Особливості функціонування паронімів у сучасній українській літературній мові

Вступ

Паронімами (грец. para – біля, поряд + ónyma – ім’я) називаються слова, утворені від одного й того ж кореня за допомогою різних афіксів і вживані в лексичній системі мови з різними значеннями

Дослідники давно звернули увагу на функціонування в мові близькозвучних слів (таких, як пароніми), на відмінності між ними у значеннях і на можливі помилки в їх використанні. З’явилися праці, у яких мовознавці прагнули з’ясувати явище паронімії в системі лексики, показати пароніми у зв’язках з іншими мовними одиницями, виявити властиві їм ознаки. Проте немає одностайної думки щодо розуміння цього явища, визначення складу слів, які можна назвати паронімами.

Сутність явища парономазії

Подібно до синонімів пароніми об’єднуються в ряди з різною кількістю слів. Визначальна особливість паронімічного ряду полягає в тому, що належні до його складу одиниці вступають у відповідне відношення насамперед на основі структурної подібності, яка однак, не призводить до повного або часткового збігу лексичних значень.

До найпоширеніших в українській мові належать пароніми, утворені морфологічним способом, зокрема за безпосередньою участю словотвірних морфем: жирний – жировий, смішний – сміховий [2]. Пароніми утворюються також за допомогою префіксальних морфем, наприклад: Допускати – Дозволяти комусь брати участь у чомусь або мати доступ кудись [4]. Припускати – Вважати за ймовірне, можливе що-небудь [4].

Окремий різновид у складі морфологічних становлять флективні пароніми, наприклад: адреса – адрес.

Виділяються також кореневі пароніми, значеннєве розмежування яких сигналізує відмінностями у фонетичному вираженні кореневої морфеми, наприклад: ступінь – величина, що характеризує розмір, інтенсивність чогось; степінь – добуток кількох однакових співмножників [2].

Характерним явищем лексики є синонімічна паронімія – подвійно близькі слова, у яких семантична близькість підсилюється і змінюється близькістю звучання: актриса – артистка, балабан – галаган [5].

Крім синонімічної паронімії в лексиці української мови виділяють антонімічну паронімію, явище, яке характеризується близькістю слів за звучанням, але вираженням протилежних значень. Наприклад: правда – кривда, густо – пусто, кепський – лепський, солодкий – солоний [5].

Пароніми значно розрізняються за ступенем звукової близькості. У цьому відношенні вся маса паронімів нашої мови розміщується між двома крайніми полюсами:

1. Мінімальна паронімія, що межує з непаронімією
2. Максимальна, що межує з омонімією, а при особливих умовах переходить в омонімію

Кількість паронімів у мові безупинно зростає, бо постійно виникає потреба уточнювати інформацію, диференціювати значення слів. Це явище особливо помітне в термінологічних системах.

Паронімія – явище, поширене у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Слова–пароніми можуть уживатися в мові публіцистики, у сфері науки і виробництва, в розмовно–побутовому мовленні тощо.

Навмисне зближення таких слів у контексті створює стилістичну фігуру – парономазію, в цьому випадку слова взаємодіють один з одним тільки близькістю звучання, маючи при цьому абсолютне різні лексичні значення. До явища парономазії зараховують слова з абсолютно різною семантичною характеристикою. Таким чином, парономазія характеризується обов’язковою наявністю різнокореневих слів лексичної пари з їх звуковою близькістю. Це й відрізняє парономазію від паронімії, через те, що для останньої характерно однокоренева спорідненість співзвучних слів. Іншими словами, парономазія – це близькість слів у фонетичному відношенні, тоді як паронімія – їх близькість (поруч із фонетичним) у етимологічному відношенні.

Парономазію як стилістичне явище використовують у мові художніх і публіцистичних творів. У текстах, які належать до наукового та офіційно–ділового стилів, що вимагають точного формулювання думки, парономазії не використовують.

Висновки

Пароніми – також одне з виразних засобів і мовних багатств українського мовлення. Правильне використання паронімів є показником культури мови. Слова–пароніми не тільки не взаємозамінюються один одним,а ще й не нанизуються, як синоніми, але іноді зіставляються поруч для того, щоб яскравіше підкреслити різницю їх значень.

Таким чином, явища паронімії і парономазії є важливими виразовими ресурсами української мови.

Перелік посилань

1. Ващенко, В. С. Стилістичні явища в українській мові / В. С. Ващенко. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1958 – 228 с.
2. Дудик, П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник / П. С. Дудик. – К.: Академія, 2005 – 368 с.
3. Загнітко, А. П. Українська мова: Словник–довідник / А. П. Загнітко, В. Д. Познанська, Н. А. Митько, Т. О. Лук?янчук та ін. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. – 144 с.
4. Критенко, А. П. Паронімія та її роль у мові / А. П. Критенко // Мовознавство. – 1969. – № 1. – С. 50–63.
5. Масюкевич, О. М. Паронімія і парономазія / О. М. Масюкевич // Українська мова і література в школі. – 1967. – № 10. – С. 57–62.