Біографія

Дитинство – барвиста фантазія

Я, Барабашина Ганна Владиславівна, народилася 13 січня 1992 року в місті Макіївка Донецької області. Мій батько – Барабашин Владислав Вікторович, з родиною не проживає. Мама – Барабашина Світлана Олексіївна, викладач математики і вищої математики, ДВНЗ Макіївський політехнічний коледж.

У дитинстві весь світ навколо мене був однією великою барвистою фантазією. Скільки себе пам’ятаю, моє мислення було образним: будь‑який процес або явище уявлялося мені у вигляді неймовірних картин. Так, наприклад, мені здавалося, що сім’я – це політ двох різнокольорових птахів‑батьків, які у своїх крилах несуть дуже важливий вантаж – своє маленьке пташеня. Тому, щоб летіти високо‑високо в небі, батьків мало бути двоє. У якийсь момент життя батько вирішив не брати участі у моєму вихованні. Мама виховувала мене сама. Але це не завадило нам бачити світ райдужним і теплим, просто доводилося докладати трохи більше зусиль, витрачати трохи більше часу, сильніше вірити. Це навчило мене легко пристосовуватися, швидко вчитися, знаходити плюси в кожній ситуації, прагнути до своєї мети незважаючи ні на що і вкладати душу в будь‑яку справу, адже я абсолютно впевнена, що від життя ми отримуємо стільки, скільки вкладаємо самі.

Шкільні роки, або «мій особистий Еверест»

У 1999 році стала ученицею Макіївського навчально‑виховного комплексу № 49 Надія. Цей етап мого життя я уявляла як гору, як мій особистий Еверест, з вершини якого відкриються нові перспективи. Навчатись було досить легко, я крок за кроком наближувалась до вершини, наповнюючи свою чашу знань. Велика кількість предметних олімпіад, конкурси та проекти, активна участь у суспільному життя – ось те, що я можу згадати про школу. Але найважливіше, мабуть, те, що саме в ці роки я зрозуміла, як для мене важливо бути попереду, бути першою, бути лідером. Адже тільки так я отримувала задоволення від процесу навчання. Десять років промайнули, як один день, залишивши після себе певний багаж знань і срібну медаль. Ця вершина була підкорена, потрібно було зрозуміти, куди рухатися далі.

Студентські роки – справжній марафон

У 2009 році стала першокурсницею Донецького національного технічного університету за спеціальністю Управління персоналом і економіка праці(УПЕП). Разом з тим, з 2009 року паралельно навчалася в Донецькому інституті залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту заочного факультету спеціальності Організація перевезень та управління залізничним транспортом.

Студентство – це, безумовно, кращі роки. Це не тільки період захоплюючих лекцій і семінарів від сесії до сесії, а й пора нових вражень, цікавих знайомств, яскравих фарб і безлічі пам’ятних подій. Але, напевно, найбільше яскравими моментами були пов’язані з підготовкою до щорічного святкування Дня кафедри. Саме ця подія дозволила розкрити в собі не тільки організаторські здібності та лідерські якості, але і виявити в собі талант мультиплікатора, дизайнера маскарадних костюмів, співака і танцівника.

Замислюючись над тим, що дав мені університет крім теоретичних знань і практичних навичок, я розумію, що навчання у вузі – це не гора, вершину якої потрібно підкорювати, – це марафон. Тут перемагає найсильніший, адже на старті у всіх рівні шанси, але на фінішну пряму виходить не кожен. В університеті я зрозуміла, що кожне завдання потрібно виконувати за правилом вникай‑плануй‑дій. Це навчило мене слухати і чути, правильно розподіляти час і займати активну позицію. Як результат – диплом бакалавра з відзнакою. Зараз я займаюся магістерською роботою зі своїм науковим керівником, доктором економічних наук, професором кафедри Управління персоналом і економіка праці Швець Іриною Борисівною на тему: Ґендерна нерівність у соціально‑трудових відносинах. Зовсім скоро і цей етап мого життя закінчиться, і я знаю, що попереду ще багато звершень. Але найважливішим є те, що кожен прожитий мною день залишив свій відбиток і допоміг мені стати собою.

Плани на майбутнє

Що стосується планів на майбутнє, можу сказати, що планування є значною частиною мого життя, оскільки для мене важливий порядок речей, щоб все було розкладено по поличках. Найчастіше я планую свій день, і це різко збільшує результативність виконаної мною роботи. Що стосується довгострокових життєвих планів, найважливішим для мене є прагнення до свого ідеалу. Для цього мені необхідно виконати декілька завдань: побудувати успішну кар’єру, створити міцну родину, і реалізувати себе у творчій діяльності.