Аналіз зарубіжного досвіду стимулювання інноваційної діяльності

Загальновідомо, що одним із найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності підприємств та економіки в цілому є широке запровадження інновацій. Відставання підприємств України за інноваційною діяльністю від компаній провідних країн світу не дозволяє їм забезпечити високу конкурентоспроможність, а значить, і стійке економічне зростання [1].

Незважаючи на прийняті в Україні Закони “Про інновації”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” та інші нормативні акти, направлені на підтримку даної сфери, суттєвих зрушень не відбулося. Загалом можна зазначити, що інноваційна система України в цілому наразі переживають не найкращі часи свого становлення та розвитку.

У країнах ЄС пройшли апробацію та успішно використовуються різноманітні методи стимулювання, заохочення та підтримання інноваційної діяльності підприємств, які повинні вивчатись і, за можливістю, застосовуватись іншими країнами, якщо вони відповідають загальній стратегії розвитку окремої держави. Саме тому актуальні проблеми вивчення зарубіжного досвіду у стимулюванні інноваційної діяльності з метою використання подібних практик в економіці України [2].

Дослідженню проблем управління та стимулювання інноваційної діяльності в Україні розкривають у своїх працях такі вчені як О. Амош, Ю. Бажал, О. Лапко, С. Кравченко та інші. Проведеними дослідженнями запропоновано базові орієнтири для розвитку інноваційної діяльності в Україні, проте недостатня кількість досліджень зумовлюють необхідність подальшого вивчення зарубіжного досвіду державного стимулювання.

Метою даного дослідження є аналіз світового досвіду державного стимулювання інноваційної діяльності з метою вивчення можливості використання досвіду в умовах української економіки.

Розвиток інноваційної діяльності – один з основних шляхів виходу економіки України з кризової ситуації та отримання високого рівня прибутку. При цьому важливо враховувати світовий досвід промислово розвинених країн в організації інноваційної діяльності, які за десятиліття інтенсивного розвитку створили ефективну систему управління інноваційним процесом у країні.

Огляд літературних джерел дає змогу виділити найважливіші інструменти, які використовуються для сприяння інноваційній діяльності: створення центрів трансферу технологій, науково-технічних парків, науково-дослідних установ, безпосереднє співінвестування інноваційних інвестицій, податкові пільги, спрощення адміністративних процедур, підтримання підприємств, які інвестують кошти у бідніших регіонах держави, створення технологічних парків та ін.

Країни з традиційно високим рівнем науково-технологічного розвитку (Фінляндія, Швеція, Німеччина) пріоритетне значення надають заходам прямої фінансової підтримки. На відміну від опосередкованих методів стимулювання фінансова допомога в цих країнах має цільовий характер. За таких умов держава, а не ринок, визначає, в яких випадках додаткове стимулювання необхідне, а в яких – ні [3].

Існують також країни, які використовують опосередковані методи стимулювання інновацій. Так, Фінляндія – одна з найбільш інноваційних держав світу – вже тривалий час ефективно використовує субсидії для підприємств, які впроваджують інновації. Дослідження показали, що доволі часто для багатьох підприємств такі дотації ставали головним джерелом фінансування оборотного капіталу.

Деякі країни ЄС використовують податкові пільги для стимулювання інновацій. Головною метою податкових пільг є збільшення видатків приватного сектора на дослідження та розвиток через збільшення власних коштів підприємств. На відміну від дотацій, за яких розмір видатків на дослідження і розвиток визначається у момент затвердження бюджету, податкові пільги надають привілей приймати рішення про розмір витрат на дослідження і розвиток приватному сектору (ринку). За таких умов самі підприємства приймають рішення, чи використовувати можливості, надані їм державою, чи відмовитись від них.

Іншим важливим інструментом стимулювання інноваційності в економічно розвинених країнах є державні замовлення. Найуспішніше політика державних закупівель застосовується у Великобританії і є невід’ємною частиною інноваційної стратегії країни.

Ще однією важливою умовою розвитку підприємництва та інноваційності в економічно розвинених країнах є можливість одержання підприємствами доступу до різноманітних джерел фінансування, одним з яких є венчурний капітал.

Швеція, яка в європейських рейтингах інноваційності займає одну з перших позицій, акцентує свою увагу у сфері інновацій на якість освіти. Відкритість до інновацій формується насамперед у процесі освіти. Завданням багатьох економічно розвинених держав є успішне конкурування на глобальному ринку завдяки здатності генерування знань і використання їх у напрямку зростання економіки.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що світова економічна практика накопичила значний досвід стимулювання інноваційної діяльності. Тому стає питання подальшого вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в Україні.

Література

1. В. Коваленко, М. Мельник. Зарубіжний досвід податкового стимулювання інноваційної діяльності // Формування ринкової економіки в Україні. 2009. Вип. 19. С. 300
2. В. Й. Жежуха. Стимулювання інноваційної діяльності: Європейський досвід // Національний університет “Львівська політехніка” №633. 2008.
3. В. О. Касьяненко. Зарубіжний досвід управління інноваційним потенціалом економіки та можливості його використання в Україні. // Маркетинг і менеджмент інновацій, 2011, № 4, Т. ІІ
4. С.И. Кравченко. Основные направления повышения эффективности управления инновационной деятельностью на отечественных предприятиях // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. - Вип. 76. - Донецьк: ДонНТУ. - 2004. - С. 156-162.