Дошкільні роки

Я народилася теплого літнього дня 30 серпня 1992 року в маленькому шахтарському містечку Красний Луч Луганської області. Мої батьки: мама – Сапицька Олена Володимирівна ( бухгалтер) і тато – Сапицький Михайло Олександрович ( електрик ) подарували мені чудовою дитинство, не дивлячись на важкі 90‑ті роки.

У дитячому садку активно брала участь у всіляких заходах і святах. З задоволенням розповідала вірші і грала ролі в театральних постановках. Тут дуже важливу роль зіграла бабуся – Лаптєва Валентина Іванівна. Вона у мене дуже творча і неординарна людина, яка пише чудові вірші, вирощує овочі і фрукти і пече найсмачніші пироги на світі. Саме вона вчила красиво і виразно розповідати вірші і читати тексти.

Школа

У 1999 році я пішла в 1‑Б клас загальноосвітньої школи № 11 , м. Красний Луч. З цього моменту почалася моя захоплююча подорож у світ нових знань і розширення кругозору. Спочатку важко давалася математика, а навколишні пророкували мені філологічне майбутнє (з такою-то бабусею як у мене), але в 5‑му класі все різко змінилося разом із переходом до старшої школи. З приходом нових вчителів я полюбила математику і навіть стала круглою відмінницею. А також активно почала приймати участь у міських та обласних олімпіадах. Останнє, до речі, важко назвати позитивним спогадом. Справа в тому, що на паралель нас було всього 2 відмінниці і нам доводилося ходити на всі олімпіади. Виглядало це так, що в будні дні – у мене уроки в школі, а у вихідні – я на олімпіадах. І так з листопада по грудень. Це було дуже важко.

Мої позакласні захоплення теж були різноманітними. В 1‑му класі я ходила на танці. Потім на тхеквондо. Потім було захоплення вільною боротьбою. Самим останнім і найяскравішим захопленням були заняття в театральній студії. Мені дуже подобалися наші постановки, причому підготовка до виступу захоплювала набагато більше, ніж сама вистава. Доводилося вчитися правильно ходити з тростиною, брати уроки фехтування і танців. Виступ на сцені – це маленьке життя, в якіому ти не просто граєш за сценарієм, але і імпровізуєш. Слід зазначити, що від моменту початку репетицій до самої постановки сценарій змінюється майже кардинально. Десь в процесі репетицій доводиться обумовлювати зміни, тому що, наприклад, зріст актора не дозволяє йому влізти на імпровізований балкон, а то й прямо на сцені доводиться перебудовуватися тому що хтось вчасно не вийшов чи забув слова, або втратили реквізит. Імпровізація, на мій погляд, дуже корисний навик в житті. І йому я навчалася в театральній студії.

Переходячи з класу в клас, я все менше бачила себе в філології і тим пачє у журналістиці. У 8‑му класі мені подарували комп’ютер. Опановувала я його методом проб і помилок, але подобався він мені все більше. Навіть коли перший раз сама намагалася перевстановити Windows, а як результат видалила всі файли на комп’ютері і замість 3‑х локальних дисків отримала один великий. Зараз смішно, а тоді було невеликою трагедією. В 10‑му класі нам почали викладати інформатику. До того моменту я вже знала все, що нам давали на уроках. Крім програмування. Чесно кажучи, я досі не розумію, як я вибрала комп’ютерну спеціальність після того, як вручну (без використання циклів) намалювала в Паскалі 84 вишні на тарілочці. Спочатку картинка була намальована на міліметровому папері, а потім перенесена в програму. Метод, звичайно, блюзнірський, проте яскраві спогади. Школу я закінчила з срібною медаллю.

Університет

Коли переді мною став вибір майбутньої професії, я розривалася між медициною і комп’ютерами. Тут мені дуже допоміг хороший друг нашої сім’ї, Хорхордін Олександр Володимирович, на той момент декан факультету КІТА Донецького національного технічного університету. Він розповів про існування чудової, на мій погляд, спеціальності: комп’ютерні системи медичної та технічної діагностики. Так я опинилася на першому курсі Донецького національного технічного університету. Перший курс давався важко, але цікаво. У грудні 2009 я вступила на курс Розробка програмного забезпечення в комп’ютерну академію Шаг. Нове місто, нові знайомства, нові відчуття захлиснули мене з головою, і прокинулася я вже на 4мy курсі. Час пролетів непомітно. Настала пора писати диплом. З вибором наукового керівника у мене не було ні найменших коливань, з Хмільовим Сергієм Володимировичем ми вже кілька років співпрацювали в оргкомітеті щорічної міжнародної конференції Інформаційні управляючі системи та комп’ютерний моніторинг. Разом з ним ми визначили тему моєї майбутньої магістерської роботи: Прогнозування кількості травм з використанням методів штучного інтелекту.

Плани на майбутнє

На найближче майбутнє планую успішний захист диплому та продовження роботи в Донецькому обласному протипухлинному центрі, де на даний момент я займаю посаду техніка‑дозиметриста.