Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Вступ

1. Актуальність теми

Сучасне суспільство і існуюча соціокультурна ситуація ставить перед сучасною людиною такі проблеми, у прагненні подолати які, людині нерідко доводиться звертатися до альтернативних способів вирішення. У тому числі це стосується і релігійної сфери життя, за допомогою якої людина так само прагне знайти адекватні відповіді на проблеми, поставлені сучасністю. Феномен відродження давньослов'янських язичницьких уявлень (неоязичництво), що є одним із способів відповіді на виклики сучасності в рамках релігії, в силу його все більш зростаючої популярності, являє собою актуальну тему дослідження.

2. Мета і задачі дослідження

Об'єктом даного дослідження виступає слов'янське неоязичництво як результат трансформації давньослов'янських релігійних уявлень.

Предмет: порівняльний аналіз неязичницьких і давньослов'янських язичницьких уявлень.

Мета: дослідити модифікаційні зміни давньослов'янських язичницьких уявлень в неоязичництві.

Відповідно до поставленої мети, визначаються завдання роботи:

  1. розкрити поняття язичництво та неоязичництво;
  2. розглянути еволюцію слов'янського язичництва: період до християнізації Русі, реформа Володимира, двоєвірство;
  3. дослідити причини виникнення та історію розвитку слов'янського неоязичництва, його місце в суспільній свідомості;
  4. провести порівняльний аналіз давньослов'янських релігійних уявлень і уявлень, що існують у сучасному слов'янському неоязичництві.

Робота будується на принципах історизму, наукової об'єктивності, позаконфесійності і системно‐аналітичному підході, які дозволяють всебічно розглядати причини виникнення і розвитку, характер і специфіку досліджуваних явищ, фактів і подій.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дослідження даної теми дозволяє простежити поетапну трансформацію слов'янського язичництва до сучасності і в рамках порівняльного аналізу виявити основні відмінні риси між сучасними поглядами слов'янських неоязичників і релігійними уявленнями давніх слов'ян.

3. Огляд досліджень та розробок

Джерельною базою для написання роботи послужили: віронавчальньна література, документи і декларації, інтерв'ю, видані неоязичницькими організаціями.

Дослідження слов'янського язичництва та його історії в ХIX столітті були проведені вченими Е. В. Анічковим Язичництво і давня Русь; А. Н. Афанасєвим Народні російські легенди; Н. М. Гальковським Боротьба християнства із залишками язичництва в Київській Русі; Д. О. Шеппінгом Міфи слов'янського язичництва [20] та низкою інших дослідників.

У ХХ столітті дослідження слов'янського язичництва проводилися Б. А. Рибаковим Язичництво древніх слов'ян (1981) [16], Язичництво стародавньої Русі (1987) [15]; С. А. Токаревим Ранні форми релігії (1990); В. В. Івановим, В. Н. Топоровим Дослідження в області слов'янських старожитностей (1974) [7]; Т. А. Волошиною, С. Н. Астаповим Язичницька міфологія слов'ян (1996) та іншими.

Дослідження в області синкретизму язичницьких уявлень і православ'я: Г. А. Носова Язичництво в православ'ї (1975), А. А. Панченко Дослідження в галузі народного православ'я (1998) і т. д.

Серед дослідників, що вивчають неоязичництво, слід в першу чергу назвати таких авторів: А. В. Гайдуков, І. Б. Міхеєва, М. В. Рогатін, Т. Д. Рачинська, Р. В. Шіженській, В. А. Шнирельман, Л. С. Хутрова, А. М. Колодний, Ю. О. Стельмашенко, Ю. Ю. Антонян, прот. Ю. Мицик, Є. С. Сілаков, О. А. Сморжевська та інші.

По даній темі дослідження був захищений ряд дисертацій: О. В. Асеєвим Язичництво в сучасній Росії: соціальний та етнополітичний аспекти (1999) [2], А. В. Гайдукова Ідеологія та практика слов'янського неоязичництва (2000) [3], В. В. Кобець Російське і українське неоязичництво як соціально‐релігійний феномен (2003) [8], О. Б. Гуцуляк Неоязичництво як світоглядне явище (історико‐філософський аналіз) (2005) [6], А. Н. Агальцова Російське неоязичництво як релігійно‐моральний феномен (2010) [1] та інші.

4. Основний зміст роботи

Слов'янське язичництво – релігійні уявлення давніх слов'ян – протягом свого існування зазнавало безліч змін і трансформацій: наприклад, спроба реформації слов'янських релігійних уявлень князем Володимиром або виникнення двовір'я як способу існування слов'янського язичництва після християнізації Русі. Слов'янське язичництво продовжує існувати і зараз, проявляючись у вигляді обрядів і традицій, сенс яких часто не до кінця зрозумілий і самій людині, яка їх дотримується. Однак, відображаючись у духовній і соціальній сфері, воно має достатньо підстав для збереження і відродження. І на сьогоднішній день найбільш значущим проявом язичницьких уявлень виступає феномен неоязичництво.

Язичництво – архаїчний тип світогляду, який має міфологічний вираз, форма релігії багатобожжя, що йде попереду теїзму [12].

Неоязичництво являє собою різнорідне за своїм складом широке сучасне релігійне спрямування, що грунтується на відродженні та реконструкції давніх релігійних уявлень.

Білоруська дослідниця Міхеєва І. Б. у своїй роботі Неоязичництво як релігійно‐культурний феномен сучасності: проблема дефініції [11] підкреслює плюральність і багатовекторність проявів неоязичництва в соціальному житті. Неоязичницькі тенденції зачіпають не тільки релігійну сферу, але мають відображення і в культурній, і в політичній сферах соціального життя.

І.–Б.–Міхеєва вказує на те, що діяльність неоязичницьких об'єднань і рухів полягає не тільки в реконструкції та відродженні давніх язичницьких обрядів і традицій, але найчастіше претендує на створення альтернативних світоглядних та ідеологічних проектів з перебудови соціуму [11]

Неоязичництво прагне виступати в ролі нової релігії і нової ідеології. Звідси випливає, що неоязичництво слід розглядати як фундаментальні язичницькі основи, які трансформувалися в умовах сучасної культурно‐політичної ситуації [18].

Слов'янське неоязичництво формується під впливом ряду причин, серед яких: прагнення піти від комуністичного і православного ідеологічного догматизму, спроби вирішити виникаючі культурні, екологічні, ідеологічні проблеми, пов'язані з негативними тенденціями розвитку суспільства.

Зміна політичного курсу Радянської держави в 80‐і–рр. ХХ століття вплинуло на виникнення і бурхливий розвиток інтересу до національних коренів та історії, що можна вважати першим поштовхом у розвитку неоязичництва. З розпадом держави в 90‐і рр., неоязичництво починає розвиватися на території пострадянського простору як реакція на ціннісну та ідеологічну криза, один із способів пошуку нового фундаменту для культури та національної самосвідомості.

Неоязичництво в основній своїй масі зароджується в містах і часто є штучним продуктом діяльності міської інтелігенції, яка прагне відродити національну духовність і врятувати людину від кам'яних джунглів. Тому, хоча неоязичництво прагне до відродження стародавніх цінностей і духовності, насправді носить характер релігійної організації. Виступаючи проти сучасної масової культури, неоязичництво само по собі виявляється продуктом цієї культури, ще одним способом відповіді сучасної людини на виклики навколишньої дійсності і вписується в ряд інших сучасних субкультур.

Згідно з Т. Д. Рачинською, культура постмодерну передбачає реконструкцію архаїчних цінностей і стародавніх поглядів [13], і тому неоязичництво є необхідним елементом сучасної культури і природною реакцією на процеси глобалізації. Розвиток неоязичництва відбувається на тлі домінування масової культури, що сприяє популяризації неязичницьких тенденцій: у сучасній літературі і кіно можна зустріти елементи неоязичницької ідеології.

А. В. Гайдуков виділяє кілька видів ідеологічних мотивацій, які спонукають до участі в неоязичницькі течіях. Групи, мотивовані проблемами екологічного спрямування, прагнуть до гармонійного співіснування з природою, оздоровлення, відроджують старовинні способи землеробства.

Етнографо‐історико‐рольові групи прагнуть до відродження обрядів, давньослов'янського військового мистецтва, виховання дітей у рамках традицій і т. д. Для політичних і націонал – патріотичних груп характерні ксенофобія і націоналізм, вони керуються прагненнями до об'єднання для боротьби проти більш могутніх сил – світової змови і т. д. Можуть мати антихристиянський, антііудейский характер.

Також А. В. Гайдуков виділяє психологічну та містичну мотивації. Участь у неоязичницьких організаціях здатна компенсувати нереалізовані колективістські потреби. Установка на патріархальні відносини протиставляється жіночій емансипації. Інтерес до шаманізму, магії, знахарства також роблять неоязичництво привабливим для сучасників [5].

Зображення було взято з альбомів групи вКонтакті Громади екології свідомості Кріна

Рисунок 1 – Зображення були взяті з альбомів групи вКонтакті Громади екології свідомості Кріна.
(анімація: 5 кадри, 3 циклів повторення, 141 килобайт)

Сучасні знання про слов'янську культуру та релігію досить мізерні, тому що в період християнізації Русі релігійно‐міфологічна цілісність язичництва була зруйнована: релігійно‐міфологічні тексти відсутні, залишилося вкрай мало першоджерел, в яких можна було б почерпнути відомості про споконвічні слов'янські релігійні погляди.

Тому представники неоязичництва, прагнучи компенсувати існуючі прогалини, будують свої доктрини на основі даних археології, етнографії, звертаються до Едд, ведичної та античної традицій, фольклору, літописів, містико‐релігійних навчань, використовують праці Б. А. Рибакова, А. Н. Афанасєва, Є. В. Анічкова, Н. М. Гальковського та інших дослідників і спираються на власні дослідження–[4].

Своєрідними сакральними текстами в слов'янському неоязичництві вважаються Велесова книга, Слов'янські Веди, Книга Коляди та інші, однак, потрібно зауважити, що справжність даних джерел у більшості вчених викликає сумнів.

Велесовою книгою називають текст, перекопійований письменником Ю. Миролюбовим з дерев'яних дощечок, які були знайдені в 1919 році під час громадянської війни в Росії і вивезені згодом у Брюссель полковником Білої гвардії Федором Ізенбеком. За свідченнями Ю. Миролюбова, це були скріплені між собою дерев'яні дощечки, покриті лаком, з продряпаними на них письменами, схожими на руни. Зміст Велесової книги являє собою молитви, перекази і розповіді про давньослов'янську історію в період приблизно з 7‐го століття до н. е. до 9‐ого століття н. е.

Фотография дощечки № 16 Велесовой книги

Рисунок 2 – Фотографія дощечки № 16 Велесової книги

Цей текст був опублікований Ю. Миролюбовим і Ал. Куром в журналі Жар‐Птиця в Сан‐Франциско в 1950‐і рр., самі ж дощечки зникли після смерті Ф. Ізенбека, тому сучасні дослідники мають у своєму розпорядженні тільки машинописні тексти Ю. Миролюбова, публікації цього тексту в журналі Жар‐Птиця (тут потрібно відзначити, що між цими текстами існують розбіжності) і публікації доктора біологічних наук С. Лісового (Парамонова), що досліджував Велесову книгу. Інтерес до Велесової книги проявився з новою силою в період 1980‐х років у контексті розвитку неоязичницьких організацій, хоча полеміка навколо автентичності тексту не припинялася весь цей час. Частина вчених на основі різнобічного аналізу тексту та історії публікації Велесової книги, приходять до висновку про фальсифікаційний характері джерела. Прихильники ж автентичності Велесової книги наводять свої аргументи, пояснюючи дивацтва в тексті тим, що дощечки насправді є більш пізніми копіями оригінального тексту; або тим, що в 17‐му столітті текст був переписаний українцем; або вказують на те, що Ю. Миролюбов копіював текст не для видання і міг бути недостатньо скрупульозним і т. д. [19]

Публікація Велесової книги А. І. Асовим в 1992‐му році рішуче вплинула на формування неоязичницького світогляду, ставши своєрідною Біблією слов'янського неоязичництва. Цитати з Велесової книги використовуються в неоязичницькій культовій практиці в якості молитов і обрядових фраз.

Система ритуалів у неоязичництві характеризується тим, що процес її формування не припиняється. Тим не менш, в ній можна виділити ряд незмінних символів, атрибутів і словесних формул. В основному система являє собою річний святковий цикл або ритуали, пов'язані з життєвим циклом людини [14].

Але найбільш поширеними обрядами є обряд зняття хрещення (розхрещення) і обряд ім'янаречення (іноді вони зливаються в один). Різні спільноти неоязичників ці обряди проводять по‐різному, єдиної усталеної форми немає. Сенс обряду розхрещення полягає в тому, щоб розірвати зв'язок з християнським Богом і дати звернутися людині до язичницьких богів. В. М. Рогатин говорить про те, що цей обряд можна назвати обрядом‐перевертишем, він був скопійований з християнського хрещення сучасниками, і коріння в історії стародавніх язичницьких вірувань не має [14].

Також можна відзначити, що неоязичницька ідейна спрямованість протиставляється принципам християнського віровчення. На противагу християнському смиренню, відчуттю гріховності і установці не відповідати ударом на удар, неоязичництво схвалює войовничість, прагнення вміти захиститися і т. д. В обряді зняття хрещення можна виявити елементи, що відображають негативне ставлення до християнства, прагнення принизити його – такого роду тенденції були абсолютно невластиві древнім політеїстичним релігіям, що ще раз підкреслює невідповідність ментальних устремлінь сучасних неоязичників до того типу духовності, який вони прагнуть відродити [14].

Потрібно також вказати на те, що на відміну від язичників, що зберегли свою релігійну традицію до сьогоднішнього дня і сприймають її як невід'ємну частину свого соціального і біологічного існування, неоязичництво сприймає слов'янську релігію як суму знань, які можна вирвати з культурно‐історичного та духовного контексту і застосувати на практиці, – такий підхід є найбільш характерний для культури постмодернізму з її еклектичністю і прагненням об'єднати непоєднувані явища.

Висновки

Підводячи підсумок, потрібно вказати на те, що неоязичництво, будучи продуктом діяльності міської інтелігенції, часто носить скоріше ідеологічний характер, відроджує язичницькі уявлення в контексті соціальної та культурологічної проблематики, і часто не є способом задоволення релігійних потреб. Більшість обрядів в неоязичницькому русі засновані на народній обрядовій практиці, однак найбільш поширені ритуали розхрещення і ім'янаречення, розглянуті в даній статті, не є реконструйованими елементами язичництва древніх слов'ян, а являють собою новий феномен, привнесений сучасними представниками неоязичницьких спільнот, багато в чому скопійований з християнства, якому неоязичництво найчастіше протиставляється.

Реконструкція слов'янської культури та релігії ускладнюється відсутністю достовірних джерел, а використання джерел, справжність яких підлягає сумніву, в якості основних, свідчить про те, що для неоязичницькі організацій, чия ідейна база формувалася під впливом Велесової книги, вирішальне значення має скоріше формування цілісного світогляду і пошук національної ідеології, ніж прагнення реконструювати історичні форми давньослов'янських релігійних уявлень.

Таким чином, ми можемо говорить про те, що слов'янський неоязичницький рух відображає сучасну дійсність і є однією з форм реакції суспільства на соціокультурні проблеми сучасності в рамках постмодернізму. Неоязичництво, відроджуючи релігійні уявлення давніх слов'ян, реконструює більшою мірою зовнішню оболонку слов'янського язичництва і не відновлює ментальну, духовну складову архаїчних культів.

Перелік посилань

  1. Агальцов А. Н. Российское неоязычество как религиозно‐нравственный феномен: автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филос. наук: спец. 09.00.14 Философия религии и религиоведение. – М., 2010
  2. Асеев О. В. Язычество в современной России: социальный и этнополитический аспекты: автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филос. наук: спец. 09.00.06 Философия религии. – М., 1999.
  3. Гайдуков А. В. Идеология и практика славянского неоязычества: автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филос. наук: спец. 09.00.06 Философия религии. – М., 2000.
  4. Гайдуков А. В. Молодежная Субкультура славянского неоязычества в Петербурге [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subculture.narod.ru/texts/book2/gaidukov.htm
  5. Гайдуков А. В. Славянское неоязычество в контексте возрождения русской национальной культуры // сб. ст.: Славянская культура. От прошлого к будущему. – СПб.: Дом национальных культур, 1998.
  6. Гуцуляк О. Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико?философський аналіз): автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.05 Історія філософії. – Львів, 2005.
  7. Иванов В. В. Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. – М.: Наука, 1974.
  8. Кобец В. В. Российское и украинское неоязычество как социально‐религиозный феномен : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филос. наук: спец. 09.00.13 Религиоведение, философская антропология, и философия культуры. – М., 2003.
  9. Коробицына К. А. Неоязычество как возрождение языческой веры [Електронний ресурс]// Сумма философии № 7. –Екатеринбург: Изд‐во Урал. ун‐та, 2007. – С. 124–127. – Режим доступу: http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/4508/2/sf-07-27.pdf
  10. Меранвильд В. Б. К вопросу о причинах возрождения интереса к русскому язычеству в современной России // Герценовские чтения 2004: Актуальные проблемы социальных наук. – СПб.: ФСН РГПУ им. А. И. Герцена, 2004. – С. 266–267.
  11. Михеева И. Б. Неоязычество как религиозно‐культурный феномен современности: проблема дефиниции. // Ценности и смыслы. – 2010. – № 1. – С.81–90.
  12. Мшьков В. В. Язычество // Новая философская энциклопедия : в 4 т. / ред. В. С. Степин. – М. : Мысль, 2001. – Т. 4, – 510–511 с.
  13. Рачинская Т. Д. Неоязычество в глобализирующемся мире (аспекты исторического и функционального анализа) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті : http://vestnik.yspu.org/releases/2014_2g/42.pdf
  14. Рогатін В. М. Модифікації язичництва в сучасному неоязичництві [Електронний ресурс]// Історичний архів. – 2012. – № 9. –  169–174 c. – Режим доступу:http://lib.chdu.edu.ua/pdf/historyarchive/42/24.pdf
  15. Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. – М. : Наука, 1987
  16. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. – М. : Наука, 1981
  17. Силаков Е. С. К вопросу о современном славянском неоязычестве // Вопросы культурологии. – 2009. – № 4. – 43–48 c.
  18. Сморжевская О. А. Ученые о неоязычестве: краткий обзор публикаций [Електронний ресурс]// Colloquium heptaplomeres. – 2014. – № 1. – 44–51 c. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/uchyonye-o-neoyazychestve-kratkiy-obzor-publikatsiy
  19. Творогов О. В. Влесова книга [Електронний ресурс]. – 1990. – Режим доступу до статті : http://www.russiancity.ru/books/b48.htm
  20. Шеппинг Д. О. Мифы славянского язычества. – М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2014. – 216 с.