гідрологічна вивченість — відомості про проведені стаціонарні спостереження та експедиційні дослідження водних ресурсів.

Довідник "Гідрологічна вивченість" налічує 20 томів, частину з яких представлено декількома випусками. В основу поділу довідника на томи і випуски покладено принцип приналежності тієї чи іншої території до важливих річкових басейнів з урахуванням в окремих випадках адміністративних одиниць тодішніх союзних республік.

Довідник "Гідрологічна вивченість" (том 6) присвячено водним об'єктам України і Молдавії та представлено трьома випусками:

- Випуск 1 - Західна Україна і Молдавія, басейни річок: Вісли, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.

> Випуск 2 - Середнє і Нижнє Подніпров'я, басейн Дніпра нижче гирла Прип'яті.

> Випуск 3 - Річки Криму і Приазов'я.

2. Основні гідрологічні характеристики — відомості про стік річок за весь період спостережень, про рівневий, льодовий і термічний режим річок та озер, а також матеріали з гідрохімії і стоку наносів.

3. Регіональні монографії: "Ресурси поверхневих вод СРСР" — відомості з гідрографії і водного режиму окремих природних регіонів і рекомендації з розрахунку основних гідрологічних характеристик.

Водні ресурси УРСР та Молдавської РСР розглянуто у шостому томі другого водного кадастру СРСР, який налічує кілька випусків:

- Випуск 1. Західна Україна та Молдавія.

- Випуск 2. Середнє та Нижнє Подніпров'я.

- Випуск 3. Сіверський Донець та річки Приазов'я.

- Випуск 4. Крим.

4. Опис окремих річок, озер та водосховищ. У цій серії подано фізико-географічну та гідрологічну характеристику великих річкових басейнів, окремих озер і водосховищ.

Підготовка другого водного кадастру стала, важливим етапом у розвитку гідрології. Разом з тим, вже в період складання другого водного кадастру намітився, як писав В.Г. Глушков, "трагічний розрив" між темпами нашого життя і темпами видання довідника.

Окрім того, видання другого водного кадастру містили інформацію тільки про поверхневі водні ресурси. Тим самим порушувався основоположний принцип науки про води, відповідно до якого поверхневі і підземні води необхідно розглядати в єдності і взаємозв'язку.

Виникла необхідність як в удосконаленні технології збору, обробки і видачі гідрологічної інформації з використанням сучасних засобів обчислювальної техніки, так і в створенні інформаційної системи, яка забезпечуватиме отримання взаємозв'язаних даних щодо поверхневих і підземних води і їхнього використання.

Третій водний кадастр. З 1977 року ведення Державного водного кадастру за єдиною для всього Союзу РСР системою покладено на Державний комітет СРСР з гідрометеорології.

Окрім цього, проблемами ДВК ще займалися Головне координаційно-геологічне управління "Укргеологія" (за розділом підземних вод) та Міністерство меліорації і водного господарства (за розділом використання вод).

Велося три розділи Державного водного кадастру:

1. Поверхневі води.

2. Підземні води.

3. Використання вод.

Кожен розділ поділявся на серії:

- каталожні відомості;

- щорічні дані;

- багаторічні дані.

У них подано каталоги річок, каналів, озер, водосховищ, морів і гирл річок, селевих басейнів, льодовиків; дані про режим та ресурси поверхневих і підземних вод та їхню якість, а також відомості щодо використання вод.

Починаючи з 1981 року публікацію даних Державного водного кадастру здійснювали за єдиними територіальним поділом, заснованим на адміністративно-басейновому принципі.

Базовим рівнем узагальнення кадастрової інформації була союзна республіка. Кожній союзній республіці відповідав окремий том видань кадастру.

Нумерацію томів здійснювали в порядку перерахування союзних республік в тодішній Конституції СРСР. У кожному томі матеріали компонувалися за басейновим принципом.

Для територій РСФСР, УРСР, Казахської РСР унаслідок значного обсягу матеріалу передбачався поділ томів на випуски за басейновим принципом.

Томи:

1. РСФСР — 26 випусків.

2. Українська РСР — 3 випуски.

3. Білоруська РСР.

4. Узбецька РСР.

5. Казахська РСР — 4 випуски.

6. Грузинська РСР.

7. Азербайджанська РСР.

8. Литовська РСР.

9. Молдавська РСР.

10. Латвійська РСР.

11. Киргизька РСР.

12. Таджицька РСР.

13. Вірменська РСР.

14. Туркменська РСР.

15. Естонська РСР.

Випуски поділяли на дві частини і більше. Територія України налічувала:

Том II.

Випуск 1. Басейн Західного Бугу, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.

- Частина 1. Річки і канали.

- Частина 2. Озера і водосховища.

Випуск 2. Басейн Дніпра.

- Частина 1. Річки і канали.

- Частина 2. Озера і водосховища.

Випуск 3. Басейни Сіверського Дінця, річок Криму і Приазов'я.

- Частина 1. Річки і канали.

- Частина 2. Озера і водосховища.

Сучасний рівень водокористування та обмеженість водних ресурсів висувають підвищені вимоги до надійності і точності їхнього обліку. Отож Водним кодексом України передбачено ведення державного обліку вод і їхнього використання, а також Державного водного кадастру.

Запитання для самоконтролю

1. Які об'єкти належать до водного фонду України?

2. Що називають водним кадастром?

3. Яка структура державного водного кадастру?

4. Хто був ініціатором здійснення обліку водних ресурсів та ведення водного кадастру в СРСР?

5. Охарактеризуйте зміст першого водного кадастру.

6. Які серії налічує другий водний кадастр?

7. З яких основних розділів складався третій водний кадастр?

Розділ 4. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР: ПІДЗЕМНІ ВОДИ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

4.1. Облік підземних вод і ведення кадастру.

4.2. Особливості формування ДВК за розділом "Підземні води".

4.3. Моніторинг підземних вод для потреб ведення ДВК.

4.4. Автоматизована інформаційна система ДВК "Підземні води".

4.1. Облік підземних вод і ведення кадастру

Підземні води є цінним видом природних ресурсів, які здавна використовує людство. Прісні підземні води завжди відігравали важливу роль у забезпеченні населення питною водою, вони є джерелом, виробничо-технічного водопостачання, зрошування сільськогосподарських земель. Мінеральні підземні води використовують у бальнеології як лікувальний засіб. Для потреб енергетики і теплопостачання використовують теплоенергетичні термальні води, а промислові — як мінеральна сировина для видобування цінних розсіяних елементів, рідкісних металів і мінеральних солей.

В Україні станом на 1.01.2004 р. на Державному балансі запасів перебувало 383 родовища прісних, 119 — мінеральних, два — термальних та одне промислове родовище підземних вод.

Експлуатаційні запаси та прогнозні ресурси підземних вод. Сучасний етап розвитку водного господарства потребує підвищеної точності обліку водних ресурсів та їхнього раціонального використання

у зв'язку з розширенням об'єму їхнього комплексного використання і виникаючим дефіцитом питної прісної води. Експлуатаційні запаси підраховуються по родовищах підземних вод за результатами геологорозвідувальних робіт.

Прогнозні ресурси оцінюються за басейнами підземних вод або їхніми частинами на основі аналізу та систематизації фондових матеріалів. Обсяг оцінених прогнозних ресурсів підземних вод (ПРПВ) сягає 61689,2 тис.м куб/добу, з них 57499 тис.м куб/добу з мінералізацією до 1,5 г/дм куб. Розподіл ПРПВ за територією вкрай нерівномірний, що зумовлено відмінністю геолого-структурних і фізико-географічних умов різних регіонів України. Основна частина ресурсів зосереджена у північному та північно-західному регіонах держави в межах Дніпровського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, які відзначаються сприятливими умовами формування чималих запасів підземних вод. Південний регіон має обмежені ПРПВ, що зумовлено несприятливими гідрогеологічними умовами їхнього накопичення.

Під час Державного обліку вод та ведення Державного водного кадастру виокремлюють перспективні і розвідані експлуатаційні запаси підземних вод.

Перспективні експлуатаційні запаси представляють собою кількість підземних вод, яку можна буде отримати в межах басейну підземних вод водозабірними спорудами, закладеними з урахуванням розміщення конкретних користувачів. Перспективні експлуатаційні запаси підземних вод оцінюють методом моделювання.

Найважливішим і найбільш захищеним у техногенних умовах резервом підземних вод є розвідані експлуатаційні запаси. Розвіданими експлуатаційними запасами називають кількість підземних вод, яку можна буде отримати за допомогою раціональних у техніко-економічному відношенні водозабірних споруд при заданому режимі експлуатації та якості води. Розвідані експлуатаційні запаси підземних вод підраховують за результатами виконаних на родовищі розвідувальних гідрогеологічних робіт і даних експлуатації підземних вод.

Розвіданість ПРПВ становила у 2003 році — 26%, а кількість експлуатаційних запасів — 15848,07 тис. м куб/добу. Найбільша кількість експлуатаційних запасів припадає на території з інтенсивно розвинутими промисловістю та сільським господарством, передусім на площах з незначними ресурсами підземних вод та значною потребою в них. Це, здебільшого, центральні та південно-східні області України, в межах яких розвіданість до 50% характерна для більшої частини їхньої території. Максимальний відсоток розвіданості ПРПВ в АР Крим (91%), а також у Дніпропетровській (64%) та Кіровоградській (56%) областях. Серед басейнів підземних вод найбільшою розвіданістю визначається Дніпровський. Мінімальною розвіданістю характеризуються Волинська (14%), Рівненська (12%), Тернопільська (13%) та Чернігівська (8%) області.

Регулярний облік та оцінка стану експлуатаційних запасів і про гнозних ресурсів підземних вод, що здійснюється в межах Державного обліку вод і ведення Державного водного кадастру, призначені для оперативного забезпечення народного господарства даними щодо кількісних і якісних показників підземних вод. Вони слугують основою для розробки заходів з управління і регулювання водними ресурсами країни, їхнього раціонального використання та охорони від виснаження і забруднення.

На якість підземних вод суттєво впливають численні осередки забруднення, облікована кількість яких на території України станом на 01.01.2004 р. становила 293 од. Вагомим чинником запобігання забруднення території країни є створення спостережної мережі моніторингу за станом підземних вод державного рівня, яка на 01.01.2004 р. налічувала 1147 спостережних пунктів. У таблиці 4.1 наведено дані територіального розподілу спостережної мережі державного рівня.

Державним обліком підземних вод і веденням Державного водного кадастру займаються геологічні організації Державного Комітету України з питань геології та використання надр. Вони здійснюють збір, систематизацію та узагальнення даних щодо експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів підземних вод.

Порядок робіт зі збору матеріалів, форми документів обліку даних про експлуатаційні запаси і прогнозні ресурси підземних вод та вказівки щодо їхнього заповнення визначені інструкціями та методичними рекомендаціями з ведення Державного водного кадастру.

Заповнення та ведення документів здійснюють за допомогою класифікаторів.

Таблиця 4.1. Територіальний розподіл спостережної мережі за станом підземних вод державного рівня

Документи обліку підземних вод. Документи обліку налічують оптимальний обсяг інформації, що дає змогу забезпечити потреби народного господарства даними про експлуатаційні запаси та прогнозні ресурси підземних вод за об'єктами адміністративно-територіального поділу, поверхневими і підземними водами і водогосподарськими об'єктами.

Документи обліку експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів підземних вод є документами Державного водного кадастру.

Документи обліку налічують:

1. Паспорт родовища підземних вод.

2. Каталог об'єктів обліку перспективних експлуатаційних запасів підземних вод.

3. Журнал обліку перспективних експлуатаційних запасів підземних вод.

4. Каталог об'єктів обліку потенційних експлуатаційних запасів підземних вод.

5. Журнал обліку потенційних експлуатаційних запасів підземних вод.

6. Довідник прив'язки площ адміністративно-територіальних одиниць, об'єктів поверхневих вод і водогосподарських об'єктів.

7. Облікову картку водозабірної споруди.

8. Журнал обліку водовідбору на діючих водозабірних спорудах підземних вод за визначений рік.

9. Журнал обліку водовідбору підземних вод за об'єктами адміністративно-територіального поділу.

10. Інші документи.

Каталоги об'єктів обліку перспективних і потенційних експлуатаційних запасів підземних вод слугують документами обліку запасів на період їхньої регіональної оцінки і подальших додаткових підрахунків на площах поширення водоносних горизонтів.

Журнали обліку перспективних і потенційних експлуатаційних запасів підземних вод — це документи обліку змін величин експлуатаційних запасів, що відбуваються в результаті зміни якості підземних вод або підвищення загальної гідрогеологічної вивченості регіону, а також впливу техногенних чинників. Їх також використовують для обліку стану розвіданості перспективних і потенційних запасів у результаті розвідки родовищ підземних вод на перспективних площах, виявлених у процесі регіональної оцінки запасів.

Ці журнали складали кожні 3 роки. Коли протягом цього періоду не встановлено змін якості підземних вод і розвідки, оцінки запасів підземних вод по родовищах в межах басейну підземних вод не виконували, то журнали не складали. А у відповідний центр ведення Державного водного кадастру надсилали довідку, в якій зазначали, що стан перспективних і потенційних запасів не змінився.

Довідники ув'язки площ облікових об'єктів призначені для забезпечення можливості отримання узагальнених характеристик потенційних експлуатаційних запасів підземних вод за допомогою їхнього перерахунку за модулями для адміністративно-територіальних, водогосподарських об'єктів та об'єктів поверхневих вод. Довідники складались одночасно з каталогами об'єктів обліку потенційних і перспективних запасів і доповнень до них.

Облікова картка водозабірної споруди підземних вод і журнал водовідбору слугують для обліку ступеня освоєння і режиму експлуатації родовищ підземних вод, а також можливості подальших переоцінок родовищ за досвідом їхньої експлуатації, визначення оптимального режиму роботи водозабірної споруди. Облікові картки складали один раз, журнали водовідбору — щороку.

Документи обліку призначені:

1) для збору, систематизації і збереження матеріалів про експлуатаційні запаси і прогнозні ресурси підземних вод, створення інформаційної бази даних Державного водного кадастру та АІС ДВК за підсистемою "Ресурси";

2) для підготовки матеріалів геологічної звітності територіальних геологічних організацій;

3) для створення частини Державного водного кадастру до опублікування;

4) для підготовки відповідей на запити народного господарства;

5) для підготовки обмінного фонду із підсистемами АІС ДВК "Поверхневі води" та АІС ДВК "Використання вод" на всіх ієрархічних рівнях ведення ДВК.

Під час розробки документів враховували вимоги:

• державних стандартів стосовно змісту і складання форм уніфікованих документів;

• керівних технічних матеріалів з розробки галузевої уніфікованої документації;

• науково-технічних документів зі складання документації, яку використовують при веденні Державного водного кадастру та АІС ДВК.

Склад і вичерпність інформації, яку вводили в документи, забезпечувалися вимогами інструкцій, методичними документами з регіональної оцінки експлуатаційних підземних вод.

Документи обліку експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів заповнювалися на основі звітів про регіональну оцінку запасів підземних вод, звітів з різних видів і масштабів гідрогеологічних зйомок і тематичних робіт.

Враховувалися акти обстеження території у зв'язку з роботами щодо контролю за охороною підземних вод, геолого-технічної документації при спорудженні водозаборів і звітності водокористувачів.

Документи складали в одному примірнику відповідальні виконавці, які здійснювали оцінку експлуатаційних запасів підземних вод, гідрогеологічну зйомку, тематичні роботи, і представляли разом із звітами на розгляд відповідних науково-технічних рад.

В документи вносили необхідні зміни і доповнення згідно з протоколами інстанції затвердження звіту, після чого документи надсилали в територіальний центр ведення Державного водного кадастру.

Складання документів за звітами минулих років здійснювали центри ведення Державного водного кадастру.

Працівники центрів ведення Державного водного кадастру після перевірки документів звітів і кодування показників надсилали документи у відповідні підрозділи АІС ДВК. При кодуванні показників в обов'язковому порядку використовували класифікатори АІС ДВК (підземні води).

Підрозділи з ведення АІС ДВК після обробки і занесення показників документів у базу даних повертали документи в центри ведення ДВК, де їх скеровували в архів.

4.2. Особливості формування ДВК за розділом "Підземні води"

Формування та ведення Державного водного кадастру території України до 1990 року відбувалося в єдиній системі СРСР.

Класифікатор водоносних і водонапірних горизонтів території України. З метою ведення ДВК за розділом "Підземні води" використовували "Гідрогеологічну стратифікаційну схему (класифікатор) водоносних і водонапірних горизонтів України".

В основу складання схеми покладено такі матеріали:

1. Зведені легенди державної гідрогеологічної карти масштабу 1:200 000 серій:

- Карпатська;

- Центрально-Українська;

- Дніпровсько-Донецька.

2. Робочі матеріали роботи "Оцінка відповідності попередньо складених листів масштабу 1:200 000 сучасним вимогам і їх інформативності" (Волино-Подільська серія листів).

3. Усі видані листи гідрогеологічних карт масштабу 1:200 000 території України.

4. Стратиграфічні схеми докембрійських і фанерозойських утворень Українського кристалічного щита для геологічних карт масштабу 1:50 000 (1:25 000).

5. Матеріали Держобліку підземних вод.

6. Класифікатор водоносних горизонтів і комплексів території України — 2504.

Під час складання кодів, дескрипторів водоносних горизонтів, виділенні і найменуванні водоносних і водонапірних горизонтів, зон тріщинуватості враховували методичні рекомендації МІНГЕО.

Складена "Гідрогеологічна стратифікаційна схема (класифікатор) водоносних і водонапірних горизонтів території України" з метою ведення Державного водного кадастру — "Підземні води" містила графи:

1. Повне найменування водоносних (водонапірних) горизонтів.

2. Дескриптор (скорочене найменування) водоносних (водонапірних) горизонтів.

3. Індекс за ДВК.

4. Індекс за ДВК України.

5. Номер водоносного горизонту.

6. Геологічний індекс водоносних (водонапірних) юризонтів.

7. Літологічний склад водоносних (водонапірних) горизонтів.

У процесі ведення Державного водного кадастру "Підземні води" гідрогеологічна стратифікаційна схема (класифікатор) поповнювалась при узгодженні з центром ДВК.

Опублікування кадастрових даних. Зміст видань державного водного кадастру за розділом "Підземні води" регламентувався відповідними методичними вказівками.

Видано три серії:

Серія 1. Каталожні дані. Каталог підземних вод.

Каталог містить відомості про басейни підземних вод і водоносні горизонти, їхню вивченість, списки пунктів спостережень, а також інформацію щодо водозаборів і пунктів закачування.

Оскільки каталог складається з двох частин, то в частині 1 описано басейни підземних вод і водоносні горизонти, а в частині 2 — водозабори і пункти закачування.

Такі видання були разовими. Надалі за необхідності публікували доповнення і здійснювали перевидання.

Серія 2. Щорічні дані. Щорічні дані про запаси та якість підземних вод.

Видання містять відомості щодо прогнозних та експлуатаційних запасів підземних вод, їхнього видобування та якості, а також дані стандартних спостережень на режимній гідрогеологічній мережі за рівнем, температурою, мінералізацією і хімічним складом води. Ви давали щорічники за попередній рік.

Серія 3. Багаторічні дані. Багаторічні дані про запаси та якість підземних вод.

Видання містять узагальнені за роками (за останні п'ять років і весь період спостережень) характеристики, опубліковані у щорічниках підземних вод (за тими ж басейнами і районами). Видавали один раз у п'ять років (на рівні років кратних п'яти).

Функції Державного Комітету України з питань геології та використання надр. Згідно з Водним Кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 6, ст. 27,28), державний облік підземних вод та ведення водного кадастру здійснюється Державним комітетом України з питань геології та використання надр (Держкомгеології) шляхом спостереження за кількісними і якісними характеристиками підземних вод за програмою, затвердженою цим Комітетом за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Державного водного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року № 413. Цією постановою визначено також функції відомств (зокрема, і Держкомгеології) щодо ведення ДВК за розділом "Підземні води". Функції Держкомгеології щодо ведення ДВК також регламентовано методичними вказівками та інструкціями.

Держкомгеології провадить таку діяльність:

1. Здійснює розробку і ведення ДВК за розділом "Підземні води",

у тім числі:

• розробку і вдосконалення системи ведення ДВК за цим розділом;

• розробку класифікаторів підземних вод;

• розробку методів, алгоритмів і програм контролю, обробки та узагальнення інформації щодо підземних вод;

• розробку способів збереження інформації;

• ведення бази даних засобами електронно-обчислювальної техніки;

• розробку методичних вказівок щодо ведення ДВК для територіальних центрів і місцевих органів ДВК, макетів видань ДВК та інших нормативно-технічних документів ДВК;

• збір, контроль, обробку, збереження і видачу даних щодо підземних вод користувачам за запитами;

• поточну і перспективну оцінку ресурсів підземних вод, їхньої якості і змін під впливом господарської діяльності;

• підготовку до друку та опублікування видань ДВК;

• керівництво, планування і контроль виконання робіт з розробки і ведення ДВК, що виконуються підвідомчими закладами та організаціями;

• забезпечення органів державної виконавчої влади даними Державного водного кадастру в необхідному обсязі безкоштовно;

• забезпечення даними Державного водного кадастру підприємств, установ, організацій та громадян у встановленому порядку.

2. Передає Держкомгідромету матеріали щодо підземних вод, які необхідні для підготовки об'єднаних видань ДВК і ведення ДВК за розділом "Поверхневі води".

3. Передає Держводгоспу дані, які необхідні для ведення ДВК за розділом "Використання вод".

Сьогодні, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2004 р. №792, Державний водний кадастр за розділом "Підземні води" ведеться Державним комітетом природних ресурсів (Держкомприродресурсів). Він є замовником робіт щодо складання Державного водного кадастру та затверджує кадастрові матеріали.

4.3. Моніторинг підземних вод для потреб ведення ДВК

Поняття єдиного державного водного фонду встановлено водним законодавством України. Згідно з ним, водний фонд країни налічує об'єкти поверхневих і підземних вод, загальну класифікацію яких закріплене державним стандартом.

Поняття водного фонду країни має водогосподарське та юридичне тлумачення.

Підземні водні об'єкти — це вивчені та оцінені гідрогеологічні структури, які використовують (або перспективні для використання) у водогосподарських та інших потребах.

Підземні водні об'єкти класифікують за типами та видами (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Класифікація підземних водних об'єктів

Виявлення, вивчення та оцінку підземних водних об'єктів здійснюють у два етапи.

На першому етапі, в результаті гідрогеологічного знімання заданого природного регіону або території, водний об'єкт виявляють, вивчають його межі і внутрішню структуру, оцінюють просторові характеристики.

Вивчення режиму підземних вод на цьому етапі та оцінка тимчасових характеристик є власне попередніми. Пошукові і розвідувальні роботи першого етапу завершуються разовими характеристиками та оцінками водного об'єкта.

Вивченість водних об'єктів на першому етапі дає змогу здійснювати їхнє подальше вивчення на другому етапі — етапі ведення ДВК як системи моніторингу підземних вод.

Обов'язковою умовою включення водного об'єкта в єдиний державний водний фонд країни і постановки моніторингу підземних вод є загальна вивченість цього водного об'єкта та наявність відомостей, що характеризують:

- площу, яку він займає, та його межі;

- глибину залягання і потужність (для водоносних горизонтів);

- фільтраційні властивості гірських порід;

- умови водообміну;

- рівні і п'єзометричні поверхні підземних вод;

- використання підземних вод.

На етапі моніторингу поряд з просторовими характеристиками

вивчаються й оцінюються зміни стану водних об'єктів в часі. Щодо цього враховуються кількісні та якісні показники підземних вод, що дає змогу оцінити стан експлуатаційних запасів і водовідбору, їхній режим, забруднення.

Під час провадження моніторингу обов'язково виокремлюють групу показників і характеристик, які мають контрольні величини (глибина динамічного рівня, продуктивність водозабірних споруд або задані межі концентрації компонентів хімічного складу).

Розрізняють три стадії моніторингу підземних вод:

1. Оцінювання вивченості об'єкта, розробки програми спостережень і створення мережі спостереження.

2. Регулярні роботи зі спостереження за станом об'єкта.

3. Обробка даних, оцінка стану водного об'єкта за попередній період та останній рік спостережень і складання прогнозу його змін. Стадія обробки даних та оцінювання стану водного об'єкта циклічно повторюється і щорічно її результати використовують для нового циклу моніторингу.

При розміщенні пунктів спостережень за підземними водами необхідно враховувати такі ознаки і критерії:

- зовнішній вигляд ландшафту, що відображає єдність природних вод і вплив кліматичних, геоморфологічних, соціально-економічних і загальних фізико-географічних чинників та умов на динаміку стану підземних вод;

- структурно-геологічні і тектонічні особливості літогенної основи, які зумовлюють формування, розподіл і динаміку підземних вод в геологічному просторі;

- гідрогеологічні ознаки організації оточуючого середовища, ієрархічну структуру і зв'язки різнорангових підземних водних об'єктів.

Оцінка динаміки стану водного об'єкта дає змогу отримати відомості, що характеризують:

- загальний баланс підземних вод, режим рівня, фізичні і хімічні показники;

- експлуатаційні запаси підземних вод, їхню якість, вплив існуючого водовідбору і забезпеченість відновлення запасів (джерела формування експлуатаційних запасів, їхню динаміку);

- умови і динаміку зв'язку підземних і поверхневих вод;

- показники і ступінь забруднення підземних вод.

Оцінювання стану використання водного об'єкта здійснюють за даними власних спостережень на гідрогеологічній мережі, дослідження водозабірних споруд, а також за даними звіту Водгоспу (форма 2).

Виявлення перенавантажених ділянок, ознак виснаження і характеру змін якості підземних вод та розробка рекомендацій щодо експлуатації водного об'єкта в майбутньому слугують основним змістом заключної фази регулярного циклу ведення ДВК.

4.4. Автоматизована інформаційна система ДВК "Підземні води"

Формування автоматизованої інформаційної системи ДВК. Введення в дію автоматизованої інформаційної системи (АІС) ДВК "Підземні води" забезпечувало формування мережі взаємозв'язаних банків даних територіального і загальнодержавного рівнів ведення системи для задоволення інтересів народного господарства.

АІС володіла інформацією про води, що використовуються для господарсько-питного водопостачання, зрошення земель і промислового водопостачання.

Пусковий комплекс першої черги АІС ДВК за розділом "Підземних вод" забезпечував отримання інформації по двох найбільших артезіанських басейнах Європейської частини СРСР: Московському і Дніпровському.

Об'єктом першої черги АІС ДВК було створення автоматизованого банку даних, яке передбачало збір, обробку і передавання даних про водні об'єкти, режим і якість підземних вод за кількісними та якісними показниками.

До відомостей, які надавалися користувачам, входили дані про:

1) родовища підземних вод;

2) результати спостережень за їхнім режимом і хімічним складом.

3) потенційні ресурси і розвідані експлуатаційні запаси підземних вод тощо.

На цьому етапі (для території України) база даних містила облікові і паспортні дані:

- первинну облікову інформацію;

- паспортні дані родовищ;

- паспортні дані водопунктів.

Графік складу, обсягів і термінів поповнення бази даних АІС ДВК територіального рівня для "Західукргеологія" затверджено центром ДВК.

Щодо формування АІС ДВК було виконано такі види та обсяги робіт:

1. Паспортизація свердловин (джерел), у тім числі:

а) паспортизація спостережних пунктів за вивченням режиму підземних вод із тривалістю спостереження 12 років і більше;

б) паспортизація пунктів спостережень з вивчення режиму підземних вод з тривалістю спостережень від 7-ми до 12-ти років;

в) паспортизація водопунктів інщих видів (МПВ) тощо.

2. Облік даних режиму підземних вод за пунктами спостережень з вивчення режиму підземних вод.

3. Облік даних про якість підземних вод:

а) за пунктами спостережень з вивчення режиму підземних вод;

б) за водопунктами інших видів.

4. Паспортизація родовищ підземних вод за всіма розвіданими МПВ.

5. Облік водозабірних споруд підземних вод: складання облікових карток на водозабірні споруди.

6. Складання журналу обліку водовідбору на діючих водозабірних спорудах підземних вод.

7. Складання журналу обліку водовідбору підземних вод за об'єктами адміністративно-територіального поділу.

Порядок використання кадастрової інформації. Нормальне функціонування будь-якої системи, передусім автоматизованої, передбачає зворотній зв'язок.

В автоматизованій інформаційній системі Державного водного кадастру зворотній зв'язок здійснюється через систему запитів від користувачів до інформації, яка міститься в банку даних цієї системи.

Залежно від завдань, що вирішуються в автоматизованій системі Державного водного кадастру (наприклад, розділ "Підземні води") запити можна класифікувати за видом обслуговування абонентів та за часовим режимом.

Серед користувачів інформацією розрізняють два види обслуговування запитів користувачів:

1. Користувачі, поставлені на постійне обслуговування.

2. Користувачі, яких обслуговують в режимі разових запитів.

До регламентованих запитів, здебільшого, належать:

- заявки на дані із періодичної інформації (щорічні дані для міжвідомчого видання "Ресурси поверхневих і підземних вод, їх використання та якість";

- каталожні дані, які публікуються в роки, кратні п'яти, для міжвідомчого видання "Водні ресурси і їх використання".

Щодо вирішення окремих видів завдань публікацію вважають достатнім видом інформаційного обслуговування. Та до регламентованих запитів можна зачислити не тільки заявки на періодичну інформацію.

Нерегламентовані запити — це звернення користувачів інформацією у відповідні підрозділи гідрогеологічної служби Держкомгеології за інформацією щодо конкретних водних об'єктів, а саме:

1. Запити на довідкові дані про те, де і яка інформація зберігається і в якій формі.

2. Запити на дані спостереження, які не опубліковані і зберігаються у фондах або опубліковані, та за певних причин не доступні для запитуючих.

Запити даних спостережень налічують:

- запити на гідрогеологічні дані (про метод і результати проведених гідрогеологічних, розвідувальних, дослідних робіт, про підрахунок експлуатаційних запасів підземних вод);

- запити на дані режимних спостережень (дані поточних спостережень та архівні дані.

3. Запити на розрахункові гідрогеологічні характеристики, тобто на ту інформацію, яку можна було б безпосередньо використовувати в проектних розробках. Залежно від призначення їх поділяють на:

- запити щодо проектування водозабірних споруд або штучного відновлення підземних вод;

- запити щодо гідрогеологічних даних для прогнозу;

- запити щодо розрахунку окремих характеристик балансу та інших цілей. До нерегламентованих можуть іноді також зачислити запити щодо даних публікацій.

Важливим щодо обслуговування користувачів є також класифікація перелічених типів запитів за видами гідрогеологічних об'єктів:

- басейн підземних вод;

- родовище підземних вод;

- водоносний горизонт;

- пункт спостережень за підземними водами.

Запитання для самоконтролю

1. Як оцінюють прогнозні ресурси підземних вод?

2. Що містять документи обліку підземних вод?

3. Які матеріали покладено в основу класифікаційної схеми (класифікатора) водоносних і водонапірних горизонтів України?

4. Які видання ДВК за розділом "Підземні води" Ви знаєте?

5. Хто здійснює державний облік підземних вод?

6. Охарактеризувати функції Держкомгеології з ведення державного водного кадастру.

7. Охарактеризувати стадії моніторингу підземних вод.

8. Яку інформацію містить база даних АІС ДВК "Підземні води"?

Розділ 5. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР "ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ"

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

5.1. Загальні положення.

5.2. Облік поверхневих вод.

5.3. Порядок ведення кадастру.

5.4. Зміст видань державного водного кадастру.

5.5. Автоматизована інформаційна система ДВК "Поверхневі води".

5.1. Загальні положення

Серед чисельних завдань прикладної гідроекологічної науки не останнє місце займає забезпечення народного господарства інформацією щодо стану водних ресурсів країни загалом та окремих її регіонів. Своєчасна та якісна інформація щодо стану водойм і їхніх ресурсів допомагає вести господарство ефективніше, запобігати непоправній шкоді природі. Чим оперативніше надходитиме інформація про запаси і стан вод господарським, адміністративним і проектним організаціям, і чим надійнішою вона буде, тим більших економічних результатів можна досягти, не порушуючи екологічної рівноваги. Реалізацію цих завдань покладено на Державний водний кадастр.

Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей щодо кількості та якості вод, а також даних щодо водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та

розробляються заходи щодо раціонального використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів.

Державний облік поверхневих вод здійснює Державний Комітет України з питань гідрометеорології (Держкомгідромет) шляхом виконання безперервних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними та якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, затвердженою цим Комітетом за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища і Державним комітетом з водного господарства України.

Державний водний кадастр за розділом "Поверхневі води" включає дані щодо водних об'єктів: рік; каналів, що з'єднують різні водні системи або служать для територіального перерозподілу стоку; озер і водосховищ; льодовиків; внутрішніх морів і територіальних вод зовнішніх морів країни.

Дані державного водного кадастру поділяють на:

1. Архівні матеріали.

2. АІС ДВК.

3. Опубліковані дані.

Склад даних ДВК визначається окремим нормативним документом "Склад даних Державного водного кадастру", затвердженим Держкомгідрометом, Держкомгеології, Держводгоспом за погодженням з

Мінприроди.

Склад видань ДВК визначається "Структурою публікованої частини Державного водного кадастру". Дані ДВК представляються користувачам як платні видання і за запитом (у встановленому порядку).

З метою інформування користувачів про видання ДВК, що вийшли з друку, про види даних, які надаються за запитом, і порядок їхнього надання Держкомгідромет разом із Держкомгеології, Держводгоспом видавали "Інформаційний бюлетень Державного водного кадастру".

Спеціально уповноважений державний орган (Мінприроди) управління використанням та охороною водного фонду зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, що міститься у Державному водному кадастрі. Залежно від видів водних об'єктів і розподілу обов'язків щодо вивчення вод і їхнього використання ДВК поділяють на такі розділи і підрозділи:

1. Поверхневі води.

1.1. Ріки і канали.

1.2. Озера і водосховища.

1.3. Якість вод суші.

1.4. Селеві потоки.

1.5. Льодовики.

1.6. Моря і морські гирла річок.

2. Підземні води.

3. Використання вод.

Така інформаційна структура дає змогу отримувати відповіді на широкий спектр питань теоретичного і практичного спрямування.

5.2. Облік поверхневих вод

Починаючи з 1960 року, на території України в межах Держкомгідромету діють 11 басейнових управлінь і 27 спеціальних гідрохімічних лабораторій, які регулюють використання та контролюють рівень забруднення поверхневих вод.

Основний обсяг робіт з моніторингу річок виконують пункти спостережень гідрометеослужби (табл. 5.1), де виконують дослідження гідрометричних і гідрологічних характеристик водостоків та водойм, а також визначають гідрохімічні та гідробіологічні показники якості поверхневих вод. Ці пункти розділено за 10-ма річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень за кількісними та якісними показниками розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень в басейнах Дунаю та Дністра.

Основою розміщення гідрологічних пунктів спостережень є принцип отримання основних характеристик (з визначеною точністю) водного режиму — рівня води і річкового стоку. Кількість і щільність розташування пунктів спостережень визначають за природно-кліматичними чинниками, а також за запитами народного господарства і служби прогнозів.

Здебільшого пости виконують спостереження у терміни 51-100 років, деякі у терміни — 31-50 років:

- від 1-го до 10-ти років — 2;

- від 11-ти до 30-ти років — 27;

- від 31-го до 50-ти років — 51;

- від 51-го до 100 років — 243;

- понад 100 років — 40.

Таблиця 5.1. Розподіл пунктів спостережень гідрометеослужби на головних річкових басейнах станом на 1.01.2005 р.

За останні 25 років відбулися зміни у кількісному складі гідрологічної мережі. Якщо у 1975 році діяло 510 гідрологічних постів, з яких на 472-х вивчали стоковий режим річок, а на 198-ми — стік наносів, тобто твердий стік, то в 1985 році вивченням елементів гідрологічного режиму рік України займалося 477 постів, з яких 448 вивчали рідкий стік і 204 — твердий стік.

Наприкінці 80-х років XX століття відділом гідрології УкрГМЦ проведені дослідження і виконані розрахунки з метою обґрунтування необхідної кількості реперних (опорних) постів та їхнього раціонального розміщення. Динаміку чисельності постів гідрологічної річкової мережі відображено у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2. Динаміка чисельності гідрологічних постів

на річках України (1975-2005 pp.)

Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости, з яких на 339-ти вимірюють витрати води, а на 119-ти — вивчають твердий стік. Озерна мережа налічує 60 постів.

Програми спостережень на гідрологічних станціях і постах регламентовані нормативними документами, які підготовлені ще Державним гідрологічним інститутом (тепер Російський гідрологічний інститут).

Кількість пунктів спостережень у зв'язку з проблемами у загальному економічному становищі країни дещо зменшено. В УкрНДГМІ в 1996-1999 pp. виконано науково-дослідні роботи з оптимізації мережі гідрологічних спостережень (за твердим і рідким стоками) на річках України. Сьогодні вона реалізовує основні завдання і функції щодо забезпечення органів державної влади та управління, галузей господарства, прогностичних організацій гідрометеослужби оперативною та режимною інформацією.

Знання багаторічних характеристик елементів гідрометеорологічного режиму і даних поточних спостережень дає змогу розв'язувати конкретні завдання, що стосуються інформування і прогнозування, а також гідрологічних розрахунків.

5.3. Порядок ведення кадастру

Функції Держкомгідромету щодо ведення державного водного кадастру. Згідно з Водним кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 6; ст. 26, 28), державний облік поверхневих вод та ведення водного кадастру здійснює Державний комітет України з гідрометеорології шляхом проведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, затвердженою цим Комітет за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Державного водного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року №413. Цією постановою визначено також функції відомств, зокрема і Держкомгідромету щодо ведення ДВК за розділом "Поверхневі води". Функції Держкомгідромету щодо ведення ДВК також регламентовано методичними вказівками, інструкціями.

Державний комітет України з питань гідрометеорології виконує такі функції:

1. Разом з Держкомгеології і Держводгоспом розробляє загальні принципи і науково-методичні основи ДВК, порядок ведення ДВК, проектування і функціонування АІС ДВК.

2. Розробляє разом з Держкомгеології і Держводгоспом міжвідомчу нормативно-технічну документацію ДВК (у тім числі і макети об'єднаних видань), а також міжвідомчу проектну документацію стосовно АІС ДВК.

3. Узгоджує методичні вказівки з ведення ДВК, макети видань ДВК та інші нормативно-технічні документи щодо ДВК, які розробляються з Держкомгеології і Держводгоспом, а також проектну документацію на АІС ДВК.

4. Виконує зведений аналіз, ув'язку та узагальнення даних щодо поверхневих і підземних вод і їхнього використання.

5. Здійснює підготовку (разом з Держкомгеології і Держводгоспом)

і видання "Інформаційного бюлетеня Державного водного кадастру".

6. Здійснює розробку і ведення ДВК за розділом "Поверхневі води", а саме:

- розробку і вдосконалення системи ведення ДВК (включаючи АІС ДВК) за розділом; У розробку класифікаторів поверхневих вод;

- розробку методів, алгоритмів і програм з контролю, обробки та узагальнення інформації про поверхневі води;

- розробку способів кодування і збереження інформації;

- проектування, випробування, ведення і вдосконалення функціональних і видових підсистем АІС ДВК за цим розділом;

- розробку методичних вказівок з ведення ДВК для територіальних центрів і місцевих органів ДВК, макетів видань та інших нормативно-технічних документів за цим розділом;

- збір, контроль, обробку, збереження і видачу даних щодо поверхневих вод користувачам за запитами;

- поточну і перспективну оцінку ресурсів поверхневих вод і їхніх змін під впливом господарської діяльності;

- підготовку до друку і публікацію видань ДВК;

- керівництво, планування і контроль виконання робіт з розробки і ведення ДВК, що виконуються відомчими закладами та організаціями.

7. Забезпечує передачу Держкомгеології і Держводгоспу даних щодо поверхневих вод, необхідних для ведення ДВК по розділах "Підземні води" і "Використання вод".

Сьогодні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2004 р. № 792, ДВК за розділом "Поверхневі води" провадить Мінприроди. Цей центральний орган виконавчої влади є замовником робіт щодо складання державного водного кадастру та затверджує кадастрові матеріали.

Схема організації робіт з опрацювання даних спостережень на річках і каналах. Збір та опрацювання гідрологічних даних відбувається постадійно. Головні суб'єкти цих робіт — гідрологічний пост, гідрологічна станція, обласний центр з гідрометеорології, Центральна геофізична обсерваторія.

1. Гідрологічний пост:

• здійснює спостереження, заповнення і первинне опрацювання рукописних книжок;

• пересилає місячні книжки на гідрологічну станцію (обсерваторію).

2. Гідрологічна станція.

• щомісячно здійснює первинний контроль даних спостережень;

• виконує первинне опрацювання даних матеріалів;

• пересилає місячні (річні) масиви у відповідні обчислювальні центри (ОЦ);

• виправляє матеріали, поставлені під сумнів системою контролю ОЦ;

• підготовляє матеріали щодо річок і каналів у складі щорічника по території діяльності станції.

3. Управління гідрометеослужби (наприклад, обласне)

• контролює схему підрахунку середньодобових витрат води, запропоновану гідростанцією;

• отримує обмінний фонд матеріалів із Держводгоспу, геологічних організацій, а також метеоданих;

• пише огляди;

• складає руслові водні баланси;

• здійснює комплектацію, редагування та об'єднання даних по території басейнів, що подаються у щорічнику;

• пересилає щорічник для видання у Світовий центр даних;

• передає матеріали в Укргідрометеоінститут та Центральну геофізичну обсерваторію.

4. Відділ гідрології і Державного водного кадастру Центральної геофізичної обсерваторії:

• здійснює ведення ДВК на території України з розділу "Поверхневі води".

У відділі готують гідрологічні щорічники, довідники "Багаторічні дані про режим і ресурси поверхневих вод суші", "Матеріали спостережень за випаровуванням з водної поверхні". Ці видання містять дані щодо рівнів витрат, температури води, товщини льоду та льодових явищ на річках, а також основні гідрологічні характеристики весняної повені, дощових паводків та інших гідрологічних сезонних явищ відповідно до науково обґрунтованих форматів. Зберігаються перелічені дані на паперових і технічних носіях у Галузевому державному архіві гідрометслужби України, який діє у складі ЦГО з 1995 року.

Відділ налічує методичну групу, сектор Державного водного кадастру та Комплексну гідрографічну партію. Комплексна гідрографічна партія (КГГП) здійснює експедиційні обстеження та вивчення гідрологічних явищ: повеней, паводків та селевих потокш, снігових лавин і снігового покриву в горах, картографічні та топогеодезичні роботи з уточнення основних гідрографічних характеристик, а також ведення "Каталогу річок, озер і водосховищ". На основі експедиційних обстежень, матеріалів селестокових і сніголавинних станцій, які здійснює КГГП, створено банк даних про селі та лавини Гірського Криму та Українських Карпат, який постійно поповнюється.

5.4. Зміст видань державного водного кадастру

Розділ перший "Державного водного кадастру" ("Поверхневі води") сформовано з трьох серій:

Серія 1. Каталожні дані. Каталог річок, каналів, озер і водосховищ. Він містить основні відомості про річки, канали, озера і водосховища; гідрографічні та морфометричні характеристики цих водних об'єктів і їхніх водозборів, а також відомості щодо пунктів спостережень за гідрологічним і гідрохімічним режимами водних об'єктів за період спостережень. На першому етапі каталогом ДВК слугував довідник "Ресурси поверхневих вод СРСР" (частина 1 — "Гідрологічна вивченість"), виданий Головним управлінням гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР в 1963-1967 pp. (45 випусків по всій території країни), який містив зазначені вище відомості.

Доповнення з питань вивченості водних об'єктів щорічно публікували в "Довіднику Державного гідрометфонду СРСР" (частина З "Гідрологія суші"), що видавався з 1965 року Головним управлінням гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР.

Каталог селевих басейнів і вогнищ. Він містить основні відомості про селеві басейни і вогнища, їхні гідрографічні, фізико-географічні і геологічні характеристики, а також відомості про активні селі.

Як доповнення до каталогу опубліковано "Атлас селевих явищ" на території СРСР, який містить інформацію про географічне поширення селевих басейнів і явищ (схематичні карти окремих селевих районів).

На першому етапі використовували "Каталог селевих басейнів і вогнищ на території СРСР", виданий у 1960 р. Головним управлінням гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР.

Каталог морів і морських гирл. Каталог містить основні гідрографічні і морфометричні характеристики внутрішніх морів, морських територіальних гирл річок (у тім числі дані про водотоки і водойми, що розташовані в гирлових районах річок), а також відомості щодо пунктів спостережень на морях і в гирлах річок.

Каталог льодовиків. Поділ каталогу льодовиків натоми і випуски цілковито відповідає поділу на томи і випуски видання "Ресурси поверхневих вод СРСР". Оскільки області сучасного зледеніння є не в кожному із 20-ти районів — томів видання "Ресурси поверхневих вод СРСР", каталог льодовиків складено лише на райони, охоплені томами 1, 3, 8, 9, 13-17, 19, 20 цього видання.

Каталог льодовиків налічує інформацію щодо лінійних розмірів і площ кожного льодовика зокрема, його розташування на місцевості відносно басейнів річок, морфологічного типу, експозиції, висоти над рівнем моря.

Залежно від наявності відомостей, подано також дані щодо положення фірнової лінії, площі живлення та абляції, об'єму льоду, площі з моренним покривом тощо.

Окрім морфометричних даних, каталог налічує коротку фізико-географічну характеристику областей зледеніння, деякі відомості про типи і морфологію льодовиків, закономірності їхнього розміщення на території, режим, зміни параметрів та еволюції сучасних льодовиків. В окремих таблицях наведено дані щодо найближчих до льодовиків метеостанцій і гідропостів, щодо експедиційних і стаціонарних досліджень льодовиків, подано бібліографічний опис найважливіших робіт, які налічують відомості про льодовики.

У каталозі подано схеми розташування льодовиків, а також "Список сумарних опадомірних і снігомірних пунктів у районах льодовиків".

Висоту найнижчих і найвищих точок льодовиків визначали за картами, а деякі з них уточнені шляхом барометричного нівелювання.

Тривалий період в якості даного каталогу ДВК використовували "Каталог льодовиків СРСР", що видавали з 1968 року у Головному управлінні гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР спільно з Академією наук СРСР.

Серія 2. Щорічні дані. Щорічні дані про режим і ресурси поверхневих вод суші. Щорічні дані про режим і ресурси поверхневих вод публікує Держкомгідромет, починаючи з матеріалів за 1978 p., як одне з видань другої серії розділу поверхневих вод публікованої частини ДВК.

Щорічник містить дані державного обліку вод і їхнього використання за минулий рік (дані про льодові явища, характерні рівні і витрати води друкують за гідрологічний рік). Це перевірені та опрацьовані результати стандартних гідрологічних спостережень на державних і вгдомчих постах основної гідрологічної мережі (на річках, каналах, озерах і водосховищах), узагальнені дані обліку вод, розраховані характеристики водних ресурсгв і водних балансш.

Видання сформовано з двох частин. У першій частині "Річки і канали" містяться відомості про рівні води, стік води, забори води з водних об'єктів і скиди в них, руслові водні баланси, каламутність води, стік наносів, їхній гранулометричний склад і щільність, температуру води, товщину льоду і висоту снігу та льоду, льодові явища, ресурси поверхневих вод.

В процесі ведення ДВК необхідно розрізняти дві категорії каналів.

- Канали, що з'єднують водні системи або слугують для територіального (міжбасейнового і внутрібасейнового) перерозподілу стоку, розглядаються як водні об'єкти і об'єкти водокористування (штучні річки). Дані спостережень на постах, розташованих на таких каналах, публікуються у відповідних таблицях щорічника так само, як і по річковим постах.

- Канали, за допомогою яких здійснюють забір води із водних об'єктів для безпосереднього використання або використовуються для скидання в них використаних зворотніх вод із зрошуваних полів (стічних вод промпідприємств), розглядаються у розділі поверхневих вод ДВК тільки як забори або скиди води у водні об'єкти. Облік стоку цих каналів і збір інформації здійснюють за програмою обліку використання вод.

Друга частина щорічника "Озера і водосховища" містить відомості про рівні води, просторовий і часовий розподіл температури води, вміст тепла у водній масі, льодові явища, режим вітру і хвилювань, водний баланс водойм, каламутність води і гранулометричний склад наносів у відкритих частинах деяких водосховищ.

Залежно від обсягу матеріалів і терміну їхньої підготовки до друку частини 1 і 2 щорічника публікувались в одній книзі або окремо двома книгами.

Щорічні дані про селеві потоки. Видання містить відомості щодо селевих потоків, які проходили протягом року (дані безпосередніх спостережень на створах і результати польових обстежень).

Щорічні дані про якість поверхневих вод суші. Видання містить відомості щодо хімічного складу води річок, каналів, озер і водосховищ, які раніше публікувалися в гідрологічному щорічнику, а також дані щодо стану забруднення водних об'єктів, які публікували у щоквартальних гідрохімічних бюлетенях.

Дані про хімічний склад поверхневих вод за попередні роки публікували з 1935 до 1975 року в "Гідрологічних щорічниках" у формі таблиці "Хімічний склад води". Дані про хімічний склад води озер і водосховищ за період з 1961 по 1975 роки розміщували в "Матеріалах спостережень на озерах і водосховищах" і в щоквартальних "Гідрохімічних бюлетенях".

У цей період видання ДВК (єдине видання) налічувало дві частини. В першій частині "Річки" публікували результати спостережень на річках за хімічним складом води. Структура цієї інформації налічувала:

1. Схему розташування пунктів спостережень за якістю води.

2. Таблицю 1.1. Список пунктів спостережень за якістю води на річках.

3. Огляд гідрохімічного режиму річок.

4. Таблицю 1.2. Хімічний склад води річок.

У другій частині "Озера і водосховища" публікували результати гідрохімічних спостережень за хімічним складом води на озерах і водосховищах. У структурі цих даних виділяли:

1. Таблиця 2.1. Список пунктів спостережень за якістю води на озерах і водосховищах.

2. Огляд гідрохімічного режиму озер і водосховищ.

3. Таблиця 2.2. Хімічний склад води озер і водосховищ.

4. Додаток.

На території України матеріали компонуються за басейновим принципом у 3 випуски:

- Випуск 1. Басейни Західного Бугу, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.

- Випуск 2. Басейн Дніпра.

- Випуск 3. Басейни Сіверського Дінця, річок Криму і Приазов'я.

Щорічні дані якості води призначені для народногосподарських, проектних і науково-дослідних організацій, діяльність яких пов'язана з використанням поверхневих вод, вивченням їхнього хімічного складу.

Щорічні дані про режим та якість води морів і морських гирл річок. Видання містить відомості щодо режиму та якості вод морів і морських гирл річок і складається із двох частин.

У першій частині "Моря" публікують дані стандартних гідрологічних і гідрохімічних спостережень на берегових пунктах та акваторії моря за рівнем і температурою води, льодовими явищами, товщиною льоду, течіями, хвилюваннями, густиною і хімічним складом вод, ме-теоелементами, а також водні баланси внутрішніх морів.

У другій частині "Морські гирла річок" публікують дані стандартних гідрологічних спостережень за гідрологічним і гідрохімічним режимом і водним балансом гирлових областей річок.

Видання є продовженням опублікованих раніше Головним управлінням гідрометеорологічної служби морських щорічників.

Серія 3. Багаторічні дані. Багаторічні дані про режим і ресурси поверхневих вод. Видання містить щорічні узагальнені за п'ять попередніх років і весь період спостережень характеристики гідрологічного режиму річок, каналів, озер і водосховищ, які публікують у "Щорічних даних про режим і ресурси поверхневих вод суші", а також гідрографічні параметри водозборів річок для пунктів спостережень за стоком води та морфометричні характеристики озер і водосховищ.

Видання сформовано з двох частин (частина 1 — річки і канали, і частина 2 — озера і водосховища) і є продовженням опублікованих раніше Головним управлінням гідрометеорологічної служби довідників "Основні гідрологічні характеристики".

Матеріали третьої серії "Багаторічні дані" на територію України видані у другому томі видань ДВК. Це видання налічує три випуски, кожен з яких присвячено окремим басейнам — басейни Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Південного Бугу; басейн Дніпра; басейни Сіверського Дінця, річок Криму і Приазов'я. Випуски поділено на дві частини.

У першій частині "Річки і канали" розміщено серію таблиць, які містять інформацію про: список постів на річках і каналах; характерні рівні води; середні і характерні витрати води; стік весняної повені; дощовий паводковий стік; витрати води, визначені за позначками рівня високих вод: мінімальні витрати води; витрати і стік завислих наносів; гранулометричний склад завислих і донних наносів; температуру води; льодові явища; товщину льоду; розрахункові характеристики стоку води і наносів.

Друга частина — "Озера і водосховища". Основну інформацію цієї частини відображено у таблицях: основні відомості про озера і лимани; список постів на озерах і лиманах; пункти спостережень за випаровуванням з водної поверхні; середні місячні рівні води; характерні рівні води; температура води; льодові явища; товщина льоду; випаровування з водної поверхні.

Тут містяться узагальнені відомості щодо гідрологічних характеристик зо окремими постами за весь період спостережень, а за окремими характеристиками — щорічні дані за весь період спостережень. При складанні "Багаторічних даних про режим і ресурси поверхневих вод суші" використано дані, опубліковані в Гідрологічних щорічниках, щорічних даних про режим і ресурси поверхневих вод суші.

Деякі характеристики гідрологічного режиму публікуються окремими випусками (наприклад, рівні води).

У виданні "Характерні рівні води (порічні дані)" подаються порічні рівні на всіх постах (відповідної території, залежно від тому), а також відомості про характерні рівні води в сантиметрах над нулем поста за існуючий період спостережень.

Вихідними матеріалами для складання таблиць слугували дані про рівні води, розміщені в гідрологічних щорічниках, а також матеріали спостережень, що зберігаються в гідрометеофонді Укргідромету.

Частину першу цього видання "Річки і канали" представлено таблицею "Характерні рівні води", яка має повну і скорочену форми:

- Форма А — для річок зі стійким льодоставом.

- Форма Б — для річок з нестійким льодоставом. До водотоків зі стійким льодоставом умовно відносять такі, на яких протягом багаторічного періоду в 50% випадків і більше спостерігається нерухомий льодовий покрив протягом 20-ти діб.

У таблиці наведено вищі рівні за календарний рік і дати їхнього настання. Вищі і нижчі рівні зимового періоду обрані за гідрологічний рік, від дати появи стійких льодових утворень в минулому році до дати, що передує даті початку весняної повені в підзвітному році. Вищий рівень весняних льодових явищ обирали за період весняного руйнування льоду. Вищий і нижчий рівень літньо-осіннього періоду обирали від кінця весняної повені до появи стійких осінніх льодових утворень. Тут міститься також інформація про весняні льодові явища.

Частина друга "Озера і водосховища" представлена таблицею "Характерні рівні води".

Таблиця містить щорічні відомості про характерні рівні води, дати їхнього настання і річних коливань рівня. Приведено також вихідні дані за весь період спостережень. Таблиця має дві форми:

- Форма А — для озер із вираженим сезонним ходом рівня.

- Форма Б — для лиманів, що не мають вираженого сезонного ходу рівня.

Вищий рівень періоду максимальної повені і нижчий рівень зимового періоду при складанні Форми А визначені за гідрологічний рік (цикл), за межами якого прийнято терміни найбільшого понижецня рівня води.

Вищий рівень періоду максимального наповнення обрано за період від початку стійкого підвищення рівня до його максимальної повені. Нижчий рівень зимового періоду відповідає найбільшому пониженню рівня, зафіксованому наприкінці попереднього або на початку наступного року. Вищий рівень за рік (форма А) і характерні рівні при складанні форми Б обрано за календарний рік (01.01 — 31.12). Значення характерних рівнів обрано за даними термінових спостережень.

Коливання рівня за календарний рік розраховані як різниця між вищим і нижчим рівнем за рік. Коливання рівня за гідрологічний рік розраховані як різниця між вищим рівнем за гідрологічний цикл і нижчим з урахуванням нижчих рівнів як на початку, так і наприкінці циклу.

Багаторічні дані про якість поверхневих вод суші. Видання містить узагальнені за роками (за останні п'ять років і весь період спостережень) характеристики гідрохімічного режиму і санітарного стану річок, каналів, озер і водосховищ, опубліковані в "Щорічних даних про якість поверхневих вод суші" і складається з двох частин (частина 1 — річки і канали, і частина 2 — озера і водосховища).

Багаторічні дані про режим і якість вод морів і морських гирл. Видання містить узагальнені за роками (за останні п'ять років і весь період спостережень) характеристики, опубліковані в "Щорічних даних про режим і якість вод морів і морських гирл річок". Складається з двох частин (частина 1 — моря, частина 2 — морські гирла річок).

Видання є продовженням раніше опублікованих Головним управлінням гідрометеорологічної служби довідників "Основні характеристики морів і морських гирл річок".

Окремі видання. Видання Водного кадастру під загальною назвою: "Ресурси поверхневих вод СРСР" складається з 20-ти томів науково-прикладного довідника (34 випуски).

Кожен том (випуск) містить чотири частини:

- Гідрологічна вивченість.

- Основні гідрологічні характеристики.

- Водні ресурси.

- Опис окремих річок, озер і водосховищ.

Шостий том "Гідрологічна вивченість" присвячено території України і Молдавії. Його представлено трьома випусками:

- Випуск 1. Західна Україна і Молдавія. Басейни річок: Вісли, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.

- Випуск 2. Середнє і Нижнє Подніпров'я, басейни річок Дніпра нижче гирла Прип'яті.

- Випуск 3. Річки Криму і Приазов'я.

У таблицях містяться дані, які висвітлюють стан гідрологічної вивченості певного району. Також подаються схеми розташування гідрологічних постів (станцій) і схеми розташування озер, водосховищ, ставів.

Узагальнено викладено принципи, які покладені в основу складання таблиць. Основними джерелами слугували: відомості про рівень води на річках і озерах; матеріали про режим річок; довідники з водних ресурсів; гідрологічні щорічники; списки річок; матеріали з типізації річок; матеріали з інвентаризації та обслідування ставів; польові матеріали спостережень та ін.

Використовувались також великомасштабні карти, планшети карт.

У виданні "Гідрологічна вивченість" є інформація про:

• довжину річок;

• відстань від гирла до постів;

• площу водозборів;

• озерність водозборів;

• площу дзеркала водойм;

• притоки та ін.

У наступній частині — "Опис окремих річок і водосховищ" матеріали на територію України і Молдавії представлені чотирма випусками шостого тому. Зокрема:

- Випуск 1. Західна Україна і Молдавія (басейни річок Дунаю, Дністра і Західного Бугу).

- Випуск 2. Середнє і Нижнє Подніпров'я.

- Випуск 3. Сіверський Донець і Приазов'я.

- Випуск 4. Крим.

Списки річок подано у послідовності, відображеній на гідрографічній схемі. З метою полегшення знаходження опису будь-якої річки у випуску міститься алфавітний покажчик річок. Кожен опис річки відображає:

- Загальні відомості про річку та її басейн.

- Відомості про долину, заплаву і русло.

- Основні гідрологічні характеристики (характер живлення і тип режиму, таблиці середніх розрахунків характеристик режиму для окремих створів).

- Термічний режим річки.

- Якість води.

- Короткі відомості про її використання.

Усі кількісні характеристики водного і льодового режиму подано в описах за даними фактичних спостережень. Для складання описів, окрім матеріалів гідрографічної рекогносцировки, використано літературні джерела, архівні дані.

Поздовжні профілі річок і графіки наростання площ басейнів побудовано за великомасштабними картами. Побудовано графіки основних характеристик русла:

• графік висоти берегів;

• графік глибин річки;

• графік швидкостей течії;

• план річки.

ДВК містить також інші окремі кадастрові видання, наприклад, лавин.

Кадастр лавин — систематизований матеріал довідкового спрямування про територіальне поширення і режим лавин країни. Призначення кадастру — інформаційне забезпечення оцінки лавинної небезпеки на етапі попереднього висновку при розміщенні і будівництві проектів об'єктів і населених пунктів у лавинонебезпечних районах.

Оскільки снігові лавини є джерелом живлення і фактором зміни режиму стоку гірських річок, їх необхідно розглядати в єдиній сукупності з іншими ресурсами поверхневих вод.

Головними вихідними відомостями для складання кадастру слугують спеціалізовані спостереження за формуванням, сходженням, територіальним поширенням лавин та іншими характеристиками лавинного режиму.

Додаткові відомості щодо лавин отримують завдяки експедиціям або шляхом опитування чи на підставі літературних даних, або методом аналізу картографічних джерел, аеро- і космознімальних матеріалів.

Детальні відомості про лавини, необхідні для розробки проектної документації, збирають при спеціальних вишукуваннях згідно з методичними вказівками і розробками.

Кадастр лавин СРСР видано у трьох книгах:

1. Європейська частина і Кавказ.

2. Середня Азія і Казахстан.

3. Сибір і Далекий Схід.

Кадастр ділиться на томи і випуски відповідно до прийнятої структури довідника "Ресурси поверхневих вод СРСР".

Територія України охоплює шостий том, до якого належать чотири

випуски:

- Випуск 1. Західна Україна. Частина 1. Басейни річок Тиси, Прута (Дунай), Дністра.

- Випуск 4. Крим. Частина 1. Басейни річок Криму.

Перший випуск цього кадастру складено на основі матеріалів експедиційних досліджень лавинної діяльності на території Українських Карпат (у басейнах річок Тиси, Прута, Дністра). Всього у досліджуваному регіоні виділено 21 район лавиноутворення: в басейні р. Тиси (у межах території, що адміністративно належить до Закарпатської області) виокремлено 12 районів лавиноутворення (1-12), в басейні р. Прут, охоплено частково Івано-Франківську область — три райони (13-15), в басейні р. Дністер (більша частина Івано-Франківської області і частково Львівської області) — шість районів лавиноутворення (16-21).

5.5. Автоматизована інформаційна система ДВК "Поверхневі води"

Загальні положення. Для вирішення завдань вдосконалення технології збору, обробки і видання гідрологічної інформації виникла потреба створення автоматизованої інформаційної системи Державного водного кадастру.

Автоматизована інформаційна система Державного водного кадастру (АІС ДВК) — це науково обґрунтований технологічний комплекс, що забезпечував автоматизовану передачу, накопичення, обробку і видання користувачам різноманітних відомостей про водні об'єкти, ресурси, режим, якість і використання поверхневих і підземних вод, а також про водокористувачів.

Найважливішим елементом АІС ДВК слугувала інформаційна база: архів даних, занесених на уніфіковані технічні носії, придатні для довготривалого збереження і вводу в комп'ютер. Склад інформаційної бази багато в чому визначав можливості системи.

Доступ до інформаційної бази, обробка інформації, що містилася в ній, у тім числі виконання спеціальних видів гідрологічних розрахунків, видання даних користувачам здійснювали засобами банків даних.

Банки даних — комплекси технічних, логічних, мовних і програмних засобів, що забезпечують накопичення і багатоаспектне використання інформаційної бази для обслуговування користувачів.

Розробку АІС ДВК в колишньому СРСР розпочато в 1978 році за трьома розділами:

- Поверхневі води.

- Підземні води.

- Використання вод.

У 80-х роках здано в експлуатацію першу чергу АІС ДВК. Це дало змогу автоматизувати обробку і видання користувачам обмежених на той період, але досить різноманітних відомостей щодо водних ресурсів СРСР (у тім числі і на територію України), їхнього використання.

За розділом "Поверхневі води" в дослідну експлуатацію на початку було здано сім банків даних:

1. Ріки і канали.

2. Озера і водосховища.

3. Якість поверхневих вод.

4. Моря і морські гирла річок.

5. Льодовики.

6. Селі.

7. Спеціалізований банк даних "Державний водний кадастр".

Це передбачало отримання автоматизованим шляхом:

- базових гідрографічних характеристик для понад 11-ти тисяч річкових басейнів (на території СРСР);

- характеристики для 5-ти тисяч пунктів спостережень на річках СРСР;

- даних прибережних і глибоководних спостережень на морях СРСР;

- матеріалів гідрохімічних спостережень для 3500 пунктів;

- морфометричних і режимних характеристик льодовиків;

- відомостей про 482 селевих басейни та іншу інформацію.

Засобами спеціалізованого банку даних "Державний водний кадастр" забезпечено, на відміну від інших банків, отримання узагальнених даних щодо водних ресурсів річкових басейнів, адміністративних районів і економічних районів, союзних республік і СРСР загалом, а також розрахункових гідрологічних характеристик для чималої кількості гідрометричних гідростворів на річках і каналах.

Обчислення первинної інформації для підготовки щоквартальних, піврічних і річних звітів в Україні здійснювали в Головному інформаційно-обчислювальному центрі Українського Гідрометцентру (ГІОЦ), куди інформація надходила щоквартально до 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, у вигляді електронних журналів ГХЗ, оформлених відповідно до "Методичних вказівок з ведення державного водного кадастру". В електронному варіанті містяться дані щодо усіх пунктів спостережень з 1991-го року.

Проблеми та перспективи розвитку. У 90-х роках роботи зі створення АІС ДВК отримали подальший розвиток. Створена друга черга системи, яка відрізняється суттєво розширеною інформаційною базою і значно різноманітнішим складом відомостей, що видаються.

Головне завдання АІС ДВК — оперативне забезпечення державних органів, підприємств, установ, організацій, громадян необхідними даними про водні ресурси.

Носієм даних за попередній період спостережень є Державний гідрологічний інститут (м. Санкт-Петербург). Тут сформовано банк даних "Державний водний кадастр". Він містить паспортні відомості щодо водних об'єктів, річних витрат води і об'ємів її використання, середніх для водойм рівнів і втрат на випаровування з поверхні водосховищ.

Архіви на магнітних стрічках зберігаються тільки у Всеросійському науково-дослідному інституті гідрометеорологічної інформації — Міжнародному центрі даних (ВНДІП-МЦД). ВНДІП-МЦД належить до системи геофізичних центрів Міжнародної ради наукових союзів, Міжурядової океанографічної комісії ЮНЕСКО і Всесвітньої метеорологічної організації. Він передбачає виконання десяти функцій. Однією з них є: Ведення державного водного кадастру (річки і канали) Російської Федерації.

Обслуговування (як поточною інформацією, так і архівними матеріалами) провадять через систему режимно-довідкових банків даних (РДБД). Зазначимо, що існують такі Світові центри даних у США, Росії, Японії, Європі і Китаї.

ДВК займає важливе місце у системі державних інформаційних ресурсів. ДВК як система повинен налічувати декілька основних підсистем: державний кадастровий облік; державна кадастрова оцінка водних ресурсів; інформаційно-аналітична підсистема; ведення картографічної основи; моніторинг водних ресурсів; надання відомостей, кадастрових послуг і сервісу.

Сьогодні вирішуються проблеми:

- створення єдиної картографічної основи ведення ДВК як на локальному, так і на регіональному рівнях, організаційне, технологічне та інформаційне її забезпечення, підтримка й оновлення;

- впровадження сучасних геоінформаційних технологій для вирішення інформаційно-аналітичних завдань водного кадастру, у тім числі застосування таких ГІС-продуктів і технологій ведення баз даних, які забезпечуватимуть збір, збереження й опрацювання значного обсягу розподілених кадастрових і інших географічних даних з подальшим їхнім аналізом і наданням;

- організація обміну даними з іншими державними відомствами і службами;

- поступове переведення картографічних матеріалів з паперової в цифрову форму, зниження їхньої секретності за рахунок попереднього "розвантаження" тощо.

Запитання для самоконтролю

1. На які розділи та підрозділи поділяють ДВК?

2. Які установи здійснюють державний облік поверхневих вод і водний кадастр?

3. Які стадії проходить збір та опрацювання гідрологічних даних?

4. Охарактеризувати функції Держкомгідромету з ведення ДВК.

5. Які матеріали за розділом "Поверхневі води" опубліковано?

6. Сформулювати основні проблеми функціонування АІС ДВК.

Розділ 6. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР: ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

6.1. Загальні положення.

6.2. Склад даних кадастру використання водних ресурсів.

6.3. Особливості ведення кадастру водокористування.

6.4. Використання кадастрових даних.

6.5. Складання каталогів водокористування.

6.1. Загальні положення

Кадастр водокористування налічує дані обліку вод за кількісними та якісними показниками, реєстрації водокористувань, а також дані щодо водокористувачів. Державному обліку і зачисленню до державного водного кадастру підлягають водогосподарські об'єкти:

- гідровузли і водосховища;

- споруди для забору води з водних об'єктів (канали, насосні установки, експлуатаційні свердловини тощо);

- канали, що слугують для воднотранспортного з'єднання систем і територіального перерозподілу стоку;

- споруди для скидання у водні об'єкти використаних і шахтних вод (колектори, дренажні і водозбірні канали, трубчасті випуски тощо);

- споруди для очищення використаних вод.

У Водному кодексі України зазначено, що державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їхню потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їхню ефективність.

Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Форму звітів про водокористування, порядок їхнього заповнення та періодичність подання затверджено Міністерством статистики України за поданням Державного комітету з водного господарства України та за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Державний водний кадастр за розділом використання водних ресурсів здійснює Державний комітет з водного господарства України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Термін "державний" стосовно до водного кадастру означає, що ці матеріали є єдиними офіційними даними, обов'язковими для використання під час вирішення усіх питань, що стосуються планування, проектуванням та оперативного управління водним господарством країни.

Кадастр використання водних ресурсів — це систематизований, постійно поповнюваний і за необхідності уточнюваний звід відомостей щодо фактичного і планованого використання води.

Він налічує:

- Умовно-постійні (періодично поповнюючі) паспортні дані каталогів водокористування.

- Щорічні дані про використання водних ресурсів.

- Багаторічні характеристики використання водних ресурсів.

6.2. Склад даних кадастру використання водних ресурсів

Каталоги водокористування. Містять в собі дані про сучасне і заплановане використання водних ресурсів, а також про існуючі, ті, що будуються і планові об'єкти (водозабори, випуски стічних, дренажно-стічних та інших вод, ставки, водосховища, очисні споруди і так далі, усе що впливає на стан природних вод).

Найбільші водогосподарські об'єкти нанесено на картосхему річкового басейну. За необхідності, карту-схему доповнюють лінійною схемою, на якій позначають:

- основні гідровузли;

- водозабори;

- скиди;

- колектори зрошувальних систем;

- пункти гідрометричних і гідрохімічних вимірювань тощо.

Під час складання каталогів здійснюють прив'язку цих об'єктів до гідропостів річок.

Для кожного з водогосподарських об'єктів, зареєстрованих у каталогах водокористування, наведено такі дані:

1. Місцезнаходження об'єкта:

- адміністративно-територіальна одиниця;

- відстань від гирла річки до створу забору або греблі водосховища;

- міністерство і підприємство, якому належить водогосподарський об'єкт.

2. Рік вводу в експлуатацію.

3. Тип вимірювальних пристроїв.

4. Мета водокористування:

- комунальне;

- промислове;

- сільськогосподарське водопостачання;

- зрошення і т. д.

5. Проектна і фактична продуктивність або пропускна здатність. Для великих водозаборів, каналів, очисних споруд і водосховищ наводять доДаткові техніко-економічні показники:

а) корисний об'єм;

б) площа водної поверхні;

в) тип регулювання стоку;

г) вартість водосховищ і каналів;

д) собівартість очищення стічних вод;

е) довжина каналів;

є) площа зрошення водою і т. д.

Каталоги водокористування містять також характеристики використання води для інших потреб без її забирання з джерела:

- вилов риби;

- обсяг пасажирських і вантажних перевезень;

- потужність і виробіток енергії на гідроелектростанціях;

- обсяг лісосплаву;

- ступінь рекреаційного використання водних об'єктів.

Окрім того, наводять дані щодо меліорованих площ (зрошення, обводнення, осушення) по річкових басейнах і їхніх частинах.

Каталоги водокористування складаються за уніфікованими формами, які придатні до автоматизованої обробки інформації.

Дані узагальнюються в різних розрізах:

- адміністративному;

- басейновому;

- галузевому та ін.

Однією з важливих форм узагальнення слугують водогосподарські баланси. Їх складають за річковими басейнами та їхніми водогосподарськими ділянками в результаті зіставлення розрахункових водних ресурсів з фактичними за рік реєстрації або максимальними потребами у воді за минулий період.

Основні узагальнені дані щодо використання водних ресурсів підлягають опублікуванню у міжвідомчому виданні Державного водного кадастру, в якому також характеризуються найбільші водогосподарські об'єкти.

Складання каталогів водокористування є разовим заходом. Їхнє щорічне корегування відбувається за введення в експлуатацію нових, реконструкції або ліквідації існуючих водогосподарських об'єктів.

За складеними каталогами водокористування визначають водогосподарські об'єкти, для яких необхідно представляти щорічну інформацію про обсяги води, що забирається та скидається, а також показники її якості.

Щорічні дані. Щорічні дані про використання водних ресурсів ґрунтуються на звітних даних і налічують:

1. Показники державної статистичної звітності водокористувачів за єдиною для країни формою:

• обсяги води, яку забирають, використовують і скидають;

• кількість забруднень, що міститься в стічних водах за різнимиінгредієнтами;

• витрати води в системах оборотного і послідовного водопостачання.

2. Звіти служб експлуатації великих водосховищ і гідровузлів, що містять дані про:

• щомісячні обсяги води у водосховищах;

• пропускання води у нижній б'єф для задоволення потреб гідроенергетики, водного транспорту, рибного господарства;

• щомісячні і квартальні витрати води, яку забирають головні споруди великих каналів;

• обсяги води, яка надходить у річки, озера, безстічні області та западини колекторно-дренажних і зрошувальних систем.

3. Звітні дані управлінь меліоративних систем щодо фактично зрошуючих і обводнюючих площ за річковими басейнами та їхніми ділянками.

Щорічні дані щодо водних об'єктів і водогосподарських ділянок публікують у щорічниках водокористування державного водного кадастру разом із даними про поверхневі і підземні ресурси, а також видають в автоматизованому режимі за запитами користувачів.

За основними річковими басейнами і найважливішими розрахунковими створами складаються звітні водогосподарські баланси в результаті зіставлення розрахункового і фактичного річкового стоку із фактичним водоспоживанням.

Складаються також баланси для найбільших каналів іригаційного призначення.

Багаторічні характеристики. Багаторічні характеристики використання водних ресурсів розробляють за даними каталогів і щорічних зведень, що зберігаються в інформаційних фондах державного водного кадастру.

Вони містять узагальнені за останні п'ять років і весь період спостереження розрахункові водогосподарські характеристики і показники, які безпосередньо використовуються у проектній та експлуатаційній практиці.

Також вони необхідні для гідрологічних розрахунків з визначення природних (відновлених) величин річкового стоку і прогнозуванню водних ресурсів з урахуванням впливу на них господарської діяльності.

За багаторічними характеристиками встановлюють дефіцитні за забезпеченням водою регіони і відшукують резерви для покриття можливих дефіцитів води.

Багаторічні узагальнення використовуються для техніко-економічного обґрунтування таких водогосподарських заходів, як перекидання стоку в маловодні райони, створення водосховищ комплексного призначення тощо.

Кадастрові відомості необхідно базувати на єдиній методичній основі, що забезпечує сумісність, однозначність кодування, узгоджені одиниці вимірювання показників та організацію даних як у первинних документах, так і на технічних носіях інформації.

6.3. Особливості ведення кадастру водокористування

Структура головних інформаційних потоків. Первинна (вхідна для системи ведення ДВК) інформація щодо використання водних ресурсів налічує (додаток В):

- Каталоги водокористування, які складають проектно-пошукові інститути.

- Дозволи на спецводокористування, які видають загальнодержавні і місцеві органи з регулювання та охорони вод.

- Щорічні дані державного обліку вод.

- Звіти служб експлуатації великих гідровузлів і водосховищ, а також водосховищ спільного користування (дані про режим роботи гідровузлів і водосховищ).

- Звіти облводгоспів щодо площ зрошених, обводнених та осушених земель.

- Дані щодо витрат води на каналах і колекторах за гідрометричними постами.

- Затверджені басейнові і територіальні схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів.

Необхідні для складання водогосподарських балансів дані про поверхневі і підземні водні ресурси, які отримують від кадастрових підрозділів Держкомгідромету і Держкомгеології в порядку, визначеному спільно трьома відомствами, відповідальними за ведення ДВК.

Замовники та виконавці робіт з ведення кадастру водокористування.

Замовником робіт з ведення кадастру використання водних ресурсів є Державний комітет з водного господарства України.

Він виконує такі функції:

1. Здійснює розробку і ведення ДВК за розділом "Використання вод", у тім числі:

- розробку і вдосконалення системи ведення ДВК (включаючи АІСДВК);

- розробку методів, алгоритмів і програм з контролю, обробки та узагальнення інформації про використання вод;

- розробку способів кодування і збереження інформації;

- проектування, випробування, впровадження і вдосконалення функціональних підсистем АІС ДВК;

- розробку методичних вказівок щодо ведення ДВК для територіальних центрів і місцевих органів ДВК, макетів видань ДВК та інших нормативно-технічних документів ДВК;

- збір, контроль, обробку, збереження і видання інформації щодо водокористувачів, використання поверхневих і підземних вод;

- поточну і перспективну оцінку використання вод і складання звітних водогосподарських балансів;

- підготовку до друку і публікацію видань ДВК;

- керівництво, планування і контроль за виконанням робіт з розробки і ведення ДВК, які виконують підвідомчі заклади та організації.

2. Представляє в Держкомгідромет на узгодження проекти методичних вказівок щодо ведення ДВК, макети видань ДВК та інших нормативно-технічних документів ДВК, а також проектну документацію на АІС ДВК за розділом "Використання вод".

3. Забезпечує Держкомгідромет матеріалами щодо використання вод, необхідними для підготовки об'єднаних міжвідомчих видань ДВК і ведення ДВК за розділом "Поверхневі води".

4. Забезпечує Держкомгеології даними, необхідними для ведення ДВК за розділом "Підземні води".

Перелік організацій, які здійснюють ведення кадастру використання водних ресурсів, визначено Держводгоспом. Ці організації несуть відповідальність за вичерпність і достовірність вихідних даних. Дані необхідно надавати у терміни, встановлені окремими положеннями. Головними з цих організацій є:

- Головний центр кадастру (відділ державного водного кадастру).

- Відділ водного кадастру при Держводгоспі.

- Регіональні центри кадастру (відділи або групи при проектно-пошукових інститутах).

- Кадастрові підрозділи басейнових (територіальних) управлінь і інспекцій.

- Служби експлуатації великих водосховищ та інші.

Технологічна схема ведення кадастру використання водних ресурсів.

1. Вихідні дані з використання водних ресурсів надходять від первинних кадастрових підрозділи до загальнодержавного центру в наступні терміни:

• заповнення каталогів водокористування — відповідно до складання, у місячний термін після їхнього попереднього розгляду та узгодження з відповідними організаціями;

• дані щорічного корегування каталогів водокористування — до 31-го березня року, що йде за звітним;

• дозволи на спецводопостачання, видані за встановленою формою — у місячний термін після офіційного видання дозволу;

• вихідні дані державного обліку використання вод (за затвердженою формою), занесені на технічні носії;

• дані про використання великих водосховищ (спеціальна форма), про меліоровані площі (спеціальна форма), витрати води в каналах та колекторах (спеціальна форма) — до 15-го березня року, що йде за звітним;

• характеристики водних ресурсів за звітний і минулі роки згідно з окремим документом "Про взаємне передавання даних обліку вод, їхнє використання і водний кадастр".

2. Регіональними центрами кадастру виконується контроль та обробка інформації у наступні терміни:

• дані каталогів водокористування і дозволів на спецводокористування — протягом року відповідно до їхнього надходження;

• поточна (щорічна) інформація — до 15-го березня.

3. Регіональні центри кадастру передають загальнодержавному центру кадастру узагальнену за обов'язковим переліком запитів інформацію, а також вихідні дані.

4. Головний центр кадастру здійснює контроль вичерпності отримуваної інформації та обробки її за обов'язковим переліком запитів у місячний термін після отримання узагальнених даних. Вибірковий контроль вихідних даних та отримання розрахункових характеристик за багаторічний період здійснюється протягом року за необхідності.

5. Головний державний і регіональні центри кадастру видають інформацію зацікавленим організаціям за їхніми запитами згідно з двосторонньою домовленістю або положеннями, зумовленими окремими документами. В обов'язковому порядку інформацію надсилають органам Держкомгідромету і Держкомгеології.

6. Розподіл інформаційної бази між центрами кадастру здійснювався відповідно до територіального поділу ДВК, заснованого на адміністративно-басейновому принципі (за морським і річковими басейнами). Усі центри кадастру мали у своєму архіві інформацію щодо закріплених за ними територій, а при необхідності — доступ до інформації щодо інших територій.

6.4. Використання кадастрових даних

Зміст вихідної інформації. Узагальнена (вихідна для системи ведення ДВК) інформація щодо використання водних ресурсів містить:

- Узагальнені за басейновим, галузевим та адміністративними ознаками показники сучасного використання водних ресурсів (у тім числі водогосподарські баланси).

- Узагальнені за басейновим, галузевим та адміністративними ознаками показники якості вод, що скидаються (у тім числі дані за басейнами в розрізі різних відомств).

- Показники водокористування і водовідведення залежно від ступеня господарського освоєння земель, фізико-географічних, кліматичних та інших чинників.

- Фактичні технічні характеристики водогосподарських об'єктів (водозаборів, каналів, водосховищ, очисних споруд і т. д.).

- Інші характеристики використання водних ресурсів, які враховуються для забезпечення ефективного обслуговування окремих користувачів кадастровою інформацією.

До вихідної інформації кадастру використання водних ресурсів висуваються такі вимоги:

- забезпечення публікації основних даних ДВК відповідно до "Структури публікованої частини ДВК";

- своєчасне і цілковите забезпечення запитів користувачів.

З каталогів водокористування, щорічників водокористування та багаторічних характеристик використання водних ресурсів у практиці застосовують такі види інформації:

• первинні дані;

• узагальнені дані;

• водогосподарські баланси;

• дані про зміну водних ресурсів під впливом заборів, скидів і регулювання стоку;

• розрахункові залежності і встановлені закономірності.

Головними користувачами кадастрової інформації за розділом використання водних ресурсів є:

1. Загальнодержавні і місцеві органи регулювання використання та охорони вод.

2. Планові органи і проектно-пошукові інститути Держводгоспу України, а також інших відомств.

3. Держводгосп України, Держплан, міністерства і відомства.

4. Науково-дослідні організації Держводгоспу України та інших відомств.

5. Органи Держкомгідромету, Держкомгеології України.

Кадастрову інформацію використовують під час:

- видання дозволів на спецводокористування;

- здійснення регіонального, обласного, районного і міжгосподарського водоподілу;

- контролю за використанням та охороною водних ресурсів;

- призначення режимів роботи існуючих водогосподарських систем;

- здійснення схем комплексного використання та охорони водних ресурсів, довготермінового прогнозування;

- розробки планів розвитку водного господарства;

- проектування водогосподарських систем і споруд;

- планування і проектування водоохоронних заходів;

- нормування водоспоживання і водовідведення;

- врахування водного чинника при плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил країни;

- складання міжгалузевих балансів;

- контролю за використанням води окремими відомствами;

- перевірки наукових гіпотез, встановлення існуючих закономірностей і взаємозв'язків;

- оцінки змін поверхневих і підземних водних ресурсів під впливом господарської діяльності та ін.

Кадастрову інформацію широко використовують і в науково-дослідній та практичній роботі, зокрема студентів:

- під час обґрунтування проектів природокористування;

- під час виконання практичних робіт;

- під час написання курсових, дипломних та магістерських робіт;

- під час написання рефератів;

- під час написання наукових робіт, публікацій.

Публікація матеріалів кадастру використання водних ресурсів. Матеріали кадастру використання водних ресурсів публікують у виданнях ДВК у серіях:

- Узагальнені дані каталогів водокористування.

- Щорічники водокористування.

- Багаторічні характеристики використання водних ресурсів.

У цих серіях виокремлено розділи, присвячені характеристиці якості вод, що забираються та скидаються.

Підготовку до друку матеріалів видання здійснює головний центр кадастру.

Тираж видання встановлює Держводгосп з урахуванням запитів зацікавлених відомств.

Головний центр здійснює підготовку матеріалів для об'єднаного міжвідомчого видання "Водні ресурси. їх використання та якість".

Узагальнені дані каталогів водокористування видають залежно від підготовленості матеріалів до публікації.

Щорічники водокористування складали до 1 липня і видавали кожен рік із публікацією даних не пізніше, ніж 1 вересня наступного року.

Багаторічні характеристики використання водних ресурсів видавали, починаючи з 1987 року, один раз у п'ять років.

Видання кадастрових матеріалів здійснювали відповідно до "Структури публікованої частини державного водного кадастру".

Інформаційне обслуговування користувачів в оперативному порядку здійснюється за допомогою каналів зв'язку.

Обслуговування індивідуальних користувачів здійснюється на платній основі за принципом самоокупності.

З метою підвищення оперативності надійності забезпечення директивних і планових органів, науково-дослідних та інших підприємств, організацій і закладів необхідними відомостями про використання водних ресурсів створено автоматизовану інформаційну систему кадастру використання водних ресурсів (АІС ДВК ВВР).

Це дало змогу розширити склад відомостей, підвищити рівень обробки та узагальнення вихідних даних.

Інформаційне обслуговування користувачів здійснюється у такий спосіб:

- публікація у стандартних виданнях для широкого користування;

- тиражування матеріалів для обмеженого кола користувачів;

- надання інформації індивідуальним користувачам за системою "запит-відповідь".

Конкретний зміст кадастрових робіт, терміни їхнього виконання, форми первинних документів, методи збору, обробки інформації і так далі регламентовано відповідними вказівками і документами.

Ведення АІС ДВК "Використання вод". Широке застосування отримали дані щодо використання вод, які видають автоматизованим шляхом у рамках функціонування АІС ДВК за розділом "Використання вод".

У складі цих даних містяться:

1. Відомості про розташування та основні параметри водогосподарських об'єктів.

2. Узагальнені дані щодо фактичного водоспоживання понад як 80-ти тисяч водокористувачів.

Дані про водоспоживання видають за:

- річковими басейнами;

- галузями господарства;

- економічними районами;

- окремими організаціями і підприємствами.

- загалом по країні.

За повнотою охоплення водокористувачів і номенклатурою відомостей, що видаються, автоматизована система видачі даних про використання вод стоїть на рівні світових стандартів.

Нормативно-правове регулювання та методичне забезпечення. Сьогодні створення методичної бази системи ведення державного водного кадастру визначено законодавчо. У п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок ведення державного водного кадастру" від 8 квітня 1996 року №413 зазначено: "Міжвідомча комісія з питань ведення державного водного кадастру узгоджує методичні вказівки, макети видань та порядок їх публікації.... Методичні вказівки затверджуються Мінекоресурсів ".

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 року №1481 "Про внесення змін і визнання такими, що втратили чинність постанов Кабінету Міністрів України з питань охорони довкілля і використання водних ресурсів" вносить зміни щодо ведення ДВК. Зокрема, там зазначено: "У Порядку ведення державного водного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року № 413 пункт 6 викласти у такій редакції: