Сакральна символіка як засіб конструювання релігійної ідентичності

Аннотация

І.В. Папаяні – Сакральна символіка як засіб конструювання релігійної ідентичності. В работе проводится анализ роли сакральной символики в процессе конструирования религиозной идентичности.

Питання релігійної ідентичності і ідентичності взагалі, є доволі актуальними в сучасному науково-гуманітарному дискурсі. Індивіди і спільноти в хаосі й тотальності глобалізаційних процесів активізують пошук власного індивідуального і колективного "Я". Вагомим базовим чинником в цьому процесі формування власної ідентичності виступає релігія. Зауважуючи С. Хантінгтона можна стверджувати, що в сучасному глобальному світі інформаційних технологій, такий традиційний інститут як релігія не втрачає своїх позицій, а понад те все активніше стає чинником як особистісної так і колективної ідентифікації [1, С. 555]. Неможливо навіть уявити, що в добу коли сукупність знань людства що до всіх сфер його буття збільшується з кожною годиною, такий рудимент традиції як релігія, з її сакральними незмінними століттями, статичними: символами, цінностями й інститутами все більше і більше стає основою для ідентифікації. На нашу думку вагомим детермінантом до цього стає ситуація сучасності, коли незважаючи на великий науковий прорив і сукупність знань, за влучним висловом Ф. Арьєса: "людина й досі залишається перед лицем смерті". І це стає єдиним, незмінним та не девальвованим з часом джерелом смислів для особистісної екзистенції.

Проблема ідентичності доволі розгалужено та детально представлена в науковій літературі. Так зокрема загальне поняття ідентичності та релігійної ідентичності зокрема, розкриваються в роботах таких дослідників як: Е. Сміт, С. Гантінгтон, Е. Еріксон, Ч. Тейлор, М. Заковоротна, Г. Люббе, В. Хесле, П. Бергер та Б. Лукман, Т. Стефаненко, П. Гнатенко М. Козловець, І. Дзюба, Г. Касянов, М. Попович, І. Пасько, В. Попов тощо. Однак не дивлячись на великий науковий доробок, все ж таки питання, що до ролі сакральної символіки в процесі конструювання релігійної ідентичності потребує певного детального наукового обґрунтування.

Таким чином мета роботи полягає в аналізі ролі сакральної символіки в процесі конструювання релігійної ідентичності. Звідси об’єктом роботи є феномен релігійної ідентичності. Предметом – сакральна символіка як засіб побудови релігійної ідентичності.

Перш ніж звернутися до актуалізації ролі сакральної символіки в процесі формування релігійної ідентичності важливим є визначення термінологічних кордонів дослідження, розкриття розуміння основних термінів роботи. Будь яка релігія в своїй системі має своєрідну "матрицю" яка формує унікальність даної релігійної системи та відмінність її від інших. На думку автора нею є феномен сакрального. Даний конструкт був введений в науковий обіг феноменологічною школою релігієзнавства і одразу став доволі популярним в контексті наукової рефлексії, адже його введення претендувало на остаточну відповідь що до природи релігії. Однак, завдяки науковому ажіотажу навколо самого феномену, як термін "феномен сакрального" так і не набув в науковій літературі однозначного тлумачення та не став нормативним поняттям, що за ствердженням М. Козловця створює певні труднощі для подальшого його вивчення [2, С. 185-195]. Не зважаючи на такого роду наукові зауваження для подальшої роботи є необхідним певне науково-термінологічне обґрунтування сакрального. Розглядаючи еволюцію підходів до феномену в науково-гуманітарному дискурсі можна виокремити деякі пласти розуміння останнього і за допомогою цієї процедури сформулювати його певне нормативне розуміння. По-перше під сакральним розуміється все потойбічне і надзвичайне, що ніяк неможливо пояснити формально логічними процедурами мови. В цьому доволі широкому сенсі сакральне є все те, що не є виразним, зокрема святе, прокляте, божественне, диявольське. По-друге під сакральним розуміється певний стійкий процес уніфікованих дій. Феномен виступає як узагальнена процедура, що встановлює увесь існуючий як природній так і надприродній порядок. По-третє сакральне розуміється як "святе" – ідеал до якого потрібно наполегливо прагнути. На думку представників феноменологічної школи релігієзнавства, сакральне є чимось природним й притаманним особі. Адже остання потребує постійного "трансцедентування" свого біологічного існування в поле сакрального, задля формування строго уніфікованого релігійного простору, який завдяки своїм сакральним властивостям протистоїть когнітивній та соціальній ентропії. Отже відштовхуючись від ідей феноменології релігії під сакральним можна розуміти категорію, що означає властивість володіння, якою переводить об’єкт в положення виключної значущості та цінності і звідси потребує благоговійного до нього відношення. Воно виступає формотворчім елементом як всієї релігійної системи так і релігійної ідентичності, виступає їх центром, розгортаючись у різноманітній формі релігійної дійсності. Знаходить вираз у культових діях і виступає основою устрою життя людини [3, С. 617-633].

Однозначним є той факт, що людина для свого нормального існування повинна постійно знаходитися в суб’єкт – об’єктному обміні з суспільством. Даний процес здійснюється в контексті певної узагальненої мови і поширюється тільки на тих людей які визнають і вміють інтерпретувати останню. Зокрема на цьому наголошує англійський дослідник релігійної ідентичності Е. Сміт. Він спираючись на філософськи розробки семіотичного напрямку в західній філософській традиції визначає релігійну ідентичність як – суб’єктивне визнання, сукупності певних символів які в даній культурі вважаються сакральними. Зокрема дослідник зазначає, що релігійні ідентичності спираються на об’єднання культури та її елементів: вартостей, символів, міфів, традицій – часто кодифікованих в обрядах та ритуалах [4, С. 15-16]. Продовжуючи він стверджує, що сукупність цих міфів і символів створюють певний сакральний простір. Людина яка визнає, розуміє і може адекватно інтерпретувати закладену в міфах та символах інформацію, за допомогою цього знання проникає в сакральний простір стаючи одним з окремої когорти обраних.

Релігійна ідентичність це так би мовити своєрідна когнітивна система, що виконує роль регулятора поведінки особистості у відповідних умовах. Вона включає в себе дві підсистеми: особистісну (екзістенційну) та соціальну. Перша стосується самовизначення в термінах сакрального простору, які задають узагальнений релігійний етос. Друга складається з окремих ідентифікацій і визначається належністю особи до певних релігійних конфесій. Як зазначає російський дослідник А. Забіяко – релігійна ідентичність є категорією релігійної свідомості, змістом якої виступає, розуміння співвідношення з ідеями й цінностями які в тій чи іншій культурі або суспільстві, розглядаються як релігійні, а також належність до конкретної форми релігії і релігійної групи [5, С. 403-405]. Таким чином в першому випадку коли: "релігійна ідентичність є категорією релігійної свідомості, змістом якої виступає, розуміння співвідношення з ідеями й цінностями...", вона актуалізує загальну релігійну самоатестацію особи, тобто особистісне відношення до сакрального, яке може бути виражено у особистісній установці індивіда, що до надприродних властивостей окремих символів. Дана установка в системі мови може бути актуалізована висловом "Я – віруючий".

В другому випадку коли: "релігійна ідентичність є формою належності до певної релігії або конкретної релігійної групи", формується належність окремого індивіда до релігійної організації. В даному випадку релігійна ідентичність формує конкретну форму релігійності та актуалізується як конфесійна ідентичність. Знову ж таки в системі мови, вище зазначене може бути актуалізоване висловом "Я – християнин католик".

Релігійну ідентичність можна розглядати як окремий випадок соціальної ідентичності особи. Вона позначає ким є особа в релігійному плані. Якщо особа акцентує свою релігійну ідентичність тоді він міститься як актор в кордонах релігійної системи і його участь в релігійному житті є однозначно визнаною. Релігійна ідентичність особи може бути встановлена тільки тоді коли інші суб’єкти в релігійному середовищі кодифікують його як певного актора шляхом приписування тих же значень ідентичності, які він визнає для себе та виголошує сам. Коли релігійна ідентичність як кодифікація та локалізація в якості актора релігійної системи та оголошена ідентичність співпадають, вона стає як значенням так і смислом особистісного Я. Таким чином релігійна ідентичність – є символічний засіб за допомогою якого актор в загально культурному середовищі обирає одну релігійну групу та дистанціюється від інших.

Процес конструювання, відтворення та підтримання релігійної ідентичності включає в себе як соціально-культурні так і символічні компоненти. Кожна релігійна система містить, когнітивну модель світу, яка визначає "своїх та чужих" в термінах сакральних цінностей, стереотипів, етосу. Важливим елементом побудови даної системи є символіка. Сакральна символіка є універсальною компонентою релігійної дійсності, що відображає в першу чергу сутність її специфічних феноменів (релігійної свідомості, культу, ритуалу тощо). Крім того, вона має відношення до усього релігійного комплексу. В процесі формування релігійної ідентичності саме сакральна символіка відіграє фундаментальну роль субстанції, яка в стислому вигляді вміщує в собі увесь комплекс сакрального. Так зокрема виступаючи у певній символічній формі сакральний текст є джерелом яке вміщує в собі набір емоційно-когнітивних ідентифікацій – онтологічних взірців буття особи. Таким чином священний текст формує релігійну ідентичність завдяки виразу в ньому "сакрального одкровення".Тексти складені в певному логічному порядку в книги, є документами в яких в умовно-знаковій, символічній формі виражається зміст релігійної ідентичності, адже в них фіксується важливі елементи розгортання сакрального, зокрема значення обряду й ритуалу, етичні підвалини релігійної системи, сенс пророцтв та проповідей, подаються базові релігійні міфи, події сакральної історії, містерії та правила їх здійснення. Наприклад, Біблія є сукупністю сакральних книг які складають в узагальненому сенсі канон християнської релігії. Старий Заповіт виступає певною символічною передумовою для появи християнства, адже він актуалізує знання, що до появи "Месії" який дасть нове вчення, засноване на новому розумінні закону. В свою чергу Новий Заповіт орієнтує віруючого на сакральний подвиг засновника релігії символічну постать Ісуса Христа. Зокрема в даному сакральному тексті фіксується сакральний нарратив, який стосується діянь засновника релігійної системи, його особистий життєвий шлях, особливості вчення, передсмертні страждання й чудесне воскресіння, події які стосувались становлення ранньої церкви. Таким чином особа конструюючи свою релігійну ідентичність, ототожнює себе не з іншими особами як такими (представленими в тексті), не з конкретними подіями, а з особами й подіями які стали мати для неї символічне значення. Адже стверджуючи те, що Я є християнин, віруючий тим самим співвідносить своє "Я", або в цілому з деяким символічним простором християнства, або з певними окремими символами останнього, зокрема в даному випадку з текстом. Ідентифікація "Я" з цими символами є до певної міри актом самообмеження особистості. Адже віруючий передає таким чином сакральному символу своє суб’єктивне право на формування особистісного простору. В свою чергу сакральний символ виконує в цьому акті важливу комунікаційну функцію. Він стає так би мовити концентрованим засобом виразу того смислового й емоційного навантаження яке утримує сукупність віруючих в певних кордонах та допомагає їм існувати в них не зважаючи на навколишні зміни. Також символи провадять так би мовити "когнітивну селекцію", першочергово формуючи унітарне сприйняття реальності у тих осіб, що ідентифікують себе з даними сакральними символами. Таким чином сакральний текст є важливим виразом сакральної історії та сакрального міфу християнства, що в стислому символічному плані актуалізує – світоглядні установки віруючого та є основою, як для конструювання його релігійної ідентичності так і само-ідентифікації й само-розуміння.

Таким чином зауважуючи основний зміст роботи можна зробити наступні узагальнюючи висновки. По-перше, сакральний символ виступаючи в якості феномену, що є засобом побудови, розвитку та розгортання релігійної ідентичності. В межах релігійного середовища головна роль символу є в вираженні ним сутності сакрального (головної та важливої характеристики релігії та релігійної сфери). Сакральний символ тим самим робить сокровенну й таємну, істину сутність доступною людині. Іншими словами сакральний символ робить зміст, знання, норми й приписи певної релігійної системи, доступними для сприйняття особою. По-друге смислове навантаження яке несе в собі сакральна символіка виступає когнітивно-емоційними взірцями для формування ідентичності віруючого. Співвідносячи себе з сукупністю символічних значень важливих для смислового простору тієї чи іншої релігії, людина окреслює тим самим певний простір свого особистісного існування. Актуалізуючи свою тожсамість з сакральними символами: через ствердження установки "Я є віруючий" тобто я визнаю й вірю в певну таємницю, та з групою осіб "Ми православні" які теж визнають і вірять в ті ж сакральні істини, людина конструює свою особистісну та соціальну ідентичність. А сакральна (релігійна) символіка в свою чергу стає, як основою так і "буд матеріалом" для цього.

Список использованной литературы

1. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности. – М., 2004. – 635 с.
2. Козловець М. Ідентичність як сфера сакрального // Практична філософія, 2008. – № 2. - С. 185-195.
3. Фрик Г. Сравнительное религиоведение // Религиоведение хрестоматия. – М., 2000. – С. 617-633.
4. Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: "Основи", 1994. – 536 с.
5. Забияко А. Религиозная идентичность // Религиоведение. Словарь. - М., 2006. - С. 403-405.