Біографія

(дуже нудна версія)

Особистісне становлення

Я, Андрій Олександрович Шкимба, народився 8 жовтня 1992 року у місті Комсомольське, Донецької області, на Україні.

Я писав цю автобіографію у хронологічному порядку подій мого життя, але «за шаблоном» потрібно було зробити інші розділи, тому… ну ви зрозуміли.

Дитинство було звичайне, нічим особливо не примітне, тихе, мирне, життєрадісне.

Матір – Ірина Іванівна Шкимба, вчитель за професією, дала фору у знаннях і розігріла мозок ще до того, як я пішов до школи, та просто любляча матір. Батько – Александр Йосипович Шкимба, електромеханік за професією та просто людина із золотими руками. Люблю їх ❤.

Я мав особливу тягу до знань с самого раннього віку, у якому тільки з’являється будь-яка свідомість. Також ще у дитячому садку я чикав моменту, коли піду до школи. З особливих інтересів, крім навчання, можна було відзначити любов до активного відпочинку і ігрової приставки Dendy, з якої почалося моє знайомство із віртуальними світами.

У Комсомольскій Загальноосвітній Школі №1 не відрізнявся особливою комунікабельністю і інтерес мав лише до навчання. Круг друзів був дуже вузький. Втім, це мене не сильно турбувало, знання були перш за все.

У перших шести класах був круглим відмінником, а потім став хорошистом, тому що не міг и не хотів вчити то, що мені не цікаво (історію, літературу, наприклад). У деяких корисних предметах кшталт («вроде», дякую Google Translate :D ) біології, хімії, котрі представляли для мене практичний інтерес, особливими знаннями не відрізнявся. Навіть математика у якийсь момент для мене перестала бути цікавою. Тим не менш, до точних наук відносився особливо шанобливо. Мабуть, я занадто захоплювався комп’ютерними іграми та прогулянками із друзями. Вчився як міг, як хотілось, а за неінтересними предметами «аби здати», не дуже старався, та й не любив зайве напружуватися.

Благо, у школі головний опір за учбовою загрузкою давали за технічними науками, а не гуманітарними, це врятувало мою свідомість від зайвих тонн інформації, яка мені не потрібна, проте її чомусь потрібно було би вчити.

Їздив інколи на інтелектуальні і спортивні шкільні олімпіади, у міру своїх здібностей та із-за того, що інколи не могли найти інших відповідних людей, крім мене. Успіхами там я не відрізнявся. Незабаром я став рішуче відмовлятися від участі у більшості з них, я не бачив у них особливої практичної користі для себе.

До самого останнього, 11-го класу школи, я не знав, ким хотів я стати у майбутньому. Мені хотілось бути актором, психологом або працювати у сфері медицини, хотілось також, бути кимось із ряду «дослідників», наприклад, фізиком або хіміком.

Професійне становлення

У 11-му класі школи з’явилася «Інформатика», на котрій ми не просто вивчали комп’ютер, а також писали простісінькі програми на Паскалі. Враховуючи мою захопленість комп’ютерними іграми (Інтернету не було, тому комп’ютер був лише ігровою машиною, що не заважало мені за допомогою ігор вчити англійську мову самостійно, окрім школи), мене охопило дике невтримне бажання стати програмістом.

У момент, коли я вибирав собі університет, була можливість подавати документи в дуже багато університетів одночасно. Тим паче, я подав документи лише у два університети, у котрих можна було навчитися програмуванню, інші спеціальності я проігнорував, оскільки, для мене, лише один вибір був вірним.

Так я поступив до Донецького Національного Технічного Університету у 2009-ому році, на спеціальність «Програмна Інженерія». Мені дуже подобається цей університет, навіть не зважаючи на то, що також як і у школі, були (є) предмети, с котрими я патологічно несумісний, але, на щастя, їх було дуже мало.

Особливо варто відзначити, як на мене вплинула моя група – люди зі складом розуму програміста здалися мені у разі цікавіше моїх шкільних товаришів. Це дуже позначилося на моїй комунікабельності, я, непомітно для себе, за кілька років, преобразився із замкнутої і нетовариської людини, в доволі відкриту та товариську людину, і в мене з’явилися приводи вважати себе особистістю, оскільки трохи менш ніж завжди перебуваючи у самотності, спостерігаючи за усім зі сторони, важко зрозуміти, хто ти є насправді.

Я не вважаю час, проведений у університеті, витраченим даремно, як це буває в багатьох. Я люблю свою професію і ніколи не шкодував щодо вибору, котрий я зробив доволі зненацька, перебуваючи на порозі закінчення школи і стоячи перед дилемою ким мені бути?.

Особливо хотілось би відзначити прогресивність, цивілізованість і людяність переважної більшості викладацького составу кафедри Прикладної Математики та Інформатики котрі ось вже п’ятий рік навчають мене всякої всячині.

В університеті я також не мав особливих досягнень і не відрізнявся особливою активністю, точно так само, вчився як вмів, і як хотілося, успіхи у самому простому, але найважливішому, в мене все ж є. Виділю свою рису характеру та пункт із життєвої позиції – не розпиляти зайво свої сили на то, що мені не занадто потрібно і не дуже цікаво, а також, піклуватися про те, щоб відчувати себе живим, розважатися та спілкуватися, тобто.

У 2013-ому році я отримав диплом бакалавру за спеціальністю «Програмна Інженерія», а потім поступив на ту ж спеціальність на магістратуру. Навіщо? попросили мене дописати у моїй автобіографії – захотілось диплом магістра і потратити один рік на розробку ігрового рушія для гри у жанрі стратегія в якості дипломної роботи. Керівник дипломної роботи – кандидат технічних наук, доцент кафедри Прикладної математики та інформатики Карабчевський Віталій Владиславович, відмінна людина. Приблизно цей час у моїй біографії починається «Present Time», під час якого я нарешті змусив себе написати цю автобіографію.

Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації

Отримати, нарешті, свій заповітний диплом Магістру, та піти у вільне плавання по життю. Знайти роботу, котру я буду любити і вона взагалі не буде для мене роботою, досить важливий той факт, щоб вона була добре оплачуваною, хоча я вмію задовольнятися необхідним мінімумом фінансів, але раз вже мій мозок подужує програмування, та й дуже навіть добре, і не тільки програмування, думаю, варто цим скористатися на повну міць, коли закінчу університет.

Як і у всіх, мабуть, є плани завести власне житло, швидше за все у Донецьку, поки що. У рідному місті Комсомольську нічого робити такому програмісту як я.

Не забувати про рідних, друзів, знайти інших чудових людей, знайти свою любов усього життя и не розлучатися із нею до кінця днів кого-небудь за нас. Завести дітей, виховати їх найкращим чином, який я можу лише собі представити, допомогти їм розкрити свої здібності і таланти у всю, та і взагалі стати повноцінними самостійними особистостями.

З приводу себе також хотілось би відмітити, що моя професія програміст, проте в мене є й інші інтереси, здібності, котрі я хотів би розвити до того свого ліміту, який я тільки можу розвити, не перенавантажуючись.

Якщо випаде можливість, я б хотів покращити світ, зробити його добріше, своїм існуванням посприяти тому, щоб усюди були Мир і Процвітання.

Мені бажається реалізувати багато своїх не дуже примхливі мрії, прожити 100 років і прожити їх щасливо, поки в мене це непогано виходить.

Дякую за прочитання, Мира і Процвітання Вам! ^__^